Народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні
Ключові поняття: державний суверенітет; національний
суверенітет; народний суверенітет;народовладдя.
Суверенітет означає верховенство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв’язувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання в них будь-якої іншої влади.
В науці конституційного права розрізняють кілька видів (форм) суверенітету: державний, національний та народний.Державний суверенітет означає властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами.
Національний суверенітет характеризує повновладдя нації, її політичну свободу, наявність у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, зокрема здатність самовизначатися і утворювати незалежну державу.
Народний суверенітет - повновладдя народу, його реальна здатність здійснювати свою невід’ємну і неподільну владу самостійно та незалежно від інших соціальних сил. Це володіння народом соціально-економічними, політичними засобами для реальної участі в управлінні справами держави і суспільства.
Принцип народовладдя отримав закріплення у ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Своїм Рішенням Конституційний Суд України від 05 жовтня 2005 року №6-рп у справі про здійснення влади народом, виходячи з положень статті 5 Конституції зазначив, що припис, за яким «носієм суверенітету... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, та означає, що влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. Разом з цим, Конституційний Суд зазначив, що влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами.
Народний суверенітет відповідно слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, котрий відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких - захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов’язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори - це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців.
Аналіз Конституції України дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Основний Закон чітко визначає форми народного волевиявлення - вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69), а також процедуру їх застосування, наприклад, згідно зі ст. 4 Конституції України, не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії, що є гарантією від спонтанних проявів народовладдя.
Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосередньо (пряма) і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька демократія).
Отже, народовладдя - це належність влади народові та її здійснення ним як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
18.