§ 2. Предмет конституційно-правового регулювання

Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення сфери регульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регу­лювання. Наразі існують розбіжності в розумінні кола суспільних відносин, що в сукупності становлять предмет конституційного права.

Аналіз наявних доктринальних джерел дозволяє дійти висновку, що пред­метом конституційного права як галузі права є фундаментальні політико- правові відносини, що характеризують форму держави, її суспільний лад, за­сади правового статусу особи та інститутів громадянського суспільства, форми безпосередньої та представницької демократії та основи здійснення публічної влади.

Основним предметом правового регулювання конституційного права Укра­їни є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади наро­дом України та охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства: політичну, економічну, соціальну, духовну. Такі відносини регулюються правовими норма­ми, які становлять зміст найважливіших джерел конституційного права - Консти­туції України, Декларації про державний суверенітет України, законів України тощо.

Предмет конституційного права охоплює чотири групи суспільних від­носин:

1) суверенітет народу та принципи його реалізації (засади народовладдя);

2) засади, що визначають устрій держави як організації влади народу та для народу;

3) принципи функціонування держави;

4) засади, що визначають характер зв'язків між державою та конкретною особою.

Розглянемо ці групи суспільних відносин.

1. Суверенітет народу - це його природне право бути головним і повнов­ладним на своїй території. Суверенітет народу буває потенційний і реальний. Потенційний суверенітет має практично будь-який етнос незалежно від наявнос­ті власної державності, а також від того, чи сформувався він в історичну спіль­ність «народ», визнаний іншими державами й націями. Реальний суверенітет - це реальне втілення суверенних прав народу відповідно до його волі йти влас­ним еволюційним шляхом.

Сутність повновладдя народу України виявляється в таких визначальних засадах народовладдя:

а) організаційно-політичних (уособленням народовладдя в цьому аспекті є політичний плюралізм - багатопартійність, різноманітність форм волевиявлен­ня тощо);

б) економічних (економічний плюралізм є основою розвитку матеріально­го стану суспільства; він передбачає свободу підприємницької діяльності, різно­манітність форм власності);

в) соціальних (їх характер і зміст визначаються економічними умовами іс­нування суспільства; предметно відтворюються в поділі суспільства на класи, суспільні групи відповідно до місця, яке вони займають);

г) ідеологічних (сукупності таких уявлень, світоглядних думок, ідей, які становлять духовні цінності народу);

ґ) морально-етичних (суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуа­льне наповнення);

д) соціально-психологічних (зумовлених характером етнічної та соціаль­ної ментальності).

2. Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбу­ваються в ньому. Найбільш універсальною організацією влади в суспільстві є держава. Ось чому предметом конституційного регулювання є формування держави, її функціонування, розвиток, а також відносини, що опосередковують ці процеси та пов'язані з такими аспектами:

а) формою територіального устрою (тим, як організована держава, які зв'язки існують між центром та іншими управлінськими, зокрема самоврядними, структурами);

б) формою державного правління;

в) політичним режимом, під яким, зазвичай, розуміють спосіб здійснення державної влади (від нього залежить, чи є держава демократичною, правовою);

г) територіальною організацією тощо.

3. Основні принципи функціонування держави - гуманізм, демократія, роз­поділ влади, що виражається в механізмі противаг, взаємного контролю гілок влади, їх урівноваженості.

4. Характер зв’язків між державою та конкретною особою визначають такі відносини:

а) громадянства, під якими, зазвичай, розуміють правовий зв'язок між особою та державою, що надає їм відповідні права й покладає взаємні обов'язки;

б) фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, со­ціальних, культурних, екологічних;

в) гарантій реалізації прав і свобод;

г) обов'язків громадянина перед державою та навпаки.

Отже, конституційне право України є одним із найважливіших засобів за­безпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально- культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що становлять основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є визначені конституційно- правовими нормами носії юридичних прав і відповідних обов'язків, наділені конституційною правосуб'єктністю (правоздатністю, дієздатністю та деліктоздат- ністю).

