Форми зібрань

Стаття 39 Конституції України надає право приватним особам самостійно приймати рішення щодо форми проведення мирного зібрання. В Основному Законі називаються кілька можливих форм мирних зібрань - збори, мітинги, походи і демонстрації.

З розвитком суспільства, а також засобів комунікації, що їх використовують його члени для задоволення власних соціальних потреб, стає зрозумілим, що форми мирних зібрань мають тенденцію до розширення. Таким чином, на думку європейських авторів, нині разом з такими традиційними формами мирних зібрань, як збори, демонстрації, походи, прийнятними є й інші, зокрема: пікети, сидячі демонстрації, мовчазні марші, «людські ланцюги», вело- та мотопробіги, а також специфічні музичні чи театралізовані вистави. Навіть захоплення та політично вмотивовані акції протесту можуть в окремих випадках розглядатися як акції, що перебувають під захистом права на мирні зібрання, оскільки вони використовуються з метою міжособистісної комунікації з питань, що мають публічне значення та характер^[117]. Разом із тим це не означає, що приватні особи під приводом реалізації права на мирне зібрання можуть порушувати засади демократичної та правової держави, не дотримуватися норм Конституції та законів. Гарантоване Конституцією України право на мирне зібрання закінчується там, де починається перешкоджання або застосування сили, що може завдати шкоди правам та охоронюваним законом інтересам третіх осіб^[118].

1.2.1. Похід (хода)

Під походом необхідно розуміти зібрання, що переміщується просто неба.

1.2.2. Процесії

Автомобільні, мото- та велопроцесії, а також процесії суден є спеціальною формою походу, яка може бути використана у певних випадках, щоб найбільш ефектно привернути увагу громадськості та держави до певних злободенних питань чи проблем. Можливість проведення таких процесій гарантується Конституцією України, яка не обмежує приватних осіб у місці проведення мирного зібрання. Проте, зрозуміло, у цьому аспекті можливим є встановлення й певних обмежень, які можуть запроваджуватися або законом, або на підставі закону - рішенням суду. В останньому випадку йдеться, зокрема, про такі ситуації, коли проведення процесії (зібрання) у певному місці може завдати шкоди громадській безпеці або призводити до виникнення загрози життю та здоров'ю третіх осіб (колізія основоположних прав). Прикладом такого «небезпечного» місця може стати, зокрема, автомобільна магістраль міждержавного значення. Проте у будь-якому випадку компетентний орган, вирішуючи питання про дозвіл/заборону проведення мирного зібрання на такій магістралі, не повинен займати позицію, згідно з якою проведення зібрання має бути заборонено на такому місці у безальтернативному порядку. Держава, виступаючи гарантом прав людини і громадянина, бере на себе зобов'язання сприяти реалізації насамперед основоположних прав приватних осіб, а тому рішення про дозвіл на проведення зібрання на автомобільній магістралі має прийматися з урахуванням об'єктивного, всебічного та виваженого вивчення ситуації.

1.2.3. Музичні паради (фестивалі)

Значного поширення останнім часом набули музичні паради, що характеризуються як форма вияву молодіжної культури та її персонального самовираження^[119]. При цьому виникає питання, чи можуть подібні заходи, в яких бере участь велика кількість людей, перебувати під охороною права на мирне зібрання, чи їх слід кваліфікувати виключно як комерційний захід, проведення якого гарантують вже інші статті Конституції України, зокрема та, що гарантує свободу підприємницької та/або творчої діяльності?

Характеризуючи музичні паради (фестивалі), слід виходити з того, що вони, хоча й мають своїм підґрунтям комунікативну мету, яка є важливим елементом права на мирні зібрання, проте не спрямовані на поширення певної ідеї або позиції у суспільстві чи державі, а тому не можуть перебувати під охороною конституційного права на мирні зібрання. Однак ситуація принципово змінюється у тому випадку, коли музика, танці чи інші подібні заходи, які проводяться у межах музичного параду, є засобом пропаганди певної соціальної позиції чи ідеї. При цьому пропагандистська мета має бути основною, а не побічною. За таких умов музичні паради (фестивалі) необхідно визнавати однією з можливих форм мирного зібрання.

