Поняття, ознаки та зміст права громадян на проведення мирних зібрань

Конституційними правами, свободами людини і громадянина є визначені Конституцією та законами України можливості громадянина користуватися своїми економічними, політичними, культурними, соціальними та іншими правами задля задоволення особистих інтересів і потреб, право на свободу мирних зібрань є політичним правом.

Потрібно визначити, що є самим мирним зібранням і що є правом на свободу проведення мирних зібрань, що саме передбачає зазначена конституційна політична свобода і в залежності від чого можна дати кваліфікацію самому зібранню, прописати класифікацію (визначити види) зібрань, а також визначити критерії такої класифікації.

Насамперед, необхідно розуміти, що зібрання передбачає активні цілеспрямовані дії. В іншому разі, йтиметься про звичайне скупчення випадкових людей, яке не потребує організації. Крім того, потрібно розуміти різницю між історичними додержавними зборами людей для вирішення нагальних питань і зібранням для досягнення мети, що може не відповідати переконанням загалу.

Будь-яке мирне зібрання має на меті привернути увагу суспільства і держави на певну проблему чи низку проблем, можливо, звернути увагу на відчутну прогалину у законодавстві чи привернути увагу до прав та законних інтересів вразливих категорій осіб, або ж має місце протест проти чогось традиційного. За будь-яких обставин, мітинг чи демонстрація, навіть мирні, завжди є резонансом, викликом, масовою акцією, яка певною мірою перешкоджає звичайному стану речей - затримує рух транспорту чи перекриває звичайний пішохідний маршрут.

Зазвичай, масова акція є індикатором настроїв населення - якщо існує нагальна проблема, що зачіпляє інтереси значної частини населення, протестувальники матимуть більше прихильників, аніж невдоволених і є ймовірність, що мирний мітинг збільшиться за кількістю учасників.

З огляду на ситуацію в Україні, питання мирного мітингу потребує особливої, насамперед, законодавчої уваги, оскільки відсутність кваліфікаційних ознак не лише унеможливлює розмежування мітингу від провокації, але й дає поле для зловживань.

Плюралізм думок і позицій, толерантність є ознаками демократичного суспільства, відповідно, гасла мирних зібрань не завжди можуть бути прийнятними владою чи владними інституціями (посадовцям), що ні в який спосіб не дає підстави для заборони такого зібрання. Однак, важливо усвідомлювати ту тонку межу, яка відділяє альтернативну позицію (переконання, думку) протестувальників, свобода на які гарантується статтею Конституції України, від заклику на повалення національного суверенітету України, відповідальність за що передбачена статтею 110 Кримінального Кодексу України. Тонка межа, що відділяє конституційне право від кримінальної відповідальності [104].

Відомий український конституціоналіст А. М. Колодій розглядав право на свободу мирного зібрання в загальній системі прав людини, це, натомість, свідчить, що таке є класичним політичним правом громадянина, тобто, тим, що визначає сферу відносин людини і суспільства, пов’язане з обов’язками влади утримуватися від певних дій і передбачає певні обмеження [88, с. 36].

О. В. Стрєльцова, зосереджуючи увагу на те, що громадянське суспільство є спільнотою вільних індивідів, можливість брати участь у мирних масових акціях є одним із ефективних засобів соціалізації особистості, а також об'єднання навколо спільних інтересів і відстоювання таких [198, с. 352-357].

Про реалізацію конституційного права у контексті функціонуючого громадянського суспільства стверджував і Ю.М. Тодика. На думку дослідника, прояв громадянської ініціативи є однією із рушійних сил, яка спонукає суспільство до участі у політичному житті країни [204, с. 315]. Позиція дослідника є прийнятною, оскільки саме у такий спосіб забезпечується адекватна взаємодія держави і суспільства.

В. Г. Поліщук серед кваліфікаційних ознак масових заходів називає соціальну активність у діях груп людей, під якою розуміють ставлення людей до життя суспільства, де вони виступають як суб’єкти і носії соціально значущих норм, ідеалів, інтересів, інших людських цінностей. Крім того, запропоновано визначення масових заходів як організованих форм активних дій великих груп людей у громадських місцях, з метою виявлення їх волі, захисту прав і свобод, законних інтересів [144, с. 15].

На думку В. В. Ларіна, масові заходи є саме сукупністю дій або явищ соціального життя за обов’язкової участі великої кількості громадян, що відбуваються з метою, передусім, задоволення політичних, фізичних, духовних та інших потреб громадян. Вчений наполягав на тому, що масові заходи - це форма реалізації прав та свобод громадян, одна з форм соціального спілкування між людьми, спосіб вироблення єдності настанови особи, колективу і суспільства загалом [110, с. 54].

М. В. Корнієнко поняття масових заходів розглядав у широкому і вузькому значеннях, визначаючи їх як організовану дію, за участю великих мас людей, що проводиться обов’язково у громадському місці, відповідно до визначеного державного порядку, з метою задоволення їх політичних, духовних, фізичних та інших потреб та інтересів, які є формою реалізації їх прав і свобод [102, с. 221].

Усі ці наведені ознаки проведення заходів у громадських місцях, здається, що звужують значення визначення, адже є необов’язковими для визначення поняття масових заходів, визначених раніше.

Згідно з М. В. Корнієнко, у вузькому сенсі, масові заходи це - здійснення державними органами необхідних заходів для забезпечення безпеки на стадії підготовки до проведення таких заходів та охорони громадського порядку під час проведення [102, с. 220].

Натомість О. Л. Власенко визначає свободу мирних зібрань як природне право кожної особи, бо це право належить людині від народження. На думку дослідниці, мирним зібранням є колективний або індивідуальний публічний мирний захід, доступний кожному, як громадянам України, так і апатридам, які на законних підставах перебувають на території України, задля висловлення позиції з різноманітних питань, суспільного життя, привернення уваги громадськості, вираження протесту, тощо.

Мельник Р. С. вважає, що право на свободу мирних зібрань, передусім, є елементом права на соціальну комунікацію, що само собою дуже важливе для людини і громадянина, оскільки саме через це право реалізовуються потреби у спілкуванні з іншими і відбувається самореалізація людини і громадянина у суспільстві [120, с. 45-47].

Алоян О. В. та В. І. Егліт визначали масові заходи як організовані чи санкціоновані компетентними органами або громадськими організаціями дії значних груп людей, що здійснюються на основі звичаїв і відбуваються в громадських місцях [3, с. 38-39].

Лемішко Ю. М. конкретизує зазначені поняття й дає власні їх визначення. На думку дослідника, збори громадян - це насамперед, організований та підготовлений у визначеному місці захід з метою обговорення, прийняття рішень з кола питань, затвердженого його учасниками, що має для них спільний інтерес.