Правоздатність - це здатність фізичної особи чи організації бути но­сієм прав і обов’язків, які допускаються правом конкретної країни. Дієздат­ність - це здатність суб’єкта правовідносин своїми діями набувати і здійсню­вати права, створювати для себе обов’язки й виконувати їх. Деліктоздат- ність - це здатність суб’єкта нести відповідальність за власні (як правило, протиправні) діяння.

У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб'єкти, що зу­мовлюється багатозначністю змісту цих відносин. Вони мають багато спільного із суб'єктами інших відносин: статус, правоздатність і дієздатність, механізм реалі­зації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманні специфічні ознаки, що виокремлюють їх із системи інших суб'єктів, визначають їх місце і роль у сфері суспільних відносин.

Специфіка окремих суб'єктів конституційно-правових відносин полягає в то­му, що вони є учасниками лише цих відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (це стосується, наприклад, територіальних утворень). Перева­жна ж більшість суб'єктів є учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому основою статусу цих суб'єктів є конституційно-правовий статус.

Суб’єктами конституційно-правових відносин в Україні є:

1) фізичні особи (громадяни, біженці, іноземці);

2) організації (органи публічної влади, держава, адміністративно-терито­ріальні одиниці, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян та ін.);

3) народні депутати, посадові та службові особи (Президент України, Мі­ністр внутрішніх справ тощо);

4) соціальні спільноти (український народ, нація, корінні народи, націона­льні меншини, етнічні групи тощо).

До об’єктів конституційно-правого регулювання відносять явища мате­ріальної або духовної реальності, з приводу якої формуються, складаються та будуються відносини, урегульовані конституційним правом.

Згадані об'єкти можуть бути матеріальними та нематеріальними.

До матеріальних об’єктів конституційно-правових відносин належать такі:

1) політичні блага - конституційний лад, суверенітет, влада народу, дер­жавна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна ціліс­ність та ін.;

2) дії вповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народ­ного депутата тощо);

3) дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційно­го Суду України);

4) речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна влас­ність, наукові й літературні твори, образотворче мистецтво тощо);

5) поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;

6) результати поведінки суб'єктів таких відносин;

7) природні об'єкти.

Нематеріальними є такі об’єкти конституційно-правових відносин:

1) особисті нематеріальні блага людини і громадянина - життя, здоров'я, честь, гідність;

2) певні соціальні властивості й ознаки об'єднань, спільнот;

3) духовні цінності.

Серед матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин провідну роль відіграють загальнонародні та загальнодержавні об'єкти.

У конституційному праві часто вживається поняття юридичного факту - та­ких життєвих обставин (дій чи подій), з якими норми права пов'язують виникнен­ня, зміну чи припинення правових відносин. Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими суспільними відносинами, які належать до сфери дії конституційно-правових норм. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, що існують у процесі реалізації повновладдя на­роду України.

Події - це такі обставини, які об’єктивно не залежать від волі і свідомо­сті людей, але вказівка на них у конституційних нормах надає їм юридичної значущості, пов’язує з ними міру можливої і необхідної поведінки громадян, іноземців, державних та інших інституцій.

До юридичних фактів-подій відносять: народження або смерть фізичної особи; досягнення певного віку; настання відповідної дати; стан здоров'я (повно­важення Президента України припиняються достроково у разі неможливості виконувати ним свої повноваження за станом здоров'я - п. 2 ст. 108 Конституції України).

Дії/бездіяльність - це юридичні факти, які залежать від волі людини. Дії бувають правомірні і неправомірні. Правомірні дії за цільовою спрямованістю суб'єктів на результати дій поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки.

Юридичними актами є юридично значущі дії, вчинювані органами держа­вної влади, органами місцевого самоврядування, а також шляхом народного голосування на референдумах з метою створення правових норм, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення правовідносин.

Юридичними вчинками є правомірні дії, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Ці дії можуть вчинятися грома­дянами, державними органами, органами місцевого самоврядування, посадови­ми особами, об'єднаннями громадян тощо.