§ і. Поняття конституційного права як галузі права. Місце і роль конституційного права в національних системах права

Право виступає регулятором суспільних відносин, захищає права і особи, і держави. На державу право впливає при взаємовідносинах із населенням, а сама держава здійснює вплив на осіб, які знаходяться на її території, через правову систему (в межах правових вимог).

Основоположною складовою будь-якої національної правової системи ви­ступає конституційне право, яке інколи ще називають державним правом.

Поняття «конституційне право» і «державне право» почали вживатися вче- ними-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки фактично одночасно, з кінця XVIII - початку XIX ст. При цьому термін «державне право» мав би символізувати необмеженість державної влади, тоді як термін «конституційне право» - демократичну організа­цію державної влади, її обмеженість конституцією (природним правом).

Щодо дискусій про співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право», то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної окремо взятої країни обумовлюється:

1) предметом правового регулювання цієї галузі права - поняття «консти­туційне право» вживається в державах, де сформувався конституційний лад, і ця галузь права регулює найважливіші суспільні відносини в усіх сферах суспільно­го і державного ладу;

2) методом правового регулювання цієї галузі права - для державного права характерним є застосування виключно імперативного, субординаційного методу; тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом;

3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн.

Варто зазначити, що у вітчизняній науковій літературі підтримується думка про доцільність іменування фундаментальної галузі національного права Украї­ни саме конституційним правом. Такий стан речей обумовлюється особливос­тями сучасного розвитку нашої держави і суспільства, зокрема формуванням демократичної, соціальної і правової держави, інститутів громадянського суспі­льства тощо.

Конституційне право - це багатопланова та ємна категорія, що традиційно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в національній правовій систе­мі, тобто як сукупність конституційно-правових норм, що діють на території пев­ної країни; як наука, що вивчає конституційно-правові норми та правовідносини й інститути, які формуються на їх основі; як навчальна дисципліна, що базується на досягненнях і даних науки.

Конституційне право будь-якої сучасної країни - це основна галузь права держави, яка являє собою сукупність юридичних норм, що закріплюють політичну систему суспільства, економічну систему держави, форму правлін­ня, форму територіального устрою, правовий статус особи, виборче право, виборчу систему, політичний режим й інші найважливіші інститути даної держави.

Як і будь-яка інша галузь права, конституційне право характеризується пе­вними ознаками. Вони можуть умовно бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні ознаки відображають риси, що є характерними для усіх галузей націона­льної системи права: нормативний характер приписів; формальна визначеність норм; спрямованість на досягнення передбаченого правом результату; гарантова- ність дієвості правових норм засобами державного впливу чи примусу тощо.

Спеціальні ознаки, на відміну від загальних, відображають специфіку та особливості даної галузі права. Так, конституційне право має публічний характер та пов'язане з публічним здійсненням влади народом, державою та територіа­льною громадою.

Конституційне право регулює найбільш важливі суспільні відносини у полі­тичній та інших сферах суспільного і державного ладу. Ці відносини пов'язані з основами суспільного і державного ладу; правовим статусом особи; формами безпосередньої демократії: організацією і діяльністю органів державної влади; основами місцевого самоврядування; національною безпекою та обороною держави тощо.

Конституційне право має свій метод правового регулювання, тобто сукуп­ність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є пред­метом цієї галузі права.

Особливість конституційного права також виявляється у його системному характері. Так, дана система представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива час­тина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права зали­шаються інститути і норми конституційного права.

Функції конституційного права поширюються практично на всі сфери суспі­льного та державного життя - політичну, економічну, соціальну, духовно- культурну, зовнішньополітичну тощо.

Для конституційного права характерне широке коло суб'єктів, які вступа­ють у правовідносини як учасники політичного життя суспільства; серед них є такі, що не зустрічаються в інших галузях права, наприклад народ, нація, націо­нальні меншини, територіальні громади, виборчі комісії, політичні партії тощо.

Особливістю даної галузі права є підвищена гарантованість її норм, яка досягається як завдяки наявності особливої - конституційно-правової - відпові­дальності, так і особливому механізму реалізації зазначених норм. Окрім галузе­вої конституційно-правової відповідальності, порушення норм конституційного права має наслідком настання інших видів публічно-правової відповідальності - кримінальної, адміністративної та дисциплінарної.

Ця галузь права виступає стрижнем національної системи права, а оскіль­ки система права є головним елементом правової системи, то можна стверджу­вати, що конституційне право одночасно є також найважливішою складовою правової системи будь-якої держави.

Конституційне право є одним з основних чинників консолідації громадянсь­кого суспільства й розбудови демократичної, соціальної, правової держави, тоді як інші галузі права регулюють лише окремі сфери суспільних відносин (напри­клад, трудові відносини, відносини власності тощо). Регулюючи в комплексі основи життя суспільства, конституційне право тим самим відіграє центральну, провідну роль у будь-якій правовій системі.

На основі норм конституції легалізуються державний механізм і його клю­чові ланки, створюються юридичні підстави для їх функціонування.

Норми, що належать до галузі конституційного права, встановлюють про­цедури законотворення й загалом правотворення, субординацію різних норма­тивних актів незалежно від галузевої належності.

Норми конституційного права, зокрема конституції, є вихідними для інших галузей права, вони опосередковуються та розвиваються в цих галузях. Напри­клад, ст. 29 Конституції Японії 1946 р. закріплює, що «право власності не повин­но порушуватися», є основою для регулювання різних відносин власності в цивільному праві (у договорах купівлі-продажу, застави, спадкування і т. д.). Принцип незалежності суду і підпорядкування його виключно законові, що відоб­ражений у багатьох сучасних конституціях (Білорусії 1996 р., Болгарії 1991 р., Литви 1992 р. тощо), є вихідним для норм кримінально-процесуального і цивіль­но-процесуального права, трудового, фінансового, земельного й інших галузей права.

Місце галузі конституційного права в системі національного права зумов­лене також її особливим взаємозв'язком з міжнародним правом.

У нормах конституційного права сформульовано положення про права людини, громадянство, суверенітет держави, державну територію тощо. Відпові­дні категорії мають також важливе міжнародно-правове значення.

У конституції часто узагальнено принципи зовнішньополітичної діяльності держави, вказано на їх узгодженість із загальновизнаними принципами і норма­ми міжнародного права тощо.