§ 26. Компетенція місцевого самоврядування. Гарантії та захист прав місцевого самоврядування

Визначення сфери компетенції місцевого самоврядування в Конституції України; система гарантій прав місцевого са­моврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування як автономна форма публічної вла­ди характеризується власною сферою компетенції.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143, яка передбачає, що «територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверд­жують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворю­ють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприєм­ства, організації й установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» (рис. 30).

Деталізується та конкретизується компетенція місцевого самоврядування у Законі України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні», у галузевому законодавстві та в інших правових актах шляхом закріплення повноважень територіальних гро­мад та органів місцевого самоврядування.

Так, зокрема, до повноважень територіальної громади чинне законодавство відносить вирішення таких питань, що мають місцеве значення:

- формування виборних органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

Рис.

- обрання виборних посадових осіб місцевого самоврядуван­ня (сільського, селищного, міського голови);

- ініціювання питання щодо утворення органу самооргані­зації населення, його обрання та дострокове припинення пов­новажень;

- дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування у разі, якщо вони порушують Конс­титуцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, на забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень;

- відкликання депутата місцевої ради.

Повноваження органів місцевого самоврядування Закон Ук­раїни «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює згід­но з принципом розподілу повноважень: окремо визначається компетенція представницьких органів місцевого самовряду­вання — сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих ор­ганів, районних та обласних рад та сільського, селищного, місь­кого голови. При цьому, вихідною формулою є положення Європейської хартії місцевого самоврядування, згідно з яким місцеве самоврядування є самостійним і під свою відповідаль­ність вирішує дві групи питань:

1) питання місцевого значення в інтересах місцевого населення;

2) питання, що віднесені до відання органів державної влади, але їх вирішення, згідно з принципом децентралізації, деле­гується в систему місцевого самоврядування.

Відповідно, для вирішення першої групи питань органи місцевого самоврядування наділяються самоврядними (влас­ними) повноваженнями, а для вирішення другої групи — деле­гованими (дорученими), що прямо передбачене Конституцією України, у ст. 143 якої закріплено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повнова­ження органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 7 Конституції України місцеве самовря­дування в Україні визнається і гарантується. Гарантованість прав місцевого самоврядування є необхідною передумовою його організації, функціонування та розвитку в будь-якій країні. Відповідно, здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується цілою системою гарантій, яку становлять економічні, політичні, правові та інші умови та засоби, що за­безпечують повну і ефективну реалізацію прав місцевого само­врядування та їх надійний захист.

Гарантії місцевого самоврядування поділяються на загаль­ні гарантії та спеціальні (юридичні або правові) гарантії. При цьому, до загальних гарантій відносять досягнутий рівень розвитку країни, тобто ті економічні, політичні, соціальні, ду­ховні відносини, які склалися в суспільстві (економічні, полі­тичні, соціальні та духовні гарантії).

Так, економічними гарантіями є економічна система, засади якої (однаковий загальний правовий режим для всіх форм гос­подарювання, гарантованість прав усіх суб’єктів власності і господарювання тощо) отримали закріплення в Конституції України. Політичні гарантії пов’язані з демократичним держав­ним режимом України, відносно децентралізованою системою 406

територіальної організації влади. До духовних гарантій слід віднести чинну в Україні систему культурних та ідеологічних цінностей, загальний рівень суспільної свідомості, стан усві­домлення широкими верствами населення природи та призна­чення місцевого самоврядування, його ролі і значення у здійс­ненні народовладдя.

Спеціальні або правові гарантії місцевого самоврядуван­ня — це правові засоби, що забезпечують нормальну організа­цію та функціонування місцевого самоврядування (рис. 31). Вони встановлені в Конституції та законах України і спрямо­вані на забезпечення та захист прав місцевого самоврядування, його самостійність та ефективність. Їх існування обумовлене потребами становлення правової держави, в якій мають отри­мати визначення конституційно-правові статуси всіх інститу­тів публічної влади, в тому числі і місцевого самоврядування. Ця вимога, зокрема, отримала закріплення у ст. 2 Європейсь­кої хартії місцевого самоврядування: «Принцип місцевого самов­рядування визнається в національному законодавстві і, у міру можливості, у конституції».

