§ І. Поняття безпосередньої демократії та її інститути

Конституції демократичних держав визнають не лише належність влади народу, але і його право цю владу здійснювати. При цьому народом влада може бути реалізована як самостійно (безпосередня демократія), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька демок­ратія).

Критерієм виділення форм безпосереднього народовладдя з-поміж інших форм участі громадян в управлінні державними справами є вираження у цих формах суверенітету народу. Ні звернення громадян, ні діяльність громадських організацій не виражають суверенітету народу, не закріплюють його безпосере­днє державно-владне виявлення. Це твердження є виправданим і стосовно зборів, мітингів, походів, демонстрацій, а також щодо опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування та надання послуг соціально незахищеним громадянам, участі у масових акціях тощо, які не є формами безпосередньої демократії, однак виступають формами участі громадян в управлінні державни­ми справами.

Безпосередня демократія (пряме народовладдя) - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єди­ного джерела влади шляхом прямої його участі в установленні представниць­ких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосере­дньому прийнятті владних рішень з питань, передбачених чинним законодав­ством конкретної країни.

Форми безпосередньої демократії можна класифікувати наступним чином.

Залежно від ступеня впливу на суспільно-політичне життя виділяють наступні інститути безпосередньої демократії:

1) інститути безпосередньої демократії, що регулюють прийняття громадя­нами управлінських рішень і безпосередню правотворчість громадян, - рефере­ндум, народна правотворча ініціатива, народне вето, загальні збори громадян;

2) інститути безпосередньої демократії, що забезпечують безпосередню участь громадян у формуванні системи публічної влади, - пряме волевиявлення громадян на виборах, відкликання депутата (виборної посадової особи), розпуск виборного органу влади тощо.

За критерієм їх значущості для сучасних суспільств і поширеності у світі:

1) типові (основні) - вибори, референдум;

2) нетипові (допоміжні) - народні обговорення, законодавча ініціатива, на­родне вето тощо.

За результатами функціонування (способом впливу на суспільні відноси­ни) - імперативні, консультативні, групові, правотворчі та такі, що не створюють правових норм. Форми безпосередньої демократії за своїми правовими наслід­ками можуть мати імперативний або консультативний характер. У першому випадку народне волевиявлення є юридично обов'язковим, а прийняте рішення - остаточним. Консультативні форми безпосередньої демократії (прямого народо­владдя) мають допоміжний характер; вони дають можливість населенню висло­вити свою думку з того або іншого питання, а органам державної влади - прий­мати рішення з його урахуванням.

За механізмом діяльності:

1) безпосередньо пов'язані з представницькою демократією;

2) опосередковано пов'язані з представницькою демократією;

3) не пов'язані з представницькою демократією (або відносно самостійні).

За правовими принципами - діючі на основі правових норм та ті, що діють на основі традиції і звичаїв.

За територіальною ознакою:

1) національні (загальнодержавні);

2) місцеві (локальні).

За суб’єктами:

1) колективні (всенародні, групові);

2) індивідуальні.

Як бачимо, безпосередня демократія є дуже різноплановим та складним явищем. При цьому до переваг використання інститутів безпосередньої демок­ратії відносять: забезпечення справедливого та адекватного відображення інте­ресів і волі народу при прийнятті державно-управлінських рішень, подолання відчуження суспільства від влади, підвищення рівня політичної культури, грома­дянської активності (розвиток почуття громадянськості); надання «стійкої» легі- тимності принципово важливим рішенням і легітимація влади, подолання полі­тичного відчуження громадян від влади і зростання рівня підтримки дій органів публічної влади.

Маючи низку переваг, безпосередня демократія характеризується і певни­ми недоліками.

Усі форми безпосередньої демократії сприяють активізації політичного життя в країні. Інститути прямої демократії в сучасних демократичних державах все більше виконують функцію гармонізації інтересів суспільства і держави. Суттю впровадження і розвитку інститутів прямої демократії є зміцнення легіти­мної основи влади та надання кожному публічно-владному рішенню загальноо­бов'язкової сили.

Інститути безпосередньої демократії в усіх країнах світу визнані найдосту­пнішою формою участі населення у вирішенні важливих політичних питань. Навіть недемократична влада намагається використати безпосередню демокра­тію для збільшення рівня підтримки народом як засіб легітимації недемократич­них, антинародних рішень.

Наукова література, присвячена дослідженню безпосередньої демократії, беззаперечну перевагу серед її окремих форм надає виборам і референдуму, визначаючи їх як пріоритетні, найбільш суттєві, головні. З одного боку, така перевага пов'язана з їх закріпленням в Основному Законі, а відтак вони мають пріоритетність з огляду на їх високий конституційний статус. З іншого боку, саме вибори і референдум є першими історично визнаними формами безпосередньої демократії, оскільки саме через них почало відбуватися імперативне волевияв­лення носія влади - народу.

Вибори є важливим суспільним явищем, однією з основних форм безпосе­редньої участі громадян в управлінні суспільними та державними справами. Вони дають можливість легітимізувати владу. А легітимізованою може бути визнана лише та державна чи місцева влада, котра сформована на основі демо­кратичних процедур, у передбачених правом формах, на підставі вільного воле­виявлення осіб, які мають право голосу, рівності всіх учасників політичного про­цесу. Сформовані унаслідок виборів органи влади й обрані особи отримують право діяти від імені громади та володіють повноваженнями для прийняття загальнообов'язкових рішень на відповідній території.