Така позиція була, зокрема, покладена в основу рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини, який своїм рішенням визнав, що «паради кохання» (Loveparade), які проводяться у Німеччині на підтримку прав представників сексуальних меншин, а також гей-паради (ChristopherStreet Day) є формою впливу організаторів та їх учасників на формування громадської думки у сфері однакового та рівного ставлення до гомосексуалістів, бісексуалів, лесбіянок та трансвеститів. Крім того, наголошувалося, що форма такого впливу (музика, танці, процесії тощо) не може змінити їх суті та перешкодити визнанню останніх різновидом мирного зібрання, що перебуває під охороною конституції^[120].

1.2.4. Вуличні святкування та вуличні театралізовані вистави

Однією з можливих форм мирних зібрань, яка, відповідно, також буде перебувати під охороною Конституції України, є вуличні святкування та вуличні театралізовані вистави. Це пов'язано з тим, що Основний Закон гарантує будь-які форми міжособистісної комунікації, зокрема й ті, у межах яких спілкування здійснюється через візуальне сприйняття певних фактів чи подій. Зрозуміло, що викладене стосується далеко не усіх святкувань та вистав, які у переважній більшості випадків мають культурне підґрунтя або спрямовані на розважання приватних осіб. Проте ті святкування та театралізовані вистави, які мають завданням донести до приватних осіб певну ідею або покликані сприяти формуванню певної громадської позиції, безперечно, мають бути віднесені до категорії мирних зібрань.

У разі організації та проведення театралізованих вистав з політичним підтекстом можна говорити про конкуренцію кількох конституційних положень, кожне з яких гарантує приватним особам право представляти громадськості свою позицію. Так, з одного боку, йдеться про право на мирні зібрання, а з іншого, - про право на свободу творчої діяльності (ст. 54 Конституції України). Таким чином, під час проведення названих заходів заінтересовані особи можуть посилатися одночасно на дві статті Конституції України, що, безперечно, лише підсилює їх правову позицію, покладаючи, як наслідок, на державу зобов'язання щодо сприяння забезпечення реалізації названих прав.

1.2.5. Концерт

Тісно пов'язаними із вуличними святкуваннями та театралізованими виставами є концерти. Зрозуміло, що концерти, що повністю зосереджені на розважанні приватних осіб, не можуть претендувати на їх охорону положеннями ст. 39 Конституції України. Їм не є властивою така ознака мирного зібрання, як колективне висловлення певної думки або громадської позиції. Водночас принципово іншим чином мають оцінюватися концерти, зокрема рок-концерти, організовані з метою боротьби проти порушень особистісних та/або політичних прав людини і громадянина. Приватні особи беруть у них участь насамперед не через свої музичні уподобання, а внаслідок готовності та бажання висловлювати свою підтримку гаслам (закликам), що їх формують музиканти та, відповідно, вступати з ними у вербальну або невербальну комунікацію, спрямовану на формування спільної соціальної, громадської або політичної позиції^[121].

Зрозуміло, що у певних випадках розмежування між звичайним концертом та «концертом - масовим зібранням» може бути доволі складним. У подібних випадках, на думку європейських авторів, необхідно орієнтуватися на принцип «усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого», тобто виходити з того, що концерт є однією з форм масового зібрання^[122].

Подібним чином мають оцінюватися також і ті концерти, що спрямовані на поширення у суспільстві екстремістських (нацистських, расистських тощо) настроїв чи позицій. З огляду на те, що подібні заходи доволі часто пов'язані з порушенням заборон, установлених кримінальним законодавством, а також можуть завдавати шкоди національній безпеці та громадському порядку та викликати порушення прав і свобод інших людей, вони мають бути заборонені саме з посиланням на ч. 2 ст. 39 Конституції України. У такому разі організатори таких концертів не можуть апелювати до того, що їм гарантується право на свободу творчої діяльності та/або підприємницької діяльності.

Однак з викладеного не можна робити висновок, що будь-які концертні заходи, які несуть у собі елементи екстремістських заходів або позицій, повинні заборонятися в безальтернативному порядку.

1.2.6. Пікет

Окремим видом мирного зібрання, що охороняється ст. 39 Конституції України, є пікет, зокрема і у тому випадку, коли він не пов'язаний з вербальним спілкуванням між його учасниками. Такі акції можуть супроводжуватися різноманітними «допоміжними» діями у вигляді встановлення наметів, палаток, інформаційних стендів тощо та тривати доволі довго. Водночас зрозуміло, що під час їх проведення мають дотримуватися права та свободи інших осіб.

