Принципи права і норми-правила
Регулятивна функція принципів права, вплив принципів на зміст нормативного регулювання змушують розглянути співвідношення між принципами права як загальними положеннями більш абстрактного змісту та звичайними нормами, які регулюють певні однотипні суспільні відносини.
Сучасне розуміння ролі принципів завдячує відомим мислителям Р. Дворкіну (див., зокрема, [185]) та Р. Алексі [1239]. Правові принципи, відповідно до поглядів цих філософів права, слід відрізняти від правил[136] (звичайних норм). Згідно з концепцією, запропонованою Р. Дворкіном[137], право є масивом правил і принципів; так, за висловом М. Цвіка, «оптимальним є розуміння права як системи не просто норм, а норм і принципів» [871, с.50].
Принципи відрізняються від норм-правил насамперед ступенем загальності. Звичайно, норми права є приписами певного рівня загальності, оскільки призначені регулювати не індивідуальну ситуацію, а певну однотипну групу ситуацій; тим не менше, така група ситуацій є реалізацією конкретних суспільних відносин [390, с.128]. Ступінь узагальнення змісту принципу права значно вищий; він застосовний до широкого кола правовідносин, врегульованих багатьма нормами (для загальних принципів права - практично всією системою права чи кількома галузями, в інших випадках - усією галуззю чи інститутом права або значною їх частиною). Тому принципи права кваліфікуються як достатньо абстрактні вимоги широкого змісту на відміну від конкретних (вузьких) вимог норм-правил (див. [60, с.169]).
Інша важлива відмінність між принципами права та нормами-правилами полягає у характері їх застосування. Норма-правило, на відміну від принципу, застосовується лише за наявності конкретних ситуацій, яких вона стосується; за відсутності такої ситуації норма не застосовується. Як зазначав М. Цвік, «якщо норма-масштаб є еталоном для вирішення тільки однакових життєвих ситуацій, то на принципи зобов’язані спиратися всі суб'єкти незалежно від конкретних життєвих обставин, з якими вони стикаються» [871, с.50].
С. Погребняк зауважує, що «принцип зовсім не має на увазі визначити умови, за яких його застосування стає необхідним. Натомість у ньому міститься міркування [додамо: достатньо загальне. - Ю.К.], орієнтоване в одному напрямку» [650, с.23]. Таким чином, на відміну від норми-правила, принцип права як правова вимога діє постійно.Проте відмінність між принципами і правилами не вичерпується більш загальним чи більш казуїстичним характером їх застосування. Будучи постійно діючими правовими положеннями, принципи права мають перевагу перед звичайними нормами-правилами. Ця особливість неодноразово підкреслювалася різними авторами. Так, М. Цвік вказував: «Принципами насичені всі норми... Їх вимогам повинні відповідати і підкорятися всі правові норми, щодо яких принципи мають пріоритет» [871, с.50]. Як зазначає В. Яворський, «принципи. є позитивним зобов’язанням чи набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм» [1233, с.42]. О. Уварова робить висновок про «аксіоматичний пріоритет принципів права над нормами права, з якого випливає, що більшість норм формується під впливом або на розвиток того чи іншого принципу або групи принципів і не повинні їм суперечити» [1123, с.36]. Такі уявлення про вищу імперативність принципу не залежать від рівня його позитивного закріплення; принципи, сформульовані у певному нормативному акті, мають пріоритет щодо інших норм (приписів) цього акта. Так, автори коментаря Виборчого кодексу Киргизстану зазначають стосовно принципів виборчого права: «Ці принципи мають вищу імперативність, загальну обов’язковість, більшу юридичну силу, аніж інші норми Кодексу. Тому у разі виникнення протиріч, колізії норм чи виникнення обставин, не врегульованих нормами цього Кодексу, виборчим комісіям та судам слід керуватися зазначеними принципами виборчого права» [406, с.17]).
Такі твердження науковців вважаємо дуже важливими: вони підкреслюють нормативну пріоритетність принципу перед нормою-правилом, а отже, відображають уявлення про вищу юридичну силу принципу права порівняно із звичайною нормою.
Відповідно до такого розуміння, колізія звичайної норми і принципу вирішується єдиним способом: у разі виникнення вона завжди розв’язується на користь принципу.Зазначене розуміння співвідношення принципу і звичайної норми-правила визнаються теоретиками права. Проте воно далеко не завжди сприймається (і застосовується) представниками галузевих наук, у тому числі науки конституційного права, не кажучи про законодавців та працівників правозастосовних органів. Значною мірою цьому сприяють загальновідомі правила розв'язання правових колізій.
Правила розв'язання колізій між звичайними нормами (незалежно від застосування одного з конкретних правил) завжди передбачають застосування однієї з них і незасто- сування іншої (інших). Як відомо, основними правилами подолання колізії норм є застосування насамперед критерію юридичної сили[138]; у разі колізії норм однакової юридичної сили найчастіше застосовуються правила переваги спеціальної норми перед загальною (lex specialis derogat legi generali) або переваги більш пізньої (в часі) норми перед більш ранньою (lex posterior derogat legipriori).
