§ 20. Конституційно-правовий статус Президента України

Місце та роль Президента України в механізмі державної влади; особливості виборів Президента України; строк повно­важень Президента України, дострокове припинення повно­важень Президента України; повноваження та акти Прези­дента України; Секретаріат Президента України

Конституційно-правовий статус Президента України вста­новлюється нормами Конституції України, які визначають міс­це та роль Президента України в системі органів державної влади та його відносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за дер­жавну зраду та інші злочини; визначають функції та повнова­ження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996 р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 черв­ня 1995 р., які визначали його статус як глави держави і гла­ви виконавчої влади, не відносить Президента України до зако­нодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. У той же час, за Конституцією України 1996 року глава держави зберігав до­сить широкі повноваження (установчі та контрольні) у сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сфе­рах законодавчої і судової влади. Досвід Франції, де тривалий час використовувалася подібна модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визначення статусу глави держави характеризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, по­годжене функціонування та взаємодію різних видів органів державної влади, в кризових умовах. Однак досвід інших дер­жав, де намагалися запровадити інститут глави держави за «французьким зразком», продемонстрував тенденції до узур­пації влади в руках президента та нівелювання ролі законодав­чої і судової гілок влади (колишні колонії Франції в Африці, Білорусь, Росія, країни Центральної Азії тощо).

У ряді держав (наприклад, Болгарія, Молдова, Румунія) досить швидко трансформували статус глави держави, адаптувавши йо­го до вимог парламентарно-президентської форми правління.

Це свідчить про нестійкий (перехідний) характер президентсь­ко-парламентарних форм правління, подібних до закріпленої Конституцією України 1996 року, і в значній мірі обумовило потрібність проведення в Україні конституційної реформи.

Із унесенням до Конституції України змін 8 грудня 2004 ро­ку конституційний статус Президента України отримав по­дальшу трансформацію, що пов’язано з переходом до парла­ментарно-президентської форми правління. Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (пов­новаження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), у той же час розширилися його контрольні пов­новаження стосовно Верховної Ради України — Президент Ук­раїни отримав додаткові підстави для дострокового припинен­ня повноважень парламенту.

Конституційна реформа не призвела до зміни функцій глави держави — Президент України є гарантом державного суве­ренітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) — та не вплинула на конститу­ційні гарантії його діяльності. Це свідчить, що і після внесен­ня змін до Конституції України 8 грудня 2004 року Президент України продовжує відігравати суттєву роль в механізмі дер­жавної влади, насамперед, як інститут, що забезпечує стабіль­ність державної влади, взаємодію її різних гілок.

Конституція України передбачає певні умови, що забезпе­чують контроль за діяльністю Президента України, виключа­ють можливість його перетворення в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1) обмеження терміну повноважень Президента України п’ятирічним строком (ч 1. ст. 103);

2) його обрання шляхом загальних прямих виборів (ч. 1 ст. 103);

3) заборона Президенту України мати інший представниць­кий мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян (ч.

3) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);

4) можливість усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

5) можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента України неконституційними, внаслідок чого 300

вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Су­дом України відповідного рішення.

Президент України на час виконання повноважень корис­тується правом недоторканності (ст. 105 Конституції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальну справу, арештувати тощо.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і збері­гається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Порядок обрання Президента України визначається Конс­титуцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» в редакції Закону від 16 березня 2004 р.

Згідно з Конституцією України вибори Президента України здійснюються безпосередньо виборцями на основі загальних принципів виборчого права України — вільних виборів, за­гального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємно­го голосування.

Конституція України встановлює додаткові, порівняно з ви­борами народних депутатів України чи місцевими виборами, умови щодо пасивного виборчого права громадян при виборах Президента України:

- по-перше, підвищується віковий ценз (з 18 при місцевих виборах та 21 року при виборах народних депутатів України до 35 років при виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого та політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних та соціальних проблем, а це, у свою чергу, досягається з відповід­ним віком;

- по-друге, при виборах Президента України встановлюєть­ся ценз осілості — десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні.

- по-третє, передбачається мовний ценз — володіння дер­жавною мовою;

- по-четверте, встановлюється заборона одній і тій самій особі обиратися Президентом України більше ніж два строки підряд. Обрання на третій чи четвертий строк також можливе, але лише після перерви.

