§ 25. Поняття та основи місцевого самоврядування. Система місцевого самоврядування

Поняття місцевого самоврядування та його політико-пра- вова природа, конституційна модель місцевого самоврядуван­ня в Україні; принципи, завдання та функції місцевого само­врядування; система місцевого самоврядування, територіальна громада — основний елемент системи місцевого самоврядуван­ня; органи місцевого самоврядування: поняття та види

Сучасні підходи до розкриття змісту терміну «місцеве са­моврядування» спираються на нормативне визначення, що міститься в Європейській Хартії місцевого самоврядування 1985 року:

«1.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає ви­користанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом».

З цього визначення випливає, що об’єктом місцевого само­врядування виступає частка публічних (державних) справ, яку становлять питання місцевого значення, тобто такі питання,

що мають локально-територіальний характер і виникають в процесі функціонування територіальної громади, задоволен­ня потреб її членів. Ці питання носять комплексний характер, оскільки пов’язані з реалізацією інтересів членів територіаль­ної громади в усіх сферах місцевого життя: економіка, освіта, культура, громадський порядок тощо.

Конституція України розглядає місцеве самоврядування як багатогранне та комплексне політико-правове явище, що ха­рактеризується з різних боків. Зокрема, аналіз конституцій­них положень дозволяє зробити висновок, що місцеве самовря­дування як об’єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, однієї з засад конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу України виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування публічної влади в суспільстві та дер­жаві. Так, Конституція України в повній відповідності до ви­мог Європейської Хартії місцевого самоврядування, поруч із такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади то­що, в окремій статті (ст. 7) фіксує принцип визнання та га- рантованості місцевого самоврядування.

Закріплення місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу України означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базована на са­мостійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення. Від­несення інституту місцевого самоврядування до засад конс­титуційного ладу також означає неможливість його скасування чи обмеження.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя отримало закріплення в ст. 5 Конституції України, згідно з якою народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З цього конституційного положення прямо випливає, що місцеве самоврядування зай­має окреме місце в політичній системі і його слід розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з держав­ною владою) форму публічної влади — публічну владу тери­торіальної громади.

У той же час варто зазначити, що конституційне положення, згідно з яким органи місцевого самоврядування не входять до механізму державної влади, не означає і не може означати йо­го повної автономності в державі, стосовно до державної влади. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій прояв у такому:

1) і місцеве самоврядування і державна влада мають єдине джерело — народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України);

2) органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст.

Місцеве самоврядування як право територіальної грома­ди на самостійне вирішення питань місцевого значення. Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самовряду­вання як право територіальної громади — жителів села чи доб­ровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве са­моврядування здійснюється територіальною громадою в по­рядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Детальніше нормативне визначення місцевого самовряду­вання дається в Законі «Про місцеве самоврядування в Украї­ні»: «Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної гро­мади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільсь­ку громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостій­но або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Принципи місцевого самоврядування — це вихідні засади, відповідно до яких здійснюється організація і функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.

Принципи місцевого самоврядування встановлені Консти­туцією України, а їх деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зок­рема, ст. 4). Ці принципи охоплюють усі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. За ступенем уза­гальнення їх можна поділити на дві групи — загальні (основні) та спеціальні принципи. Загальні принципи здійснюють визна­чальний вплив у всіх сферах місцевого самоврядування, спеціальні — притаманні лише окремим сферам місцевого са­моврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до загальних принципів місцевого самоврядування відносить:

- народовладдя;

- законність;

- гласність;

- колегіальність;

- поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;

- виборність;

- правову, організаційну та матеріально-фінансову самостій­ність територіальних громад та їх органів в межах повноважень, визначених законом;

- підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

- державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

- судовий захист прав місцевого самоврядування.

До цього переліку можна також додати загальні консти­туційні принципи дотримання прав і свобод людини і громадя­нина та самостійного вирішення територіальною громадою пи­тань місцевого значення.

