Необхідність аналізу у межах цієї публікації рішень ЄСПЛ, що стосуються права на свободу мирних зібрань, пояснюється рядом причин:
- по-перше, з огляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди під час відправлення правосуддя мають застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права.
Інакше кажучи, для судді рішення ЄСПЛ є, умовно кажучи, законом, яким він зобов'язаний керуватися, розглядаючи справи, що знаходяться у нього у провадженні. При цьому обов'язковий характер для судді мають рішення ЄСПЛ, прийняті як щодо України, так і щодо будь-якої іншої держави.Зазначений обов'язок суддів дістав подальшого розвитку в Кодексі адміністративного судочинства України[40] (далі - КАС України), згідно з ч. 2 ст. 8 якого «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». Наведе положення є надзвичайно важливим для сфери, що її ми аналізуємо, оскільки саме адміністративні суди уповноважені приймати рішення про заборону реалізації права на свободу мирних зібрань, враховуючи при цьому практику ЄСПЛ.
Невідповідність рішення адміністративного суду про заборону приватній особі реалізовувати право на свободу мирного зібрання практиці ЄСПЛ є підставою для визнання його неправомірним та, як наслідок, його скасування;
- по-друге, до процесу реалізації приватними особами права на свободу мирних зібрань залучаються також суб'єкти публічної адміністрації в особі, насамперед, органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. В окремих випадках (коли виникає необхідність припинити зібрання, наприклад, з огляду на його немирний характер) у цій сфері можуть діяти також працівники правоохоронних органів. Останні відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» також зобов'язані узгоджувати свої рішення та дії з практикою ЄСПЛ.
На наш погляд, ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вимагає певного доопрацювання. У названій статті, можливо в окремій її частині, слід зазначити, що органи місцевого самоврядування у межах своєї адміністративної практики також зобов'язані дотримуватися практики ЄСПЛ.
Ця пропозиція є надзвичайно слушною з огляду на тенденцію щодо надання органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, оскільки це може призводити до того, що останні перетворюватимуться на центрального суб'єкта адміністративної практики, діяльність якого, відповідно, має бути максимально правомірною;- по-третє, практика ЄСПЛ є надзвичайно потужним імпульсом, що визначає подальший розвиток національного законодавства. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (частини 1-4 ст. 19) встановлює, що як проекти законів, так і чинні законодавчі акти мають постійно перевірятися на предмет відповідності їх положень практиці ЄСПЛ з метою узгодження їх змісту з рішеннями суду. З огляду на те, що в Україні досі не прийнятий закон «Про мирні зібрання», аналіз відповідних рішень ЄСПЛ є необхідним кроком на шляху доопрацювання його проекту. Крім того, рішення ЄСПЛ мають стати підґрунтям для проведення аналізу чинних нормативних актів, що прямо або опосередковано стосуються реалізації приватними особами права на свободу мирних зібрань.
Протягом часу свого функціонування ЄСПЛ прийняв ряд рішень, у яких давалась оцінка як законодавству, так і діям працівників адміністративних органів, що стосувалися таких аспектів:
• позитивних обов'язків держави щодо охорони зібрань;
• покарань за проведення зібрання та участь у зібранні;
• заборони проведення зібрання;
• ефективного правового захисту права на свободу зібрань;
• критеріїв законності втручання;
• критеріїв обґрунтованості втручання;
• критеріїв співмірності втручання[41];
• критерію «необхідно у демократичному суспільстві»;
• завчасного сповіщення про зібрання.
1.1.