Правова природа суб’єктів висування і проблема рівності
Найпершою проблемою стосовно рівності номінаційного виборчого права є неоднозначна правова природа цих суб'єктів. Як зазначалося вище (див. підрозділ 2.5.1), незважаючи на те, що основним суб'єктом права висування кандидатів вітчизняне виборче законодавство проголошує громадянина-виборця, різні механізми висування кандидатів, передбачені виборчим законодавством, по суті, визначають дві категорії реальних суб'єктів цього права - політичні партії та носіїв пасивного виборчого права (останні - через механізм самовисування).
Принципова відмінність правової природи суб'єктів, що належать до цих двох категорій, фактично виключає можливість самої постановки питання про правову рівність усіх суб'єктів номінаційного права; виходячи з формулювання загального принципу рівності («до однакового треба ставитися однаково, а до різного - по-різному»), можна говорити про рівність можливостей реалізації номінаційного виборчого права лише в межах кожної з цих двох категорій окремо.Виборче право Польщі формально уніфікує усіх суб'єктів висування кандидатів через інститут виборчих комітетів (стаття 84 Виборчого кодексу Польщі [1380]; див. також [1381, s.236]). Як зазначає Ґ. Кришень, «виборчим комітетом є група громадян, виокремлена певним чином з метою здійснення певних виборчих дій, зокрема - на засаді виключності - висування кандидатів і ведення їх виборчої кампанії» [1386, s.165]. Виборчі комітети можуть утворюватися різними способами, зокрема, політичними партіями, їх виборчими коаліціями (блоками) чи виборцями (у кількості, встановленій законом), а на місцевих виборах - також і іншими об'єднаннями громадян (§ 4 статті 204, стаття 263, § 1 статті 297, стаття 399, § 1 статті 478 Виборчого кодексу Польщі [1380]). Таким способом польський законодавець забезпечує рівність статусу усіх суб'єктів висування кандидатів; як зазначає Б. Даутер, «виборчий комітет - це певна конструкція, яка робить однорідними засади виборчої гри, трактуючи однаково різних суб'єктів» [1381, s.501].
Щоправда, ця рівність має зовнішній (формальний) характер, оскільки реальні можливості виборчих комітетів різної організаційної природи істотно відрізняються навіть стосовно порядку їх утворення (див. [1386, s.172-173]). Як зазначає Я. Шиманек, «виборчі комітети розглядаються, по суті, як синоніми політичних партій, можливо, коаліції кількох партій»; комітети, утворені виборцями, на парламентських виборах на практиці «не є бенефіціантами виборчого розподілу мандатів» [1444, s.74, 75].Російське виборче право також використовує ідею спеціального суб'єкта висування - «виборчого об'єднання». Відповідно до пункту 25 статті 2 Федерального закону «Про основні гарантії...» виборчим об'єднанням вважається (залежно від рівня виборів) політична партія чи її місцева організація («регіональне відділення чи інше структурне утворення»), а на муніципальних виборах - інше громадське об'єднання «у формі громадської організації чи громадського руху» [582]; щоправда, прямого утворення виборчого об'єднання виборцями не передбачається. Проте виборчі об'єднання не є виключними суб'єктами висування кандидатів; відповідно до частини другої статті 32 того ж Закону, «безпосереднє висування кандидатів» може бути здійснене не лише виборчим об'єднанням, але й шляхом самовисування. Таким чином, повної уніфікації суб'єктів права висування кандидатів не досягається, і, відповідно до механізму висування, вони поділяються на дві категорії - виборчі об'єднання та носії пасивного виборчого права, що знову ж виключає можливість повної рівності усіх суб'єктів номінаційного права.
Внаслідок тісного взаємозв'язку пасивного і номінаційного виборчого права у їх здійсненні відповідними суб'єктами умови рівності реалізації номінаційного права подібні до умов реалізації рівності пасивного виборчого права. Проте ступінь подібності істотно залежить від того, про яку з двох категорій суб'єктів йде мова. Тому потрібно розглядати зазначені вище три аспекти рівності номінаційного виборчого права окремо для цих двох категорій.