Кожен із цих принципів, з одного боку, має самостійне зна­чення, з другого — тісно взаємодіє з іншими принципами. У сукупності вони становлять єдину цілісну систему прин­ципів, які разом визначають організацію та функціонування місцевого самоврядування.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування мають досить розгалужену систему. Так, наприклад до спеціальних принципів у сфері місцевих фінансів можна віднести: збалан­сування доходів і видатків місцевих бюджетів; фінансування державою витрат, пов’язаних із здійсненням органами місце­вого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; самостійність місцевих бюджетів; фінансо­ва підтримка місцевого самоврядування державою тощо.

З принципами місцевого самоврядування тісно пов’язані його завдання та функції. До основних завдань місцевого са­моврядування належать:

- зміцнення засад конституційного ладу України;

- забезпечення реалізації конституційних прав людини і гро­мадянина;

- створення умов для забезпечення життєво важливих по­треб та законних інтересів населення;

- розвиток місцевої демократії.

Відповідно до цих завдань визначаються також функції місцевого самоврядування, під якими розуміють основні нап­рямки діяльності територіальних громад, органів місцевого са­моврядування з вирішення завдань місцевого самоврядування (муніципальної діяльності). Основними з них є:

- залучення населення до участі у вирішенні питань місце­вого та загальнодержавного значення;

- володіння, використання та управління комунальною влас­ністю;

- забезпечення комплексного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території;

- надання соціальних послуг населенню;

- забезпечення законності, громадської безпеки, правопо­рядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян;

- соціальний захист населення, сприяння працевлаштуван­ню громадян;

- захист прав місцевого самоврядування.

Функції місцевого самоврядування отримали юридичне закріплення в Законі України «Про місцеве самоврядування в країні» у вигляді предметів відання органів місцевого само­врядування.

Основи місцевого самоврядування в Україні. Місцеве са­моврядування в Україні базується на фундаменті, який станов­лять правові, матеріальні, фінансові, соціальні та інші умови та можливості діяльності територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування по вирішенню пи­тань місцевого значення (муніципальної діяльності).

Ці умови та можливості називають основами місцевого са­моврядування і серед них у першу чергу можна виділити конс­титуційно-правові та матеріально-фінансові основи.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядуван­ня в Україні становлять норми-принципи Конституції Украї­ни, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають в процесі організації і функціонування місцевого самовряду­вання в України, зокрема, територіальну організацію місцево­го самоврядування, порядок та форми його здійснення, поря­док формування та використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.

Ці норми містяться більш як у 20 статтях Конституції Ук­раїни і їх можна систематизувати у такі групи:

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційно­го ладу, народовладдя, рівність всіх форм власності, гаран­тується місцеве самоврядування. До них відносяться:

- визнання і гарантування місцевого самоврядування (стаття 7);

- здійснення народом влади безпосередньо і через органи місцевого самоврядування (стаття 5);

- самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

- визнання і рівний захист всіх форм власності, включаючи і комунальну власність (стаття 13);

- зобов’язаність органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перед­бачені Конституцією та законами України (стаття 19).

2. Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування по забезпеченню прав і свобод людини і гро­мадянина, зокрема:

- право громадян знайомитися в органах місцевого самовря­дування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (стаття 32);

- право громадян брати участь в місцевих референдумах, віль­но обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (стаття 38);

- право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38);

- право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонс­трації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого само­врядування (стаття 39);

- право громадян на індивідуальні чи колективні письмові звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (стат­тя 40);

- право громадян користуватися для задоволення своїх по­треб об’єктами права комунальної власності (стаття 41);

- обов’язку органів місцевого самоврядування надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту (стат­тя 47);

- безоплатного надання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров’я (стаття 49);

- право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти (крім вищої) в комунальних навчальних закладах (стаття 43);

- право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незакон­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого са­моврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, мате­ріальні та фінансові основи місцевого самоврядування, во­ни, зокрема, стосуються:

- порядку призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (стаття 85);

- підзвітності та підконтрольності місцевих державних адмі­ністрацій радам у частині повноважень, делегованих їм відпо­відними районними чи обласними радами (стаття 118);

