§ 4. Джерела галузі конституційного права

Поняття джерел галузі конституційного права; місце та роль природного права в системі джерел конституційного пра­ва; ієрархічна система джерел галузі конституційного права

Норми конституційного права знаходять відображення у різ­них зовнішніх формах, які іменуються джерелами галузі конс­титуційного права.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права Ук­раїни, яке повинне забезпечити охорону свободи людини, вис­тупає критерієм демократизму всієї національної правової сис­теми України.

Після Другої світової війни приписи природного права знайшли відображення в багатьох міжнародно-правових доку­ментах, в яких закріпилися міжнародні стандарти в галузі прав людини і які мають обов’язкову силу для держав — членів світового співтовариства. Ці стандарти відтворені в Консти­туції України, в якій закріплені всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, право тери­торіальної громади на місцеве самоврядування тощо). Таким чином, приписи природного права набувають чіткої правової оболонки і позитивне право в значній мірі зливається з природ­ним правом.

Одночасно варто підкреслити роль природного права як га­рантії незворотності процесу формування демократичної, соціальної та правової держави. Усвідомлення природного права як джерела конституційного права, його розуміння як вищого імперативу для всіх гілок влади унеможливлює вне­сення до Конституції та законів України таких змін, які б приз­вели до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталіта­ризму в Україні.

Джерела позитивного конституційного права України сис­тематизуються за їхньою юридичною силою (див.

1. Конституція України, яка є головним джерелом конс­титуційного права. Вона встановлює найважливіші норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова рег­ламентація в різних формах. Деякі норми Конституції Ук­раїни, згідно з її ст. 8 (ч. 3) мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.

2. Закони України, що мають найбільшу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою Ук­раїни — єдиним органом законодавчої влади в Україні або шляхом всеукраїнського референдуму і є найбільш пошире­ним джерелом конституційного права України. Звичайно, мо­ва йде лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, наприклад, закони України «Про біженців», «Про пра­вовий статус іноземців» тощо.

Рис. 4. Джерела галузі конституційного права України

3. Інші акти нормативного характеру, що містять консти­туційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму, наприклад, Декла­рація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвит­ку України.

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офі­ційного оприлюднення нормативно-правових актів та набран­ня ними чинності».

3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украї­ни, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Пос­танова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян».

4. Окремої уваги заслуговує питання щодо можливості від­несення до кола джерел конституційного права рішень Конс­титуційного Суду України, які, з одного боку, мають ненор­мативний характер, з іншого — є обов’язковими до виконання на території України.

Безумовно, до джерел галузі конституційного права варто відносити рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлума­чення Конституції та законів України, наприклад, Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлу­мачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народ­них депутатів України») (25.03.98), Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президен­та України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції Ук­раїни (справа щодо порядку голосування та повторного роз­гляду законів Верховною Радою України) (07.07.98) тощо. Подібні рішення Конституційного Суду України доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права — вони передбачають припинення дії законів, інших правових актів або їх окремих положень, що визнані неконс­титуційними.

5. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких нада­но Верховною Радою України. Такі договори, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

6. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України в силу прин­ципу правонаступництва або на період, поки будуть прийняті відповідні акти України (відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року).

7. Акти органів місцевого самоврядування. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішен­ня, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конс­титуційного права, то їх варто визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ та міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.