Критерії класифікації принципів виборчого права

Принципи виборчого права, будучи основою галузі виборчого права, не є випадковим набором вимог, а утворюють певну упорядковану цілість, яку прийнято називати системою принципів виборчого права.

Так, О. Марцеляк говорить про «принципи національного виборчого права» [513, с.42], а М. Ставнійчук та В. Яворський - про «принципи (сучасного) виборчого права України» [126, с.89; 1233, с.48]. А. Кім розглядав «принципи радянського виборчого права» [303, с.45], низка російських правознавців - «принципи (сучасного) російського виборчого права» [58, с.224; 344; 1230, с.6], а Є. Бучковський - «засади виборчого права ІІІ Речі Посполитої» [1253]. Таким чином, у цьому підході акцентуються принципи, сприйняті національною системою виборчого права, нормативно закріплені у конституції держави та її виборчому законодавстві або існують (чи претендують на існування) в неявному вигляді в рамках національного виборчого права.

Водночас такий підхід не обов’язковий. Так, польські конституціоналісти М. Хмай та В. Скшидло розглядають «каталог [засад] виборчого права у демократичних системах» [1295, s.37], не зв’язуючи себе з певною системою національного права. Найчастіше такий підхід застосовується при вивченні загальних характеристик правового регулю­вання виборів, спільних для багатьох держав (див., наприклад, [156, с.255; 1057, с.202]), а тим більше при дослідженні виборчого права у порівняльно-правовому аспекті (див., наприклад, [6, с.11; 62, с.54]).

Між цими підходами немає суперечностей. Можна говорити про систему загаль­новизнаних, принаймні у межах Європи, принципів (європейську систему принципів) виборчого права, так і про окремі національні системи принципів виборчого права. Суттєво при цьому мати на увазі, що з огляду на те, що європейська система принципів виборчого права закріплена у вигляді міжнародних виборчих стандартів, які мають, з одного боку, зобов’язальний, а з іншого - мінімальний за обсягом характер, система прин­ципів національного виборчого права повинна бути не вужчою від європейської, тобто зобов’язана включати ті принципи, які закріплені європейськими виборчими стандартами, з їх загальновизнаним мінімальним змістовним наповненням, однак може включати як додаткові вимоги, що входять до змісту відповідних принципів понад мінімальні, так і додаткові принципи, спільною європейською системою не передбачені. Зрештою, слід мати на увазі, що спільні європейські принципи виборчого права завжди реалізуються через національне право, оскільки вибори проводяться в межах конкретних країн^[154].

Принципи виборчого права, будучи (кожен зокрема) самостійними базовими поло­женнями (аксіомами, постулатами) галузі, не можуть вважатися і розглядатися як цілком незалежні один від одного. Науковці обґрунтовано зазначають, що «принципи виборчого права у своїй системі взаємозалежні, змістовно доповнюють і збагачують один одного» [1233, с.42], а іноді, додамо, взаємно конкурують між собою. Їх поєднує як місце у системі регулювання галузі, так і походження (в основному від загальноправових принципів), а часто також і предмет регулювання.

Перш ніж спробувати систематизувати принципи виборчого права, визначивши від­повідні критерії, необхідно розібратися із надзвичайно різними підходами до формулю­вання цих принципів і навіть їх переліку («каталогу засад виборчого права», за висловом польських конституціоналістів [1295, s.37]).

У роботах деяких дослідників можна спостерігати значне збільшення кількості твер­джень, що кваліфікуються як принципи виборчого права. Проте вважаємо такий підхід малопродуктивним. Дійсно, як уже зазначалося, окремий принцип може складатися з кількох більш вузьких вимог (принципів-складових); часом два або й більше принципів виборчого права є галузевими конкретизаціями одного і того ж більш загального прин­ципу. Однак, взагалі кажучи, система галузевих принципів як основа (фундамент) всієї конструкції галузі права, як система постулатів, повинна складатися, у першу чергу, з принципів одного рівня значущості. Тому вимоги, які реалізують зміст інших принципів, повинні бути або складовими цих первинних галузевих принципів, або наслідками цих принципів, їх конкретизацією, зокрема, у межах певного конкретного інституту (інсти- туційні принципи).

У зв'язку з цим доцільно розрізняти два розуміння системи принципів виборчого права. У широкому сенсі ця система включає усі правові принципи, які чинять той чи інший вплив на галузь виборчого права. Така система неоднорідна і має розглядатися як внутрішньо структурована. У вузькому сенсі до принципів виборчого права доцільно відносити лише галузеві принципи виборчого права; їх перелік розглянуто нижче (див.