1.2.7. Інфраструктурні елементи

Доволі спірним є питання, чи підпадають під охорону Конституції інфраструктурні об'єкти, що встановлюються під час мирних зібрань (туалети, місця для відпочинку та вживання їжі, інформаційні стенди, трибуни для виступів тощо). Іншими словами, чи поширюються на них положення нормативних актів, що регулюють порядок організації та проведення мирних зібрань? Це питання набуває особливого значення під час багатоденних мирних акцій.

Відповідаючи на нього, слід виходити з того, що гарантоване Конституцією положення про свободу вибору форм та видів мирних зібрань однаково поширюється і на усі інші заходи, що покликані забезпечувати належне проведення мирного зібрання. Таким чином, без додаткових дозволів можуть встановлюватися будь-які інфраструктурні об'єкти, що є необхідним складовим елементом мирного зібрання та слугують меті забезпечення демократичного формулювання та вираження громадської думки. Водночас організатори мирного зібрання мають отримати від компетентного органу дозвіл на встановлення об'єктів інфраструктури, які безпосереднім чином не пов'язані з організацією та проведенням такого зібрання, наприклад палаток для комерційної торгівлі сувенірною продукцією.

1.2.8. Інформаційні пункти

У юридичній науці та судовій практиці доволі неоднозначно кваліфікуються дії, пов'язані зі встановленням інформаційних пунктів, що покликані сприяти поширенню брошур, листівок, флаєрів серед громадян. Як правило, такі дії (заходи) не повинні визнаватися мирним зібранням, оскільки у таких випадках відбуваються спеціально організовані заходи, спрямовані на поширення певної політичної або громадської ініціативи (позиції). Такі заходи не є мирним зібранням навіть у тому випадку, коли навколо інформаційного пункту відбудеться тимчасове скупчення людей, оскільки вони не зв'язані спільною ідеологією (позицією), що є обов'язковою ознакою мирного зібрання.

Зазначена думка дістала підтвердження у рішенні Федерального адміністративного суду Німеччини, який встановив, що організація інформаційного пункту не може перебувати під захистом гарантованого конституцією права на мирні зібрання. На думку суду, це стосується також випадків організації інформаційних пунктів, покликаних поширювати інформацію політичного характеру. Робота таких інформаційних пунктів спрямовується на індивідуальну комунікацію з громадянами, які випадково знаходяться поблизу них, та відповідно не має на меті організацію комунікації між громадянами, об'єднаними однією позицією. Таким чином, приватні особи, які тимчасово збираються навколо або поблизу інформаційних пунктів, не мають внутрішнього зв'язку між собою, який, будучи необхідним елементом мирного зібрання, дає змогу характеризувати осіб, які зібралися разом, як спільноту. Особи, які збираються навколо інформаційних пунктів, з огляду на викладене утворюють не зібрання, а скупчення^[123].

Іншу оцінку (характеристику) можуть отримати лише ті інформаційні пункти, що є структурним елементом організованого мирного зібрання (інфраструктурне утворення), або ті, що мають на меті залучення сторонніх осіб до спільного формулювання та висловлювання певної публічної позиції (думки). В останньому випадку йтиметься про мирне зібрання у розумінні ст. 39 Конституції, оскільки такий захід буде містити у собі інформаційно-комунікаційний елемент.

1.2.9. Зібрання політичних партій та союзів

Під визначення мирного зібрання підпадають також заплановані й незаплановані зустрічі членів політичної партії, профспілки чи іншого об'єднання, спрямовані зазвичай на посилення певної позиції (думки, концепції) за рахунок її підтримки іншими особами (членами). Висновок про можливість віднесення таких зустрічей (засідань, з'їздів тощо) до категорії мирного зібрання, що охороняється Конституцією України, пов'язується, зокрема, з тим, що такі заходи відповідають усім ознакам мирного зібрання. Водночас спірним є питання про те, чи є зібрання членів певного об'єднання публічним. Можливо, його варто характеризувати як непублічне? Відповідь на це питання є принциповою, оскільки часто визначений законодавством порядок проведення мирних зібрань поширюється виключно на публічні зібрання. Крім того, визнання зібрання публічним робить можливою присутність на ньому працівників міліції та представників засобів масової інформації.

У європейській літературі дістала поширення думка про те, що публічним є будь-яке зібрання членів політичної партії, профспілки чи іншого об'єднання у разі, коли в ньому може брати участь будь-яка приватна особа. І навпаки, ті зібрання, до участі в яких запрошуються лише окремі особи за індивідуальними запрошеннями, характеризуються як непублічні^[124].