Рис. 31. Правові гарантії прав місцевого самоврядування

Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції України та Законі Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні».

1. Гарантії організаційної самостійності місцевого само­врядування:

- положення Конституції України про те, що органи місце­вого самоврядування не входять в єдину систему органів дер­жавної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого самовряду­вання виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38);

- віднесення питань обрання органів місцевого самовряду­вання, обрання чи призначення посадових осіб місцевого са­моврядування до повноважень місцевого самоврядування;

- встановлена Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність орга­нів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирі­шувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до повноважень органів та посадових осіб місцевого са­моврядування, крім випадків виконання делегованих їм рада­ми повноважень, та в інших випадках, передбачених законом;

- встановлена Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права терито­ріальних громад на місцеве самоврядування за винтком умов воєнного чи надзвичайного стану.

2. Гарантії фінансово-економічної самостійності місцево­го самоврядування:

- встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріаль­ної і фінансової основи місцевого самоврядування;

- положення Конституції України щодо захисту законом права комунальної власності на рівних умовах з правом влас­ності інших суб’єктів (ст. 13);

- закріплення обов’язків держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих орга­нам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України), та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попе­редньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

- передбачена Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст.

- передбачений Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст. 62) обов’язок держави фінансово підтри­мувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні до­ходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місцевого самовря­дування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб;

- передбачене Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст. 68-70) право органів місцевого самовря­дування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві по­датки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

3. Гарантії захисту прав місцевого самоврядування:

- передбачена Конституцією України обов’язковість до ви­конання на відповідній території актів органів місцевого са­моврядування (ст. 144) та актів, прийнятих шляхом місцевого референдуму;

- судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145 Конституції України);

- встановлена Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місце­вих державних адміністрацій районним, обласним радам;

- передбачена Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами (ст. 75), перед юридичними і фізичними особами (ст. 77);

- встановлені Законом України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» (ст. 71) заборона для органів виконавчої влади, їх посадових осіб втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування та обов’язок місце­вих державних адміністрацій повідомляти відповідні органи місцевого самоврядування про розгляд ними питань, що зачіпа­ють інтереси місцевого самоврядування;

- право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самовряду­вання, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, органів та посадових осіб місце­вого самоврядування (ст.

Аналіз наведених положень чинного законодавства свідчить про те, що правові гарантії спрямовані на:

- по-перше, створення умов, які б виключали будь-які пору­шення прав і законних інтересів місцевого самоврядування з боку органів державної влади, підприємств, організацій то­що, а також органів і посадових осіб місцевого самоврядування (в останньому випадку мова йде про захист прав територіальної громади, її окремих членів на участь у здійсненні місцевого самоврядування);

- по-друге, припинення порушень прав і законних інтересів місцевого самоврядування;

- по-третє, поновлення порушених прав і законних інтере­сів місцевого самоврядування.

Охорона, захист, припинення порушень та поновлення по­рушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися за допомогою багатьох засобів правового захисту, проте цент­ральне місце в системі правових гарантій захисту прав місцевого самоврядування посідає судовий захист. «Місцева влада, — говориться в ст. 11 Європейської хартії місцевого самовряду­вання, — має право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і по­важання принципів місцевого самоврядування, які утілені в кон­ституції чи національному законодавстві».

Характеризуючи роль судів у механізмі захисту прав місце­вого самоврядування, перш за все, варто зазначити, що право на судовий захист прав місцевого самоврядування є консти­туційним принципом (ст. 145 Конституції України).

Відповідно до положень Конституції України та Європейсь­кої хартії місцевого самоврядування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) передбачає право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертати­ся до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права те­риторіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Процедура звернення до суду поса­дових осіб та органів місцевого самоврядування, окремих гро­мадян встановлюється у відповідних процесуальних кодексах.