Розглядаючи роль і місце різних принципів, що мають стосунок до виборчого права, зазначимо, що природним чином виділяється певна сукупність фундаментальних положень, які визначають сутність виборів як форми народного волевиявлення, основоположного суспільно-політичного інституту представницької демократії (див. [331]), проте лише у дуже загальному вигляді впливають на конкретний зміст виборчого права як галузі пра­вового регулювання. Такі фундаментальні положення є, без сумніву, принципами права, однак більш загального порядку чи вищого ієрархічного рівня; серед них можуть бути і найбільш загальні принципи - універсальні чи цивілізаційні, і принципи нижчого рівня. Як правило, вони формулюються серед основних засад конституційного ладу і явно чи опосередковано закріплюються конституцією держави, а отже, є конституційними принципами^[155]. Розглядаючи такі принципи і виходячи з їх ступеня загальності, доцільно прийняти їх поділ на дві групи, запропонований М. Савенком [994, с.15]: загальноконсти- туційні («загальносоціальні», за М. Савенком) та спеціально-конституційні. До першої групи відносяться такі основні положення, як принцип суверенітету народу, який лежить в основі демократичного державного режиму (див. [336]), принцип поділу влади, який дозволяє відокремити виборні (представницькі) органи від призначуваних (управлінських і судових), принцип політичного плюралізму.

Особливе місце займає загальноправовий принцип верховенства права, що включає вимогу поваги до основних прав і свобод людини і громадянина). Цей принцип належить до найвищого рівня і чинить істотний вплив на усю систему права та всі його галузі, у тому числі на виборче право (див. підрозділ 1.5). Серед принципів-складових верховен­ства права слід, без сумніву, зазначити принцип поваги до основоположних прав і свобод людини, серед яких, окрім власне виборчих прав, традиційно відзначаються як такі, що мають безпосереднє відношення до виборів, три фундаментальні свободи - свобода ви­раження поглядів, свобода зібрань та свобода об'єднань.

важливих для демократичних виборів, важко назвати вичерпним; так, окрім зазначених вище, вкажемо також на право на свободу пересування та право на звернення (петицію).

До групи спеціально-конституційних принципів (у частині, що стосується виборчого права) належить, наприклад, принцип представництва (у формі народного представництва; див. підрозділ 1.6), у тому числі визнання вільного мандата депутата-представника, який визначає сутність сучасної представницької демократії. Нижче ми покажемо, що деякі із засад, які традиційно чи окремими науковцями відносяться до принципів виборчого права, насправді мають подібну природу і виступають не як галузеві постулати, а як конституційно-правові принципи достатньо загального характеру.

Остання група принципів конституційного права має відчутне значення для галузі виборчого права. Вони формують саму природу виборів як суспільно-політичного явища, визначають загальні характеристики виборів як цілого, визначають місце галузі виборчого права у системі конституційного права та загальний характер цієї галузі, і їх слід врахову­вати при виясненні змісту принципів і норм власне виборчого права. Однак ці принципи не мають такого ж безпосереднього впливу на нормативне регулювання виборів, як власне галузеві принципи виборчого права. У зв'язку з важливою роллю, яку вони відіграють у становленні об'єктивного виборчого права, і виходячи з розуміння основоположного значення виборів для функціонування державного режиму представницької демократії [331], ми будемо називати ці конституційно-правові (як загальноконституційні, так і спе­ціальні) принципи конституційно-правовими принципами представницької демократії⁶².

Про конституційні принципи виборчого права говорить також В. Нестерович, про­те розглядає їх в іншому контексті, застосовуючи класифікацію принципів «за рівнем нормативно-правового закріплення». Науковець розрізняє міжнародні, конституційні та законодавчі принципи виборчого права; при цьому визнається, що за змістом перші дві групи не відрізняються, тоді як «законодавчі принципи виборчого права мають більш конкретизований, деталізований та дещо розширений характер» [566, с.228-229].

Повертаючись до галузевих принципів виборчого права, нагадаємо, що такі принципи можуть мати різне походження. Деякі з них є принципами, що визначають специфічну природу галузі і є властивими саме їй. Інші галузеві принципи виявляються проявами («проекціями» на відповідну галузь чи підгалузь) принципів більш загального значення - загальних принципів права чи принципів конституційного права. Принципи виборчого права, як буде показано нижче, є класичними ілюстраціями такої «генетичної» різнома­нітності їх природи чи походження.

Розглянемо, які ж твердження пропонуються різними дослідниками як «каталоги» принципів виборчого права. При цьому зміст принципів не буде аналізований докладно; цьому завданню присвячені подальші розділи.