- обов’язку місцевих державних адміністрацій забезпечува­ти взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію повноважень, делегованих відповідними радами (стаття 119);

- складу представницьких органів місцевого самоврядуван­ня та принципів їх формування (стаття 141);

- матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядуван­ня (стаття 142);

- державної підтримки місцевого самоврядування (стаття 142);

- предметів відання та повноважень місцевого самовряду­вання (стаття 143);

- можливості делегування органам місцевого самоврядуван­ня окремих повноважень органів виконавчої влади (стаття 143);

- права органів місцевого самоврядування в межах повнова­жень, визначених законом, приймати рішення, які є обов’яз­ковими на відповідній території (стаття 144);

- необхідності законодавчого врегулювання питань ор­ганізації місцевого самоврядування, діяльності та відповідаль­ності органів місцевого самоврядування (стаття 146).

4. Норми, в яких закріплені правові гарантії місцевого са­моврядування. Ці норми стосуються:

- підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого са­моврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (стаття 144);

- судового захисту прав місцевого самоврядування (стат­тя 145).

Поряд з Конституцією систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні становлять закони України, відпо­відні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах.

Ця система нормативно-правових актів будується на прин­ципах жорсткої ієрархії, що передбачає:

- по-перше, верховенство норм Конституції України — норми всіх інших актів не можуть суперечити конституційним нор­мам, вони мають бути спрямовані на деталізацію і конкрети­зацію положень конституційних норм;

- по-друге, вищу юридичну силу законів України, у першу чергу Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні», щодо підзаконних актів — указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, рішень органів місцево­го самоврядування;

- по-третє, відповідність актів органів місцевого самовряду­вання положенням усіх нормативно-правових актів органів державної влади, що прийняті в межах їх компетенції.

Серед законів України, що містять норми, які регламенту­ють питання організації та функціонування місцевого само­врядування, особливе місце займає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, який є «ба­зовим» законом з цих питань. Саме на підставі цього Закону розроблені та прийняті інші закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад, закони «Про службу в органах місцевого самовря­дування», «Про органи самоорганізації населення» тощо. Не­обхідність прийняття цих законів прямо передбачена в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» або випливає з його положень.

Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової ос­нов місцевого самоврядування займає комунальна влас­ність (рис. 25). Конституція України визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб’єктами якої є тери­торіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об’єднан­ня в сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Перелік об’єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Територіальні громади можуть мати спільну власність — об’єднувати на договірних засадах по праву спільної власності об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Рис. 25. Комунальна власність

При цьому у структурі об’єктів права спільної власності мож­на виділити:

а) об’єкти, що задовольняють спільні потреби територіаль­них громад і перебувають в управлінні районних та обласних рад без визначення часток територіальних громад (спільна сумісна власність);

б) об’єкти права комунальної власності, а також кошти міс­цевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіаль­них громад, відповідних органів місцевого самоврядування об’єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) кому­нальних підприємств, установ та організацій з визначенням часток територіальних громад (спільна часткова власність).

Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти бюджету місцевого самовря­дування; б) позабюджетні кошти місцевого самоврядування;

в) кошти комунальних підприємств.

Бюджети місцевого самоврядування (рис. 26) розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самов­рядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення). При цьому втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету не допускається, крім винятків, встановлених зако­нами України.

Рис. 26. Бюджет місцевого самоврядування

Фінансова допомога місцевому самоврядуванню з боку дер­жави може здійснюватися у формі дотацій або субвенцій.

Дотації — це кошти, які передаються до місцевого бюдже­ту з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надхо­дять з власних джерел та закріплених доходів недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Вико­ристання дотацій не має цільового призначення, вони виділя­ються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції — це кошти, які виділяються з державного бю­джету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних те­риторій.

Поняття системи місцевого самоврядування та її елементи. Конституція України (ст. 140) передбачає, що право терито­ріальної громади на місцеве самоврядування здійснюється гро­мадою як безпосередньо — шляхом використання різних форм прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, за­гальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування, тобто шляхом представ­ницької демократії. Таким чином забезпечується поєднання прямої та представницької демократії на місцевому рівні.