Мітинг - це вид організовано проведених зборів громадян у визначеному місці, з можливим використанням засобів агітації, звукопідсилення та інших технічних засобів, метою яких є висловлення солідарності, заклику, вимоги, апеляції до певних рішень чи дій органів державної влади, чи громадських чи інших організацій з приводу різних питань життя, політики, які завершуються, зазвичай, прийняттям резолюції учасників.

Демонстрація - це організований рух групи громадян з обов’язково визначеним маршрутом організаторами, шляхами загальних місць, наприклад, через (повз) населені пункти задля привернення уваги органів державної влади та громадськості [111, с. 10].

На думку Клименко О. І., конституційне право громадян України на мирні зібрання - це юридична можливість суб'єкта права задовольняти свої інтереси щодо публічної демонстрації поглядів, агітації за них, підтримки поглядів інших осіб чи виступу проти таких поглядів, а також реалізації інших прав і свобод, що проходить у формі зборів, мітингу, походу, демонстрації, пікету, наметового містечка, чи іншого заходу [80, с.

Експерти Центру політико-правових реформ визначають мирним зібранням будь-який публічний захід, що відбувається у публічному місці, мирно, без зброї й проходить у формі пікетування, зборів, демонстрації, походу, мітингу або у будь- якому іншому поєднанні цих форм чи інших, не заборонених законом формах для вираження особистої, громадянської або політичної позиції з будь-яких питань [197, с. 32]. Відповідно, мирне зібрання - не обов’язково мітинг чи демонстрація. Це може бути мовчазна акція зі світлинами, чи осіб у масках, що має на меті привернути увагу до певної події чи явища в будь -якій сфері - від захисту прав тварин й екологічних питань до історичної події, яка, на думку учасників, недостатньо відома й зрозуміла.

У Кримінальному Кодексі України зазначено таке визначення зборів і мітингів: це організоване, масове зібрання громадян мирним шляхом в одному місці, задля здійснення прилюдного обговорення та/або вираження свого ставлення до дій чи бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування тощо [104].

Крім того, право організації та проведення зібрань вчені розглядають крізь призму їх особистої або політичної природи. Громадянську сутність свободи зібрань переконливо обґрунтувала Н. Є. Таєва, що формулює цей висновок на основі аналізу норм міжнародного права [201, с. 32]. З іншого боку, в конституційно-правовій науці зазначено, що публічні заходи є найважливішим механізмом участі громадян в державному управлінні, і у зв'язку з цим, право проведення зібрань має політичну природу [233, с. 31]. З метою поєднання означених підходів, окремі вчені розробили теорію двоякої, цивільно-політичної природи свободи зібрань [1, с. 523-524].

У конституційно-правовій доктрині наявна значна кількість поглядів на визначення конституційно-правового значення мирних зібрань. Так, С. А. Авак’ян, В. Т. Кабиш, В. В. Комарова, Л. А. Нудненко та інші вчені пропонують розглядати мирні зібрання як форму безпосереднього народовладдя [183, с. 239].

Натомість, ту обставину, що формат публічних заходів передбачає лише вплив громадян на роботу органів державної влади та посадовців за допомогою формулювання думок і пропозицій, а також висловлення протесту чи підтримки, дає змогу окремим дослідника (В.

Незважаючи на різноманіття доктринальних підходів, з позиції яких запропоновано розкривати сутність мирних зібрань, комплексні дослідження цих акцій як особливої форми громадянської активності, в науці відсутні.

З огляду на аналіз наявної наукової літератури з означеної проблематики та норм законодавства, мирні зібрання можна трактувати у такий спосіб: це особлива форма громадянської активності, що являє собою добровільне, відкрите, безоплатне, прилюдне зібрання неозброєних осіб, ініційоване як засіб забезпечення участі громадян та їх об'єднань у вирішенні суспільно значущих питань державного чи місцевого значення, яке не супроводжується актами насильства чи закликами до насильства, не суперечить Конституції України й чинному законодавству. Крім того, під категорію мирних зібрань потрапляють доброчинні прилюдні масові акції, що мають на меті популяризацію будь-якого явища чи події і не супроводжуються насильницькими діями.

Відповідно, правом мирного зібрання є право неозброєних людей на добровільну, безоплатну, ненасильницьку, прилюдну, цілеспрямовану, з додержанням вимог законності масову акцію, пов'язану з обговоренням суспільно значущих питань державного або місцевого значення, дій, рішень чи актів органів публічної влади шляхом декларування думок, пропозицій, заяв, вимог і закликів щодо вирішення проблемних питань з метою задоволення потреб суспільства та його розвитку в політичній, соціальній чи культурній сферах.

Зважаючи на це визначення є підстави стверджувати, що будь-які акції, спрямовані на оскарження державного суверенітету України та територіальної цілісності нашої держави, чи тривалості державного кордону, або ж мають відверто провокативний характер й спрямовані не на привернення уваги до нагальних суспільно значущих питань, а на дестабілізацію ситуації в Україні, не є і не можуть бути мирними, навіть якщо не супроводжуються насильницькими діями й не є результатом руйнувань чи інших протиправних наслідків.

При визначенні поняття «мирні зібрання», необхідно усвідомлювати, що під цю категорію потрапляють не всі масові акції, а лише ті з них, які, крім мирного характеру, мають й інші ознаки. Так, основним критерієм розмежування мирного зібрання від звичайного масового заходу є його мета - привернення уваги до нагального соціально значущого питання.

У контексті цього, С. В. Симонова зазначала, що суспільний інтерес, який розділяється учасниками публічного заходу, необхідно визначити як забезпечене правом уявлення останніх про найбільш прийнятний варіант задоволення певної суспільно важливої потреби, пов'язаної з захищеністю особистості і реалізацією її прав; з недоторканістю й можливістю використання матеріальних і духовних цінностей; з суспільною злагодою і правовою, пов'язаною з верховенством закону, демократичною розбудовою, соціальною відповідальністю державної влади, благополуччям; соціальним, що складається в підтримці економічно ослаблених і соціально вразливих категорій населення та підтримці високого рівня матеріальної забезпеченості населення, добробутом; екологічною безпекою, а також зі здійсненням розвитку у різних сферах суспільного життя [183, с. 239].

Якщо зібрання людей не має на меті привернення уваги до такого суспільно значущого питання, не є організованим відповідно до законодавства і не має безпосередніх організаторів, то йдеться про звичайне скупчення людей.