Достатньо поширеними є так звані «вузькі каталоги» принципів виборчого права, які обмежуються переліком трьох-шести положень. Так, М. Рябець вказує чотири основні вимоги - загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні, - уникаючи їх кваліфікації як принципів чи засад [254, с.11]. Таке бачення набору основних прин­ципів є достатньо давнім; ці чотири принципи ще у міжвоєнний час наводили відомі українські науковці О. Ейхельман^{[156] [157] [223, с.126] та М. Сціборський [1094, с.17]. Зазначені}

чотири основні положення відносить до засад виборчого права і польський правознавець Є. Бучковський [1253, s.39]. Цей же перелік наводять деякі російські дослідники (див., зокрема, [145, с.16; 272, с.56]). «Вузький» перелік принципів виборчого права був також характерним для радянської науки державного права; А. Кім пов'язував ці принципи виключно з активним виборчим правом [303, с.45], доповнюючи їх вимогою імпера­тивного мандата депутата. Щоправда, більшість російських правознавців з «вузьким» підходом не погоджуються. Так, А. Зінов'єв та І. Поляшова називають обмеження такою кількістю принципів «застарілою конструкцією» [266, с.59-60]; В. Бєлоновський вважає, що зводити усю багатоманітність виборчого процесу тільки до цих чотирьох принципів «було неправильно» [58, с.224]. Обмеження каталогу принципів зазначеними чотирма положеннями слід визнати таким, що відповідає минулій (в основному міжвоєнній) епосі розвитку виборчого права.

Найбільш поширеним серед «вузьких каталогів» принципів виборчого права є перелік, що складається з п'яти принципів; крім чотирьох, зазначених вище, він включає прин­цип вільних виборів^{[158] [159] [411, с.415; 516, с.41]. Ці ж принципи, як правило, розглядаються і західними правознавцями (див., наприклад, [167, с.125; 1295, s.37-38; 1342, p.11-12]).}

Наведені вище набори з чотирьох чи п'яти принципів деякі науковці доповню­ють іншими. Так, свого часу Ю. Тодика та О. Бандурка вказували: «У якості основних принципів є загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні, принципи гласності, законності, територіальності» [1117, с.86]; нижче ми розглянемо зміст та місце цих додаткових вимог. Інші дослідники доповнюють ці набори такими твердженнями, як принцип періодичності виборів [6, с.11], вимога обов'язковості виборів [373, с.6], принцип пропорційного представництва (див. [1254, s.85]) або декількома принципами. Так, відомий дослідник виборчого права Дж. Ґудвін-Джіл називає сім принципів: періо­дичних, справжніх, вільних і чесних виборів на основі загального та рівного виборчого права і таємного голосування [1352, р.75].

Цікаве бачення принципів виборчого права пропонує В. Шаповал, який розглядає єдиний «принцип загального і рівного виборчого права»^[160], що «має універсальне значення для... прямих виборів» і складовою якого є вимога таємного голосування [1194, с. 317, 323]. Такий підхід, який поєднує чотири основні принципи, з одного боку, відображає той факт, що вони разом лежать в основі конструкції об'єктивного виборчого права, а з іншого - підкреслює їх функціональний взаємозв'язок і змістовну взаємозалежність. Тим не менше, ми розглядаємо ці принципи як окремі вимоги.

П'ять основних принципів виборчого права - загальне, рівне, пряме виборче право, вільні вибори, таємне голосування - мають в Україні конституційне закріплення, оскільки проголошені статтею 71 Конституції стосовно усіх політичних виборів, які проводяться у нашій державі. Конституційні (тобто закріплені у Конституції) галузеві принципи ви­борчого права доповнюються вітчизняним виборчим законодавством принаймні двома принципами, які мають інституційний характер, - особистого й одноразового голосування [1375, р.19]. Проте спосіб закріплення цих принципів у чинному виборчому законодавстві різний: принцип особистого голосування прямо зазначений серед основних засад вибо­рів^[161] (стаття 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], стаття 8 Закону «Про вибори Президента України» [739]); тоді як принцип одноразового голосування досі нормативно реалізується через конкретні приписи законодавства (див., наприклад, [557, с.215, 219-220; 558, с.95, 99]).