Підкреслимо, що два останні правила не можуть бути застосовані у разі колізії звичайної норми та принципу права, навіть якщо вони закріплені в одному нормативному акті чи в актах одного нормативного рівня (законах); на цьому наголошував Р. Дворкін [185, с.53]. Як уже зазначалося, норма, яка суперечить принципу права, не може застосовуватися взагалі. Звідси випливає ще один наслідок. Врахування юридичної сили (імперативності) принципів дозволяє стверджувати, що й розв'язання колізій між окремими звичайними нормами також має здійснюватися з урахуванням відповідних принципів права, за критерієм того, котра з суперечливих норм більш адекватно виражає зміст принципу.
Водночас зовсім інакше здійснюється пошук розв'язання у ситуації, коли у суперечність входять два або більше принципів[139]. На відміну від правил вирішення колізії звичайних норм, при вирішенні суперечності принципів враховується їх істотна характеристика, яку Р.
Дворкін назвав «виміром ваги чи важливості» принципу. Тому коли «у конкретній справі перетинаються принципи, той, хто має розв'язати конфлікт, повинен взяти до уваги відносну вагу кожного з них» [185, с.53]. Як зазначає С. Погребняк, «у разі конкуренції між принципами при вирішенні конкретної правової ситуації вибір здійснюється не за традиційними правилами подолання колізій між нормами права... Іншими словами при вирішенні тієї самої справи можуть використовуватися кілька принципів, що суперечать один одному» [650, с.28]. При цьому жоден з них не відкидається повністю, а знаходиться компроміс у їх застосуванні з урахуванням «відносної ваги» кожного з них у конкретній ситуації[140]. Як зазначає Є. Заядло, «їх [принципів. - Ю.К.] нормативна структура має до певної міри відкритий характер. У результаті в разі колізії двох принципів обидва дійсно є зобов'язальними, але можливість реалізації одного з них підлягає обмеженню настільки, наскільки необхідною є реалізація іншого. Таке врахування не є, проте, як у випадку правил, міркуванням логічним, а скоріше процесом зважування, який полягає у раціональній аргументації узагальненого принципу пропорційності» [1464, s.23]. Р. Алексі формулює правило розв’язання колізії принципів, яке «полягає у тому, що, розглядаючи обставини конкретного випадку, встановлюється умовне відношення першості між принципами» [1239, s.82]. За Р. Алексі, «припустимий ступінь невиконання чи порушення одного принципу залежить від ступеня важливості реалізації іншого»; іншими словами, подібне взаємне зважування принципів у конкретних обставинах не означає рішення «все або нічого»; у такому випадку мова йде про «завдання оптимізації» застосування цих принципів [1239, s.133, 138].На цю відмінність між звичайними нормами і принципами звертає також увагу О. Уварова: «якщо колізія між нормами права долається шляхом віддання пріоритету одній з норм, то суперечність між принципами права має бути вирішена шляхом врахування вимог кожного з принципів, що вступили в протиріччя один з одним»; «віддання переваги одному з принципів права на користь іншого не може бути беззастережним.
Правове регулювання має відбуватись таким чином, щоб якомога повно врахувати і реалізувати вимоги обох принципів права» [1123, с.42, 43].Підкреслимо, що при конфлікті принципів не повинен a priori застосовуватися критерій їх загальності чи ієрархічного рівня[141]. Так, універсальний принцип чи принцип цивіліза- ційного рівня не може мати автоматичної (тобто наперед визначеної для всіх випадків) переваги перед принципом правосімейним, як і галузевий принцип (у тому випадку, коли він не є наслідком більш загального принципу) не завжди має односторонньо уступати загальному принципу права. У всіх конфліктних випадках повинен здійснюватися пошук компромісу між відповідними принципами, умовного відношення першості (у термінології Р. Алексі) у конкретній ситуації, і суб'єктом пошуку такого компромісу є той, хто уповноважений вирішити такий конфлікт. Таким суб'єктом може виступати законодавець, якщо конфлікт принципів є очевидним для більш-менш широкого кола правовідносин уже на стадії розробки і прийняття нормативного акта; частіше роль суб'єкта, який визначає відносну вагу (відносну першість) кожного з принципів, що увійшли у конфлікт у конкретній ситуації, випадає суду чи іншому суб'єкту правозастосування (наприклад, виборчій комісії). Приклади пошуку таких компромісів різних принципів містить практика Європейського Суду з прав людини.
При розгляді питань реалізації принципів виборчого права ми декілька разів зустрінемося з проблемою пошуку компромісу (розв'язання колізії) різних принципів при побудові належних виборчих механізмів і процедур[142].
1.1.6.