Зазначимо, що стосовно механізму самовисування принципово нових проблем рівності (порівняно з розглянутими вище стосовно рівності пасивного виборчого права) не виникає внаслідок специфічної обставини - один і той же суб'єкт права виступає носієм як пасивного, так і номінаційного виборчого права і реалізує їх одночасно за тими ж процедурами. Отже, в межах механізму самовисування рівність забезпечується вимогами рівності суб'єктів пасивного виборчого права. Проте існує відмінність, пов'язана з можливостями реалізації самовисування у виборчих округах різного типу (в рамках різних виборчих систем).
Однак між суб'єктами номінації різних механізмів такої рівності немає перш за все у можливості реалізувати висування. Проявом відмінності (і, як наслідок, відсутності рівності) традиційно прийнято вважати можливість реалізації механізму самовисування лише у рамках виборчих систем персоніфікованого вибору (див. [340]), коли об'єктом голосування виступає окремий кандидат (окремі кандидати)[606]. О. Марцеляк пов'язував «перехід права номінувати кандидатів у депутати... до політичних партій та їх виборчих блоків» із запровадженням пропорційної виборчої системи [512, с.398]. Усі редакції Закону «Про вибори народних депутатів України», які передбачали застосування системи «паралельного змішування», допускали самовисування виключно в одномандатних округах (див., наприклад, частину третю статті 22 Закону 1997 р. [729], частину другу статті 38 Закону 2001 р. [730]), а Закон у редакції 2005 р., заснований на пропорційній системі, не знав механізму самовисування [765]. Особливо чітко відмінність сфери застосування цих двох механізмів номінації демонструється приписами частин другої та третьої статті 52 чинного Закону [734]. Аналогічні відмінності фіксуються і законодавством про місцеві вибори (див. частину четверту статті 33 Закону про місцеві вибори 2004 р. [721], частину другу статті 35 Закону 2010 р. [723]); чинний Закон «Про місцеві вибори» теж допускає можливість самовисування лише на тих місцевих виборах, де використовуються одномандатні (а не номінаційні) округи (див.
частину другу статті 35 зазначеного Закону [808]), незважаючи на те, що на виборах депутатів міських, районних, обласних рад застосована персоніфікована виборча система.Аналогічний підхід використовує російське виборче право. Дослідники зауважують, що самовисування можливе лише у разі «безпосереднього висування кандидатів», яке протиставляється «висуванню у складі списку» [274, с.210]. Специфічне для російського виборчого права поняття «безпосереднього висування кандидатів» запроваджене статтею 32 Федерального закону «Про основні гарантії...» [582]. Як пояснює А. Борисов, безпосереднім є висування кандидатів на виборах Президента РФ, глави муніципального утворення, а також на виборах до колегіальних органів «в частині проведення виборів по одно- і багатомандатних виборчих округах» [97, с.329], тобто у випадку мажоритарних систем з персоніфікованим вибором. Частина перша статті 41 Федерального закону «Про вибори депутатів Державної Думи.» допускає самовисування кандидатів лише в одномандатних округах [575].
Однак така нерівність суб'єктів номінації в умовах різних виборчих систем не є необхідною і не випливає з правової природи цих суб'єктів. Неясно, які принципові аргументи можуть заборонити самовисування в умовах пропорційної виборчої системи. Номінація списку (групи) кандидатів у порядку, передбаченому чинним законодавством, неодмінно вимагає узгодженого волевиявлення кількох суб'єктів (кожного з кандидатів, яких висувають, та суб'єкта висування - партії, яка сама є колективним суб'єктом). Тому ніщо не перешкоджає узгодженню волевиявлення групи суб'єктів пасивного виборчого права та їх самовисуванню у вигляді списку кандидатів для участі у виборах за пропорційною системою. Такий механізм «самовисування списком» був уперше запропонований у розробленому автором законопроекті про місцеві вибори [897].
Отже, нерівність суб’єктів номінаційного права, які функціонують в умовах двох механізмів висування кандидатів, прийнятих у вітчизняному виборчому праві, не диктується природою цих механізмів і може бути усунута.
3.4.2.