Взагалі кажучи, конституційне закріплення основних принципів виборчого права вважається певною гарантією їх дотримання; рекомендації відповідного змісту містяться у документах таких авторитетних європейських організацій, як Венеціанська комісія [363] та БДІПЛ/ОБСЄ (див. [1358, p.10]). Цих вимог, взагалі кажучи, дотримують­ся конституції багатьох європейських держав^[162], іноді розширюючи перелік основних принципів^[163]; проте часто вони містять певні особливості. Так, Конституція Російської Федерації (далі - РФ) закріплює чотири основні принципи (загального, рівного і прямого виборчого права, таємного голосування) лише щодо виборів Президента РФ (стаття 81 Конституції РФ [422]). Конституція Республіки Польщі (далі - РП) по-різному визначає перелік основних принципів щодо різних типів виборів: так, вибори Президента РП, а також вибори представницьких органів територіального самоврядування є загальними, рівними, безпосередніми (прямими) при таємному голосуванні (статті 127, 169 Конституції РП [1384]), тоді як щодо виборів Сейму додатково міститься принцип пропорційності, а щодо виборів до Сенату - відсутній принцип рівності (статті 96 і 97 Конституції РП; див. також [1354, s.147]). Останні відмінності ми розглянемо нижче. Зазначимо водночас, що, незважаючи на такі відмінності, у Конституції РП немає неоднозначності, подібної до згаданої вище проблеми конституційного тексту в Україні, оскільки вона не містить переліку принципів, спільних для усіх виборів у державі.

«Вузький» набір базових принципів виборчого права фіксує також Кодекс належної практики у виборчих справах, прийнятий 2002 року Венеціанською комісією. Кодекс прямо зазначає шість принципів - загального і рівного виборчого права, прямих і вільних виборів, таємного голосування^[164], а також (дещо відокремлено) принцип періодичності виборів [363, с.144]. Однак слід наголосити, що, крім вказаних шести принципів, Кодекс містить також вимоги особистого голосування [363, с.149, 166] і стабільності виборчого законодавства [363, с.150, 168], а також, у неявному вигляді (через вимоги-складові), - принцип чесних виборів (див. [333, с.166]).

Каталог основних принципів виборчого права, запропонований іншою авторитетною європейською організацією - Бюро з демократичних інституцій і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ, - менш формалізований. Викладений у документах, орієнтованих на сприяння здійсненню основної функції цієї організації у виборчих питаннях - міжнародного спо­стереження за виборами у державах - членах ОБСЄ (див., наприклад, [1324, р.22-23]), цей перелік більш широкий: хоча й має у своїй основі ті ж п'ять принципів, до нього додані також вимоги періодичних, справжніх і чесних виборів, а також принцип «чес­ного підрахунку і оголошення результатів». Зауважимо, однак, що визначення змісту різних вимог, надане зазначеною вище публікацією під егідою БДІПЛ, недостатньо чітко розмежоване; тому воно має радше прикладне значення (повторення вимог не шкодить спостереженню за виборами), аніж розкриває дійсний зміст цих вимог. З іншого боку, це не завжди сприяє розумінню суті цих вимог як принципів виборчого права.

Зазначені приклади засвідчують тенденцію до розширення каталогу принципів виборчого права. Певною мірою таку тенденцію стимулює дещо ширший набір міжна­родних стандартів-принципів, закріплений у різних міжнародно-правових актах (див. підрозділ 1.4.2). Так, наприклад, болгарський конституціоналіст Є. Танчев, обговорюючи міжнародні виборчі стандарти, використовує такі терміни, як «регулярні, вільні, чесні, демократичні, плюралістичні, конкурентні вибори» [1446, р.9, 10, 23].

Зазначимо, проте, що при такому розширенні каталогу принципів виборчого права часто відбувається надмірне зростання їх кількості через виокремлення часткових вимог чи наслідків певного загальновизнаного принципу. Так, вітчизняні конституціоналісти свого часу, слушно зазначаючи можливість законодавчого закріплення принципів, додат­кових до зазначених у статті 71 Конституції, називали серед них «принципи гласності, відкритості, свободи агітації» [402, с.171]. Т Стешенко відносить до «загальновизнаних принципів виборчого права» такі вимоги, як «змагальність, альтернативність, гласність, публічність, законність, верховенство права, розширення сфери судового захисту виборчих прав, запровадження більш чіткого правового регулювання всіх виборчих процедур» [1085, с.204]. О. Марцеляк вказує, що різні дослідники розширюють перелік принципів вибор­чого права «за рахунок принципів публічності і відкритості, періодичності, доступності виборів, добровільності, змагальності, альтернативності, участі громадян в організації виборів, демократичності процедури висування кандидатів, несумісності депутатського мандата із зайняттям певних державних посад чи комерційною діяльністю, контролю, відповідальності, у тому числі індивідуальної особистої відповідальності депутата перед виборцями, поєднання державного фінансування виборчої кампанії з можливос­тями використання недержавних ресурсів, проведення виборів виборчими комісіями, незалежність органів, які здійснюють організацію та проведення виборів, поєднання різних виборчих систем, забезпечення пропорційного представництва, певного порядку встановлення результатів голосування, активного правозахисту кандидатів тощо» [516, с.41-42]. Вважаємо, що такий дещо хаотичний набір не може виконувати роль каталогу принципів галузі виборчого права.