Порядок і строки призначення виборів. Вибори Президен­та України можуть бути черговими, позачерговими (достроко­вими) і повторними.

При цьому чергові вибори Президента України проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президен­та України. Дата їх проведення чітко визначена в Конституції України — остання неділя останнього місяця п’ятого року пов­новажень Президента України, а призначаються вони Верхов­ною Радою України не пізніше як за 130 днів до дня виборів.

Позачергові вибори Президента України проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період дев’яноста днів із дня припинення повноважень.

Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було вклю­чено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, вклю­чені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повтор­ного голосування зняли свої кандидатури.

Постанову про призначення повторних виборів Президента України Верховна Рада України приймає на підставі подання Центральної виборчої комісії.

Висування і реєстрація кандидатів на пост Президента Ук­раїни. Право висування кандидатів на пост Президента Украї­ни реалізується громадянами України через політичні партії та їх виборчі блоки (далі — партії (блоки)), а також самовису- ванням у порядку, визначеному Законом України «Про вибори Президента України» (статті 44-48).

Реєстрація кандидата на пост Президента України здійс­нюється Центральною виборчою комісією за умови отримання таких документів:

1) анкети кандидата на пост Президента України за фор­мою, встановленою Центральною виборчою комісією України (заповнюється кандидатом особисто);

2) автобіографії особи, висунутої кандидатом, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинна містити: прізви­ще, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відо­мості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (занят­тя), місце роботи, громадську роботу (зокрема на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку;

3) передвиборної програми кандидата, викладеної держав­ною мовою, обсягом до 12 тис.

4) документа про внесення грошової застави (вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандида­та на пост Президента України, або кандидатом на пост Прези­дента України в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії України в розмірі 500 тис. гривень)^[51];

5) декларації про майно та доходи відповідно до ст. 50 цього Закону;

6) фотографій кандидата за розмірами та в кількості, вста­новленими Центральною виборчою комісією.

Для реєстрації кандидатом у Президенти України особи, ви­сунутої партією (блоком), крім документів, передбачених ч. 1 цієї статті, подаються також такі документи:

1) подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплене печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

2) копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчені Міністерством юстиції України після початку ви­борчого процесу;

3) витяг із протоколу з’їзду (зборів, конференції) кожної партії, що увійшла до складу виборчого блоку, про утворення ви­борчого блоку, засвідчений підписом керівника партії та скріпле­ний печаткою цієї партії — в разі висунення кандидата блоком;

4) угода про утворення виборчого блоку (в разі висунення кандидата блоком);

5) витяг із протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (між- партійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про висунення кандидата на пост Президента України від партії (блоку);

6) заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку).

Подання зазначених документів до Центральної виборчої комісії України для реєстрації кандидатів закінчується за 90 днів до дня виборів Президента України, а сама реєстрація закін­чується не пізніше ніж за 85 днів до дня виборів.

На підтримку кандидата на пост Президента України має бути зібрано не менш як 500 тис.

Результати виборів Президента України встановлює Централь­на виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних тери­торіальних виборчих округів на підставі протоколів територіаль­них виборчих комісій не пізніше як на десятий день від дня виборів.

Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день вибо­рів було включено не більше двох кандидатів на пост Прези­дента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жодного кандидата не було обрано, Цент­ральна виборча комісія України приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення пов­торних виборів Президента України.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно, Центральна виборча комісія України приймає рішення про проведення повторного го­лосування, яке призначається на третю неділю після дня виборів.

Строк повноважень Президента України — п’ять років. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше, ніж через тридцять днів після офіційного оголошення резуль­татів виборів, з моменту складення присяги народові на урочис­тому засіданні Верховної Ради України. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інауґурація (від англ. inauguration).

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу в п’ятиденний строк після офіційного оголо­шення результатів виборів.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голо­ва Конституційного Суду України.

Свої обов’язки Президент України виконує до вступу на пост новообраного Президента. Проте Конституція України (ст. 108) передбачає можливість і дострокового припинення повнова­жень Президента України у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Під відставкою Президента України варто розуміти зали­шення поста Президента України виключно з власної ініціати­ви і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я згідно зі ст. 110 Конститу­ції України має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Вер­ховного Суду України, — за зверненням Верховної Ради Ук­раїни і медичного висновку. Неможливість виконання Прези­дентом України своїх повноважень за станом здоров’я означає такий стан здоров’я Президента України, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов’язки на час обговорення цього питання Верховною Радою України, але не зможе їх виконувати і в майбутньому. Тим самим тимчасовий розлад здоров’я не може бути підставою для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Президента України вна­слідок неможливості виконання ним своїх повноважень за ста­ном здоров’я.

