ПРИНЦИП ЧЕСНИХ ВИБОРІВ У ВУЗЬКОМУ СЕНСІ

Як уже зазначалося, принцип чесних виборів sensu зїгієїс вимагає, щоб офіційні результати виборів відображали зміст реального волевиявлення виборців, тобто не були фальсифікованими.

Голосування - той етап виборчого процесу, на якому здійснюється волевиявлення виборців; тут основна увага має бути зосереджена на реалізації принципу вільних виборів та інституційних принципів голосування (див. розділ 7).

Підрахунок голосів - етап виборчого процесу, на якому здійснене під час голосу­вання волевиявлення виборців набуває свого юридичного оформлення. За зауваженням О. Марцеляка, «саме на цьому етапі виборів гостро стикаються інтереси та прагнення всіх суб'єктів виборчих перегонів, внаслідок чого виникає загроза порушення виборчого законодавства» [512, с.538]. Тому саме на цьому етапі надзвичайно важливо забезпечити дотримання принципу чесних (нефальсифікованих) виборів. Як зазначає Венеціанська комісія, «чесність виборів є цінністю, яку необхідно захищати» [217, с.452]. Оцінку етапу підрахунку голосів та встановлення результатів як важливого поділяє і ОБСЄ/БДІПЛ, ви­діляючи окрему (поряд з іншими основними принципами) вимогу чесного підрахунку та звіту про результати, достатньо вузьку та інструментальну за своїм змістом [1324, р.23].

Регулювання процесу підрахунку голосів виборців потребує особливої уваги, оскіль­ки у цьому випадку йде мова про реалізацію принципу чесних виборів у його вузькому значенні. Підкреслимо, що тут маємо справу з прикладом юридичного процесу (точніше, окремого етапу виборчого процесу як більш загального юридичного процесу), суть якого полягає у діяльності^[730] уповноваженого суб'єкта - дільничної виборчої комісії.

Основну загрозу дотриманню принципу чесних виборів становлять потенційні фаль­сифікації результатів голосування, спричинені правопорушеннями або зловживаннями суб'єктів підрахунку голосів. Боротьба з цими протиправними явищами, недопущення спотворення результатів волевиявлення виборців становить суть вимоги чесних виборів і є причиною застосування передбачених законодавцем заходів.

За визначенням Венеціанської комісії, «фальсифікація (шахрайство) - це умисний обман, вчинений задля власної вигоди або для завдання шкоди іншій особі» [207, с.293]. Стосовно виборчих фальсифікацій зміст цього загального визначення вимагає уточнення. Пропонуємо визначити, що фальсифікація результатів підрахунку голосів виборців - це умисне спотворення кількісних даних, які встановлюються дільничними виборчими комісіями при підрахунку голосів виборців, з метою надання переваг (завищення рівня зафіксованої підтримки виборцями) або завдання шкоди (заниження рівня зафіксованої підтримки) певному кандидату чи списку кандидатів порівняно із їх реальною підтрим­кою виборцями.

Оскільки фальсифікація результатів спрямована на отримання владних повнова­жень окремими особами чи групами осіб всупереч волевиявленню народу (тобто, по суті, захоплення чи узурпацію влади), такі діяння слід кваліфікувати як тяжкий злочин, спрямований не стільки проти виборчих прав громадян (як це встановлено назвою роз­ділу V Особливої частини Кримінального кодексу України [461]), скільки проти основ державного ладу і національної безпеки України, а тому мав би відноситися до розділу І Особливої частини КК України.

Як зазначають європейські фахівці, «взагалі кажучи, міжнародні (у тому числі європей­ські) стандарти демократичних виборів не передбачають конкретних заходів для запобігання фальсифікаціям» [207, с.294]. Так, ОБСЄ/БДІПЛ розуміє чесний підрахунок та звітування про результати як вимогу, «щоб офіційні особи, які здійснюють процедури підрахунку і складання протоколу, здійснювали свої функції безсторонньо, ефективно і точно... Усі сторони процесу підрахунку повинні бути прозорими.. Табулювання результатів повинно бути видимим і верифіковним від рівня виборчої дільниці через проміжні рівні виборів аж до національного виборчого органу. Результати повинні бути своєчасно опубліковані. Нераціо­нальна затримка оголошення результатів може спричинити сумніви щодо цілісності процесу встановлення результатів і може послабити публічну довіру» [1324, р.23]. Якими засобами має бути забезпечена ця вимога, міжнародні стандарти не встановлюють навіть на рівні належної практики (очевидно, через широку її різноманітність у різних державах). Однак визнано, що, «враховуючи важливість підрахунку голосів і встановлення підсумків голосу­вання, законодавство повинно містити ясні і зрозумілі правила їх проведення» [207, с.313].