Розгляд значної кількості тверджень, які пропонуються на роль принципів вибор­чого права, відразу ставить проблему їх класифікації. Так, В. Погорілко та В. Федоренко свого часу пропонували поділити усі такі принципи на три групи (див. [435, с.133-135]). До першої групи, яку науковці назвали «загальними принципами виборів як основної форми безпосередньої демократії», ними віднесено такі конституційні засади, як «прин­ципи: суверенності народу, єдиновладдя народу, повновладдя народу, безпосереднього волевиявлення народу; поєднання безпосередньої та представницької демократії; пріо­ритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політичного плюралізму; конституційності і законності; загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; відкритості та гласності тощо»; до «загальних принципів виборчого права» - «принципи вільного, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування при здійсненні виборчого пра­ва»; нарешті, до «спеціальних (інституційних) принципів виборчого права» - «принципи альтернативності, багатопартійності виборів, публічності та відкритості виборчого про­цесу, гласності виборів, політичного плюралізму та багатопартійності, організації виборів спеціальними незалежними органами, територіальної організації виборів, спеціального

фінансування виборів, рівних можливостей для всіх кандидатів і організацій політичних партій і їх блоків у проведенні передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і політичних партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу до ЗМІ незалежно від форми їх власності, неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ, їх керівників, інших посадових та службових осіб до партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, юридичної відповідальності за пору­шення виборчого законодавства України тощо».

Незважаючи на певну еклектичність і повторюваність окремих вимог, вважаємо конструктивною пропозицію щодо трирівневої структури системи принципів виборчо­го права: перший із цих рівнів складають вимоги, які ми вище запропонували назвати конституційно-правовими принципами представницької демократії, другий рівень - це галузеві принципи виборчого права, а третій - інституційні принципи, що складають основу окремих інститутів виборчого права.

Хоча Конституційний суд РФ відносить до принципів виборчого права «вільні вибо­ри на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні» [700, с.213], обмежуючись, таким чином, п'ятьма класичними принципами, проте серед російських науковців поширені різні уявлення про ті чи інші способи та критерії класи­фікації великої кількості вимог, які вони відносять до числа принципів виборчого права. Є. Колюшин називає у числі таких критеріїв певні рівні принципів, їх цільове призначення в механізмі правового регулювання виборчих правовідносин та інші [398, с.24].

Чи не найпершою сучасною спробою класифікації принципів у межах такого широ­кого підходу слід вважати запропонований А. Руппелем поділ принципів виборчого права на основні (загальність виборчого права, рівне виборче право, прямі або багатоступеневі вибори) та додаткові (абсолютна чи відносна більшість виборців, відповідальність депутатів перед виборцями аж до права їх дострокового відкликання, забезпечення пропорційного представництва в органах влади політичних партій, проведення виборів виборчими ко­місіями, принцип рівних можливостей кандидатів в ході виборчої кампанії) [989, с.7-8]. Слід визнати сам критерій такого поділу достатньо умовним.

Однією з перших стала також класифікація, запропонована С. Юсовим, який засто­сував два критерії. По-перше, з «історичної» точки зору дослідник розділив усі принципи виборчого права на дві групи - універсальні (класичні, традиційні) та нові. До перших він очікувано відніс принципи загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні. Обґрунтовуючи розширення цього переліку новими принципами, дослідник стверджує: «будучи вихідною засадою і фундаментом для виникнення нових виборчих правил і процедур, деякі положення набувають відносно самостійного значення, отриму­ють власне нормативне оформлення як самостійні нові принципи виборчого права» [1230, с.9]. На його думку, до цих «нових», нетрадиційних принципів відносяться: «принцип регулярності виборів; принцип свободи участі у виборах; принцип відкритості і гласності виборів; принцип розмежування повноважень між суб'єктами виборчого процесу; принцип конкурентності виборів; принцип справжності результатів виборів; принцип відповідаль­ності учасників виборчого процесу; принцип федеративних засад системи російського виборчого права; принцип судового захисту виборчих прав громадян» [1230, с.6].

Подібний поділ принципів за історичним критерієм може викликати певні запитання, зокрема, стосовно «новизни» принципів регулярності виборів, вільної участі у виборах чи справжності результатів виборів. Л. Берлявський, посилаючись на Р. Бектагірова^[165],

знаходить пояснення у тих кардинальних суспільно-політичних змінах, які відбулися у Росії на початку 1990-х років: «традиційні» принципи, як він зауважує, були встановле­ні ще Конституцією СРСР 1936 р., тоді як «нові» з'явилися у виборчому законодавстві Росії після 1993 р. [62, с.56]. Звичайно, такий «егоцентричний» критерій класифікації не може бути прийнятним: вимоги, нові для посттоталітарної Росії 1993 р., були цілком «класичними» для демократичних держав, а отже, для європейської доктрини виборчого права. Зрештою, особливу новизну важко помітити у таких вимогах, як регулярність чи відкритий характер виборів, відповідальність чи судовий захист прав, конкурентність чи «справжність результатів». Тим не менше, поділ принципів виборчого права на «класичні» і «нові» був повторений Н. Бондарем та А. Джагаряном [93, с.38], а серед українських дослідників - В. Пилипишиним [641, с.9-10], слідом за яким його згадує Ю. Барабаш [50, с.52].

