§ 7. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Відповідно до Конституції України (ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. У своєму рішенні від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що ви­значення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Верховна Рада України є загальнонаціональним, представницьким орга­ном державної влади, оскільки вона представляє весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає з Преамбули Конституції України, її змісту та з назви українського парламенту - Верховна Рада України.

Колегіальний характер Верховної Ради України проявляється в її складі та порядку роботи і виражається у тому, що:

1) Верховна Рада України складається із 450 народних депутатів України (ч. 1 ст. 76 Конституції України);

2) Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Ця конституційна вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом усього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії. Водночас Конституція України не передбачає постійної фізичної присутно­сті на засіданнях Верховної Ради України такої ж кількості народних депутатів України, яка є необхідною для набуття Верховною Радою України якості повно­важного органу державної влади. Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією України необхід­на для прийняття відповідного рішення (ч. 4 ст. 89, ст. 91, ч. 4 ст. 94, ч. 2, 5, 6 ст. 111, ч. 1 ст. 135, ст. 155, ч.

3) рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ч. 2 ст. 84 Конституції України);

4) Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшіс­тю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 91 Конституції України).

Принципи організації та діяльності українського парламенту прямо чи опо­середковано відображені у Конституції України та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

- народовладдя - Верховна Рада України є одним з органів, через які но­сій суверенітету і єдине джерело влади - народ - здійснює свою владу;

- законність (легітимність) - парламент діє на основі Конституції та за­конів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;

- виборність - Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;

- колегіальність - рішення парламенту є результатом колективного пошу­ку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

- гласність - Верховна Рада України працює у режимі постійного інфор­маційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;

- діяльність парламенту на професійних засадах - парламент є постій­но діючим органом, протягом усього скликання парламентарії можуть у будь- який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

Верховна Рада України є виборним органом. Чергові вибори народних де­путатів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верхо­вної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президен­том України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України.

Закон «Про вибори народних депутатів України», прийнятий 17 листопада 2011 р., закріпив формування парламенту за змішаною (пропорційно-мажори­тарною) системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержа­вному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій;

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної біль­шості в одномандатних виборчих округах.

На виборах народних депутатів України діє «загороджувальний бар'єр» у 5 %.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та шля­хом самовисування.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протя­гом останніх 5 років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького ман­дата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, науко­вої та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Відповідно до ст. 81 Конституції України повноваження народного депута­та України припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до по­рушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї полі­тичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депута­та України із складу такої фракції;

7) його смерті.

Відповідно для виконання своїх завдань, Верховна Рада України має пе­редбачені Конституцією України повноваження (ст. 85 Конституції України), які умовно можна розділити на декілька основних груп:

1.

а) внесення змін до Конституції України;

б) прийняття законів;

в) внесення змін до законів.

2. Повноваження в частині проведення Всеукраїнського референдуму:

а) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конс­титуцією України.

3. Бюджетні повноваження:

а) затвердження Державного бюджету України;

б) внесення змін до Державного бюджету;

в) контроль за виконанням Державного бюджету України;

г) прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету.

4. Повноваження щодо формування представницьких органів:

а) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Консти­туцією;

б) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого са­моврядування.

5. Повноваження, пов’язані із визначенням основних напрямків внутріш­ньої та зовнішньої політики держави:

а) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації страте­гічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейсь­кому Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;

б) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку охорони довкілля;

в) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

г) оголошення за поданням Президента України про стан війни і укладен­ня миру;

ґ) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжна­родних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

д) схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

е) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допо­моги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

6. Повноваження, пов’язані з формуванням державних органів:

а) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра Украї­ни, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, за поданням Прем'єр-міністра України - інших членів Уряду;

б) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

в) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини;

г) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

ґ) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

д) призначення половини складу Національної ради України з питань те­лебачення і радіомовлення;

е) призначення на посаду та звільнення з посад членів Центральної ви­борчої комісії за поданням Президента України;

є) призначення за поданням Прем'єр-міністра України Голови Антимоно­польного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомов­лення України, Голови Фонду державного майна України;

ж) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Пре­зидентом України Генерального прокурора;

з) призначення третини складу Конституційного Суду України;

и) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Вер­ховної Ради України;

і) затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату.