Вторинним критерієм може бути вид мирного зібрання, а також тематика та мета. Мирні зібрання можна поділити на протестні й непротестні (популяризаторські), тобто ті, метою яких є винятково привернення уваги, а також політичні й неполітичні. Тематика мирного зібрання може бути екологічна, антиглобалістична, гендерна, економічна, культурна, історична та інші.

Ймовірно, зважаючи на збільшення різновидів як форм самих зібрань, масових акцій, так і їх різновидів, до законодавства необхідно внести поняття «протестні дії», кваліфікація яких є дещо іншою, порівняно з зібраннями. Під протестні дії, зокрема, чітко потрапляє одиночний пікет, досить поширена сучасна форма привернення уваги до нагальних питань.

Нині європейські дослідники під категорію мирного зібрання відносять будь- які цілеспрямовані масові акції, в яких забезпечується соціальна комунікація між їх учасниками [226, с. 66-68], втім, така позиція є не зовсім прийнятною. Стаття 39 Конституції України не стосується ніяк зібрання, що проводяться з метою відпочинку, а також усіх інших святкових та розважальних, громадських заходів, похорон, концертів, весільних процесій, та інших заходів, якщо вони не є частиною мирного зібрання, що мають на меті привернути увагу до нагальної проблеми [111, с. 215].

Винятком є стихійні мітинги на поховальній процесії, що набувають політичного підтексту, концерти, святкові та інші розважальні заходи, присвячені певній події чи проблемі й організовані з метою привернення уваги до такої [95].

Крім того, під цю категорію не підпадають такі поняття, як: збори жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»; зібрання жителів відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення»; якщо йдеться про збори трудових колективів, зустрічі виборців з кандидатами у депутати та обраними депутатами, кандидатами на пост Президента України, збори ініціативних груп з організації референдуму; богослужінь, церемоній та процесій, що проводяться в культових будівлях, у місцях паломництва, в окремих частинах або ж лікарнях, будинках для престарілих та інвалідів, госпіталях, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання, квартирах та будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Однак, винятком є цілеспрямована хресна хода [20, с. 20].

В Конституції України названо збори, мітинги, походи і демонстрації [95]. Цей перелік, що складався у 90-х рр., не міг врахувати всіх нових видів мирних зібрань, тому й передбачає інші їх види. Зокрема, не враховано одиночний пікет або цілеспрямована акція, що передбачає одночасні пікети у різних районах міста. Наразі виокремлюють: мовчазні марші, мовчазні мітинги, збори, пікети, мітинги, сидячі демонстрації, вело- та мотопробіги, шокуючі дійства, а також специфічні музичні чи театралізовані вистави за умови, якщо такі спрямовано на привертання уваги до нагального питання, «людські ланцюги».

Практика свідчить, що можливе перетворення одного з видів на інше, зокрема, піший чи вело- (авто-, мото-) похід може закінчитися зібранням у певному місці, а саме зібрання може перетворитися на мітинг чи демонстрацію. Головною метою залишається привернення уваги громадськості, органів влади чи місцевого самоврядування до проблеми, що на думку учасників акції, має нагальне значення. З огляду на зазначене, необхідно розглянути їх детальніше, починаючи з конституційних.

Збори є цілеспрямованою акцією, мета якої - дискусія або обговорення нагальних питань щодо подальших дій. Можливою метою може бути залучення якомога більшої кількості потенційних прихильників. Збори організовуються з будь - якої нагоди, що вписується в межі чинного законодавства.

Дослідники О. В. Тронько та Р. С. Мельник виокремлюють із загального масиву зібрання політичних партій та Союзів, куди, на думку вчених, підпадають різні зустрічі членів політичної партії, профспілки чи іншого об’єднання. Вони повинні бути спрямовані на посилення певної позиції, саме за рахунок її підтримки виборцями (членами) [203]. Після того, як набув чинності Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону їхньої символіки», незаконними є збори представників партій лівого та ультраправого толку та їх симпатиків, оскільки є фактичною пропагандою цих режимів [29].

Зважаючи на специфіку зборів, такі можуть проводитись як під відкритим небом, так і у приміщенні. Принаймні, у законі немає конкретизації з цього приводу, головне, аби збори не були закриті для третіх осіб. Якщо збори передбачають локалізацію в приміщенні, необхідно заручитися дозволом власника або уповноваженої особи, у кого приміщення перебуває на балансі. Збори не завжди є протестними діями, радше, підготовкою до таких.

З цього приводу науковці вбачають дилему щодо того, чи є зібрання членів якогось об’єднання публічним, враховуючи те, що визначений законодавством порядок проведення мирних зібрань по суті лише на публічні, тобто, відкриті зібрання. Якщо визначати зібрання публічним, то це уможливлює присутність на ньому правоохоронців та представників ЗМІ [203].

Дослідники посилаються на європейську літературу та низку рішень судів Німеччини, згідно з якими прилюдним є будь-яке зібрання, у якому може брати участь будь-яка приватна особа і коло його учасників ніколи і ні за яких обставин не обмежується певним колом осіб, що уможливлює участь у ньому будь-кого [120, с. 172].

Відтак, збори є мирним зібранням, якщо то не локальний захід винятково для членів партії, руху, громадської організації тощо.

Мітинг. Сам англійський термін означає зустріч і знайомство [210]. На відміну від зібрання, мітинг проводиться не для ведення дискусії, а часто є прямим наслідком зборів, чи самі збори зазвичай скликаються для обговорення більш протестної акції - мирного мітингу. Учасники мітингу є прихильниками певної ідеї чи стратегії, представленої у вигляді письмової вимоги, або ж супроводжується списком вимог і пропозицій щодо вирішення нагального питання. Мітинг є більш радикальним заходом, що може супроводжуватися видовищними й шокуючими діями, як спалення опудала, несення труни тощо. Мітинг є важливим засобом пропаганди та агітації. За своїм масштабом може перетворитися на масові заворушення, якщо гострота порушуваних питань стосується інтересів багатьох категорій населення [132, с. 756].

Окремим різновидом є т. зв. стихійний мітинг, який можна розглядати як мирне зібрання, якщо його учасники діють в межах чинного законодавства, тобто мирним, ненасильницьким шляхом, мають за мету донесення до громадськості, органів державної влади чи місцевого самоврядування певної ідеї чи стратегії, представленої у вигляді письмової вимоги, або ж в усній формі.

Нині повідомлення поліції може бути здійснено безпосередньо на момент утворення або ж під час стихійного мітингу, а Закон України «Про національну поліцію» статтею першою та сьомою зобов’язує таку забезпечувати права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації [111, с. 228].