Другий критерій, застосований С. Юсовим для класифікації достатньо великої кіль­кості «нових» принципів, полягає в поділі множини цих тверджень на певні групи за їх предметомрегулювання («за особливостями нормативного змісту», за висловом науковця). Дослідник запропонував поділ усіх принципів виборчого права на чотири групи. Першу склали чотири «універсальні» (класичні) принципи; усі решту («нові») було поділено на матеріальні, процесуальні та змішані^[166] (матеріально-процесуальні) [1230, с.11]. До матеріальних науковець відносить твердження, які забезпечують «реалізацію права обирати і бути обраними на всіх стадіях виборчого процесу і для всіх його учасників», а саме: свободу виборів, відкритість і гласність. Процесуальні принципи «визначають основні засади процесуальних форм, необхідних для здійснення та захисту виборчих прав громадян» і включають вимоги: регулярності виборів, розмежування повноважень з підготовки і проведення виборів між суб'єктами виборчого процесу, конкурентність ви­борів, судовий захист виборчих прав громадян та деякі інші. Нарешті, змішані принципи містять у собі, на його думку, як матеріальні, так і процесуальні засади; сюди дослідник, зокрема, включав принцип справжності виборів, який, у його уявленні, забезпечує «не­припустимість фальсифікації волевиявлення виборців» [1230, с.11-12].

Описаний поділ принципів виборчого права на зазначені чотири категорії не можна вважати достатньо чітким і обґрунтованим, на що звертають увагу інші дослідники (див., наприклад, [103, с.12]). Проте згодом підхід до класифікації, заснований на критерії предмета регулювання, отримав певний розвиток у роботах деяких науковців.

Серед інших критеріїв класифікації принципів виборчого права, що пропонувалися різними дослідниками, згадаємо поділ на принципи суб'єктивного та об'єктивного вибор­чого права [25, с.32] чи на принципи політичні та організаційні [103, с.13; 266, с.60-61].

У розвиток першого з цих підходів А. Головін пропонує розглядати три групи принципів виборчого права: суб’єктивні принципи (загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні; базові об’єктивні (нормативно-організаційні) принципи (принципи вільних виборів, обов'язковості виборів, періодичності, альтернативності виборів, справжності і нефальсифікованості виборів); функціональні об’єктивні (нормативно- організаційні) принципи: принцип незалежності виборчих комісій, рівності кандидатів, виборчих об'єднань, гласності виборів, неприпустимості іноземного впливу на виборчий процес, фінансової дисципліни, повноти інформаційного забезпечення [164, с.123-141].

Не вдаючись тут у деталі характеристики цієї класифікації, зазначимо термінологічну неоднозначність (навряд чи можна стверджувати, що «суб’єктивні» принципи менш об’єктивні, аніж «об’єктивні»).

А. Матейкович до політичних та організаційних принципів додає окремий основопо­ложний принцип - принцип свободи виборів. У свою чергу політичні принципи дослідник розбиває на три складові, першою з яких є сукупність «класичних» принципів (загальне, рівне, пряме виборче право, таємне голосування, добровільність участі громадян у ви­борах); другою - принципи, що забезпечують виборцям можливість реального вибору і контролю за дотриманням законності проведення виборів (гласність виборів, відкритість і доступність виборів, змагальність кандидатів); третьою - принципи, що забезпечують відповідальність виборних осіб перед своїми виборцями (періодичність та обов’язковість виборів). До організаційних принципів науковець відносить вимогу підготовки і прове­дення виборів виборчими комісіями, а також територіальний принцип виборів [521, с.11].

У цьому контексті викликає заперечення вживання означення «політичний» до ква­ліфікації будь-якого принципу виборчого права^[167] (як і принципів права взагалі). Термін «політичний» нав’язує уявлення про політичну доцільість відповідної вимоги, а не її правовий (імперативний) характер. Змішування політичних і правових категорій навряд чи доцільне при науковому дослідженні засад системи права в цілому чи окремої галузі права.

