§ 24. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим

Поняття та види територіальної автономії; Автономна Республіка Крим як форма адміністративно-територіальної автономії; питання, з яких автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання; гарантії Автономної Рес­публіки Крим

Аналіз конституційного статусу Автономної Республіки Крим неможливо здійснити без попереднього розгляду змісту самого поняття «автономія».

Термін автономія (від грец. аШ№ — сам і — закон) у його найзагальнішому значенні використовується для харак­теристики певного ступеню самостійності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їх діяльності. Залежно від суб’єкта, характеру та мети надання такої самостійності виділяють конкретні типи, види та форми автономії.

Так, залежно від суб’єкта виділяють два типи автономії:

1) автономія установ (органів, організацій тощо);

2) автономія спільнот (територіальних, національних тощо).

Кожному з цих типів автономії притаманні відповідні види та форми.

Зокрема, можна зазначити такі види автономії установ, як адміністративна (організаційна), фінансова та матеріаль­на (економічна), які надаються окремим органам та установам у зв’язку з особливостями їх функцій, реалізація яких потре­бує прийняття оперативних рішень (це, наприклад, державні підприємства, наукові установи тощо).

Автономія спільнот може бути територіальною або екстери­торіальною.

Територіальна автономія — це самоврядування певної частини території держави, тобто її право (точніше, право гро­мадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають) самостійно вирішувати окремі питання організації і здійснення влади в межах повноважень, встановлених консти­туцією та законами держави. При цьому територіальна авто­номія може надаватися окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови — Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, Придністров’я та Гагаузія — Молдова), усім однопорядковим територіальним одиницям держави (нап­риклад, області в Італії, суб’єкти федерації у федераціях), усім територіальним одиницям (наприклад, Японія).

У свою чергу, територіальні автономії також класифікують за такими критеріями:

1) за підставами, що спонукали до їх утворення вони поділя­ються на:

- автономії, утворені за національно-лінгвістичними озна­ками (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні автономії утворюються на територіях з особливостями національного складу населення, наявністю місцевих діалек­тів (Велика Британія; Іспанія, Індія тощо);

- автономії, що були утворені внаслідок певних історичних подій та обставин, наприклад, автономія на територіях, що ха­рактеризуються особливостями політичних та економічних відносин (Гонконг та Макао в КНР);

- автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального принципу територіальної організації влади. До них можна віднести суб’єктів федерації, області в Італії, всі територіальні одиниці в Японії та Коста-Риці;

2) за обсягом повноважень територіальні автономії поділя­ються на: державну (політичну або законодавчу) та адміністра­тивну (місцеву).

Державна автономія має деякі ознаки державності — це державно-подібне утворення у складі відповідної держави, ор­гани якого мають право видавати закони з питань місцевого значення. У такій автономії створюється парламент, вона має свій орган місцевої виконавчої влади, інколи — свою консти­туцію, громадянство, інші атрибути державності.

Адміністративна автономія являє собою територіальну оди­ницю держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж орга­ни у звичайних адміністративно-територіальних одиницях.

Екстериторіальна автономія поширюється не на певну територіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної території.

- персональну автономію, яка утворюється у випадках розрізненого проживання відповідних етнічних груп чи націо­нальних меншин. Ці групи та меншини створюють свої об’єд­нання, що займаються питаннями культури, побуту, мови і мо­жуть мати своє представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах державної влади;

- корпоративна автономія, яка утворюється у зв’язку з існу­ванням лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в державному апараті. Крім того, місцевою мовою здійснюєть­ся судовий процес, викладання в школах тощо^[62].

Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні ет­нічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її часто іменують культурною (національно-культурною) автономією^[63].

Отже, аналіз конституційного статусу Автономної Респуб­ліки Крим дозволяє зробити такі висновки:

1. АРК є територіальним автономним утворенням у складі України — це невід’ємна складова частина України, яка в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України).

2. АРК варто розглядати як наявну в Україні форму адміні­стративно-територіальної автономії. Незважаючи на на­явність окремих атрибутів державності (назва — Республіка, наявність символів — герб, прапор, наявність Конституції АРК) АРК згідно з Конституцією України не характеризується найважливішими ознаками державної автономії — вона не має парламенту, а її представницький орган (Верховна Рада АРК) не наділений законодавчими повноваженнями, він приймає нормативно-правові акти у формі рішень та постанов (ст. 136 Конституції України). Конституція України (ст. 137) встанов­лює перелік питань, з яких АРК здійснює нормативне регу­лювання. До них, зокрема, віднесені питання:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар’єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, істо- рико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водо­проводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

3. Відновлення у лютому 1991 р. Кримської автономії, як і її створення в 1921 р. у складі РРФСР, було пов’язане не стільки з національним складом населення, скільки з політичними та історичними факторами, внаслідок чого її не можна відносити до етнотериторіальної (національно-територіальної) автономії.

Реальний характер будь-якої автономії визначається колом тих повноважень, які конституція та закони держави відно­сять до її відання. Перелік питань, віднесених до відання АРК, встановлено у ст. 138 Конституції України. Це, зокрема:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республі­ці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Ав­тономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бю­джетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Авто­номної Республіки Крим із питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлен­ня зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встанов­лення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Рес­публіці Крим або в окремих її місцевостях.

Основними гарантіями АРК є:

- правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна са­мостійність у межах, встановлених Конституцією України, яка забезпечує здійснення повноважень АРК;

- врахування органами державної влади України при прий­нятті рішень, що стосуються АРК, передбачених Конститу­цією України особливостей АРК.;

- державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК;

- судовий захист статусу і повноважень АРК;

- можливість зміни Конституції АРК виключно Верховною Радою АРК.