7. Контрольні повноваження парламенту:

а) здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією;

б) заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

в) висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком йо­го відставку з посади;

г) висловлення недовіри Урядові;

ґ) усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

8. Повноваження у сфері національної безпеки держави:

а) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президен­та України Голови Служби безпеки України;

б) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

в) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам;

г) схвалення рішення про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави;

ґ) прийняття рішення про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

д) затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента Украї­ни указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

е) затвердження рішення про загальну або часткову мобілізацію, про ого­лошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Основними структурними елементами Верховної Ради України є: керів­ництво (Голова Верховної Ради України та його заступники), депутатські фракції (групи), коаліція депутатських фракцій, Погоджувальна рада, комітети, тимчасові комісії, апарат.

Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник оби­раються на строк повноважень парламенту з числа народних депутатів таємним голосуванням.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами дер­жавної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Депутатські фракції - це депутатські об’єднання, які формуються із числа народних депутатів, обраних за виборчими списками політичних партій та народних депутатів, які були висунуті політичною партією в одномандат­них округах. При формуванні депутатської фракції до її складу також за умови додержання засад діяльності такої фракції можуть увійти народні депутати, обрані в одномандатних округах, які реєструвалися кандидатами у народні депу­тати шляхом самовисування, або народні депутати, які були висунуті політичною партією, що за результатами виборів не взяла участь у розподілі депутатських мандатів.

Політична партія має право формувати у Верховній Раді лише одну депу­татську фракцію.

Позафракційні народні депутати можуть входити до складу депутатських фракцій або об'єднуватися у депутатську групу народних депутатів. Кількість осіб у депутатській групі не може бути меншою, ніж кількість осіб у найменшій фракції, що сформована протягом першої сесії.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верхо­вної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується про­тягом 1 місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, відповідно до Конституції, вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр- міністра України, а також вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабіне­ту Міністрів України.

Погоджувальна рада створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради. До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, Пер­ший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови депутатських фракцій з правом ухвального голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності голови депутатської фракції чи голови комітету за їх дорученням у засіданні Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник голови депутатської фракції, перший заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи дорадчого голосу.

Комітети Верховної Ради України - це постійно діючі робочі органи пар­ламенту, які створюються на строк його повноважень на основі пропорційного представництва депутатських фракцій. Згідно зі ст. 89 Конституції України Вер­ховна Рада України створює комітети для здійснення законопроєктної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень та виконання контрольних функцій, з числа народних депутатів України. Створення комітетів здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про комітети Вер­ховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (в редакції закону від 22 грудня 2005 р.) та Регламенту Верховної Ради України від 10 лютого 2010 р.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що ста­новлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це прого­лосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Апарат Верховної Ради України - внутрішній допоміжний орган Верховної Ради України, який складається з посадових, службових осіб та технічного пер­соналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально- побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяль­ності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробіт­ники парламентського апарату жодних державно-владних рішень від імені пар­ламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розроблення проєктів таких рішень, їх підготовку і виконання.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією Ук­раїни та Регламентом Верховної Ради України. Згідно з ч. 1 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань ко­мітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що прово­дяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депу­татських фракціях та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тим­часова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.

Чергові сесії Верховної Ради, крім першої сесії, починаються першого вів­торка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скли­каються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України не пізніш як у 7-денний строк після дня надходження вимоги про її скликання.

У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада зби­рається на позачергову сесію не пізніш як у 2-денний строк без скликання і пра­цює до скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Новообрана Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніш як на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів і є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу.

Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває най­старший за віком народний депутат України і веде його до обрання Президії сесії. Президія сесії визначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради, організовує роботу Верховної Ради і підписує прийняті нею акти до обрання Голови Верховної Ради та його заступників. Далі засідання Верховної Ради веде Голова Верховної Ради або його заступники.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ч. 1 ст. 84 Конституції України).

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Вер­ховної Ради України, якщо:

1) протягом 1 місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію де­путатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції;

2) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформо­вано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом 30 однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпоча­тися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових вибо­рах, проведених після дострокового припинення Президентом України повнова­жень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припине­ні протягом 1 року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припи­нені Президентом України в останні 6 місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Основною функцією Верховної Ради України є законодавча функція, яка реалізується через відповідні законодавчі процедури - законодавчий процес.