Найбільш визнаною сьогодні у російській доктрині виборчого права є класифікація принципів, запропонована С. Князєвим [344]; вона базується фактично на другому із запропонованих С. Юсовим критеріїв - предметі правового регулювання відповідних положень (В. Бєлоновський говорить про їх «цільове призначення у механізмі правового регулювання» [58, с.224]). С. Князєв поділяє усі принципи виборчого права на дві групи: «принципи організації і проведення виборів» та «принципи участі громадян у виборах». Першу групу принципів складають такі вимоги, як обов’язковість, періодичність, свобода, альтернативність виборів, припустимість різних виборчих систем, незалежність органів, які забезпечують організацію і проведення виборів. До другої групи дослідник відносить принципи загального, рівного, прямого виборчого права, а також добровільність реалізації суб’єктивних виборчих прав на основі особистого і таємного голосування^[168] [346, с.54-55].

Класифікацію С. Князєва використовують і інші російські правознавці, допускаючи деякі модифікації у переліках принципів кожної групи. Так, І. Видрін до «принципів, які характеризують участь громадян у виборах», відносить загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, а також вільну і добровільну участь громадянина у виборчій кампанії; до «принципів, які відображають організацію і проведення виборів» - обов’язковість, періодичність, альтернативність, змагальність і гласність виборів [145, с.16]. Деякі науковці намагаються розвивати підхід С. Князєва, збільшуючи кількість не лише самих принципів, але й відповідних класифікаційних груп. Зокрема, І. Захаров та О. Кокотов виділяють чотири групи принципів виборчого права: «1) принципи підготовки та проведення виборів; 2) принципи участі у виборах громадян; 3) принципи діяльності виборчих комісій; 4) принципи діяльності інших учасників виборів» [274, с.29].

Класифікація, запропонована С. Князєвим, сприймається також деякими вітчизня­ними дослідниками. Так, О. Єржов поділяє сукупність принципів виборчого права «на дві основні категорії: а) загальні принципи демократичного виборчого права; б) прин­ципи проведення і організації виборів» [235, с.448]. В. Яворський, приймаючи по суті класифікацію С. Князєва, поряд з першими двома групами «принципів виборчого права»^[169]

доповнює її третьою групою - «засадами виборчого процесу», куди віднесені «законність і заборона незаконного втручання будь-кого у цей процес; політичний плюралізм (бага­топартійність); гласність і відкритість; рівність прав партій (блоків) - суб'єктів процесу; рівність усіх кандидатів у депутати; свобода передвиборчої агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації; неупередженість до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх поса­дових і службових осіб, керівників підприємств, установ та організацій» [1233, с.48-49].

М. Ставнійчук, приймаючи за основу підхід С. Князєва, розвиває власну класифіка­цію через інший поділ принципів виборчого права на три групи, «виходячи з їх цільового призначення» (тобто, по суті, предмета регулювання):

«1. Принципи, що визначають вибори як пріоритетну форму народовладдя. Це, зокрема, принципи вільних виборів, обов'язкового проведення виборів, періодичного проведення виборів, справедливих виборів, дійсних, чесних виборів, допустимості за­стосування різних виборчих систем.

2. Принципи участі громадян у виборах. Йдеться про принцип вільного волевияв­лення, добровільної участі у виборах, загального виборчого права, прямого виборчого права, рівного виборчого права, таємного голосування, рівності конституційних виборчих прав громадян.

3. Принципи організації виборчого процесу. Аналіз цих принципів показує, що їх можна поділити на властиві всім стадіям виборчого процесу та інституційні, які притаманні окремим виборчим процедурам. До перших можна віднести принципи альтернативності, багатопартійності виборів, відкритості, гласності виборів, організації виборів спеціальни­ми незалежними органами, територіальної організації виборів. До інституційних можна віднести спеціальні принципи фінансування виборів, рівних можливостей для всіх канди­датів у проведенні передвиборної агітації, свободи агітації, юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства України» [1062, с.112] (див. також [126, с.90]).

Цей же підхід, по суті, повторює В. Пилипишин, який розглядає класифікацію прин­ципів виборчого права «у трьох основних аспектах: 1) з точки зору забезпечення виборчого процесу; 2) з точки зору забезпечення участі громадян у виборах та суб'єктивного права вибору; 3) з точки зору дотримання вимоги забезпечення народовладдя» [641, с.10, 16].

Подібні класифікації не можемо оцінити як продуктивні насамперед через те, що предметом класифікації у зазначених підходах служать набори тверджень (часто не­критично повторюваних різними авторами), які не повинні насправді розглядатися як самостійні принципи (тобто основоположні керівні ідеї, постулати, базові положення) виборчого права, а є або їх складовими (тобто відображають окремі аспекти тих чи інших принципів), або їх (важливими, однак не такими, що мають основоположне значення) наслідками (див. підрозділ 1.2.2).