Зазначена позиція відображається й у ряді рішень судів Німеччини. Так, Вищий адміністративний суд федеральної землі Баєрн зазначив, що зібрання членів політичної партії буде вважатися публічним у тому випадку, коли коло його учасників не обмежується чітко визначеними особами, що робить можливою участь у ньому будь-якої особи, незалежно від того, чи було або не було видано їй запрошення на участь у такому зібранні^[125]. Подібне рішення прийняв також і Вищий адміністративний суд федеральної землі Тюрінгія. Суд наголосив, що визнання зібрання публічним здійснюється з урахуванням того, чи бере у ньому участь обмежене чи необмежене коло осіб. Запрошення до участі у зібранні лише чітко визначених осіб робить його непублічним. Таким чином, зібрання членів політичної партії або профспілки є непублічним зібранням. У тому разі, якщо організатор зібрання не впевнений у тому, що в ньому братимуть участь виключно запрошені особи, таке зібрання має бути визнано публічним. Публічними мають визнаватися також і ті зібрання, запрошення до участі в яких вільно поширюються або копіюються^[126].

З огляду на викладене ми не можемо підтримати ті проекти законів «Про мирні зібрання», в яких пропонується вивести з-під дії майбутнього закону загальні збори жителів села (сіл), селища, міста, так само як і зустрічі виборців з кандидатами у депутати та обраними депутатами, кандидатами на пост Президента України, а також збори ініціативних груп з організації референдуму. Перелічені заходи мають на меті спільну участь громадян у формулюванні та висловлюванні відповідних поглядів. Відповідно, такі акції мають бути охарактеризовані як мирні зібрання у розумінні ст. 39 Конституції України^[127].

1.2.10. Блокування

Блокування, з огляду на його високий рівень конфліктності, має визнаватися особливою формою соціальної активності громадян. Проте у цьому разі може йтися про мирне зібрання демократичної природи, що перебуває під охороною Конституції України, лише у тому разі, коли учасники блокування своїми діями (бездіяльністю) не перетнули межу пасивного опору. Якщо, навпаки, блокування із самого початку спрямовується на вчинення протиправних (насильницьких) дій щодо інших осіб або їх майна, то зазначена акція не може характеризуватися як мирне зібрання^[128]. Захисна дія Конституції України закінчується там, де замість комунікативних заходів починаються насильницькі дії. Хоча право мирних зібрань і передбачає свободу вибору форм, місць, обсягу відповідних заходів, а також неминуче виникнення відповідних перешкод для третіх осіб, проте акції подібного роду відповідатимуть Конституції у разі, якщо вони будуть соціально адекватним наслідком відповідних подій.

Зазначена передумова відсутня, коли виникнення перешкод для третіх осіб буде безпосередньою метою організаторів блокування, які таким чином (через створення додаткових перешкод для руху транспортних засобів, зупинення функціонування органу влади тощо) намагатимуться привернути увагу до цих заходів з боку громадськості чи держави. У цьому разі може йтися про те, що треті особи таким чином піддаються неправомірному психічному впливу з боку учасників блокування, спрямованому на їх примушення до певних дій або утримання від них. Подібні заходи в окремих випадках розцінюються як немирне зібрання.

Так, наприклад, про немирне зібрання, на думку деяких учених, йдеться у тому разі, коли його учасники перешкоджають третім особам у доступі до певних споруд шляхом блокування доріг або їх оточення^[129]. Подібну позицію підтримали також і австрійські судді, які як немирні розцінюють ті зібрання, учасники яких перешкоджають третім особам у доступі на належні їм земельні ділянки^[130]. Натомість ЄСПЛ у своїх рішеннях зайняв іншу позицію, зазначивши, що блокування входу до приміщення суду^[131] або блокування автостради^[132] не дає підстав для того, щоб визнати відповідне зібрання немирним.

