Особливості правового статусу національних меншин в Україні.

Останній Всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував в Україні представників більше 100 національностей. У національному складі населення України переважають українці. Їхня чисельність за Переписом становила 37541,7 тис.

Найбільша етнічна меншина в Україні - росіяни. Їхня кількість становила 8334,1 тисяч осіб (17,3 %). Кожна з інших етнічних меншин становила менше 1 % від загальної кількості населення, серед них виділяються білоруси (0,6 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці (0,3 %), румуни (0,3 %), поляки (0,3 %), євреї (0,2 %), вірмени (0,2 %), греки (0,2 %), роми (0,1 %), грузини (0,1 %), гагаузи (0,1 %) та ін.

Правовий статус національних меншин та система їх прав та свобод визначена рядом вітчизняних нормативно-правових актів, а із рухом України до незалежності захист національних меншин республіки виходив на якісно новий рівень. Уже в Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. у розділі IV було визначено, що «Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин», а в розділі 7 доповнено, що «Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку».

1 листопада 1991 р. Верховна Рада України, враховуючи Декларацію про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України та опираючись на міжнародні нормативно-правові акти, що були ратифіковані Україною, прийняла Декларацію прав національностей, де Українською державою гарантувалися всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та куль­турні права (стаття 1).

За Конституцією України держава бере на себе зобов’язання сприяти розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин (стаття 11). Окрім конституційних положень правовий статус національних меншин визначається нормами Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р., Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. та Закону «Про мови в УРСР» від 28 жовтня 1989 р. Відповідно до цих нормативно-правових актів, громадянам в Україні гарантуються рівні політичні, економічні і культурні права і свободи незалежно від їх національного походження. При цьому всі громадяни користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, що належать до національних меншин, Україна виходить з того, що ці права є невід’ємною частиною загальновизнаних у світі прав людини.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Тобто при встановленні належності до національних меншин головним тепер є власне суб’єктивне ставлення людини, її самоусвідомлення себе як такої особи, яка належить до певної національної меншини. Отже, особа має право сама, без будь-якого зовнішнього впливу чи тиску визначати належність до національної меншини.

Законодавство України визнає за громадянами, що належать до національних меншин, такі специфічні права: вільно обирати та відновлювати національність; на збереження національно-етнічної самобутності; на національне прізвище, ім’я та по батькові; на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного і сучасного розселення; на створення національних громадських організацій: національно-культурних товариств, культурних центрів, земляцтв та інших організацій; на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства; на розвиток національних культурних традицій; на використання національної символіки; на відзначення національних свят; на сповідування своєї релігії; на задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації; на створення національних культурних і навчальних закладів; обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади; вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх об’єднаннями за межами України; на будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.

Визначальним серед прав особи у сфері національно-культурного розвитку є право національно-етнічної самоідентифікації, адже для кожної людини є природним ототожнення себе з певною національно-етнічною спільнотою. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право вільно обирати та відновлювати національність.

Безпосередньо з цього права випливає право на збереження національно-етнічної самобутності, яке знайшло своє законодавче закріплення у статті 300 Цивільного кодексу України (2001 р.). Стаття гарантує право на індивідуальність для фізичної особи, зазначаючи, що у свою чергу фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Кожний громадянин України має право на національне прізвище, ім’я та по батькові, тобто громадяни мають право іменувати себе згідно з національними традиціями. Так, згідно зі статтею 146 Сімейного кодексу України якщо батьки дитини перебувають у шлюбі, ім’я дитини визначається за згодою батьків. При державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен. Однак, кількість імен не обмежується у тих випадках, коли мати і (або) батько дитини належать до національних меншин і порядок присвоєння імені є звичаєм конкретної з них. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю вказувати «по батькові», мають право записувати в паспорті лише ім’я та прізвище, а в свідоцтві про народження - ім’я батька та матері.

Необхідність визнання за національними меншинами права на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення обумовлено, передусім, практикою примусового виселення цілих народів та національних меншин у минулому.

Для громадян, які належать до національних меншин, особливого значення набуває право на користування та навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Українська держава взяла на себе зобов’язання забезпечити необхідні умови для розвитку і використання мов національних меншин. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до статті 53 Конституції України, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Законом України «Про освіту» (2017 р.) в Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак (стаття 3). Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.

Особам, які належать до корінних народів України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідного корінного народу. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідного корінного народу України поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.

Особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення мови відповідного корінного народу чи національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства (стаття 7).

Право створювати свої громадські організації, культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання здійснюється представниками національних меншин у порядку, встановленому Законом «Про громадські об’єднання». (2012 р.) Ці організації сприяють збереженню самобутності національних меншин, задоволенню їх національно-культурних потреб.

Представники національних меншин мають право обиратися на рівних засадах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, займати будь-які посади на підприємствах, в установах та організаціях. У Законі «Про національні меншини в Україні» зазначається, що громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях.

Громадяни, які належать до національних меншин, а також національні громадські об’єднання мають право вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.

3.