Кодекс належної практики у виборчих справах обмежується декількома рекомендаціями.

По-перше, «бажано, щоб підрахунок голосів проводився безпосередньо на виборчих дільницях, а не в спеціальних центрах» [363, с.165]. Проведення підрахунку голосів безпосе­редньо там, де проводилося голосування, є загальнопоширеною практикою, яка, проте, знає деякі винятки. Так, наприклад, Виборчий кодекс Албанії передбачає, що після закінчення голосування виборців виборчі скриньки опечатуються і транспортуються (разом із запако­ваними деякими іншими виборчими документами) до спеціальних центрів підрахунку, де вони відкриваються і здійснюється підрахунок голосів виборців спеціально призначеними особами^[731] (статті 113-116 Виборчого кодексу Албанії [1328]). Аналогічна процедура опе­чатування скриньок та їх транспортування до адміністративного центру одномандатного виборчого округу, де здійснюється підрахунок голосів, передбачена британським виборчим законом (див.

По-друге, «підрахунок голосів має здійснюватися прозоро» [363, с. 149], що передбачає присутність спостерігачів та отримання ними примірників підсумкового протоколу.

По-третє, «у відповідних нормативних документах слід передбачити конкретні прак­тичні запобіжні заходи»; однак єдиний приклад конкретної рекомендації стосується того, що «протоколи мають бути заповнені не олівцем, а кульковою ручкою, бо текст, написаний олівцем, можна витерти» [363, с.165]. Зазначимо, що ці рекомендації повністю сприйняті вітчизняним виборчим законодавством; зокрема, у ньому передбачено більший обсяг «кон­кретних практичних запобіжних заходів», спрямованих на запобігання та перешкоджання фальсифікаціям при підрахунку голосів виборців.

Вирішуючи ці завдання, вітчизняне виборче законодавство пішло шляхом детальної і повної регламентації відповідних процедур, що практично виключає дискрецію дільничних виборчих комісій (найбільш масових, однак укомплектованих найменш професійно підгото­ваними громадянами) при виконанні відповідних дій. Регулюванню підсумкового засідання дільничної виборчої комісії присвячено 6 статей (статті 87-92) Закону «Про вибори народних депутатів України», які містять 69 частин [734], 3 статті (статті 78-80) Закону «Про вибори Президента України», які містять 46 частин [739], 3 статті (статті 79-81) Закону «Про місцеві вибори», які також містять 46 частин [808]. Незважаючи на деякі відмінності у структурі відповідних статей та в деталях регулювання, встановлена відповідними законодавчими положеннями процедура передбачає строгу послідовність виконання визначених дій і вста­новлення відповідних кількісних даних; принципово важливо, що така послідовність не може бути порушена. Як зазначає Н. Богашева, «порушення вимог, встановлених для цієї надзвичайно відповідальної процедури, неминуче призводить до конфліктів, які ставлять під сумнів легітимність результатів виборів» [557, с.532].

Порядок підрахунку голосів, встановлений різними виборчими законами України, має однакову структуру і складається з восьми етапів, які природно об’єднуються у чотири стадії:

І.

1. Розгляд скарг щодо порушень, які мали місце під час голосування.

II. Підготовча стадія:

2. Опрацювання списків виборців;

3. Опрацювання невикористаних бюлетенів;

4. Опрацювання контрольних талонів виданих бюлетенів.

III. Основна стадія:

5. Відкриття скриньок і сортування бюлетенів;

6. Підрахунок голосів виборців (бюлетенів) і встановлення результатів голосування.

IV. Завершальна стадія:

7. Оформлення і підписання усіх примірників протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці та видання уповноваженим особам (спостерігачам) копій протоколу;

8. Транспортування виборчої документації до виборчої комісії вищого рівня.