Коментуючи останні згадані судові рішення, Стефан Ріпке робить, на наш погляд, доволі важливий висновок про те, що ЄСПЛ, ухвалюючи рішення про мирний характер зібрань, виходив з того, що для реалізації цього права необхідний певний простір, користування яким неминуче викликає ускладнення для третіх осіб (неможливість проїхати вулицею чи площею тощо). Отже, щоб зробити висновок про немирний характер блокування недостатньою є наявність лише психічного примусу, пов'язаного з примушуванням третіх осіб до того, щоб вони не користувалися певними об'єктами чи територією, оскільки у такому разі особи можуть позбавлятися можливості усного висловлення своєї позиції (думки) та переконання в ній інших осіб. Проте досягнення цієї мети не може супроводжуватися іншими, крім словесних аргументів, заходами. Відповідно, у разі коли учасники блокування намагаються переконати інших осіб у своїй позиції шляхом умисного застосування примусових заходів (фізичне недопущення до приміщення, спорудження «барикад», приковування себе наручниками до нерухомих об'єктів тощо), такий захід може бути визнано немирним. У цьому разі може йтися про зловживанням правом на мирне зібрання. «У разі якщо зібрання налаштоване переважно на те, щоб порушувати публічні інтереси або права та свободи третіх осіб чи створювати тривалі перешкоди іншим особам у реалізації належних їм прав, у такому разі спостерігається зловживання відповідною свободою, яке перетворює такий захід на немирне зібрання»^[133].

Однак необхідно звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 39 Конституції України міститься положення, що фактично забороняє проведення тих зібрань, які порушують права та свободи інших осіб. Можна допустити, що таким чином український законодавець продублював в Основному Законі положення ч. 2 ст. 11 Конвенції. Відповідно, необхідним є встановлення співвідношення наведеного конституційного положення зі сформульованою вище думкою про те, що мирні зібрання доволі часто можуть призводити до певного обмеження (порушення) прав та свобод третіх осіб.

Вирішуючи цю дилему, насамперед необхідно ще раз наголосити, що проведення мирного зібрання у переважній більшості випадків неминуче суперечитиме правам та свободам третіх осіб. Водночас, пам'ятаючи про те, що мирне зібрання є обмеженим у часі заходом, відповідно може йтися лише про тимчасове обмеження прав та свобод третіх осіб. З огляду на це стає зрозумілим, що неможливість (заборона) реалізації права на мирне зібрання не може засновуватися лише на власне факті порушення (обмеження) прав третіх осіб, оскільки без цього мирні зібрання практично не можуть бути проведеними. Так, навіть пікетування, організоване невеликою групою осіб, може створити певні незручності для пішоходів, які будуть змушені змінювати свій маршрут руху через такий захід. Однак подібні порушення (обмеження) прав громадян не можуть призводити до автоматичного визнання зібрань немирними. У цьому аспекті можна погодитися з думкою Стефана Ріпке стосовно очевидності, що ч. 2 ст. 11 Конвенції виходить з того, що відоме та співмірне порушення згаданих у ній об'єктів правового захисту під час проведення мирного зібрання є можливим і допустимим. Проте це, однак, не заважає у законодавчому порядку (законі) конкретизувати види порушень прав та свобод третіх осіб, що виключають проведення мирного зібрання^[134].

1.2.11. Захоплення об'єктів

Захоплення об'єктів можна розглядати як окремий вид блокування, в якому, однак, зазвичай бере участь обмежена кількість учасників. Захоплення об'єктів інфраструктури, приватних будинків, транспортних засобів, підприємств тощо доволі часто відбувається останнім часом. Показовим заходом стало захоплення приміщення Київської міської ради учасниками Євромайдану (2014 р.), які намагалися таким чином привернути увагу громадськості та влади до тих проблем, що накопичилися у суспільстві.

У переважній більшості випадків зібрання, пов'язані із захопленням об'єктів, не можуть претендувати на захист з боку Конституції України, якщо вони спрямовані на перешкоджання виконання цими об'єктами їхніх функцій (наприклад, захоплення органів влади, спроба перебрати на себе їхні функції або недопущення службовців органу на робочі місця). Найчастіше захоплення об'єктів супроводжується прихованими та раптовими, інколи - насильницькими діями, що їх вчиняє обмежене коло осіб, що, як наслідок, не дає змогу вести мову про публічний і мирний характер такої акції.

Однак акції протесту, спрямовані на тимчасове та демонстративне захоплення певних об'єктів, будівництво яких, наприклад, викликає великий суспільний резонанс, можуть розцінюватися як допустима форма мирного зібрання. Мета такого «дозволеного» захоплення має полягати у демонстративному вираженні громадської позиції, критичного ставлення до певних дій чи рішень з боку третіх осіб або влади, привертанні уваги населення, у тому числі за рахунок засобів масової інформації, до певної проблеми.