За загальним правилом Президент України як глава держа­ви не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом не­доторканності, а політична — інститутом контрасігнатури, під чим розуміють скріплення акту Президента України підпи­сом Прем’єр-міністра України або міністра, відповідального за акт та його виконання. Проте в особливих випадках Президент України підлягає конституційно-правовій відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України — він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпіч­менту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочи­ну (рис. 23).

Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конститу­ції і законів держави.

Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту.

Рис. 23. Усунення Президента України з поста в порядку імпічменту

Так, застосування процедури імпічменту можливе за умови:

1) наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять оз­наки державної зради або іншого злочину;

2) наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про імпічмент.

Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі імпічменту, що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченою ст. 109 Конституції Ук­раїни (відставка Президента України).

Для проведення розслідування Верховна Рада України ство­рює спеціальну тимчасову слідчу комісію, призначає спеціаль­ного прокурора і спеціальних слідчих. Спеціальна тимчасова слідча комісія має право користуватися всіма засобами вста­новлення істини: допитувати свідків, вимагати і досліджувати (вивчати) документи, проводити експертизи, слідчі експери­менти тощо.

До складу спеціальної тимчасової слідчої комісії входять народні депутати з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій, спеціальний прокурор та троє спеціальних слідчих. У разі обрання спеціальним про­курором та спеціальним слідчим народного депутата врахо­вується принцип пропорційного представництва депутатської фракції у спеціальній тимчасовій слідчій комісії.

На посади спеціального прокурора, спеціальних слідчих може бути обрана лише особа, яка відповідає таким вимогам:

1) є громадянином України, який проживає на її території не менше десяти років;

2) вільно володіє державною мовою;

3) має вищу юридичну освіту;

4) має не менш як десятирічний стаж роботи на посаді атесто­ваного прокурора чи слідчого правоохоронних органів України;

5) не має судимості.

Усунення Президента України з поста автоматично припи­няє виконання ним своїх обов’язків, він втрачає недотор­канність та може бути притягнений до юридичної відповідаль­ності як звичайний громадянин.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покла­дається на Голову Верховної Ради України (ст. 112 Конституції України). Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати окре­мі повноваження глави держави, зокрема:

- звертатися з посланнями до народу та зі щорічними і поза­черговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конс­титуції України, проголошувати всеукраїнський референ­дум за народною ініціативою;

- призначати позачергові вибори до Верховної Ради України;

- припиняти повноваження Верховної Ради України;

- вносити до Верховної Ради України подання про призна­чення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Вер­ховної Ради України Генерального прокурора України;

- призначати на посади та звільняти з посад половину скла­ду Ради Національного банку України;

- призначати на посади та звільняти з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіо­мовлення;

- призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України;

- присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- здійснювати помилування;

- створювати у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень кон­сультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Ядро конституційно-правового статусу Президента України становлять норми Конституції України, які визначають функ­ції та повноваження глави держави.

Функції Президента України — це основні напрямки діяль­ності (найважливіші обов’язки) глави держави, які обумовлені його місцем та роллю в системі органів державної влади.

Компетенція Президента України — це сукупність визна­чених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.

Повноваження Президента України — це конкретні права та обов’язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.

Функції та повноваження, що належать згідно з Конститу­цією України виключно Президенту України, складають пре­рогативу глави держави.

Основні функції Президента України як глави держави ви­значені у ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод лю­дини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повнова­женнями, він: забезпечує державну незалежність, національ­ну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національ­ної безпеки і оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.

Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції Ук­раїни, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реаліза­ції конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України корис­тується виключним правом вносити до Верховної Ради України за­конопроект про внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвер­дження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України Президент України може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності за­конів та інших актів Верховної Ради України, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Консти­туції України та скасовує акти Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина Президент України реалізує свою конституційну функцію шля­хом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичай­ного стану; оголошує за потреби окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Закріплені в Конституції України повноваження Президен­та України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження — повноваження із предс­тавництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Так, зовні країни Президент України:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійс­нює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України^[52];

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

- приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних пред­ставників іноземних держав;

- підписує закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відноси­нах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та зі щорічними і по­зачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автоном­ній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента стосовно Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента Украї­ни не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція Ук­раїни, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України, є суб’єктом законодавчого процесу і здійснює певні повноваження стосовно Верховної Ради Украї­ни та у сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Верхов­ній Раді України;

- підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою Украї­ни законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Консти­туції України, проголошує всеукраїнський референдум за на­родною ініціативою;

- припиняє повноваження Верховної Ради України у випад­ках, передбачених ст. 90 Конституції України;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України.

3. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади, Пре­зидент України, водночас, наділяється Конституцією України певними повноваженнями установчого та контрольного харак­теру стосовно до Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. Так, Президент України:

- вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

- за поданням Кабінету Міністрів України призначає на поса­ду і звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій;

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

- скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

4. Повноваження Президента України у сфері судової влади.

Згідно з принципами поділу влади та незалежності судів Президент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійс­нюючи при цьому установчі функції. Це знаходить свій вияв у його повноваженнях, пов’язаних з формуванням органів су­дової влади, зокрема, Президент України:

- призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

- утворює суди у визначеному законом порядку;

- здійснює перше призначення на посаду професійного суд­ді строком на п’ять років.

Крім установчих повноважень, у сфері судової влади Прези­дент України здійснює помилування.

5. Повноваження Президента України у сфері національ­ної безпеки, оборони та військової політики.

Національна безпека являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об’єктів безпеки відносяться: права і свободи людини і громадянина; ма­теріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет та територіальна цілісність держави; довкілля тощо.

Основним суб’єктом гарантування безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів держав­ної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері такі повноваження:

- Верховного Головнокомандувача Збройних сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище команду­вання Збройних сил України, інших військових формувань;

- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки й оборони України, яка згідно зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з пи­тань національної безпеки й оборони при Президентові України^[53];

- матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпе­чення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

- заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технічно­го, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу по­тенційних та реальних загроз національним інтересам України;

- доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відпо­відних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

- залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціону­ють у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, вве­дених в дію указами Президента України;

- забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інфор­мації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбува­ються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національ­ним інтересам України;

- питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введен­ня воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголо­шення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної еко­логічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів вико­навчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичай­ного стану;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в ме­жах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяль­ності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайно­го стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній без­пеці України. Як Голова Ради національної безпеки і оборони України Президент України:

1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпе­ки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов’язані з виконанням покладених на неї функцій;

5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і обо­рони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони Ук­раїни, його структуру і штат.

- вносить до Верховної Ради України подання про оголо­шення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки дер­жавній незалежності України;

- приймає за потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі потреби окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

6. Повноваження Президента України з формування ін­ших органів та призначення посадових осіб, що не відносять­ся безпосередньо до певної гілки влади.

Президент України бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не віднесені Конституцією України до виконав­чої та судової гілок влади. Він, зокрема:

- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Вер­ховної Ради України Генерального прокурора України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомов­лення.

7. Інші повноваження Президента України.

Конституція України відносить до компетенції Президента України також і деякі інші повноваження потрібні для здійс­нення функцій глави держави. Так, Президент України:

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ран­ги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює прези­дентські відзнаки та нагороджує ними;

- вирішує питання громадянства, приймає рішення про на- лавання до громадянства України та позбавлення громадянст­ва України;

- приймає рішення про надання притулку в Україні;

- створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консуль­тативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент України видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов’язковими 314

до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента України носять підзаконний характер: вони вида­ються на основі Конституції і законів України.

Указ — це правовий акт глави держави, який видається з най­важливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний характер. Нормативні укази відносяться до невизначеного кола фізич­них та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненорма­тивні укази мають індивідуальне значення.

У Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Ука­зом Президента України від 10 вересня 1994 року № 512/94 визначається, що Указами Президента України оформляються:

- нормативні акти Президента України, тобто акти, які роз­раховані на постійну або багаторазову дію;

- рішення Президента України щодо призначення та звіль­нення з посад;

- зупинення актів Кабінету Міністрів України, скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- нагородження державними нагородами, присвоєння почес­них звань України;

- присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів;

- заснування президентських відзнак і нагородження ними;

- прийняття до громадянства України і вихід з громадянства України, надання політичного притулку;

- помилування;

- тлумачення прийнятих Президентом України актів.