Похід (хода) мирне зібрання, що передбачає рух певним, заздалегідь обумовленим і встановленим маршрутом, з метою привернення уваги до певного питання. Зазвичай, потребує узгодження маршруту руху із відповідним компетентним суб’єктом або, в залежності від масовості акції та нагальності питання, обмеження руху транспорту. Може бути як політичним, так і неполітичним, як протестним, так і непротестним. Існують окремі різновиди мирної ходи, зокрема смолоскипова хода як акція вшанування пам’яті чи демонстрація шани щодо певної історичної чи політичної події [1, с. 420].

Питання законодавчого регулювання зумовлює акцію, що набуває популярності після прийняття Україною Томосу про автокефалію, т. зв. хресна хода. З формально- юридичного погляду, то є масова прилюдна акція, яка врегульовується як статтею 39 Конституції України, так і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». [55] Однак, зважаючи на загострення міжконфесійних суперечок після поновлення історичної справедливості й відновлення автокефальності, такі виступи за відсутності належної уваги, можуть бути прихованим дестабілізаційним чинником й ілюстрацією зловживання конституційним правом мирного зібрання.

За умов, якщо хресна хода містить прямо чи опосередковано, чи у будь-який інший спосіб заклики на повалення державного суверенітету України, або оскарження протяжності кордонів нашої держави, або закликає до введення військ іншої держави, такі дії потрапляють під заборону Підсумкового документу Віденської зустрічі представників держав учасниць наради за безпеку і співробітництво у Європі (1989 р.) [68]. В документі, окрім іншого, стаття 10.2 зобов’язує перешкоджати підбуренню, спрямованому на насильницьке повалення режиму країни, а статтею 13 - удосконалити задля цього своє внутрішнє

законодавство. Оскільки держави-учасниці визнають, що здійснення вищезазначених прав, що належать до свободи релігії або переконань, може підлягати лише таким обмеженням, які встановлені законом і сумісні з їх зобов'язаннями за міжнародним правом і їх міжнародними зобов'язаннями. Вони будуть забезпечувати у своїх законах і адміністративних правилах і при їх застосуванні, повне і ефективне здійснення свободи думки, совісті, релігії або переконань [68].

Демонстрація (від лат. «Ветопзїгаге» - «показувати») є класичною формою зібрання, що організовується з метою пропаганди, тобто прилюдного вираження політичних переконань або досягнень. Розглядається як особливий різновид ходи. Схожа на організовану масову ходу тим, що, зазвичай, потребує також узгодження маршруту руху із відповідним компетентним суб’єктом та обмеження руху транспорту. Має організаторів, цілі та завдання (наприклад, забезпечити якомога більшу кількість виборців для підтримки того, чи іншого кандидата. Зазвичай, будучи організованою на рівні політичних партій чи громадських організацій, є досить масовою пропагандистською акцією, що супроводжується агітацією, гаслами, прапорами певних політсил. Може бути як протестною, так і непротестною [187, с. 135].

Пікетування - то статична масова акція з метою привернути увагу громадськості, органів державної влади чи місцевого самоврядування до порушення чинного законодавства, або ж, найчастіше, обходу закону. Це може бути охорона певного об'єкту з метою недопущення незаконної забудови, або мовчазний протест зі світлинами коло будівлі, підприємства, установи, організації, зокрема, державної. Статичний характер пікету не втрачається, навіть якщо група осіб здійснює мовчазну ходу по колу. Зазвичай, влаштовуються після того, як попередні різновиди мирних зібрань виявилися безрезультатними. Пікети бувають як політичні, так і неполітичні, як масові, так і одиночні, але завжди є протестною дією, яка водночас є різновидом пасивного спротиву [111, с. 228].

Якщо врахувати специфіку пікетування, то це поняття не завжди пов’язане з спілкуванням між собою його учасників. Такі зібрання можуть супроводжуватися допоміжними діями, наприклад, встановлення наметів, інформаційних стендів тощо, та тривати за часом по-різному. Втім, зрозуміло, що під час їх проведення мають бути дотримані усі права та свободи інших осіб.

Проблематичним є правовий статус «одиночного пікету», з огляду на те, що реалізація права мирного зібрання передбачає соціальну комунікацію між фізичними особами [34, с. 215]. З формального погляду, одиночний пікет не є зібранням, оскільки сама конституційна норма оперує поняттям «громадяни», тобто множина. З огляду на це, одиночний пікет радше потрапляє під категорію вільного висловлення своїх думок і переконань, що гарантується іншою конституційною статтею.

Якщо ж пікет не одиночний, виникає питання: на якій відстані мають знаходитися один від одного мітингувальники, аби йшлося про мирне зібрання в розумінні того, що то є масовий захід? Зокрема, чи вважатимуться пікетники, що розпочали акцію протесту проти корупції судової влади коло приміщень райсудів всіх районів міста Києва, мітингувальниками єдиної групи? Якщо так, який орган влади вони повинні повідомити? Чи вважається пікет коло будівлі будь -якої судової установи тиском на суд? Чи вважються протестні дії, спрямовані проти судді, що прийняв завідомо неправосудне рішення, тиском на суддю? Яка межа розділяє право на висловлення власної думки й право на свободу мирного мітингу від тиску на суд?

Різновидом пікетування є блокування певних об’єктів, урядових та стратегічних будівель, транспортних шляхів, а також їх захоплення. Блокування є особливою формою соціального протесту громадян не лише з огляду на його високий рівень конфліктності, але й зважаючи на те, що такі дії є перешкоджанням нормальної роботи зазначених об'єктів [111, с. 228]. Питання полягає в тому, нормальній роботі саме чого перешкоджають пікетники-блокувальники?

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що те саме блокування входу до приміщення суду або блокування автостради не дає жодних підстав визнання зібрання немирним. У справі «Сергій Кузнєцов проти Російської Федерації» було зазначено, що Європейський Суд вважає, що стаття 11 Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод користується як пріоритетом, спеціальним законом для зборів і буде розглядати справу, передусім, з погляду цього положення, тлумачачи його з урахуванням положень статті 10 зазначеної Конвенції [162].

Якщо незаконність блокування адміністративних будівель чи транспортних шляхів не викликає сумніву, то протест проти незаконної забудови, чи навпаки, знесення будівель чи інших об'єктів, що мають історичну чи культурну цінність, порушення санітарних норм при незаконній забудові, ставить на порядку денному проблему, що виходить за межі винятково правового регулювання права на свободу мирного зібрання, а саме: фактична відсутність механізму вирішення нагальних питань у непротестному режимі, перевага владних повноважень посадових осіб над їх обов'язками та відсутність персональної відповідальності за незаконні дії, точніше, широке поле для обходу закону.