Основна ідея, закладена у цьому порядку, полягає у послідовному опрацюванні відповідних виборчих документів та їх вилученні з доступу членів комісії. При цьому на час відкриття виборчих скриньок з голосами виборців усі документи попередніх етапів мають бути запаковані (а отже, недоступні). Усі етапи цього порядку здійснюються до чітко визначених законом процедур. Неухильне дотримання процедур є основною гарантією чесного характеру підрахунку; відхилення від цих процедур може бути джерелом помилок у встановленні кількісних даних або сигналом про заплановані фальсифікації. Як підкреслює Венеціанська комісія в одному з недавніх документів, «однозначне визначення термінів і процедур у писаному законі є гарантією того, що вибір виборців буде трансформований у визначення належних публічних посадових осіб. Будь-яка двозначність нормативних положень, які регулюють перетворення голосів на мандати, привносить ризик того, що навіть вибори, які в цілому були проведені відповідно до принципів демократії, таких як повага до основних громадянських і політичних прав, можуть зазнати невдачі через труднощі з визначенням результатів голосування» [207, с.293].

Додатковими засобами законодавчого забезпечення точності і достовірності підра­хунку голосів виборців на виборчих дільницях у вітчизняному виборчому праві стали «норми-запобіжники», вмонтовані у процедури, яких має дотриматися дільнична виборча комісія при підрахунку голосів.

Такі норми-запобіжники можуть мати різний вигляд. Сюди слід віднести, зокрема, заборонні норми, які не дозволяють «спрощувати» процедури підрахунку голосів, що зни­жували б прозорість дій комісії. Прикладом такої норми є заборона підрахунку бюлетенів паралельно кількома групами членів комісії^[732] (частина одинадцята статті 82 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина десята статті 73 Закону «Про вибори Президента України» [739], абзац другий частини десятої статті 75 Закону «Про місцеві вибори» [808]), що суперечило б колегіальному характеру комісії як органу і порушувало б засади «партійного» способу формування її складу (див. підрозділи 9.4.1, 9.5.2).

Норми-запобіжники іншого типу встановлюють вимоги обов’язкового виконання певних дій. Велике значення для гарантування чесності підрахунку голосів мають нор­ми цього типу, які вимагають систематичного проведення у процесі підрахунку голосів кількісної перевірки правильності і взаємної відповідності проміжних числових резуль­татів. Останнім часом необхідність таких перевірок визнана і Венеціанською комісією, яка зазначає: «Достовірний підрахунок голосів базується на низці перевірок, які мають ключове значення для отримання достовірного результату...Відсутність правових вимог щодо перевірки підрахунку голосів залишають двері для фальсифікацій відкритими» [207, с.313].

У вітчизняному виборчому праві такі перевірки забезпечуються вимогою дотримання так званих «балансів» - балансу виборців, балансу бюлетенів та балансу голосів^[733] (див. [557, с.542-543, 554]).

Так, баланс виборців, які отримали виборчі бюлетені, перевіряється шляхом зістав­лення кількості контрольних талонів, які залишилися від виданих бюлетенів, та кількості підписів виборців за отримання виборчого бюлетеня у списку виборців та у витягу зі списку для голосування за місцем перебування (частина десята статті 89 Закону [734]).

Баланс бюлетенів перевіряється шляхом зіставлення кількості виборчих бюлетенів, отриманих дільничною виборчою комісією, із сумою кількості невикористаних бюлетенів та кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені. Чинна редакція Закону «Про вибори народних депутатів України» передбачає навіть двоетапну перевірку цього балансу - спо­чатку у кожної пари членів дільничної виборчої комісії, які були уповноважені на видання бюлетенів під час проведення голосування виборців^[734] (частина третя статті 89 зазначеного Закону), а згодом у цілому по виборчій комісії (частина п’ятнадцята цієї ж статті) [734].

Нарешті, баланс голосів перевіряється шляхом зіставлення кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, та суми кількостей недійсних бюлетенів та бюлетенів з підтримкою кожного кандидата (кожного списку кандидатів)^[735] (див. частину двадцяту статті 90 зазначеного Закону); останній баланс особливо важливий, оскільки його пору­шення засвідчує вчинення фальсифікації безпосередньо у процесі підрахунку бюлетенів (тобто після відкриття виборчих скриньок).

