§ 5. Наука конституційного права

Поняття та предмет науки конституційного права; сис­тема науки конституційного права; методологія науки конс­титуційного права; джерела науки конституційного права; навчальна дисципліна «Конституційне право України»

Наука конституційного права — це галузева юридична нау­ка, яка являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, територіальної організації влади, засад місцевого само­врядування, інших конституційно-правових явищ.

Наука про державу (державознавство) зародилася ще у Ста­родавній Греції (Аристотель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.

Значний внесок у становлення ідей конституційного права зробили мислителі ХУІ-ХУІІІ ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіа- веллі, Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Т. Пейн та інші, які сформулю­вали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ вла­ди, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, у тому числі у «Пактах й конс­титуціях законів та вольностей Війська Запорізького» Консти­туції Пилипа Орлика, яку було прийнято 5 квітня 1710 р.)

Рис. 5. Предмет науки конституційного права

У той же час, як самостійна, відокремлена від теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформува­лася лише в XIX столітті. У сучасній світовій науці консти­туційного права виділяють два основних напрями: радикалістсь- кий та ліберальний^[4].

Радикалістський напрям представлено в основному праця­ми марксистів, так званих революційних демократів та лівих радикалів, які розглядають конституційне право з позиції кла­сової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях учених цього напрямку говориться про соціаліс­тичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають на захист авторитарних систем управління, проти розподілу влади й місцевого самоврядування, за одержавлення еконо­міки, за нерівність у правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.

Ліберальний напрям представлено в роботах таких учених, у тому числі й українських, як В. В. Копейчиков, В. Ф. Погоріл- ко, О. Ф. Фрицький, Ю. Н. Тодика, Є. А. Тихонова, В. М. Ша­повал та інші, які вважають, що конституція, як і консти­туційне право в цілому, не може розглядатися як знаряддя диктатури окремого класу, а є вираженням соціального кон­такту між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, де­мократію, права людини, соціальну справедливість тощо). Представники цього напрямку виступають за демократичну, соціальну і правову державу, розподіл влад, визнання місцево­го самоврядування, мирні засоби розв’язання соціальних конф­ліктів, за дійсно народний, а не класовий характер державної влади.

Сучасна українська наука конституційного права перебуває на етапі становлення, що пов’язане з намаганням подолати сте­реотипи та догми радянської науки державного права, яка по суті зводилася до «наукового» обґрунтування конституцій - ності чинних у часи тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, насилля та обмеження прав людини.

Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі сучасних світових досягнень обґрунтувати інститути та кате­горії конституційного права, роль Конституції в суспільному житті, напрямки формування конституційного ладу. Важли­вим поштовхом для розвитку науки конституційного права стала розробка та прийняття Конституції України. Конститу­ційний процес обумовив потребу аналізу конституційних ін­ститутів, які заперечувалися старим тоталітарним ладом: принципу розподілу влад, місцевого самоврядування, парла­ментаризму тощо.

З прийняттям Конституції України 1996 року увага науки конституційного права концентрується на вдосконаленні окре­мих конституційних положень, пов’язаних із поліпшенням системи організації публічної влади, проблемах реалізації конс­титуційних норм, взаємодії держави й інститутів громадянсь­кого суспільства, ролі політичних партій у поглибленні демок­ратичних процесів в українському суспільстві, утвердженні й забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Сучасною наукою конституційного права застосовуються різні методи вивчення конституційно-правових явищ.

Метод науки конституційного права — це сукупність пра­вил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують 42

отримання об’єктивних достовірних знань про конституційно- правові явища, що є предметом науки конституційного права. Важливе місце серед них посідають такі методи:

1) формально-юридичний, що застосовується при дослі­дженні нормативних джерел;

2) порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні мо­делі конституційно-правового регулювання;

3) історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

4) системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв’язок конституційно-правових інститутів;

5) статистичний, за допомогою якого вивчається практика реа­лізації конституційно-правових норм, ефективність їхніх дії;

6) конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

Джерелами науки конституційного права є:

1) праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо або опосередковано стосуються проблем, пов’язаних із предме­том науки конституційного права;

2) правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми.

Навчальна дисципліна «Конституційне право України» викладається в юридичних навчальних закладах та на юридич­них факультетах, а її обсяг та зміст визначаються навчальними програмами, які самостійно розробляються кафедрами та за­тверджуються науковими радами відповідних закладів освіти.

Метою навчальної дисципліни конституційного права є озна­йомлення студентів з основними поняттями, якими оперує наука конституційного права, розкрити положення вчення про консти­туцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів. В її рамках вивча­ються основні положення науки конституційного права, зокрема:

- зміст предмету галузі конституційного права;

- основні положення вчення про конституцію;

- засади конституційного ладу України, конституційно- правове закріплення суверенітету Українського народу, форми Української держави;

- питання прав і свобод людини і громадянина, відповід­ність конституційно-правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним стандартам прав людини;

- форми здійснення народовладдя, предмет та види референ­думів в Україні, виборче право та виборча система України;

- конституційна система та принципи організації і діяль­ності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів Ук­раїни;

- конституційні принципи територіального устрою України;

- конституційно-правові засади організації та функціону­вання місцевого самоврядування в Україні.

Глибоке засвоєння студентами положень науки конститу­ційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професій­ної культури юриста та демократичного світогляду, а також для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей на яких осно­вується Конституція України.