Єдиний із числа запропонованих різними авторами критеріїв класифікації принципів виборчого права, який заслуговує на увагу, - це критерій предмета регулювання^{[170] [171]. Однак у зазначених вище підходах цей критерій надмірно абсолютизується. Можна припустити, що саме намагання «наповнити» відповідні групи положень, поділених за цим критерієм, часто спокушає дослідників до пошуку якомога більшої кількості тверджень, проголо­шуваних «принципами виборчого права».}

Вважаємо, що критерій предмета регулювання принципів виборчого права не може бути цілком ігнорований; проте він має застосовуватися як допоміжний, другоплановий. Основним для класифікації принципів права, що мають відношення до регулювання виборів, має бути місце відповідного принципу у системі регулювання. У зв'язку з цим нагадаємо, що кожна галузь чи інститут права можуть (і, взагалі кажучи, повинні) мати власні галузеві чи інституційні принципи.

Серед принципів, які мають відношення до регулювання виборів, ми вже виділили вище категорію конституційно-правових принципів представницької демократії як принципів, що мають більш загальне (для системи конституційного права) значення. або Серед інших принципів, що належать до системи виборчого права, слід виділити власне галузеві принципи, які стосуються усієї галузі виборчого права та істотно впливають на усі чи більшу частину її правових інститутів. Нарешті, окремі інститути виборчого права, як, наприклад, інститути голосування, виборчого процесу^[172], органів адміністрування ви­борів, реєстрації виборців, інформаційного забезпечення виборів, передвиборної агітації, мають свої інституційні принципи^[173].

Серед останніх (інституційних) принципів можна виділити дві категорії, природа яких пов'язана із можливим співвідношенням правових принципів різного рівня (див. підрозділ 1.1.2). Основна категорія - це інституційні принципи, які є наслідками в межах відповідного інституту того чи іншого галузевого принципу чи навіть принципу вищого рівня (так, напри­клад, часто згадуваний «принцип гласності (відкритості) виборчого процесу» є очевидним проявом принципів вільних і чесних виборів; рівність кандидатів є складовою принципу рівного виборчого права і, як наслідок, випливає із загального принципу рівності). Інша категорія - це самостійні інституційні принципи, які не випливають із галузевих принципів, а доповнюють їх, хоча й лише в межах окремого інституту (таким є, наприклад, принцип особистого голосування). Виходячи із змістовної незалежності таких інституційних принци­пів, у більш ранніх дослідженнях ми відносили їх (і деякі інші) до системи галузевих прин­ципів, незважаючи на їх дещо обмежений предмет - не вся галузь, а лише окремий інститут (див, зокрема, [305]). Водночас інституційні принципи, що належать до першої категорії, з певністю не мають самостійного галузевого значення, а тому немає сенсу відносити їх до переліку галузевих принципів. Стверджуємо, що саме неврахування цієї обставини і стало причиною значного збільшення кількості тверджень, яким приписувалося значення прин­ципів виборчого права, у зазначених вище роботах деяких науковців^[174]: як показано нижче, значна частина таких тверджень є «проекціями» інших, більш загальних, дійсно галузевих принципів виборчого права на окремі його інститути, а тому не мають самостійного значення у системі засадничих положень галузі виборчого права.

Особливе місце серед принципів, важливих для виборчого права, займає принцип верховенства права. Будучи загальним принципом права, він, серед іншого, впливає на регулювання виборчих правовідносин більш безпосередньо, аніж принципи представ­ницької демократії. Тому його слід поставити поза межі запропонованої трирівневої класифікації або вважати четвертим, найвищим рівнем принципів.

Таким чином, пропонуємо у першу чергу поділити сукупність принципів виборчого права на три групи за їх місцем у системі правового регулювання виборчих правовідносин з виокремленням особливо важливого принципу верховенства права; ці три групи скла­дають: конституційно-правові принципи представницької демократії, галузеві принципи виборчого права, інституційні принципи виборчого права. У межах окремої з цих груп можлива додаткова класифікація принципів за предметом їх регулювання.

Перш ніж здійснити класифікацію принципів виборчого права за запропонованим критерієм, необхідно спочатку чітко вияснити сутність і зміст відповідних тверджень, їх місце у системі виборчого права і взаємну залежність. Незважаючи на «звичність», тра­диційний характер більшості основних принципів виборчого права, їх зміст і наповнення, як зазначають дослідники, часто не простий та очевидний (див. [1342, р.12]).

Найбільш важливі вимоги, і насамперед ті, які безсумнівно є принципами виборчого права чи принципами його окремих інститутів, розглянуті у наступних розділах. Тут же ми звернемо увагу на окремі «екзотичні» положення і спробуємо встановити їх походження і роль у сучасному виборчому праві.

1.2.2.