Як слушно зауважує О. Марцеляк, «такий підхід вітчизняного законодавця спря­мований на обмеження свободи правозастосування шляхом максимально повної регла­ментації поведінки учасників виборчого процесу з метою запобігання правопорушенням у цій сфері» [512, с.538]. Чіткість процедури й обов’язкове її дотримання дільничною виборчою комісією (тобто виключення можливої дискреції комісії у процесі підрахун­ку голосів) разом з регулярним самоконтролем достовірності встановлених кількісних даних не лише зменшує ймовірність помилок, але й робить більш прозорим сам процес підрахунку, внаслідок чого можливі спроби фальсифікації стають відразу очевидними, а суб’єкти зловживань легко встановлюються.

Тим не менше, експерти БДІПЛ/ОБСЄ продовжують пропонувати спрощення про­цедур підрахунку голосів (див., наприклад, [622]). Така позиція не надто послідовна: спостерігачі водночас критикують нечіткі положення Закону, які спричиняють численні ситуації, що потребують застосування процедури повторного підрахунку голосів [619, с.37]. Дійсно, нечіткі та двозначні норми, як зазначає Венеціанська комісія, сприяють фальсифікаціям; «якщо порада усунути можливі двозначності з нормативно-правової бази систематично ігнорується, може виникнути питання стосовно природи намірів залишити такі двозначності, оскільки вони, взагалі кажучи, є сприятливими для фальсифікацій» [207, с293,.294].

Слід зауважити, що за останні роки позиція щодо спрощення процедур підрахунку голосів дещо пом’якшена. Так, у Спільному висновку Венеціанської комісії та ОБСЄ/ БДІПЛ 2011 р. зазначено: «Порядок, визначений в статтях 87, 88 та 89 відповідно щодо опрацювання списків виборців, опрацювання невикористаних виборчих бюлетенів, від­криття скриньок та підрахунку бюлетенів вичерпний та, здається, враховує всі неперед­бачені обставини»; щоправда, автори Висновку все ще вважають, що «деякі положення є складними і можуть викликати труднощі у розумінні для членів виборчих комісії та громадськості» [1051, с.78]. Вважаємо такі побоювання необгрунтованими. Навпаки, у випадках виникнення звинувачень у нечесному підрахунку голосів обов’язково має місце відхилення від встановленої процедури.

Законодавство визначає документальну форму фіксації важливих дій виборчої ко­місії (у тому числі юридичних фактів, встановлених внаслідок таких дій), - протокол комісії (див. частину сьому статті 35 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], абзац другий частини двадцять другої статті 28 Закону «Про вибори Президента України» [739], частина тринадцята статті 27 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Дії комісії із встановлення результатів голосування фіксуються стандартизованим докумен­том - протоколом про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці, форма якого встановлюється Центральною виборчою комісією.

Водночас слід зазначити, що дії дільничної виборчої комісії з підрахунку голосів та встановлення підсумків голосування виборців відбуваються на засіданні відповідної комісії; ці дії (які самі по собі теж є юридичними фактами), як це передбачено законом (див. частину другу статті 35 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина дванадцята статті 28 Закону «Про вибори Президента України» [739], частина одинадцята статті 27 Закону «Про місцеві вибори» [808]) фіксуються протоколом засі­дання комісії. Таким чином, кількісні відомості (числові дані), встановлені дільничною виборчою комісією при підрахунку голосів, фіксуються у двох документах (протоколах) дільничної виборчої комісії; відповідну нормативну вимогу теж можна віднести до норм-запобіжників. Цей аспект, на жаль, практично не береться до уваги при встановленні підсумків виборів на рівні виборчого округу чи в цілому, а також при розгляді пов’язаних із встановленням підсумків виборчих спорів, у тому числі судами.

Істотно, щоб зазначені протоколи фіксували усі кількісні дані, встановлені діль­ничною виборчою комісією при підрахунку голосів. На важливість цього звертає увагу Венеціанська комісія, підкреслюючи, що «форми встановлення підсумків для виборчої дільниці повинні бути розроблені так, щоб мінімізувати можливість як людських помилок, так і фальсифікацій. Такі форми повинні відображати усі значущі числа, отримані при підрахунку голосів на виборчій дільниці... Усі ці числа повинні бути вписані до форми встановлення підсумків як цифрами, так і прописом негайно після завершення підра­хунку голосів відповідальними членами дільничної виборчої комісії у тому приміщенні, де проводився підрахунок голосів» [207, с.318]. Складається враження, що така позиція Комісії сформувалася під впливом тривалих дискусій навколо відповідних положень виборчого законодавства України.