Інститути місцевої демократії (пряма та представницька де­мократія) забезпечують тісний зв’язок населення, терито­ріальної громади в цілому з органами і посадовими особами місцевого самоврядування, гарантують ефективне вирішення всіх питань місцевого значення в інтересах територіальної гро­мади.

Сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої демократії, через які здійснюються функції та пов­новаження місцевого самоврядування, утворює систему місцевого самоврядування.

Організація та функціонування системи місцевого самовря­дування регламентується правовими нормами, які в сукуп­ності становлять організаційну (організаційно-правову) ос­нову місцевого самоврядування.

Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) система місцевого самоврядування включає (див. рис. 27):

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

Рис. 27. Система місцевого самоврядування

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтере­си територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Крім того, у містах із районним поділом за рішенням тери­торіальної громади міста або міської ради, відповідно до цього Закону, можуть утворюватися районні в місті ради. Районна в місті рада утворює свої виконавчі органи та обирає голову ради, який одночасно очолює її виконавчий комітет.

Головним елементом системи місцевого самоврядування виступає територіальна громада, яка безпосередньо здійснює місцеве самоврядування за допомогою різних форм прямої де­мократії. Нормативне визначення територіальної громади дається в ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» — це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністратив­но-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Пріоритет територіальної громади в системі місцевого само­врядування прямо закріплено в статті 143 Конституції України, згідно з якою вона вирішує питання місцевого значення безпосе­редньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до цих конституційних положень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) характеризує територіальну громаду як первинний суб’єкт місцевого самовря­дування, основний носій його функцій і повноважень.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно зі ст. 3 Закону Ук­раїни «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни Ук­раїни реалізують своє право на участь у місцевому самовряду­ванні за ознакою належності до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження цього права залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, май­нового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Право членів територіальної громади на участь у здійсненні місцевого самоврядування, може бути реалізоване в наступних формах:

- місцевий референдум;

- вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбаче­них законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

- загальні збори (конференції) громадян за місцем прожи­вання;

- колективні та індивідуальні звернення (петиції) до орга­нів і посадових осіб міського самоврядування;

- громадські слухання;

- місцеві ініціативи;

- участь у роботі органів місцевого самоврядування та робо­та на виборних посадах міського самоврядування;

- інші, не заборонені законом, форми.

Правову основу місцевого референдуму, місцевих виборів, інших форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування становлять Конституція України, закони Ук­раїни «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про всеук­раїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року, «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року, Положення про загальні збори громадян за місцем проживання, затверджене постано­вою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року та стату­ти територіальних громад.

Пряма демократія як форма здійснення територіальною громадою місцевого самоврядування має виключно важливе значення з точки зору забезпечення пріоритетного положення територіальної громади в системі місцевого самоврядування. Проте на практиці переважна більшість питань місцевого зна­чення, віднесених до сфери компетенції місцевого самовряду­вання, вирішуються обраними територіальною громадою та іншими органами місцевого самоврядування тобто шляхом представницької демократії.

Специфічними рисами органу місцевого самоврядування є:

1) орган місцевого самоврядування не входить до системи органів державної влади, він виступає самостійним (організа­ційно відокремленим) елементом системи місцевого самовря­дування. Органи місцевого самоврядування не утворюють та­кож і власної системи органів, що суперечило б принципу автономності місцевого самоврядування — органи місцевого самоврядування різного територіального рівня в принципі не можуть бути підпорядковані по вертикалі;

2) орган місцевого самоврядування утворюється з метою вико­нання завдань та функцій місцевого самоврядування (як са­мостійної форми публічної влади). Зазначене не виключає участі органів місцевого самоврядування у реалізації завдань та функцій держави (шляхом виконання делегованих повноважень);

3) орган місцевого самоврядування становлять фізичні осо­би, які наділяються згідно з законом спеціальним статусом — депутата місцевої ради або службовця місцевого самоврядуван­ня. Закони України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських рад» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачають, що депутатами місцевих рад та службовцями органів місцевого самоврядуван­ня можуть бути лише громадяни України;

4) владними повноваженнями орган місцевого самовряду­вання наділяється з метою вирішення питань місцевого зна­чення (самоврядні повноваження). При цьому свої владні самоврядні повноваження орган місцевого самоврядування здійснює в інтересах територіальної громади (територіальних громад) та від її (їх) імені;

5) фінансування діяльності органу місцевого самоврядуван­ня здійснюється з бюджету місцевого самоврядування, з район­ного, обласного бюджету.

