Обсяг дії конституційних гарантій права на мирне зібрання
Принциповим з практичної точки зору є питання про обсяг дії конституційних гарантій права на мирне зібрання. У ст. 39 Конституції України зазначається, що «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування», проте відкритим залишається питання щодо моменту початку та закінчення дії названого права.
Інакше кажучи, виникає питання, чи поширюється дія конституційної гарантії реалізації цього права на заходи, що передують зібранню як такому та мають на меті забезпечення його проведення (наприклад, організація доставляння учасників зібрання до місця його проведення), та заходи, що вчиняються учасниками зібрання після його завершення (від'їзд з міста проведення, демонтаж інфраструктурних елементів тощо)?12 квітня 2013 р. у м. Харкові за розпорядженням керівництва міста з використанням громадського транспорту, одиниці якого були розставлені впритул одна до одної, була заблокована центральна частина міста, що унеможливило проведення мітингу «Вставай, Україно», організованого парламентською опозицією.
1.4.1. Захист підготовчих до зібрання дій
Відповідно до панівної в європейській юридичній літературі та судовій практиці позиції конституційному захисту підлягають усі підготовчі до мирного зібрання заходи, зокрема: інформування громадськості про заплановане зібрання; проведення попередніх зустрічей для обговорювання деталей його організації та проведення; визначення часу та форми зібрання; прибуття до місця проведення зібрання. Крім того, під конституційним захистом перебуває також і право на відмову від проведення зібрання або участі у ньому[154]. Конституція України, не вимагаючи від учасників мирного зібрання їх власної ідентифікації, гарантує, відповідно, останнім також і право на анонімну участь у зібранні.
Як наслідок, принциповим у контексті викладеного стає питання про допустимість/недопустимість приватної особи брати участь у зібранні в одязі або з використанням його елементів, які не дають змоги встановити її особу. Цілком можливо погодитися з думкою європейських авторів, які наголошують, що право вибору одягу для участі у зібранні охороняється конституцією, за винятком тих випадків, коли такий одяг використовується з метою перешкоджання правоохоронним органам встановити особу порушника громадського порядку[155].Окремо варто наголосити також і на можливості організаторів вільно обирати місце проведення мирного зібрання, яка також охороняється ст. 39 Конституції України. З цього, як наслідок, випливає, що Основний Закон розглядає як допустиме (правомірне) соціально-пропорційне обмеження прав інших осіб, яке може настати, наприклад, внаслідок проведення мирного зібрання на автомобільній дорозі загального користування[156].
В окремих випадках, зрозуміло, можуть виникати сумніви стосовно того, чи перебувають під охороною ст. 39 Конституції України ті або інші дії (рішення), певним чином пов'язані із запланованим зібранням.
Із цього приводу слід зазначити, що під охороною Основного Закону перебуватимуть усі ті відносини, що забезпечують вільну участь приватної особи у мирному зібранні.
Як додатковий доказ поширення конституційно-правової охорони на підготовчі дії учасників зібрання, на нашу думку, можна розглядати ст. 183 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання, що можуть запроваджуватися в результаті рішень (дій чи бездіяльності) органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Нагадаємо, що можливість приватної особи звернутися до адміністративного суду фактично обумовлюється порушенням її прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно, у такій ситуації законодавець дійшов абсолютно правильного висновку, що результатом запровадження неправомірних обмежень з боку суб'єктів публічної влади стане порушення права приватної особи на свободу мирних зібрань.
1.4.2. Права організатора зібрання
На підготовчому етапі центральною фігурою, безперечно, є організатор зібрання. Відповідно, під конституційним захистом мають перебувати насамперед його організаційні дії та рішення. У зв'язку з цим організатор зібрання повинен мати можливість приймати рішення про те, чи буде він організовувати зібрання самостійно, чи спільно з іншими особами; про місце та час проведення зібрання; про коло запрошених учасників; про його форму та тривалість.
Водночас організатору зібрання гарантується вчинення безпосередніх підготовчо-організаційних дій. Сюди можна віднести право: агітувати до участі у зібранні або запрошувати до нього; відшукати, орендувати приміщення або територію для проведення зібрання; визначати сценарій зібрання тощо.