При пікеті чи блокуванні можуть бути створені незручності, або ж ушкодження прав третіх осіб. Важливим критерієм є мета заходу - привернути увагу чи обмежити (фактично порушити) права третіх осіб, які своїми діями і провокують проведення акцій. Саме Конституція України статтею 39 частиною 2 встановлює заборону проведення зібрань, які порушують права та свободи інших осіб, що, в принципі, відповідає частині другій ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [91].

Відтак, саме цей різновид мирних зібрань найбільше балансує на межі права та правопорушення. Серед пікетів найбільша кількість несанкціонованих, оскільки більшість з них і спрямована проти обходу закону або використання численних прогалин в ньому. А серед самих осіб, що беруть участь у цьому заході, найбільша кількість тих, хто свідомо йде на правопорушення з метою привернути увагу на критично нагальне питання, оскільки попередні спроби виявились марними. Таким правопорушенням є захоплення об’єктів інфраструктури, приватних будинків, транспортних засобів, підприємств тощо. Прикладом подібної акції було оточення приміщення Київської міської ради представниками Євромайдану, для того, щоб привернути увагу ЗМІ та містян.

Подібні заходи не є і не можуть бути виправданими в контексті законодавства цивілізованої держави, і вкотре свідчать про необхідність вирішення нагальних питань до того, як хвиля невдоволення охопить таку критичну кількість населення, що йтиметься не про мирні зібрання, а про революційні події, які за будь-яких обставин, завжди були суспільним потрясінням.

У сучасний період практика застосування права на мирні зібрання поповнилася новими видами і формами публічних акцій, які переслідують мету відкритого висловлення думок з певних резонансних суспільно значущих питань. Серед них, зокрема, процесії, різнотипні, такі, як мотопроцесії, автомобільні, та велопроцесії, та, звичайно, не потрібно забувати про процесії суден, які є формою мирних зібрань, яка для найбільш ефектного привертання уваги держави до певних питань чи проблем [28, с. 24]. Можуть бути як протестними, так і непротестними, політичними і неполітичними. Конституція України гарантує можливість проведення таких процесій й обмежує місця проведення мирних зібрань. При цьому, можуть бути законодавчо встановлені спеціальні місця для проведення зібрань, введені на підставі закону або рішенням суду.

Щодо судового встановлення проведення зібрань, то це стосується тих, які б могли завдати шкоди громадській безпеці або призвести до виникнення загрози життю та здоров’ю третіх осіб (колізія основоположних прав). Наприклад, автомобільну магістраль міждержавного значення розглядають як таку, що є місцем, небезпечним для громадськості. Однак, при цьому, органи, які надають такі дозволи або заборони, повинні завжди розуміти, що необов’язковою є одна заборона, якщо варіант проведення зібрання є безальтернативним.

Єдиним гарантом реалізації прав приватних осіб, щодо свободи зібрань залишається держава, яка повинна сприяти реалізації основоположних прав, а тому рішення про дозвіл чи заборону на проведення зібрання, має прийматися з урахуванням повного виваженого вивчення ситуації. Якщо проведення зібрання на автомобільній магістралі - єдиний спосіб привернути увагу держави до певної проблеми, а ті можливі наслідки, які виникають при цьому для третіх осіб є не такими соціально-тяжкими, то органи державної влади не повинні забороняти проведення зібрання.

Однак, бувають ситуації, коли організатори прагнуть настання несприятливих наслідків для інших осіб, проведення на магістралі у час-пік зібрання, то це, відповідно, надає повноцінне право компетентним органам заборонити проведення зібрання, вжити заходів до щодо примусової заборони та прослідкувати за наслідками. Певною мірою про це йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Barraco v France». При акції «Равлик», організованої в межах національного Дня протесту 25 листопада 2002 року у Франції, за якої активісти рухалися стратегічним шосе зі швидкістю 10 кілометрів на годину, невільними заручниками ситуації стали громадяни, права яких не мали бути обмежені акцією [239].

Процесія суден останнім часом набуває популярності і є формою як привернення уваги громадськості до проблем довкілля, так і різновидом протесту екологічних міжнародних організацій проти забруднення навколишнього середовища [186, с. 105]. Такі акції досить ризиковані, оскільки зачіпають економічні і політичні інтереси впливових міжнародних гравців, реакції яких на подібні заходи завжди є показовими, аж до військової атаки чи судового переслідування.

Відомі судна всесвітньої організації Грінпіс «Rainbow Warrior» та «Arctic Sunrise», що здійснювали акції з метою привернення уваги до питань довкілля. Судно «Rainbow Warrior» протестувало проти французьких ядерних випробувань у Тихому океані, тому було затоплене французькими спецслужбами поблизу Окленда у Новій Зеландії у 1985 році. Хоча спершу офіційний уряд Франції заперечував свою

причетність до затоплення мирного судна Грінпіс, однак під тиском громадськості, було визнано фактично акт державного тероризму, внаслідок якого, окрім іншого, загинув працівник Грінпісу Фернандо Перейра. Після судового процесу, ініційованого Грінпіс проти уряду Франції, останній виплатив мільйон доларів, на які організація купила новий, більш досконалий «Rainbow Warrior» [262].

Історія «Arctic Sunrise» була не такою оптимістичною. Екологічне судно курсувало в Печерському морі, де його активісти планували мирну акцію протесту проти видобутку нафти в Арктиці в межах програми «Захистимо Арктику». Бійці берегової охорони Російської Федерації захопили всіх без винятку учасників мирної акції, що за словами виконавчого директора «Грінпіс» Філа Редфорда, було найжорстокішою протидією мирній акції організації, починаючи з 1985 року. Проти усіх членів акції та екіпажу судна, включно з коком (а це 30 осіб 16 національностей), було відкрито кримінальну справу за піратство, яку потім перекваліфікували на хуліганство, а через півроку фігуранти справи одержали документи про закриття кримінальної справи у зв’язку з амністією [37].

Шокуючі дійства є порівняно молодим різновидом мирних акцій, що стрімко набуває популярності. Головною метою шокуючих дійств є негайне привернення уваги до нагальної проблеми, зволікання з якою, на думку протестувальників, має фатальні чи незворотні наслідки. Активно використовуються громадськими організаціями, зважаючи на головну мету - шокувати, примусити говорити й думати про зазначену проблему, а також на те, що шокуючі дійства є набагато мобільнішими й ефективнішими, порівняно з мітингом чи демонстрацією, до яких середньостатистична особа вже звикла. Зазвичай, це незручні питання, над якими пересічне населення не замислюється - зокрема, екологічні.

