Дослідники виборів визнають поширення принципу рівного виборчого права також і на суб'єктів номінаційного виборчого права, однак не надають цьому питанню належного значення.
Як правило, у цьому контексті увага звертається на рівність умов для діяльності політичних партії та їх виборчих об'єднань (блоків, коаліцій) у виборчому процесі (рівність можливостей).
Так, Ю. Шведа стверджував: «Принцип рівного виборчого права поширюється також на всі партії (блоки) - суб'єкти виборчого процесу. Для всіх них встановлюються однакові терміни висування та реєстрації, рівні строки та умови проведення передвиборної агітації» [1208, с.153]. Про рівність шансів політичних партій та їх виборчих об'єднань говорить Т Герасименко [158, с.13]; на думку Ґ. Кришеня, «виборча конкуренція між політичними партіями підпорядкована... засаді рівності шансів» [1386, s.173]. Киргизькі правознавці поширюють таке розуміння на усіх можливих суб'єктів висування кандидатів: «принцип рівності передбачає рівні права та рівні можливості не лише для громадян безпосередньо, але й колективних об'єднань громадян (політичних партій, громадських об'єднань, зборів виборців)» [406, с.21].Підхід, який стосовно усіх чи окремої категорії суб'єктів висування у виборчому процесі розглядає лише рівність можливостей, є надто обмеженим. Виходячи із відзначеної вище взаємної доповняльності пасивного та номінаційного виборчого права (див. підрозділ 2.1.3), вважаємо, що рівність номінаційного вправа, за аналогією із пасивним виборчим правом, слід розглядати у трьох аспектах: рівність можливостей суб’єктів номінаційного виборчого права реалізувати його (стати суб'єктами номінації кандидатів); рівність правового статусу суб’єктів номінації; рівність можливостей суб’єктів номінації діяти у виборчому процесі, реалізуючи свій законний інтерес - домагатися обрання висунутих ними кандидатів.
3.4.1.