Особливості постатейної структури кодексу
Внутрішня структура розділів проекту кодексу використовує стандартну структурну одиницю - статтю. За зауваженням Р. Кабріяка, «вихідною структурною одиницею у дусі римської традиції залишається стаття, яка становить базовий елемент законодавчого тексту і є для кодексу тим, чим атом є для матерії.
В ідеалі стаття покликана виражати одну ідею..., однак слід визнати, що у реальності цей принцип дотримується рідко» [284, с.369].Втрату «атомарності» статті спричинила тенденція надати їй власної внутрішньої структури, поділу на частини, абзаци, пункти, підпункти. Цю тенденцію до ускладнення структури статті законодавчого акта деякі дослідники характеризують негативно, хоча у певному обсязі її слід визнати об’єктивно необхідною.
Сьогодні рідко коли стаття законодавчого акту виражає одну норму чи містить єдиний припис; такою первинною одиницею найчастіше стає частина статті. У статтю прийнято об’єднувати частини, спільні за предметом регулювання, тобто такі, які змістовно пов’язані і доповнюють одна одну, а отже сприяють кращому розумінню законодавчого акта. Тим не менше об’єднання в одну статтю більш як десятка частин слід вважати надмірним ускладненням нормативного тексту. Таку статтю важко охопити як цілість, що суперечить меті належного усвідомлення і розуміння її змісту. Більше того, враховуючи, що статті закону (у тому числі кодексу), як правило, мають назви, якими позначається предмет її регулювання[1084], а частини статті такої назви не мають, відповідні нормативні положення, визначені окремими частинами, часто просто важко знайти, що не відповідає вимозі зручності користування нормативно-правовим актом. Це питання потребує особливої уваги стосовно кодифікованого акта, який може містити сотні статей.
На жаль, переобтяжена структура статей з багатьма частинами стала характерною для чинного виборчого законодавства. Так, наприклад, Закон «Про вибори народних депутатів України» містить десятки статей, які складаються більш як з десяти частин; зокрема, стаття 33 містить 18 частин, стаття 86 - 19 частин, стаття 90 - 22 частини, стаття 107 - 23 частини, а стаття 74 - 26 частин [734].
Подібне явище характерне і для Закону «Про вибори Президента України», стаття 77 якого містить 18 частин, стаття 85 - 19 частин, стаття 64 - 21 частину, стаття 28 - 26 частин, а стаття 78 - аж 31 частину [739].Практика користування виборчими законами засвідчує, що слід уникати громіздких статей, надто великих за кількістю частин. Для того, щоб обсяг кожної статті був придатним для цілісного охоплення, а потрібну норму було легко знайти у тексті, подібний нормативний матеріал необхідно ділити на декілька статей з конкретизацією їхнього предмета регулювання.
Ще одне зауваження щодо первинного структурування нормативного тексту стосується нової тенденції ускладнення структури на додатковому рівні - частини статті: у складі окремої частини статті виокремлюється два або й більше абзаців, які не мають власної нумерації. При цьому абзаци мають власну змістовну цілісність і певну нормативну відокремленість від інших абзаців тієї ж частини.
Останнім часом така трирівнева побудова статей (стаття - частина - абзац) стала характерна і для виборчого законодавства. Наведемо лише деякі приклади. Так, у Законі «Про вибори народних депутатів України» частина п’ята статті 49 складається з трьох абзаців, частина шоста - з семи, а частина сьома - з чотирьох; подібна структура характерна також для статей 66, 81 та деяких інших цього ж Закону. Подібно у Законі «Про вибори Президента України» частина друга статті 82 складається з двох абзаців, частина шоста - з трьох, частина сьома - з шести; частина перша статті 84 складається з чотирьох абзаців, останній з яких включає 14 пунктів, частина друга - з трьох абзаців.
Дуже «грішить» подібною побудовою статей і частин Закон «Про місцеві вибори». Так, наприклад, частини п'ята - восьма та одинадцята статті 17 цього Закону складаються з чотирьох абзаців кожна, а всього на тринадцять частин цієї статті припадає 30 абзаців. Стаття 23 цього Закону має 10 частин, але її частина перша має шість абзаців (у складі другого абзацу - 4 пункти), частина третя - чотири абзаци (у складі останнього - 3 пункти), частина десята - три абзаци.
Особливо громіздко виглядає стаття 75, у якій на п'ятнадцять частин припадає 26 абзаців, зокрема, частина шоста містить п'ять абзаців, перший з яких містить 4 пункти, а третій - 6 пунктів. І подібних прикладів можна навести значно більше. Проте використання ненумерованих абзаців у нумерованих частинах статті робить структуру статті невиправдано громіздкою, а посиланням на відповідну норму надає складного і незграбного вигляду, особливо при наявності в абзаці пунктів[1085] («пункт 5 абзацу третього частини четвертої статті 20»).Таку складну структурну побудову статей важко виправдати. З міркувань логічної послідовності і зручності користування вважаємо, що допускати складну внутрішню структуру частин статті недоцільно; у разі необхідності (неоднорідність нормативного матеріалу) замість одної частини відповідний текст слід викладати у вигляді двох або більше частин. Це, звичайно, збільшує кількість статей нормативного акта; однак таке збільшення чисто формальне, оскільки компенсується відсутністю абзаців у частинах і зменшенням кількості частин у статтях. Саме такий підхід реалізовано у проектах Виборчого кодексу, розроблених під керівництвом автора (див. Додаток).