До шокуючих дійств відноситься приковування активістів канатами до судна, акція протестувальників, що імітують власну обуреність щодо хутрових ферм, проникнення на об’єкт атомної станції з метою доведення її вразливості. Часто шокуючі дійства супроводжують мітинги [18, с. 46]. Протестувальники-вегетаріанці можуть просто організувати мовчазну акцію зі світлинами й відео, що демонструють процес забою тварин для добутку м'яса. Можуть бути як протестними, так і непротестними, як політичними, так і неполітичними. Крайньою формою шокуючого протесту є дії оголених, які інколи спостерігаються від громадської організації «Femen».

Смартмоб та флешмоб є сучасною формою зібрання, основною характеристикою яких є мобільність - від наміру провести прилюдне зібрання з будь-якої тематики, аби привернути увагу громадськості, до втілення задуму може пройти кілька хвилин [81, с. 36-37]. Смартмоби можуть бути абсолютно різного характеру, зокрема це стосується і політизації, але при цьому, носять суспільно- політичний характер, здебільшого для розв’язання соціально важливих питань чи проблем та залучення приватних осіб. Будь-яка людина може бути учасником такого дійства, які внаслідок смарт-оголошення, мобільно зібралися з метою перешкоджання встановлення паркану, що має огородити незаконну забудову. Учасники акції можуть бути незнайомі один з одним, або ж знайомі винятково в онлайн-режимі. На відміну від смартмобів, флешмоби є винятково масовим заходом, а не мирним зібранням.

Однак, такі форми, як фестиваль, музичний парад, театралізована вистава, костюмований виступ, вуличні святкування, концерт, а також будь-який публічний захід, можуть потрапити під категорію мирних зібрань, про які йдеться у статті 39 Конституції України лише за умови, якщо такі мають на меті привернути загальну увагу до якогось нагального питання [95]. Це ніяк не означає, що подібні заходи не охороняються законом, навпаки, адже такі є масовими заходами, що, в залежності від масштабу й мети, вимагає особливої охоронної уваги саме зважаючи на свою масовість, а не акцію протесту чи привернення уваги. Ті з них, що є благодійними, влаштованими з метою отримання коштів задля надання цільової фінансової допомоги, потрапляють під категорію цілеспрямованих мирних зібрань.

Нині популярними є окремі різновиди зазначених масових заходів, що спрямовані на привернення уваги до нагального питання, зокрема костюмовані виступи. Такі є водночас і шокуючими дійствами, і дієвим способом привернення уваги до проблеми. Останнім часом виступи антиглобалістів супроводжують політичні та економічні форуми, важливі міждержавні заходи, такі, як саміти представників різних країн, урядів, членів Великої вісімки. Тобто, у світовому товаристві спостерігається тенденція до запобігання певних соціально-економічних та політичних процесів як в кожній країні зокрема, так і у світі загалом. Найбільш відомою залишається костюмована акція зоозахисників, схожих на тигрів, що проводилася на Невському проспекті у Санкт-Петербурзі задля заборони тварин у цирках [121].

Відомий організатор у світі Clandestine Insurgent Rebel Clown Army (таємна повстанська армія клоунів) [263], дотепер активно агітують. Її склад - це активісти, що використовують прийоми клоунади, виступають щодо заборони застосування насилля проти корпоративної глобалізації, воєн та інших антисоціальних процесів, які відбуваються у світі, що дає змогу стверджувати про розвиток нових форм висловлювання громадської позиції.

Страйк працівників є особливим масовим заходом, право на який гарантовано статтею 44 Конституції України, а також розділом ІІІ Закону України «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)». [95] Цей різновид масового заходу врегульовується нормами трудового законодавства.

Нині досить часто учасники страйку виступають не за винятково свої професійні та трудові права, а починають залучати громадськість, звертаються до неї щодо необхідності зміни умов праці. Звертаючись до нормативного регулювання права на страйк в законодавстві України, то встановлені обмеження щодо його реалізації, в більшості випадків, стосуються державних службовців чи посадових осіб юридичних осіб публічного права.

Статтею 10 Закону України «Про державну службу» державні службовці не мають права залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовуються політичними партіями, а також, не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Статтею 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень.

Статтею 61 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що поліцейський не може бути членом політичної партії, не може організовувати страйки та брати в них участь.

Статтею 41 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що персоналу оператора, провайдера телекомунікацій забороняється брати участь у страйках, якщо такі дії призводять до припинення функціонування мереж телекомунікацій чи надання телекомунікаційних послуг, що створює перешкоди для забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод людини».

У такий спосіб, очевидним є те, що мирні зібрання досить різноманітні, кількість їх різновидів постійно зростає, з’являються нові форми й методи привернення уваги до нагальної проблематики. У літературі зазначено, що до регламентації всіх можливих способів зовнішнього вираження суспільних інтересів учасників публічних заходів прагнути навряд чи потрібно.

Натомість, на думку С. Симонової, за рахунок формулювання максимально загальних, але не позбавлених специфіки нормативних дефініцій окремих форм публічних заходів, можливо домогтися того, що майже всі публічні заходи будуть включені в систему зборів, мітингів, демонстрацій, ходів і пікетувань. Так, конференції, форуми, круглі столи та інші заходи справедливо відносити до зборів; пов'язаних із переміщенням флеш-моби - до демонстрацій тощо [183, с. 239].

З метою попередження визначення в межах однієї форми публічного заходу акцій, учасники яких здійснюють різні за своєю природою дії (проходження пішки - пересування на транспортних засобах), представляється допустимим обґрунтування в законодавстві нових форм публічних заходів, відмінних за критерієм об'єктивної сторони дій учасників. Дотепер існують винятки й відкриті питання щодо мирних

зібрань, а саме те, що вразливими моментами в контексті забезпечення вітчизняного законодавства, є поняття «свобода повноважень національних органів влади» та добросовісність її використання, а також позитивні й негативні обов'язки держави щодо дотримання гарантованого права на мирний мітинг. Насамперед, очевидною є розбіжність конвенційного підходу-тлумачення і

внутрішньодержавного механізму. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод є документом, що повинен та створений задля захисту особи від свавільного втручання з боку органів державної влади при реалізації цих прав, та передбачає негативний обов’язок країн-учасниць Конвенції ні в якому разі не втручатись у гарантовані Конвенцією права [91]. Однак, при цьому існують і позитивні обов’язки держави -повноцінна реалізація цих прав.

Якщо до 2014 року проблемою було надмірне й непропорційне втручання органів влади й правоохоронців у мирні зібрання, то за останні п'ять років спостерігається бездіяльність національної поліції, особливо, коли наявним є протистояння двох полярних мітингів. Відсутність спеціального закону фактично зв’язує руки правоохоронцям, які, зважаючи на впливовість керівництва політичних рухів, що протистоять одне одному, воліють не переступати межі чітко прописаних законів, і на практиці не діють, доки не отримають наказ, хоча Закон України «Про національну поліцію» не зобов'язує чекати на такий [54].

Ще однією проблемою є відсутність дієвого механізму відповідальності посадових осіб за силове залучення працівників, студентів та інших категорій населення до участі у мітингу, що здійснюється внаслідок психологічного чи фізичного тиску, погроз звільнення, прямо чи приховано чи у будь-який інший спосіб. Крім цього, такий механізм має бути чітко прописаний у спеціальному законі про мирні зібрання.

Наступним відкритим питанням є те, з якого моменту зібрання втрачає свій мирний характер. Відомо й зрозуміло, що всі вищезазначені заходи мають бути мирними і без зброї. Мирні зібрання повинні обов’язково мати в основі дійства поведінку осіб мирного характеру. Зібрання вважається мирним, якщо його організатори мають мирні наміри. Однак, не завжди вдається провести межу, що відділяє поведінку, образливу для опонентів, від провокаційної. Відповідно, за мирним зібранням, як і за будь-яким масовим заходом, завжди криється потенційна небезпека.

Таким, що не має мирного характеру або втратило його, є зібрання, учасники якого масово умисно застосовують фізичну силу, зброю чи інші небезпечні засоби для заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб [121]. Прийнятною є позиція вчених О. В. Тронько та Р. С. Мельник, які однозначно заявляють, що будь-які особи не мають права порушувати засади правової держави, демократичної держави, вони за будь-яких обставин повинні додержуватися норм Конституції та законів. Право на мирне зібрання закінчується там, де створюються перешкоджання або відбувається застосування сили, що завдає шкоди правам та охоронюваним законом інтересам третіх осіб [95].

Зважаючи на негативну судову практику, необхідно зосередити увагу на відповідальність організаторів і учасників мирного зібрання у разі, якщо таке виходить з-під контролю й перетворюється на екстремістський мітинг. Насамперед, потрібно усвідомлювати, що організатори мирного мітингу не можуть нести абсолютну відповідальність за наміри чи дії всіх учасників акції, адже така, зазвичай, охоплює заздалегідь непрогнозовану кількість зацікавлених, отже, не може бути вимогою покласти відповідальність на ініціатора чи ініціативну групу.

Відтак, за будь-якої масової акції зберігається гіпотетична небезпека переростання мирного мітингу у немирний. Однак, відповідальність, згідно з чинним законодавством, у такому разі, мають нести лише ті, хто безпосередньо помічений у протиправній поведінці. Потрібно внести зміни у Кримінальний кодекс України, що стосується екстремістських дій під егідою загальної ініціативи мирного мітингу як обтяжуючу обставину. Будь-яка відповідальність організаторів мітингу у такому разі виключається, якщо вони не знали й не могли знати про незаконні дії та наміри когось з учасників [203].

Водночас, для забезпечення гарантованого правопорядку, необхідно рекомендувати організаторам безпосередньо перед початком масової акції звернутися до мітингувальників з промовою, в якій ще раз акцентувати увагу на мирний її характер, недопущення протизаконних дій чи закликів, а також з рекомендацією, за необхідності, дати відсіч особам, які використовують мирну акцію як майданчик для агресивних дій.

На окрему увагу заслуговують мирні зібрання, які демонструють зневагу до національної історії, оскарження її подій або ж зібрання, що привертають увагу до питань релігійного характеру. Зважаючи на те, що останнім часом до парламентів європейських держав активно проходять партії правового спрямування, проігнорувати зазначене питання означало б дати зелене світло всім впливовим політичним гравцям, які ладні підвищувати власний політичний рейтинг популістськими гаслами на шкоду міжнародному іміджу України.

З огляду на це, потрібно мати законодавчо закріплені критерії розмежування мирного мітингу від немирного. Такі чітко прописані у Керівних принципах щодо свободи зібрань ОБСЄ, відповідно, важливо прийняти закон про їх ратифікацію [173, с. 363].

Відсутність критеріїв законодавчої кваліфікації на практиці призводить до того, що, по-перше, адміністративні суди мають широке поле для зловживань, про що свідчить негативна судова практика; по-друге, відповідне поле для перевищення повноважень мають органи поліції; по-третє, з правового регулювання випадає т. зв. стихійний мітинг, який може мати цілком мирний характер, але не вписуватись у практику правоохоронних органів та адмінсудів. При цьому, сьома стаття Закону України «Про національну поліцію» встановлює:

- «...при виконанні своїх обов’язків, поліція не повинна порушувати права і

свободи людини, гарантовані Конституцією, та законами України, чи міжнародними договорами України, які ратифіковані Україною» [173, с. 363].

Звісно, прослідковується наявна проблема між інтересами суспільства та правами приватної особи, в разі спонтанного виникнення конфлікту, здійснення обмеження прав, що встановлені 11 статтею Конвенції, може бути застосованим, лише за наявності деяких умов, а саме: переслідування законної мети, зокрема, застосовування в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, або для захисту прав і свобод інших осіб, вони встановлені законом; вони є необхідними в демократичному суспільстві [91].

У контексті національного законодавства, жоден з попередніх пунктів не порушується, щоправда, з огляду на тривалість вітчизняної кодифікаційної роботи, існування численних прогалин стало звичайним явищем, як і породжуваний ними нечуваний розмах обходу закону. Останній особливо припадає на регулювання права мирного зібрання і посідає особливе місце в практиці адміністративних судів, про що йтиметься пізніше (п. 2.3). Відтак, якщо йдеться про обмеження,

«встановлені законом», то необхідно розуміти, що такі мають бути доступними, зрозумілими й передбачуваними. Закон має бути доступним для розуміння всіх зацікавлених осіб і не допускати різнотлумачень. У сфері дії українського законодавства, різнотлумачення зафіксовані Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вєрєнцов проти України» [191].

Якщо проаналізувати щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні за останні п’ять років, можна простежити певну динаміку. У 2013 році у доповіді було акцентовано увагу на недотриманні права на мирний мітинг, сваволю адмінсудів і загалом, проблематичність з реалізацією цього конституційного права [227].

Однак, з кожним роком Омбудсмен все менше й менше звертає увагу на цю проблему, яка, не зважаючи на щорічні доповіді, залишається відкритою. Так, документ за 2016 рік розділом 10 коротко озвучує стан дотримання соціально- економічних прав людини, про політичні окремим розділом не йдеться. Однак, Розділ 5 «Спеціальні провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» акцентує увагу на резонансні події, зокрема, мітинги немирного характеру (як 31 серпня 2016 року біля стін Верховної Ради) та провадження про порушення прав і свобод людини під час розслідування резонансних справ. Відділом спеціальних проваджень в межах провадження Уповноваженого з прав людини, зібрано інформацію щодо незаконного утримання, тілесних ушкоджень та інших порушень [227].

У результаті розслідування подій здійснення цих заходів 31 серпня 2015, встановлено низку порушень конституційних прав та свобод затриманих осіб, які є системними для правоохоронних органів України, й на які Уповноваженим з прав людини неодноразово зверталася увага керівництва ГПУ та МВС України [228].

У своїй останній доповіді за 2017 рік Уповноважена Верховної Ради України обмежилася коротким сьомим розділом «Стан дотримання соціально-економічних прав людини в Україні», а про політичні теж не йшлося взагалі [229].

Коли йдеться про зміст права на свободу мирних зібрань, необхідно розуміти, що з огляду на останні виклики ХХІ століття, посилюється динаміка таких зібрань. Самі заходи відбуваються частіше, їх учасників стає більше, також з’являються нові форми й методи проведення таких зібрань - від мовчазної акції до хресної ходи. Ці виклики, що є тестом на міцність цінностей європейської демократії, не проходять повз правову систему сучасної України, що задекларувала відданість зазначеним цінностям й взяла на себе міжнародно-правові зобов’язання.

Якщо до 2014 року в нашій державі основною проблемою щодо права на свободу мирних зібрань було його зловживання владою з боку посадових осіб, підкріплені рішеннями адміністративних судів, то нині за останні п’ять років, змінюється сама динаміка масових акцій та ризики, пов’язані з такими. Зловживання спостерігаються вже з боку проросійських політсил та підривних угруповань, що, користуючись гарантованими Конституцією України, правами й свободами, використовують їх задля дестабілізації ситуації в Україні й провокації обмеження права на мирне зібрання.

Натомість в Україні існують свої тенденції, які також впливають на загальну динаміку зібрань, їх форми та методи.

На внутрішню динаміку зібрань в Україні впливають такі чинники:

- недосконалість українського законодавства й численні прогалини, що пояснюється відсутністю політичної волі, політичним протистоянням й недостатньою зрілістю вітчизняного політикуму;

- відсутність дієвих механізмів врегулювання нагальних питань й відсутність дієвого зворотнього зв’язку між суб’єктом адміністративно-владних повноважень і громадянином, що усвідомлює власні конституційні права. Парадоксальна ситуація, за якої декоративність конституційних прав посилюється надмірністю адміністративно-владних повноважень;

- бідність населення, подолання якої є важливою запорукою громадянської зрілості українців, адже за умов відчутного майнового розшарування, складається сприятливе середовища для різноманітних екстремістських явищ, що розмивають межу між мирним мітингом і заколотом;

- агресія з боку Російської Федерації, яка офіційно визнана Указом Президента України № 390/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року «Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні» [62]. Введення воєнного стану з 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 60 діб до 14 години 00 хвилин 25 січня 2019 року було саме наслідком дій з боку Російської Федерації. Режим воєнного стану було обмежено до 25 грудня. Воєнний стан, окрім іншого, передбачає обмеження права на мирні зібрання. Вищезазначене Рішення РНБО має таємний дванадцятий пункт;

- історичний сепаратизм т. зв. фактично оскаржуваних територій;

- ескалація міжконфесійного конфлікту, що має місце після набуття Україною Томосу.

У будь-якому разі, необхідно враховувати останні виклики й не давати можливості для зловживання конституційним правом тим, хто власними діями прагне підірвати конституційний лад нашої держави. Україна, долаючи власні негаразди, не стоїть осторонь загальноєвропейських тенденцій, які, з огляду на реалії інформаційного суспільства, стають загальновідомими і як ніколи, потребують адекватного унормування на рівні національного законодавства.

Для конструктивного вирішення питання щодо реалізації конституційної гарантії права на мирний мітинг, можливо розробити кілька варіантів дій.

Найкращий результат можливий за комплексного підходу, що передбачає прийняття профільного закону та одночасне внесення змін у інші нормативно-правові акти, які тією чи іншою мірою пов’язані з профільним. Насамперед, важливо визначити, що є мирним зібранням, право на яке гарантується Основним Законом України [95].

Необхідно врахувати останні тенденції масових акцій, що мали місце у Європі, впливають на суспільну свідомість, і головною особливістю яких є їх непрогнозованість. Міграційні питання, зростання популярності партій, оскарження кордонів, міжконфесійний конфлікт, криза сучасного МП, криза ООН - все це має місце.

Відтак, зважаючи на нагальність питання законодавчого врегулювання мирного зібрання в Україні, що обумовлена відсутністю у національному законодавстві спеціального закону та механізму реалізації, гарантованої Конституцією України та Європейською Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод [59], Протоколами № 1, 2, 4, 7 та 11 Конвенції від

17.07.1997 р.; враховуючи неодноразові рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як у рішенні від 11 квітня 2013 року, заяви № 20372/11 справи «Вєренцов проти України» [191], обов’язковість на які визначена Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477- IV [45], визнаючи особливий стан, зумовлений Антитерористичною операцією на Сході Україні й розуміючи, що законодавча прогалина стосовно свободи мирних зібрань може бути використана ворожими елементами в Україні і погоджуючись з тим, що право мирного зібрання, так само, як і вільного висловлення думки шляхом мирного зібрання, є надбанням і однією з фундаментальних цінностей цивілізованого демократичного суспільства.

У такий спосіб, зважаючи на нагальність питання правового регулювання права на мирні зібрання, необхідно розуміти, що в контексті українського законодавства, йдеться про вдосконалення нормативного регулювання зазначеного конституційного права. Крім того, потрібно врахувати виклики, які нині постали на сучасному етапі як перед Україною, так і перед світовою цивілізацією.

Наша держава, що прямує шляхом демократичних цінностей європейської цивілізації, має виконувати взяті на себе міжнародні зобов’язання, при цьому, має бути враховано факт військової агресії Російської Федерації та її перманентні дії, спрямовані на загострення міжнаціональної ворожнечі та загальну дестабілізацію ситуації в Україні. Натомість, на сучасному етапі державно-правового розвитку нашої держави, іноземна агресія не може бути приводом для обмеження конституційних прав громадян. Саме задля цього, необхідне зазначене вдосконалення нормативного регулювання права мирного зібрання й посилення відповідальності для тих, хто тією чи іншою мірою, зловживає цим правом та використовує його для екстремістських цілей.

1.3