Законодавчий процес в Україні - це врегульований Конституцією Ук­раїни та Регламентом Верховної Ради України порядок створення законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій:

1) підготовка законопроєкту (законодавча пропозиція) та його внесення до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроєкту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроєкту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам Украї­ни та Кабінету Міністрів України. Законопроєкти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проєкту закону про Державний бюджет України. Проєкт закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України. Проекти резолюцій, декларацій, звернень, заяв вносять народні депута­ти України.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи (Президент України або не менш як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України) при перегляді Конституції та внесенні до неї змін і доповнень.

Законопроекти розглядаються Верховною Радою України, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, встановлених Регла­ментом Верховної Ради України. Розгляд і прийняття законопроєкту за процеду­рою трьох читань включає: 1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроєкту та прийняття його за основу;

2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроєкту в другому читанні; 3) третє читання - прийняття законопроєкту, який потребує доопрацю­вання та узгодження, в цілому. Рішення про проведення повторних перших, других читань законопроєктів Верховна Рада може приймати не більше 2-х разів.

За рішенням Верховної Ради України допускається остаточне прийняття законопроєкту (крім проєктів кодексів і законопроєктів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроєкт визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.

Під час другого і третього читань розглядаються порівняльні таблиці зако- нопроєктів, а щодо законопроєктів про внесення змін до законів порівняльні таблиці розглядаються і в першому читанні.

За дорученням Голови Верховної Ради України або відповідно до розподі­лу обов'язків - першого заступника Голови Верховної Ради України, заступника Голови Верховної Ради України або за рішенням головного комітету законо­проєкт направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експерти­зи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені.

За результатами розгляду законопроєкту в третьому читанні Верховна Ра­да може прийняти рішення про: 1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України; 2) перенесення голосування щодо законопроєкту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроєк­ту або до подання Кабінетом Міністрів України проєктів актів, прийняття яких передбачено в законопроєкті, що розглядається; 3) схвалення тексту законо- проєкту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум; 4) відхилення законопроєкту.

Текст прийнятого Верховною Радою закону не пізніш як у 10-денний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше 2 і не пізніше 5 днів з дня його подання, крім випадків, передбачених Рег­ламентом, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Отже, Конституцією України (ст. 94) передбачено можливість відкладального вето, тобто права Президента України відмовити у затвердженні закону. Повторний розгляд закону, повернутого Президентом України до Верховної Ради, є невідкладним. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Вето Президента може бути подолане кваліфікованою більшістю Верхов­ної Ради. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верхо­вною Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіцій­но оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, які приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Згідно з Указом, закони України, інші акти Верховної Ради не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають опри­людненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є, як передбачено Указом, «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр».

Частина 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинно­сті через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбаче­но самим законом, але не раніше дня його опублікування. Акти Верховної Ради, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публі­куватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Верховної Ради набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органа­ми місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Актами Верховної Ради України є закони, постанови, резолюції, деклара­ції, звернення, заяви. Відповідно до ч. 2 ст. 84, ст. 91 Конституції України, Верхо­вна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обгово­рення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та Регла­ментом Верховної Ради України.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Ра­дою України або безпосередньо народом України на всеукраїнському референ­думі з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу щодо всіх інших нормативно-правових актів юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

Постанова Верховної Ради України - це ненормативний акт, за допо­могою якого парламент оформляє свої дії щодо самоорганізації своєї діяльно­сті, тобто обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комі­тетів та обрання їх голів, обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо. Постанови Верховної Ради України приймаються з конк­ретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.

Декларація (від лат. бесіагаїїо - заява, вислів) - це нормативно-правовий акт, що регламентує врегулювання найбільш загальних суспільних відносин. Декларація - назва окремих політико-правових актів, яким властива відповідна урочистість та особлива значущість для розвитку суспільства і держави загалом (наприклад, Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 р., Декла­рація «Про боротьбу за звільнення України» від 20 березня 2014 р. тощо).

Звернення - це завжди індивідуально-владні акти, які адресуються конк­ретним суб’єктам із приводу особливих подій.

Заява - це офіційне ненормативне звернення Верховної Ради України до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, а також парламентів інших держав чи міжнародних органів з відповідною інформацією чи обставинами, які мають юридичне значення (Заява Верховної Ради України від 22 лютого 2013 р. № 30-УІІ «Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейсь­ким Союзом»).

Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного го­лосування, крім випадків, передбачених Регламентом, коли проводиться таємне голосування шляхом подання бюлетенів.

Рішення Верховної Ради можуть бути скасовані Верховною Радою до під­писання відповідного акта Верховної Ради Головою Верховної Ради України.

Закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, ска­суванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність.