Мирність зібрання та його беззбройний характер

Стаття 39 Конституції України захищає лише мирні зібрання. З огляду на це надзвичайно принциповим є з'ясування суті категорії «мирність», оскільки від цього буде залежати можливість/неможливість застосування законодавства про мирні зібрання до певних публічних заходів.

Доволі показовими у цьому аспекті є події, що відбулися у Франції. Група іноземних громадян, не маючи дозволу на перебування у Франції, зайняла приміщення церкви та перебувала у ньому за згодою її представників протягом двох місяців, доки вони не були примусово видалені з нього поліцією. Цією акцією іноземці, які нелегально прибули до країни, намагалися привернути увагу громадськості до проблеми, з якою вони стикнулися, - компетентні органи відмовилися легалізувати їх перебування на території Франції. Така «окупація» церкви не перешкоджала церковному життю та була погоджена з її керівництвом. Керівництво Французької Республіки у подібних діях відмовилося вбачати реалізацію іноземцями права на мирне зібрання, гарантоване абз. 1 ст. 11 Конвенції, оскільки, на їх думку, вимога мирності проведення зібрання у цьому випадку була порушена.

З цього випливає, що ЄСПЛ відмовився робити висновок про порушення принципу «мирності» названим заходом лише з огляду на вказівку, що він завдає шкоди громадському порядку. Обґрунтованою у зв'язку з цим виглядає думка Стефана Ріпке, який вважає, що посилання на неконкретизований за своїми характеристиками термін «громадський порядок» у контексті ст. 11 Конвенції не є досить виправданим. У цьому випадку йдеться про те, що шляхом використання категорії «громадський порядок» можна піддати необґрунтованим обмеженням право на мирні зібрання, визнаючи, відповідно, немирними значну кількість зібрань і зазначаючи при цьому, що це є необхідним для національної

чи громадської безпеки, запобігання злочинам або захисту моралі чи прав інших громадян. У разі, якщо б порушення громадського порядку одразу робило зібрання немирним, застосування категорії «мирність» у Конвенції було б просто зайвим^[144].

Отже, необхідним стає докладне з'ясування суті та змісту категорії «мирність», а також випадків/умов порушення мирності.

1.3.1. Немирне вираження поглядів

Висновок про мирність/немирність зібрання не може бути зроблений, лише виходячи зі змісту тих поглядів, що висловлюються під час його проведення. Більш важливим у цьому аспекті є спосіб та форма висловлення поглядів. Проте це не означає, що образливе, шокуюче, провокуюче чи інше подібне висловлення поглядів одразу свідчитиме про немирність зібрання. Відповідно, для формулювання висновку про мирність/немирність зібрання мають одночасно оцінюватися як зміст поглядів, так і наслідки їх вираження.

1.3.2. Намір насильницького досягнення цілей

Відповідно до позиції ЄСПЛ немирними мають визнаватися ті зібрання, під час проведення яких заздалегідь планується насильницьке досягнення відповідних цілей^[145]. Під «насильницьке досягнення цілей» підпадає насамперед застосування зброї, а також кидання будь-яких предметів^[146]. У разі якщо учасники зібрання мають «пасивне» озброєння (захисний одяг, шоломи тощо), їх поведінка не може визнаватися немирною. Відповідно, вона підпадає під охорону Конвенції. Натомість, у разі якщо з обставин, що складаються, можна зробити висновок, що власники «пасивного» озброєння готуються до насильницьких дій, це дає право правоохоронним органам вдаватися до примусового розпуску зібрання. Як немирне має характеризуватися і те зібрання, учасники якого планують досягти своїх цілей лише із застосуванням фізичної сили, тобто без зброї^[147].

1.3.3. Застосування сили

У разі якщо під час проведення зібрання відбувається застосування сили, незалежно від того, чи таке застосування планувалося заздалегідь, чи воно відбулося спонтанно, зібрання, відповідно, отримує характер немирного. Однак при цьому слід брати до уваги те, що застосування сили однією особою щодо іншої автоматично не «перетворює» усе зібрання на немирне. Рішення про немирність зібрання у подібних ситуаціях має прийматися виходячи з оцінки усіх обставин, що мають місце. Виникнення метушні чи стовпотворіння у певному місці масового зібрання, що супроводжується певними насильницькими діями, які, однак, не спрямовані назовні, не створює перешкоди для реалізації приватними особами права на мирне зібрання.

1.3.4. Застосування насилля поза межами місця проведення зібрання

Конституція України гарантує свободу мирних зібрань, які, таким чином, мають проводитися у мирному порядку.

1.3.5. Проведення зібрання без зброї

Як вже зазначалося вище, зібрання набуває ознак немирного, якщо його учасники застосовують зброю або мають намір це зробити. На недопустимості таких дій прямо наголошується у ст. 39 Конституції України, що гарантує право громадянам збиратися мирно, без зброї. Натомість у міжнародних (європейських) нормативних актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Конвенції, не зустрічається слово «зброя». З огляду на це виникає питання, чи мають право учасники зібрання у принципі тримати при собі зброю, не маючи при цьому наміру щодо її застосування? Інакше кажучи, чи можуть озброєні особи реалізовувати право на мирне зібрання?

Відповідаючи на поставлені запитання, необхідно зазначити, що більшість представників міжнародних організацій, а також вчених- правознавців, схиляються до думки, що мирність зібрання виключає можливість особи мати при собі зброю. Це пояснюється тим, що наявність у особи зброї створює потенційну загрозу правам інших осіб, а також громадському порядку та громадській безпеці^[148].

Таким чином, участь у мирному зібранні виключає можливість особи не лише застосувати зброю або готуватися до її застосування, а й доставляти зброю до місця проведення зібрання, мати зброю при собі чи поширювати її серед учасників заходу.