1.2.12. Смартмоб та флешмоб

Сучасними формами соціальної комунікації є смартмоби та флешмоби. Вони плануються та організовуються за допомогою сучасних засобів комунікації (Інтернет, смс тощо). Їх особливість полягає у тому, що учасники акції найчастіше незнайомі один з одним.

Смартмоб вперше визначив Говард Рейнгольд у книзі «Розумний натовп: нова соціальна революція» як форму соціальної організації, яка самоструктурується за допомогою ефективного використання високих технологій^[135]. Смартмоби сьогодні проводяться у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні.

Смартмоби переважно носять суспільно-політичний характер, маючи на меті залучення приватних осіб до вирішення соціально важливих питань чи проблем^[136]. Так, наприклад, на Філіппінах у 2001 р. група людей, організована за допомогою текстових повідомлень, зібралася біля церкви EDSA Shrine, щоб протестувати проти корупції президента Джозефа Естради. Невдовзі після цієї акції президент пішов у відставку.

Таким чином, смартмоби можуть підпадати під ознаки мирного зібрання у розумінні як Конвенції, так і Конституції України.

На відміну від смартмобів, флешмоби у своїй переважній більшості є безглуздими, розглядаються як розвага та мають на меті лише викликати зацікавленість громадськості. Так, наприклад, в одному з торговельно- розважальних комплексів Києва зимою 2013 р. велика група молодих людей спонтанно почала співати колядки. Захід тривав п'ять хвилин, після чого його учасники розійшлися.

Учасниками цього руху вироблені певні правила, яких мають дотримуватися під час проведення подібних акцій. Зокрема, не дозволяється: порушувати громадський порядок, залишати після себе сміття, спілкуватися вживу один з одним до, під час та після проведення акції, вчиняти щось для будь-якої групи людей тощо. З огляду на це флешмоби у більшості випадків не можуть визнаватися формою мирного зібрання. Однак в окремих випадках, якщо флешмоб має на меті формулювання певної думки, яка доводиться до відома громадськості у такий специфічний спосіб, він, як зазначають європейські автори, набуває характеру мирного зібрання^[137].

1.2.13. Костюмовані виступи

Останніми роками, особливо напередодні та під час проведення важливих міждержавних заходів (саміт керівників країн та урядів країн Великої Вісімки, Всесвітній економічний форум тощо), почала проявлятися тенденція, пов'язана з організацією та проведенням костюмованих виступів представників громадськості, які таким чином висловлюються проти певних соціально-економічних та політичних процесів як в окремо узятій країні, так і у світі в цілому. Найбільш активним та відомим організатором таких заходів є Clandestine Insurgent Rebel Clown Army (таємна повстанська армія клоунів), активісти якої використовують прийоми клоунади і виступають без застосування насилля проти корпоративної глобалізації, війн та інших антисоціальних процесів, що відбуваються у світі, що дає підстави для висновку про розвиток нових форм висловлювання громадської позиції. Доволі часто учасники таких виступів мають при собі іграшкову зброю, зокрема водяні пістолети, за допомогою яких вони «нападають» на представників поліції. Подібні заходи у цілому підпадають під охорону Конвенції та Конституції України і, відповідно, мають бути охарактеризовані як мирні зібрання.

1.2.14. Страйк працівників

У ч. 1 ст. 11 Конвенції зазначається, що «кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, в тому числі право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів». Подібні положення зафіксовані і в ч. 3 ст. 36 Конституції України. Таким чином, можна дійти висновку, що спеціальною формою участі приватних осіб у формуванні та висловлюванні громадської позиції є страйки працівників, у тому числі запобіжні страйки, що їх організовують переважно профспілки.

Розглядаючи страйки крізь призму права на мирні зібрання, можемо зробити висновок, що вони в принципі не підпадають під категорію мирних зібрань. Це пов'язано з тим, що під час їх проведення не відбувається формулювання публічної (громадської) позиції. Страйки спрямовуються переважно проти роботодавців та мають своїм підґрунтям вимогу щодо поліпшення умов праці. Проте юридична природа страйку може змінитися, якщо його учасники залучатимуть до нього громадськість та будуть апелювати вже до її представників щодо необхідності зміни умов праці. У випадку, якщо страйк працівників буде переформатовано у демонстрацію, пікет тощо, такий захід повною мірою відповідатиме визначенню мирного зібрання.