З урахуванням цих ознак орган місцевого самоврядування можна визначити як організаційно самостійний елемент сис­теми місцевого самоврядування, що утримується за рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, районних, об­ласних бюджетів і являє собою колектив громадян України — депутатів місцевої ради або службовців органів місцевого само­врядування — заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань та функцій місцевого самоврядуван­ня, наділений із цією метою відповідними владними повнова­женнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах в інтересах відповідної терито­ріальної громади (територіальних громад).

Види органів місцевого самоврядування визначені Консти­туцією України (ст. 140) та Законом України «Про місцеве са­моврядування в Україні» (ст. 5, 10, 11) (див. рис. 28).

Представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповід­но до закону наділяється правом представляти інтереси тери­торіальної громади і приймати від її імені рішення. Наявність представницького органу, що обирається членами територіаль­ної громади — це обов’язкова ознака місцевого самоврядування.

До представницьких органів Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносять сільські, селищні, міські ради (див. рис. 29) — вони представ­ляють сільські, селищні, міські громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самов­рядування, визначені Конституцією та законами України.

Обласні та районні ради мають іншу, ніж сільські, селищні, міські ради, природу. Вони не виступають представницькими органами обласних та районних громад, оскільки Конституція України не передбачає існування таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єктів місцевого самовряду­вання, відповідно, обласні, районні ради конституйовані як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України,

Рис. 28. Органи місцевого самоврядування

а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих орга­нів, а відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній адміністрації.

Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріаль­но-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депута­тів, здійснює виконавчий апарат ради, який утворюється від­повідною радою. Він сприяє здійсненню відповідною радою 400

Рис. 29. Сільська, селищна, міська рада

взаємодії і зв’язків із територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Виконавчий апарат районної, об­ласної ради за посадою очолює голова відповідної ради.

Строк повноважень місцевих рад — п’ять років (ч. 1 ст. 141 Конституції України).

Особливе місце в системі місцевого самоврядування займає сільський, селищний, міський голова, який є головною поса­довою особою територіальної громади відповідно села (доб­ровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Голова здійснює три основні функції: 1) представляє територіальну громаду у відношеннях з іншими територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами й організаціями; 2) голо­вує на пленарних засіданнях відповідної ради; 3) очолює вико­навчий комітет відповідної ради.

Згідно з Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільсько­го, селищного, міського голови» сільський, селищний, місь­кий голова обирається безпосередньо виборцями за мажори­тарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого співпадають із межами села, селища, міста. При цьому як і для депутатів сільської, селищної, міської ради передбачено ценз осілості — сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який проживає на території відповідно села, селища, міста і на день виборів досяг 18 років.

Строк повноважень сільського, селищного, міського голови — чотири роки (ч. 2 ст. 141 Конституції України) і починаються вони з моменту оголошення відповідною сільською, селищ­ною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи.

Закон передбачає можливість дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у разі:

1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;

2) припинення його громадянства;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

4) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;

6) його смерті.

Крім того, якщо голова порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень або в інших випадках, його повно­важення можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прий­нятим шляхом таємного голосування не менш як двома трети­нами голосів депутатів від загального складу ради.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами вико­навчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповід­ним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповід­ним органам виконавчої влади.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради ут­ворюється відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради — голови відповідної ради, заступника (заступ­ників) сільського, селищного, міського голови з питань діяль­ності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу вико­навчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет відповідно сільський, селищ­ний, міський голова, районної в місті ради — голова відповід­ної ради.

Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної в місті ради створюються радою в межах затверджених нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у міс­ті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної в міс­ті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, — за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.