1.3.6. Характеристика категорії «зброя»

Вказівка у Конституції України на право приватних осіб збиратися мирно та без зброї вимагає докладнішого з'ясування змісту категорії «зброя». Важливість та принциповість цього питання пов'язується, зокрема, з тим, що у законодавстві України, з огляду на відсутність спеціального закону про зброю, немає легального визначення цієї категорії.

1.3.7. Зброя у розумінні кримінального законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення

Певні висновки стосовно видів зброї, обмежених в обороті, так само як і таких, володіння якими утворює склад правопорушення, можна зробити шляхом аналізу положень КК України^[149] та КпАП^[150].

Так, у КК України згадується про такі види зброї у широкому розумінні цього слова:

• вогнепальна зброя (ст.ст. 260, 262, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296);

• бойові припаси (ст. 262, ч. 1 ст. 263);

• вибухові речовини (ст. 262, ч. 1 ст. 263);

• радіоактивні матеріали (ст. 262);

• вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263);

• кинджали, фінські ножі, кастети та інша холодна зброя (ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 296);

• спеціальні засоби (ч. 2 ст. 365);

• інші предмети, які використовуються як зброя (ч. 1 ст. 294);

• предмети, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296);

• зброя масового знищення (ст. 440).

У свою чергу КпАП оперує такими категоріями, як:

• вогнепальна зброя (ст. 174);

• холодна метальна зброя (ст. 174);

• пневматична зброя (ст. 174);

• пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (ст. 174).

1.3.8.

Виходячи з положень наведених вище статей КК України та КпАП, а також відповідної європейської правової літератури^[151], доцільним є поділ усіх названих видів зброї на два види: зброю у технічному розумінні та зброю у нетехнічному розумінні.

Під зброєю у технічному розумінні необхідно розуміти предмети матеріального світу, які за своєю природою, конструкцією та властивостями від початку їх створення призначені виконувати функцію зброї, пов'язану з ушкодженням людей. Що стосується зброї у нетехнічному розумінні, то під нею розуміються предмети матеріального світу, які об'єктивно можуть бути використані для завдання поранень людям чи пошкодження майна, що, однак, не є метою їх виробництва (наприклад, молоток), та суб'єктивно використовуються їх власником для досягнення такої мети.

З огляду на наведену класифікацію зброї виникає питання про те, чи може бути зарахована до категорії «зброя» у розумінні ст. 39 Конституції України зброя у нетехнічному розумінні? Відповідаючи на поставлене запитання, необхідно мати на увазі таке.

Відповідно до названої вище позиції ЄСПЛ немирними мають визнаватися ті зібрання, під час проведення яких заздалегідь планується насильницьке досягнення відповідних цілей^[152]. З огляду на це наявність у учасника чи учасників мирного зібрання зброї у нетехнічному розумінні, яку вони мають намір застосувати чи застосовують для досягнення власних цілей, дає можливість говорити про немирний характер зібрання. Разом із тим виникає питання щодо можливості зарахування до категорії «зброя у нетехнічному розумінні» тих предметів, які, хоча й можуть за своїми об'єктивними властивостями бути використаними для насильницького досягнення відповідних цілей, проте щодо яких не має достовірної інформації, що учасники зібрання планують їх застосовувати з подібною неправомірною метою. Це стосується, наприклад, металевих труб, на яких закріплюються агітаційні плакати чи прапори, або кухонного приладдя, що є необхідним засобом забезпечення існування учасників тривалих мирних зібрань. Якщо відповідати на поставлене вище запитання ствердно, у такому разі велика кількість предметів матеріального світу буде розцінена як нетехнічна зброя, що у свою чергу може стати підставою для заборони проведення зібрання та відповідного кримінального переслідування його учасників. Водночас заборона учасникам зібрання мати при собі певні потенційно небезпечні предмети, наприклад кухонне приладдя, є засобом обмеження тривалості масового зібрання, що є неприпустимим з огляду на положення Конституції України. З огляду на викладене можна погодитися з думкою Стефана Ріпке, що подібні обмеження неминуче викличуть у громадян відчуття побоювання участі у масових зібраннях, що є неприпустимим у демократичній та правовій державі. Отже, правозастосовна практика повинна виходити з того, що немирність масового зібрання має бути пов'язана виключно із наявністю у його учасників зброї у технічному розумінні, а також інших предметів, які, хоча й не належать до зброї у технічному розумінні, проте найбільш часто використовуються для завдання тілесних ушкоджень (бейсбольні біти, кастети тощо)^[153].

1.3.9. Висновок щодо тлумачення категорії «зброя» у розумінні статті 39 Конституції України

З огляду на необхідність гарантування безпеки, прав та свобод учасників мирних зібрань, а також інших громадян, забезпечення належного стану національної безпеки, громадського порядку та громадської безпеки, а також виключення можливих обмежень реалізації права на мирні зібрання зброєю у розумінні ст. 39 Конституції України є:

• вогнепальна зброя будь-яких видів (бойова, мисливська тощо);

• пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

• пневматична зброя;

• холодна зброя;

• холодна метальна зброя;

• предмети, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень;

• вибухові речовини та вибухові пристрої.

Крім того, до категорії «зброя» в окремих випадках має бути віднесено також і захисне знаряддя, зокрема шоломи, спеціальний одяг, куленепробивні жилети тощо, оскільки користування ними з боку учасників зібрання є свідченням готовності та здатності до порушень громадського порядку й громадської безпеки під час масового заходу. Відповідно, наявність такого знаряддя у осіб, які беруть участь у масовому зібранні, перетворює його на немирне зібрання.

1.4.