Розпорядження — ненормативний акт глави держави, який носить індивідуальний організаційний характер. Згідно із за­значеним Положенням, розпорядженнями Президента України оформляються:

- доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади;

- рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Секретаріату Президента України;

- призначення представників від України для участі в ро­боті міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав;

- призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних органах, установах, організаціях тощо.

Проекти указів і розпоряджень Президента України готують і вносять Кабінет Міністрів України, міністерства, інші цент­ральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада мі­ністрів Автономної Республіки Крим, Глава Секретаріату Пре­зидента України, Радники Президента України, структурні підрозділи Секретаріату Президента України.

Укази і розпорядження на підпис Президенту України подає Глава Секретаріату Президента України.

Деякі акти Президента України потребують контрасиг­нації — скріплення підписами Прем’єр-міністра України і мі­ністра, відповідального за акт та його виконання. До них належать акти, видані з питань, пов’язаних зі здійсненням представництва держави в міжнародних відносинах, керів­ництвом зовнішньополітичною діяльністю держави, веденням переговорів та укладанням міжнародних договорів України; прийняттям рішення про визнання іноземних держав; призна­ченням та звільненням глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; припиненням повноважень Верховної Ради України тощо.

Порядок оприлюднення актів Президента України визна­чається Указом Президента України № 0503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та наб­рання ними чинності» від 10 червня 1997 року. Згідно з цим Указом акти Президента України не пізніше як у п’ятнадцяти- денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Нормативні акти Президента України набирають чинності через десять днів із дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опуб­лікування в офіційному друкованому виданні.

Ненормативні акти Президента України можуть не публіку­ватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним держав­ним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чин­ності з моменту одержання їх державними органами або орга­нами місцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом України акту Президента України не­конституційним, він втрачає чинність із дня ухвалення Конс­титуційним Судом України відповідного рішення.

З метою забезпечення здійснення повноважень глави держа­ви Президент України утворює постійний орган — Секрета­ріат Президента України. Це відповідає положенням п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Секретаріат Президента України не являє собою органу дер­жавної влади, до його функцій входить створення потрібних умов, без яких неможливі здійснення повноважень глави дер­жави, його зв’язок з іншими органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування.

Правову основу діяльності Секретаріату України складають: Конституція та закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також Положення про Секре­таріат Президента України, затверджене Указом Президента України від 24 березня 2005 року № 532/2005 (у редакції Ука­зу Президента від 22 вересня 2005 року № 1319/2005).

Основним завданням Секретаріату є забезпечення здійснен­ня Президентом України його конституційних повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості.

Для виконання основного завдання Секретаріат здійснює орга­нізаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно- аналітичне, матеріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реалізації Президентом України визначених Конс­титуцією України повноважень глави держави.

Секретаріат у процесі виконання покладених на нього завдань представляє позицію Президента України у взаємодії з Верхов­ною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Консти­туційним Судом України, правоохоронними, іншими держав­ними органами, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями.

До складу Секретаріату входять:

- Голова Секретаріату Президента України, Перший заступ­ник Голови Секретаріату Президента України, заступник Го­лови Секретаріату Президента України;

- Прес-секретар Президента України;

- Постійний представник Президента України у Верховній Раді України, Постійний представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Постійний представник Прези­дента України у Конституційному Суді України;

- головні служби.

Для здійснення своїх функцій Секретаріат Президента Ук­раїни має право:

1) брати за дорученням Президента України участь в опра­цюванні проектів указів і розпоряджень Президента України у Кабінеті Міністрів України, Раді національної безпеки й обо­рони України та інших державних органах;

2) запитувати та одержувати в установленому порядку ін­формацію, документи і матеріали від державних органів, орга­нів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організа­цій і посадових осіб;

3) використовувати державні, у тому числі урядові, системи зв’язку і комунікацій, мережі спеціального зв’язку та інші технічні засоби;

4) користуватися в установленому порядку базами даних державних органів;

5) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивченні окремих питань учених і фа­хівців, у тому числі на договірній основі, працівників цент­ральних та місцевих органів виконавчої влади;

6) порушувати за дорученням Президента України перед керівниками органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування, підприємств, установ і організацій питання про усунення виявлених у їх діяльності недоліків, інформувати правоохоронні органи про порушення Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України.