Перешкодою для зловживань є також те, що деякі кількісні дані встановлюються ще до початку голосування. Так, кількість виборчих бюлетенів, отриманих дільничною виборчою комісією, тепер вноситься до підсумкового протоколу ще на ранковому (під­готовчому) засіданні комісії (частина шоста статті 84 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина четверта статті 75 Закону «Про вибори Президента України» [739], частина четверта статті 77 Закону «Про місцеві вибори» [808]). Попередні редакції виборчих законів передбачали внесення на ранковому засіданні до підсумково­го протоколу і деяких інших відомостей, які не могли зазнати змін у день голосування (див., наприклад, частину дванадцяту статті 82 Закону «Про вибори народних депутатів України» у редакції 2005 р. [765]).

Зазначимо, що в останні роки висловлювалася думка про надлишкову кількість ін­формації, яка передбачається формою протоколу про підрахунок голосів. Певною мірою вона стала наслідком позиції, що міститься в одному з Остаточних звітів Міжнародної місії спостереження під егідою ОБСЄ/БДІПЛ: «Необхідно переглянути й, можливо, спро­стити протоколи про підсумки голосування з тим, аби обмежити ймовірність технічних помилок» [251, с.33]. Важко пояснити, якими причинами має бути викликана можливість помилок, якщо відповідно до процедури, визначеної законом, до підсумкового протоколу кількісні показники вносяться відразу після їх встановлення комісією. Тим не менше, такі міркування призвели протягом останніх років до зменшення кількості числових даних, які фіксуються у підсумковому протоколі дільничної виборчої комісії: так, наприклад, якщо відповідно до частини другої статті 89 Закону «Про вибори народних депутатів України» в редакції 2005 р. протокол про підрахунок голосів містив 20 позицій, то відповідно до частини другої статті 91 Закону в редакції 2016 р. - 14 позицій.

Вважаємо цю тенденцію такою, що не підвищує рівня гарантованості чесного підра­хунку голосів на виборчій дільниці. Наше заперечення, крім інших аргументів, базується на відомому твердженні з теорії інформації, згідно з яким завадостійкість (тобто стій­кість до спотворень) переданого повідомлення тим більша, чим більше «надлишкової» інформації містить повідомлення. У перекладі на «звичайну» мову це означає, що більш повне фіксування встановлених кількісних показників у протоколі про підрахунок голосів перешкоджає фальсифікації підсумкових показників. Більше того, відсутність вимоги вне­сення певних кількісних показників у формі підсумкового протоколу провокує дільничні виборчі комісії на те, щоб не звертати уваги на встановлення цих числових результатів, тобто на порушення встановленої законом послідовності дій комісії. Проте вважаємо, що не форма протоколу (перелік відомостей, які зазначаються у протоколі) має визначати процедуру, а навпаки - процедура визначає, які відомості вносяться до протоколу.

Ефективність детального регулювання процедури підрахунку голосів дільничними виборчими комісіями особливо підкреслюється порівнянням із практично зовсім не врегульованою процедурою окружних виборчих комісій щодо розгляду протоколів про підрахунок голосів на виборчих дільницях та встановлення підсумків голосування у межах виборчого округу. Парламентські вибори 2012 р. яскраво засвідчили невелику кількість зауважень до роботи дільничних виборчих комісій порівняно з гострими конфліктами, спричиненими надміром дискреції у діяльності окружних виборчих комісій; певною мірою ця ситуація повторилася (хоча й з меншими наслідками) під час позачергових парламентських виборів 2014 р. Такі проблеми неодноразово відзначалися міжнародни­ми спостерігачами (див. [251, с.27; 620, с.26; 621, с.31, 32; 622, с.32]). Зауваження щодо прогалини в регулюванні процедур підсумкового засідання окружної виборчої комісії містяться також в Остаточному звіті Місії спостереження БДІПЛ 2012 р. [619, с.44], хоча з окремими рекомендаціями з цього приводу погодитися не можна. Так, неприйнятною слід визнати пропозицію «створення кількох команд зі складу ОВК... для обробки про­токолів ДВК»^[736]; як зазначалося вище, такий підхід з використанням «паралельних груп» порушує колегіальний характер комісії, створює особливо сприятливі можливості для зловживань та істотно знижує (якщо не зводить нанівець) ефективність спостереження за процесом опрацювання протоколів.

