Поняття місцевого самоврядування та його політико-правова природа
Ключові поняття: місцеве самоврядування; системи місцевого самоврядування; принципи місцевого самоврядування; риси місцевого самоврядування.
Поняття «самоврядування» розглядається як синонім терміна «місцеве самоврядування», тобто як самоврядування територіальної громади (територіальне самоврядування).
Ідея і практика самоврядування зародились ще до виникнення держави; його витоки сягають часів середньовічних міст, що боролись із феодальними сеньйорами за розширення комунальних прав і свобод, але повноцінно ідея місцевого самоврядування втілилась тільки в період буржуазних революцій. Поява терміна «самоврядування» пов’язана з історією Англії. Починаючи з кінця XVIII ст. цей термін в англійській науці конституційного права використовується для характеристики особливостей організації англійського державного ладу як стану народу, який самоврядується за допомогою парламенту і місцевих представницьких органів, за діяльністю яких немає будь-якої адміністративної опіки зовні. За такого підходу поняття «самоврядування» можна розглядати у двох значеннях: у широкому (коли під самоврядною організацією розуміється держава, у структурі механізму якої парламент виступає органом самоврядування) та вузькому (як власне місцеве самоврядування).
Юридичною наукою поняття місцевого самоврядування активно розробляється вже більше двохсот років. Так, теоретичні основи вчення про місцеве самоврядування були закладені ще в кінці XVIII - першій половині XIX ст. представниками французької, бельгійської та німецької юридичних шкіл. Саме тоді виникли дві класичні теорії місцевого самоврядування, що базувалися на двох суттєво відмінних один від одного концептуальних підходах:
- уява про місцеве самоврядування як самостійний інститут відносно державної влади;
- розглядом місцевого самоврядування як інституту, тісно пов’язаного з державною владою, її поширення на місцевий рівень.
У науці конституційного права прийнято виділяти такі чотири основні системи місцевого самоврядування:
Англо-американська (англосаксонська) система характеризується тим, що на всіх рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються (США, Велика Британія, Канада, Австралія).
Континентальна (романо-германська, або європейська) система будується на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління. Така система має два різновиди. На всіх субстанціональних рівнях, за винятком низового, одночасно функціонують виборні органи територіальної громади та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування.
Змішана (Австрія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина) - поєднує у собі ознаки континентальної й англосаксонської моделей.
Іберійська система (Бразилія, Португалія, Мексика) передбачає, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються центральними органами державної влади в адміністративно-територіальних одиницях.
Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів) базується на запереченні поділу влади і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Всі ради є органами державної влади на своїй території, всі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів. Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в Китаї та Північній Кореї.
Спільними рисами різних форм і систем місцевого самоврядування є:
- автономність у своїй діяльності від держави (державний нагляд здійснюється лише на предмет законності прийнятих рішень органів місцевого самоврядування, а не на предмет їх доцільності);
- первинним суб'єктом самоврядування є громада - територіальний колектив громадян, що спільно мешкають на певній території;
- реалізується громадою через обраних представників до колегіального представницького органу;
- має відокремлене від державного та приватного майно і фінансові ресурси, якими від імені громади розпоряджаються сформовані нею органи;
- наділяється правами запроваджувати та справляти місцеві податки, збори, платежі для використання їх в інтересах громади;
- надає місцевому населенню адміністративні, соціальні, економічні послуги;
- виконує притаманні лише йому функції та здійснює делеговані йому державою повноваження державної адміністрації.
Відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., місцеве
самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципами:
- народовладдя;
- законності;
- гласності;
- колегіальності;
- поєднання місцевих і державних інтересів;
- виборності;
- правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня1997 р. та іншими законами;
- підзвітності й відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
- державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
- судового захисту прав місцевого самоврядування.
94.