Поняття територіального устрою держави

Ключові поняття: територія держави; політико-територіальні одиниці; самоврядні одиниці; адміністративно-територіальні одиниці; регіон.

Територія держави є невід’ємною ознакою державності.

Територія держави - це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави. Територія держави включає: сухопутну територію, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), повітряну територію (простір над сухопутною і водною територіями, умовно до космічного простору), а також підземну територію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий режим, що регулюється в першу чергу міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

За своїм змістом категорія «територія держави» визначає правовий режим зв’язку держави з певною територією та її окремими складовими елементами.

Для позначення політико-територіальної організації держави паралельно з терміном «державний устрій» вживається термін «територіальний устрій» (внутрішній поділ території держави на окремі територіальні одиниці, статус цих одиниць і форма їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому).

Розрізняють два основних види територіального устрою: політико- територіальний і адміністративно-територіальний.

До політико-територіальних належать територіальні одиниці, що характеризуються певною політичною самостійністю, мають окремі атрибути державності (конституцію, власне законодавство, систему органів державної влади, громадянство тощо), що дає підстави визначати їх статус як державоподібних утворень (наприклад, суб’єкти федерації, політичні автономії).

Самоврядні - такі територіальні одиниці, що слугують просторовою (територіальною) основою місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальні одиниці - штучно створені центральною владою одиниці з метою визначення просторових меж для діяльності місцевих органів державної влади. З позиції Конституційного Суду України, під адміністративно-територіальною одиницею слід розуміти компактну частину єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас територіальний устрій держави не можна зводити до її територіального (адміністративно-територіального) поділу, ці поняття співвідносяться як загальне і часткове, останній становить лише географічну основу територіального устрою.

В Основному Законі закріплено засади територіального устрою України:

- єдність і цілісність державної території - означає, що складові частин території України - адміністративно-територіальні одиниці - знаходяться у нерозривному взаємозв’язку, визначаються внутрішньою єдністю в межах державного кордону України);

- поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади - знаходить логічне продовження у принципах організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і розмежуванні їх компетенції відповідно до Конституції та законів України);

- збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132 КУ).

Поняття «регіон» є умовним. Конституція та закони України не розмежовують територію України на регіони.

Як правило, під регіонами розуміють складні завершені територіально-господарські комплекси, які, відповідно до Конституції та законів України, створюють умови і засоби для здійснення ефективного управління та місцевого самоврядування в межах єдиної внутрішньої державної політики. В Україні до регіонів відносять: Автономну Республіку Крим, області, міста Київ та Севастополь і райони.

Згідно зі ст. 73 Конституції України, питання про зміну території вирішується виключно всеукраїнським референдумом.

87.