Обережно слід ставитися також до пропозиції надати «право ОВК та ЦВК (тобто особам, які не були присутні і не брали участі у підрахунку голосів. - Ю.К) вносити поправки до протоколів з результатами», що може відкрити прямий шлях до укривання виявлених зловживань, здійснених на рівні дільничної комісії, та маніпулювання резуль­татами голосування. Подібні поправки доцільно дозволити робити лише стосовно «за­гальної частини» протоколу про підрахунок голосів, що дозволяє виключити повернення протоколу до дільничної виборчої комісії для внесення уточнень. Такі повернення та виготовлення уточненого протоколу, передбачені, наприклад, пунктом 2 частини п'ятої статті 94 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], як засвідчила практика, стали джерелом серйозних зловживань та фальсифікацій.

Пропозиція відмовитися від цієї процедури, тобто частково врахувати зауваження європейських експертів через надання окружній виборчій комісії повноваження вносити виправлення у відомості підсумкового протоколу дільничної комісії, які не стосуються результатів волевиявлення виборців, міститься у проектах Закону «Про вибори народних депутатів України» № 1068-2 2014 р. (див. частину четверту статті 164 проекту [882]) та Виборчого кодексу України № 3112-1 2015 р. (див. частину дванадцяту статті 251 проекту [878]), розроблених за участі автора.

Враховуючи непрофесійний характер складу дільничних та окружних виборчих ко­місій, зацікавленість кожного окремого члена такої комісії, вважаємо, що єдиним виходом для розв’язання цього комплексу проблем є максимально можлива чітка регламентація відповідних процедур, зрозуміла як самим членам виборчих комісій, так і спостерігачам.

Достатньо повні пропозиції щодо регулювання різних конфліктних сьогодні аспектів проведення підсумкового засідання окружної виборчої комісії містять зазначені вище законопроекти (див. статті 162-164 проекту Закону «Про вибори народних депутатів України» № 1068-2 2014 р. [882], статтю 251 проекту Виборчого кодексу України 2015 р. [878]); зокрема, в них запропоновані процедури повторного підрахунку голосів на вибор­чій дільниці (див. статтю 165 проекту Закону «Про вибори народних депутатів України» № 1068-2 2014 р. [882], статтю 252 проекту Виборчого кодексу України 2015 р. [878]). Вважаємо, що врахування цих пропозицій дозволить більш повно внормувати процедури встановлення окружною виборчою комісією підсумків голосування в межах виборчого округу і таким чином зняти ті проблеми, які останнім часом викликають численні гострі конфлікти.

Венеціанська комісія надає великого значення своєчасному опублікуванню («звітуван­ню», в термінології Комісії) встановлених результатів голосування як засобу забезпечення дотримання принципу чесних виборів. На думку Комісії, «своєчасне та повне звітування про результати є ключовим для прозорості виборів і запобігання фальсифікаціям. Воно забезпечує інформованість громадськості і сприяє довірі до виборчого процесу. Органи влади повинні вживати усіх заходів для забезпечення того, щоб доступні результати у будь-якому пункті підрахунку голосів та встановлення підсумків голосування одразу ж повідомлялись громадськості разом з роз’ясненнями щодо достовірності будь-якого повідомленого числа. Он-лайн звітування про підсумки на виборчій дільниці і зведені підсумки більш високого рівня є чудовим заходом для зміцнення довіри і запобігання фальсифікаціям, для реалізації якого необхідна переважно лише політична воля»; Комі­сія вважає важливим, що «звітування повинно здійснюватись у форматі, який дозволяє представникам партій і внутрішнім громадським спостерігачам всебічно порівнювати усі отримані ними дані», а також «надасть можливість зацікавленим партіям та/або кан­дидатам оскаржити офіційні результати до суду» [207, с.319].