1.2.15. «Оплачені» пікети та демонстрації

У засобах масової інформації час від часу можна зустріти інформацію про те, що окремі публічні заходи, які проводяться у формі пікетів чи демонстрацій, мають «грошовий характер», тобто за участь у них приватні особи отримують фінансову винагороду. У цьому зв'язку виникає питання, наскільки узгоджуються такі «оплачені» публічні заходи з правом на свободу мирних зібрань. Європейські автори, висловлюючись з цього приводу, зазначають, що конституція не може захищати «оплачені» пікети та демонстрації. Основоположні права становлять собою правомочності, що реалізуються особисто, а відтак - особа може послатися на право на свободу мирних зібрань як на підґрунтя мирної акції лише у тому випадку, коли вона користується ним спільно з іншими особами, об'єднаними навколо певної ідеї. У випадках «оплачених» публічних заходів приватні особи збираються виключно з корисливою метою, отримуючи гроші за публічне вираження думок чи позицій інших людей, що повністю суперечить суті права на свободу мирних зібрань^[138].

1.2.16. Спеціальні публічні заходи

Різноманітні публічні заходи, зокрема громадські розважальні заходи, спортивні змагання, весільні процесії, народні свята, похорони, релігійні обряди і церемонії, за своїми зовнішніми характеристиками підпадають під категорію мирного зібрання. Водночас судова практика, а також представники юридичної наукової спільноти, наголошують, що подібні заходи мають бути виведені з-під дії законодавства про мирні зібрання, оскільки вони не пов'язані зі спільною участю їх учасників у формуванні (формулюванні) публічної (громадської) позиції^[139]. З огляду на це на учасників таких заходів поширюються вимоги загального законодавства щодо поводження у громадських місцях. Проте дещо ширші юридичні гарантії, спрямовані на забезпечення організації та проведення подібних заходів, мають представники релігійних культів, що перебувають під охороною одночасно ч. 1 ст. 35 Конституції України, де зазначено, що «кожен має право на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність», та ч. 1 ст. 39 Основного Закону.

1.2.17. Зібрання просто неба та зібрання у закритих приміщеннях

Незважаючи на те, що Конвенція та Конституція України не розрізняють зібрання просто неба та зібрання у закритих приміщеннях, судова практика, а також представники юридичної науки виходять з того, що названі види зібрань необхідно розмежовувати. Потреба такого розмежування випливає з того, що зібрання просто неба та зібрання у закритому приміщенні можуть потребувати різного ступеня захисту. З одного боку, зібрання у закритому приміщення зазвичай не вимагають від органів влади здійснення щодо них позитивних зобов'язань, спрямованих на гарантування безперешкодного проведення. А з іншого боку, «зібрання просто неба мають відмежовуватися від зібрань у закритих приміщеннях не тому, що учасники першого з названих видів можуть потрапити під дощ, а тому, що комунікація зібрання просто неба із зовнішнім світом несе більше небезпек та непередбачуваності»^[140].

З огляду на викладене встановлені законодавством вимоги щодо організації та проведення мирних зібрань мають стосуватися лише зібрань просто неба. Зібрання у закритому приміщенні мають проводитися без сповіщення влади про заплановані заходи.

Для розмежування названих вище зібрань вирішальним є те, чи мають його учасники можливість вільно спілкуватися із «зовнішнім світом». Про зібрання у закритому приміщенні можна говорити у тих випадках, коли його учасники перебувають у закритому зі всіх боків місці. Наявність або відсутність покрівлі у цьому випадку не має принципового значення.

З огляду на викладене можна зробити такі висновки:

• зібрання, яке відбувається під навісом, проте є відкритим звідусіль, є зібранням просто неба;

• зібрання, яке відбувається на стадіоні, що має суцільний або частковий дах, з огляду на його обмеженість з усіх боків конструктивними елементами, не є зібранням просто неба;

• доволі спірним є тлумачення випадків, коли хід зібрання, яке відбувається у закритому приміщенні, за допомогою гучномовців передається назовні. З цього приводу висловлюються кілька позицій: 1) зібрання, яке відбувається у приміщенні, є закритим. Зібрання, яке формується назовні, є зібранням просто неба; 2) таке зібрання є зібранням просто неба; 3) таке зібрання є зібранням у закритому приміщенні, оскільки особи, які знаходяться зовні, не є його безпосередніми учасниками. Вони можуть організувати «власне» мирне зібрання. У цьому випадку необхідно буде вести мову вже про два зібрання, які відбуваються одночасно^[141].

1.3.