Позитивні обов'язки держави щодо охорони зібрань
Право на свободу мирних зібрань не може реалізовуватися за відсутності кореспондуючих обов'язків, покладених на державу в особі її уповноважених органів. До таких кореспондуючих обов'язків належать позитивні обов'язки адміністративних органів щодо охорони зібрань, зокрема від учасників контрзібрання, від осіб, які не поділяють поглядів (позиції) учасників мирного зібрання, тощо.
«Вживати обґрунтованих та співмірних заходів для забезпечення безпеки учасників мирних демонстрацій - обов'язок держави- учасника»[42].
Відповідно, заборона проведення мирного зібрання з посиланням на можливі порушення громадського порядку є неправомірною. Адміністративні органи мають використовувати усі наявні у них організаційні, технічні та людські резерви для того, щоб забезпечити охорону учасників зібрання, реалізувавши тим самим їх право на свободу мирних зібрань.
«Учасники зібрання повинні мати можливість проводити його, не побоюючись бути підданими фізичному насиллю з боку опонентів; такі побоювання могли б перешкодити публічному висловлюванню суспільно значущих позицій асоціаціями та іншими групами[43]; позитивне зобов'язання держави щодо охорони права на свободу зібрань є особливо важливим у випадках, коли йдеться про непопулярні погляди або меншини, оскільки існує велика вірогідність обмеження їх прав»[44].
Таким чином, обов'язок держави - застосовувати обґрунтовані та співмірні заходи для забезпечення можливості проведення мирного зібрання. Невиконання державою (адміністративними органами) позитивних обов'язків щодо охорони зібрань є порушенням ст. 11 Конвенції, що унеможливлює або суттєво ускладнює реалізацію приватними особами права на свободу мирних зібрань.
Разом із тим слід зазначити, що закон, уповноважуючи адміністративні органи на охорону зібрання, не вимагає від них забезпечення певного результату, оскільки він може залежати від чималої кількості обставин, непідконтрольних уповноваженим органам. Так, у справі «Організація «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії» заявник обвинувачував органи охорони правопорядку у бездіяльності під час мирного зібрання, яка призвела до того, що його учасники були піддані словесним образам та закидані яйцями.
На його думку, «австрійська влада, не вчинивши практично необхідних кроків щодо забезпечення безперешкодного проведення демонстрації, знехтувала справжнім значенням свободи зібрань»[45]. За результатами аналізу справи ЄСПЛ встановив, що:«незважаючи на те, що до обов'язків держав - учасниць Конвенції належить вжиття розумних та належних заходів для забезпечення мирного характеру демонстрацій, що проводяться відповідно до закону, вони не можуть дати абсолютних гарантій щодо цього, хоча і володіють широкими повноваженнями під час вибору такого роду заходів. У цій сфері стаття 11 Конвенції зобов'язує держави вживати заходів, проте не зобов'язує їх отримувати певні результати»[46].
Інакше кажучи, позитивні обов'язки держави (адміністративних органів) щодо охорони мирного зібрання зводяться виключно до вжиття усіх розумних та належних у відповідній ситуації заходів, спрямованих на охорону учасників зібрання від неправомірного тиску з боку їх опонентів чи інших осіб. Водночас варто особливо наголосити на тому, що органи охорони правопорядку не можуть розглядати свої позитивні обов'язки у названій сфері як «невтручання», що давало б їм можливість не реагувати на порушення прав учасників зібрання.
«Справжня та ефективна повага свободи об'єднань та зібрань не може скорочуватися до звичайного обов'язку невтручання з боку держави; суто негативна концепція була б несумісною як з метою статті 11, так і з метою Конвенції у цілому. Таким чином, мають бути позитивні обов'язки для забезпечення ефективної реалізації цих прав»[47].
1.2.