Вітчизняне законодавство в основному відповідає цьому рекомендаційному стандарту (який має форму «належноїпрактики»). Слід зауважити, однак, що швидкість оприлюд­нення попередніх та остаточних результатів (як часткових, так і виборів в цілому) не повинна розглядатися як самоціль. У випадку, коли прискорене встановлення результатів створює загрозу нанесення шкоди точності та достовірності цих результатів, пріоритет повинен надаватися саме точності та достовірності. Водночас підкреслимо, що в аспекті стандарту, встановленого Венеціанською комісією, неприпустимою є затримка опри­люднення уже встановлених результатів. Така затримка можлива лише стосовно повних результатів виборів, які стали предметом спору про дійсність виборів, і лише в тому разі, якщо така затримка є наслідком судової заборони оприлюднення оспорених результатів у порядку забезпечення позову з тієї причини, що офіційне опублікування результатів відкриває дорогу процедурі набуття повноважень особами, визнаними обраними, до вирі­шення спору про дійсність виборів. Зауважимо, що спроба законодавчо заборонити такий судовий захід стосовно результатів виборів була визнана неконституційною (пункт 3.12 мотивувальної частини, пункт 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 26/рп-2009 від 19 жовтня 2009 р. [970].

Слід визнати, що законодавство деяких інших держав не встановлює настільки де­тальної процедури. Так, естонський Закон про парламентські вибори Естонії присвячує регулюванню процедури підрахунку голосів, поданих у приміщенні для голосування, один параграф (§ 57), який складається з 13 частин [1428]. Дещо більш детальна проце­дура, встановлена латвійським законом (9 коротких статей - з 29 по 36), присвячена в основному підрахунку бюлетенів, виявлених у виборчих скриньках [1451].

Більш деталізованим щодо регулювання процедури підрахунку голосів та складання підсумкового протоколу на виборчій дільниці є російське виборче законодавство. Так, Федеральний закон «Про основні гарантії...» містить 2 статті (67 та 68), які сумарно складаються з 39 частин [582]); аналогічні за обсягом регулювання відповідних процедур положення містять Федеральний закон «Про вибори депутатів Державної Думи.» (2 статті - 84 та 85, які містять 39 частин [575]) та Федеральний закон «Про вибори Президента РФ» (2 статті - 72 та 73, 39 частин [577]). За своєю структурою визначена цими законами процедура близька до тієї, яка встановлена вітчизняним виборчим законодавством.

Процедури підрахунку голосів, встановлені статтями 70-77 Виборчого кодексу Польщі, також у цілому подібні до тих, що встановлені вітчизняним виборчим законо­давством, хоча істотно менш деталізовані. Цікавим елементом процедури, безпосередньо спрямованим на перешкоджання можливим зловживанням, є перший крок - заклеювання та опечатування отворів усіх виборчих скриньок (§ 1 статті 70 кодексу [1380]). Додат­кові (порівняно із звичними для вітчизняного виборчого права) процедури визначають порядок підрахунку голосів, поданих поштою (статті 71а, 72 кодексу [1380]). Ф. Римаж підкреслює, що «дотримання черговості, встановленої виборчим кодексом та інструкціями Державної виборчої комісії, послідовних дій, які здійснює дільнична виборча комісія, є важливим, оскільки запобігає виникненню можливих помилок» [1381, s.216] і, додамо, фальсифікацій.

Загальновизнано, що процес підрахунку голосів і встановлення підсумків голосу­вання виборців має бути прозорим [363, с.165], що сприяє суспільній довірі до виборів. Зауважимо, що чітка регламентація процедури підрахунку голосів значно полегшує її публічний контроль з боку спостерігачів і тим самим підвищує прозорість цього процесу.

Прозорість (відкритість) процедур встановлення підсумків голосування виборців забезпечується правом присутності при проведенні підрахунку голосів виборців на ви­борчій дільниці осіб, уповноважених на здійснення спостереження (не лише офіційних спостерігачів, але й кандидатів, їх довірених осіб, уповноважених осіб партій - суб'єктів виборчого процесу, які мають права офіційних спостерігачів). Публічний контроль з боку спостерігачів значно полегшується чіткістю регламентації процедур підрахунку голосів, строгою послідовністю дій дільничної виборчої комісії. Тому широкі можливості спосте­реження за процесом підрахунку голосів як з боку спостерігачів, номінованих кандидатами та партіями, так і незалежних («непартійних»), стали важливим процедурним засобом гарантій дотримання вимоги чесних виборів, цю ж роль виконує і заборона присутності при підрахунку голосів інших осіб (насамперед представників влади), які могли би чи­нити тиск на членів комісії чи іншим чином створювати перешкоди при виконанні цих дій дільничною виборчою комісією.

