§ І. Поняття та види правоохоронних органів, їх конституційно-правовий статус

Термін «правоохоронні органи» є відносно новим. Він використовується виключно у східнослов'янських мовах і не має прямих перекладів на інші мови.

У країнах континентальної Європи найбільш близький до «правоохоронних органів» термін - «поліцейські органи».

В найменуваннях правоохоронних органів різних країн важко простежити системність, адже такі назви у багатьох випадках є історичними. Причому схожі назви - поліція, гвардія, жандармерія, констеблі, маршали, шерифи - в різних країнах можуть бути асоційовані з різними правоохоронними функціями.

Серед наведеного різноманіття термінів, назв, інститутів важко виокремити чіткі ознаки правоохоронної діяльності і дати вичерпне визначення правоохо­ронних органів. Більшість тлумачних словників, коментуючи дане поняття, вка­зують на особливі функції (забезпечення порядку і боротьба із злочинністю), особливу організацію (подібна до військової) і особливі методи (використання сили). Виходячи з вищенаведеного основним критерієм, за яким той чи інший орган належить до правоохоронних, є можливість застосування примусу.

Під правоохоронними органами сучасних зарубіжних країн розуміють державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення пору­шеного права або організація виконання покарання, захист національної (держа­вної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

Сьогодні у різноманітті правоохоронних систем світу розрізняються три ба­зові моделі, які умовно можна назвати французькою, датською і британською.

Французька правоохоронна система централізована та ієрархічна. Вона не містить правоохоронних органів, створених місцевими громадами (або вони рудиментарні). Натомість у такій системі одночасно існують дві централізовані правоохоронні підсистеми - цивільна і воєнізована. При різному адміністратив­ному підпорядкуванні - відповідно міністерствам внутрішніх справ (або юстиції) і оборони - вони не мають значних функціональних відмінностей. Розмежування їх юрисдикції суспільно-політичне: цивільна поліція відповідає за великі міста, воєнізована - за невеликі міста, сільську місцевість і військові частини. Органі­заційна структура, функції і повноваження цивільної і воєнізованої поліції у фран­цузькій моделі майже не відрізняються.

Окрім самої Франції, така система діє в Австрії, Італії і Португалії. У фран­цузькій моделі цивільні правоохоронні органи називаються поліцією, воєнізовані - жандармерією (Бельгія, Греція, Люксембург), карабінерами (Італія) або гвардією (Португалія). В Іспанії система назв по-своєму унікальна: цивільні правоохоронні органи центрального підпорядкування називають цивільною гвардією, а воєнізо­вані формування - цивільною поліцією.

Наведена термінологія використовується також в інших країнах, однак її зміст відрізняється. Наприклад, карабінери у Молдові - нова назва внутрішніх військ, слово «жандармерія» у французьких провінціях Канади використовується як синонім слова «поліція». В багатьох країнах термін «гвардія» використовуєть­ся для позначення спеціалізованих правоохоронних структур, що захищають державні інститути або виконують церемоніальні функції.

Датська правоохоронна система є подібною до французької за винятком того, що централізовані поліцейські органи є уніфікованими. У разі створення спеціалізованих органів (окрім поліції), вони виконуватимуть інші функції. Юрис­дикція спеціалізованих органів не залежить від того, йдеться про великі міста або сільську місцевість.

Британська правоохоронна система є децентралізованою: центральні, регіональні і місцеві правоохоронні органи є автономними в рамках власної юрисдикції. Існують різні варіанти реалізації такої моделі, проте їх характерною ознакою залишається відсутність ієрархії.

У Великій Британії центральних правоохоронних формувань не існує вза­галі - на вищому рівні державного управління діють лише координаційні структури. Однак усі правоохоронні формування фінансуються із центрального бюджету.

Під впливом континентальних європейських моделей муніципальні полі­цейські формування, тобто такі, які створюються і фінансуються місцевими громадами, фактично припинили своє існування, хоча дозволені законом.

На відміну від Великої Британії, у США існує велика кількість спеціалізова­них федеральних правоохоронних органів поряд із розвиненою системою муні­ципальної поліції, на яку припадає основна кількість поліцейських. Взагалі пра­воохоронна система США є найбільш еклектичною і децентралізованою у світі. В ній існують федеральні правоохоронні органи, правоохоронні органи штатів, вели­ких міст, округів, місцевих громад, окремих територій, містечок і навіть універси­тетських кампусів. Усі вони є автономними, мають різну юрисдикцію, джерела фінансування, процедури адміністративного і оперативного підпорядкування. В назвах федеральних органів як правило присутні слова «агентство» або «служ­ба», на рівні штатів і великих міст правоохоронні органи називаються поліцією, на рівні громад і окремих територій - офісами шерифа, правоохоронці, що обслуго­вують суди і пенітенціарну систему, називаються маршалами та констеблями.

У США федеральних правоохоронних органів налічується кілька десятків. Структурно вони належать до різних міністерств, здебільшого до Міністерства юстиції (серед них ФБР та Агентство по боротьбі з наркотиками) і внутрішньої безпеки (у тому числі, Секретна служба), або можуть бути автономними в рам­ках системи органів виконавчої влади (наприклад, Капітолійська поліція США).

Систему правоохоронних органів зарубіжних країн традиційно утворюють органи поліції, інші спецслужби, які забезпечують безпосередній захист прав особи, суспільства і держави. Органи поліції, як правило, мають дво- або трирів- неву систему, до складу якої входять: федеральна (державна) поліція, поліція суб'єктів федерації і місцева (муніципальна). Компетенція цих органів у різних країнах може різнитись.

Кожен правоохоронний орган має свій правовий статус, який може бути закріплений як у конституції, так і в спеціальному законі. Правове регулювання організації і діяльності правоохоронних органів здійснюється також на основі загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права, міжнародних догово­рів, що найбільш повно відображає суть конституційно-правового статусу даних органів. Зазначені правові джерела регламентують права, обов'язки і особливо­сті діяльності правоохоронних органів.

Норми міжнародних договорів є правовою основою діяльності правоохо­ронних органів, котрі уповноважені застосовувати і реалізовувати договори з різних напрямків діяльності, у тому числі в рамках правової допомоги у правоо­хоронній сфері. Однією з основних функцій міжнародних договорів необхідно назвати забезпечення взаємодії правоохоронних органів однієї держави з відпо­відними органами зарубіжних країн. У сучасних умовах роль міжнародно- правового регулювання щодо виконання правоохоронними органами своїх фун­кцій зростає.

Правоохоронні органи залежно від їх конкретних функцій та ролі в механі­змі охорони права можна поділити на такі види: 1) органи охорони правопорядку (поліція, жандармерія у Франції; карабінери у Молдові); 2) контрольні (юрисдик- ційні) органи виконавчої влади (прокуратура, захисник прав у Франції); 3) органи охорони Конституції (суди, спеціалізовані омбудсмани).

Переважна більшість правоохоронних органів сучасних держав виконує такі функції, як: захист конституційного ладу, охорона громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, протидія злочинності, забезпечення безпеки на транспорті, охорона кордонів, контроль митних і податкових зборів. Зазначені функції можуть здійснюватись на різних рівнях державного управління, що дода­тково ускладнює класифікацію правоохоронних органів.