Поняття культурної автономії національних меншин за законодавством України.
Міжнародний досвід забезпечення національної самобутності національних меншин передбачає декілька шляхів забезпечення їх національної самобутності.
Перший - передбачає проголошення незалежності та державного суверенітету на тій території, на якій вона щільно проживає.
В умовах закріплених численними міжнародними договорами територій та державних кордонів держав, в складі якої перебуває національна меншина, такий шлях майже завжди веде до міжнаціональних конфліктів. Приклад, Косово, Придністров’я, Нагірний Карабах тощо.Другий - передбачає створення на території, на якій проживає національна меншина, національно-територіальної автономії, де національна меншина користується правами не тільки збереження національної культури та релігії, а й має ознаки суверенітету. Як правило, такий шлях є характерним для багатонаціональних федеративних держав.
Третій - проголошення права для національних меншин, які є розпорошеними в межах держави або мають невелику чисельність, права на національну-культурну автономію.
В Україні, як унітарній державі, Законом України «Про національні меншини в Україні» (1992 р.), не тільки подано законодавче визначення національної меншини - «До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою» (стаття 3), а й вперше визначено право національних меншин на національно-культурну автономію, що передбачає: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Конституція України від 28 червня 1996 р. лише підбила підсумок попереднього нормотворчого процесу та закріпила вироблені правові норми регулювання національного життя в Україні в Основному Законі.
Варто зазначити, що в своїй історії Україна вже мала позитивний досвід реалізації прав національних меншин. Так, Закон УНР «Про національно- персональну автономію» (1918 р.) поряд з правом на «самостійне
облаштування свого національного життя» гарантував національним меншинам їх здійснення «через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця їх заселення в межах Української Народної Республіки. Це є невід’ємне право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому». Такий досвід розв’язання національного питання та забезпечення прав національним меншинам на початку ХХ ст. був одним із перших у світовій історії.
Основні поняття лекції: право націй, право народів, національна меншина, право на самовизначення, національно-культурна автономія.