Зауважимо, проте, що роль спостереження щодо голосування та підрахунку голосів не всюди оцінюється однаково. Так, положення польського виборчого законодавства не згадують спостереження при проведенні голосування та підрахунку голосів на виборчих дільницях. Як стверджує Ф. Римаж, позиція Державної виборчої комісії Польщі полягає в тому, що «на час проведення і встановлення підсумків голосування спостереження має бути виключене. Випливає це з необхідності забезпечити охорону персональних даних виборців та забезпечення таємності голосування» [1381, 8.214]. Таку позицію важко зрозуміти; навряд чи присутність спостерігачів порушує захист персональних даних виборців більше, ніж присутність членів дільничної виборчої комісії, які, на відміну від спостерігачів, особисто опрацьовують виборчу документацію. Що ж стосується таємності голосування, процедури голосування повинні її забезпечити навіть стосовно інших виборців, присутніх у приміщенні для голосування, не кажучи про членів комісії чи спостерігачів. Зазначимо водночас, що «партійні спостерігачі» (у польській терміно­логії - «т^гоюіе Еаи/ата»), призначені виборчими комітетами (суб’єктами висування кандидатів), мають право присутності при проведенні голосування та підрахунку голо­сів [1381, 8.268], що тим більше ставить під сумнів наведену вище аргументацію щодо відсутності спостереження.

Як ми вже зазначали, для дотримання принципу чесних виборів самих лише законо­давчих норм недостатньо: закон може лише забезпечити (або не забезпечити) відповідні нормативні передумови та засоби. Вирішальне значення має практика застосування норм виборчого законодавства суб’єктами виборчого процесу - кандидатами та партіями - суб’єктами їх висування, а також владними суб’єктами - юрисдикційними органами (виборчими комісіями, судами при розгляді виборчих спорів) і, зрештою, органами влади та їх посадовими особами, яким, взагалі кажучи, втручання у виборчий процес (окрім питань організаційно-технічного та матеріального забезпечення підготовки виборів) законом заборонене. Важливе місце у забезпеченні цього аспекту чесних виборів, пов’я­заного із правозастосуванням та правокористуванням, належить професіоналізму членів виборчих комісій (див. підрозділ 9.5.1).

Виборчий процес практично не обходиться без правопорушень з боку конкурент­них суб’єктів (як кандидатів, так і партій) чи їх прихильників з метою будь-якою ціною отримати перевагу над суперником. Кількість та тяжкість таких правопорушень на ви­борах значною мірою визначається рівнем політичної і правової культури суспільства, громадської нетерпимості щодо правопорушників. Засоби боротьби із виборчими пра­вопорушеннями та проблеми юридичної відповідальності за виборчі правопорушення вимагають окремого дослідження.

Таким чином, принцип чесних виборів зустрічається у своїй реалізації із низкою перешкод, частина яких пов’язана з проблемами законодавчого регулювання, частина - з проблемами правозастосування і користування правом, а інші походять з недостатньо­го рівня правової і політичної культури нашого суспільства. Однак слід мати на увазі, що «нечесні вибори» є не демократичними виборами, передбаченими Конституцією, а засобом узурпації влади, забороненої статтею 5 Конституції. Тому для наближення до повноцінного втілення ідеї чесних виборів як інструмента реальної демократії необхідний широкий комплекс заходів у кожній із зазначених сфер.

Не останнє місце серед таких заходів займає громадянська освіта, практично неві­дома в Україні; недаремно Декларація про критерії вільних і чесних виборів відносить реалізацію програм громадянської освіти до зобов’язань держави [1313]. Тому заходи з підвищення рівня загальної політичної і правової культури громадян - «цілина», якою ще буде змушена займатися Українська держава, якщо вона дійсно прагне бути демокра­тичною і правовою.

5.4.