1.4.3. Прибуття учасників зібрання
Під конституційним захистом перебуває також і процес прибуття учасників зібрання до місця його проведення[157]. Зрозуміло, що стосовно цього можуть виникнути заперечення, які будуть обґрунтовуватися тим, що прибуття до зібрання не становить собою зібрання як таке, а відтак - цей процес (прибуття) не може перебувати під охороною ст. 39 Конституції України. Проте очевидним у такому випадку є те, що прибуття учасників зібрання до місця його проведення, незалежно від засобу його організації (пішки, автомобілями тощо), є обов'язковою передумовою зібрання як такого. За відсутності учасників, що є абсолютно очевидним, зібрання не зможе відбутися. У разі непоширення конституційного захисту на підготовчий етап може виникнути загроза блокування реалізації права на мирні зібрання з боку влади, що, зрозуміло, є неприпустимим у демократичній та правовій державі.
Разом з тим повинен гарантуватися та забезпечуватися доступ приватних осіб як до власне запланованого зібрання, так і до такого, що вже триває.
1.4.4. Захист прав учасників зібрання під час та після завершення зібрання
Під захистом Конституції перебуває також і право за власним рішенням та з будь-яких підстав тимчасово або повністю залишити зібрання, що триває.
Після закінчення зібрання ст. 39 Конституції України гарантує його учасникам право вільно розійтися. При цьому реалізація зазначеного права не може залежати від того, чи зібрання було закінчено його організатором за власним рішенням, чи воно було примусового розпущено компетентним органом влади. Навіть в останньому випадку учасникам зібрання Конституція гарантує свободу вільно залишити місце проведення такого зібрання. Про можливе застосування примусових заходів до учасників розпущеного зібрання можна вести мову лише після закінчення часу, відведеного представником адміністративного органу учасникам зібрання для залишення місця його проведення. Відповідно, конституційний захист права на мирне зібрання закінчується або після оголошення організатором зібрання відповідного масового заходу закінченим, або після спливу часу, відведеного приватним особам для залишення місця проведення зібрання, у разі якщо зібрання було піддано примусовому розпуску.Однак при цьому варто враховувати те, що учасники, наприклад, примусово розпущеного зібрання можуть спонтанно зібратися в іншому місці з метою висловлення протесту проти рішення про примусове припинення зібрання. У такому разі йтиметься про нове спонтанне зібрання, яке перебуває під охороною конституції[158].
1.4.5. Хто відповідальний за прибирання сміття після мирного зібрання?
У практиці організації та проведення мирних зібрань можуть виникати випадки, коли від організатора (керівника) зібрання вимагатиметься прибирання території, на якій відбулося зібрання. Відповідно, принциповим є пошук відповіді на питання про те, наскільки узгоджується таке зобов'язання із захисною дією ст. 39 Конституції України.
Аналіз законодавства України засвідчує, що від приватних осіб відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів»[159] вимагається дотримання правил благоустрою території населених пунктів (забороняється викидання сміття, пошкодження газонів тощо), за порушення яких їх може бути притягнуто до відповідальності з одночасним покладанням обов'язку відшкодувати завдані такими діями збитки.
Пов'язуючи процитовані норми з правом на свободу мирних зібрань, можна зробити такий висновок. Положення Закону України «Про благоустрій населених пунктів» не поглинаються ст. 39 Конституції України, що захищає право на свободу мирних зібрань лише від спрямованих безпосередньо проти нього дій (рішень) третіх осіб. Відповідно, законодавство про благоустрій та прийняті на його підставі рішення (наприклад, щодо зобов'язання прибирання території) жодним чином не перешкоджають проведенню зібрання, будучи спрямованими виключно на усунення його наслідків.
Проте сформульований висновок не означає, що за наслідками будь- якого зібрання на його організатора має покладатися обов'язок щодо прибирання території. Допустимий рівень засмічення громадських місць є природним результатом життєдіяльності людини, наслідки якого мають усуватися відповідними підприємствами комунальної або державної форми власності. Питання про організацію прибирання місця проведення мирного зібрання виправдано ставити за наслідками багатоденних акцій, що неодмінно призведуть до завдання шкоди об'єктам благоустрою населених пунктів.
1.5.