Право на свободу мирних зібрань у законодавстві Європейського Союзу
Компетенція Європейського Союзу (далі - ЄС) обмежується лише тими питаннями, що дістали закріплення на рівні відповідних договорів. На сьогодні у межах ЄС не укладено договорів, які надавали б ЄС можливість закріплювати право на свободу мирних зібрань та визначати процедури його реалізації.
З огляду на це європейські автори схиляються до думки, що реалізація та врегулювання окремих аспектів права на свободу мирних зібрань з боку ЄС може відбуватися лише у межах спільних програм щодо протидії та запобігання злочинам і правопорушенням, що випливають з частини VI Конституції ЄС. Наразі йдеться, наприклад, про створення баз даних з інформацією про осіб, які раніше порушували порядок під час проведення мирних зібрань, що були б доступними для користування відповідними посадовими особами будь-якої країни - члена ЄС. Однак подібні програми ще досі не реалізуються[31].У той час, як Генеральна адвокатура при Суді ЄС та частина вчених[32] наголошують на тому, що право ЄС вже містить як елемент право на свободу мирних зібрань, Суд ЄС однозначно цю позицію не підтримує. Він продовжує як критерій для перевірки правомірності відповідних рішень використовувати Конвенцію[33]. Однак слід зазначити, що з моменту укладення Лісабонського договору[34] останнім в юридичному сенсі були урівняні Хартія Європейського Союзу про основні права з установчими договорами ЄС, що дійсно дає змогу погодитися з тими авторами, які вважають, що зазначене право вже дістало свого закріплення на рівні права ЄС. Повертаючись до згаданої вище Хартії, зазначимо, що її ст. 12 передбачає свободу приватних осіб збиратися вільно та мирно разом з іншими людьми. Проте при цьому слід звернути увагу на те, що у названій статті право на свободу зібрань закріплюється у логічній зв'язці з правом на об'єднання, й щодо них зазначається, що вони реалізуються задля участі приватних осіб у політичному, профспілковому та громадському житті. На наш погляд, подібне формулювання не означає, що мирні зібрання можуть проводитися лише з приводу названих вище питань. Подібний висновок свідчив би про неправомірне обмеження реалізації права на свободу мирного зібрання, а відтак - згадані вище сфери варто розглядати лише як основний орієнтир, основоположні, проте далеко не єдині напрями, у межах яких може реалізовуватися право на мирні зібрання.
6.