КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД УКРАЇНИ

Анотація. Тема присвячена огляду конституційного ладу як однієї із базових категорій конститу­ційного права, з’ясуванню його змісту та сутності, розгляду принципів, основ, а також гарантій конституційного ладу.

Після вивчення цієї теми студент повинен знати:

- поняття та зміст конституційного ладу України;

-характеристики правової держави та громадянського суспільства як складові змісту консти­туційного ладу;

- принципи та основи (засади) конституційного ладу;

- гарантії конституційного ладу.

Ключові терміни та поняття: конституційний лад України, правова держава, громадянське суспільство, принципи конституційного ладу, основи (засади) конституційного ладу; гарантії конституційного ладу.

Поняття та зміст конституційного ладу України. Концепт «конституційний лад» є одним з найважливіших та водночас одним з найбільш невизначених у сучасній конституційно - правовій науці. Будучи однією з фундаментальних категорій конституціоналізму, консти­туційний лад не має свого легального, закріпленого в чинному законодавстві визначення. Втім ця категорія застосовується в тексті Конституції України, наприклад, у статтях 5, 17, 37 (А. Крусян)

Поширеним у науці є розуміння конституційного ладу як системи суспільних від­носин, передбачених і гарантованих конституцією і законами, прийнятими на її осно­ві і у відповідності до неї (В. Погорілко, В. Федоренко). Особливо слід підкреслити, що не будь-які суспільні відносини можна розглядати як складову конституційного ладу, а тільки такі, що передбачені й гарантовані Конституцією як Основним Законом. Тільки подібний зв’язок між конституційними нормами і суспільними відносинами дає можли­вість перейти на новий теоретичний рівень і тлумачити конституційний лад як певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права (О. Прієшкіна, В. Погорілко).

Висловлюється також думка, що під конституційним ладом України слід розуміти пе­редусім систему відповідних правовідносин, які виникають, змінюються та припиняють­ся у зв’язку із визначенням сутності, змісту та юридичних ознак суспільного та держав­ного ладу України (О. Скрипнюк). Однак у будь-якому разі дослідники конституційного ладу вважають, що він втілює в конституційно-правову практику ряд найважливіших, загально визначених суспільних цінностей, що зумовлюють особливості правового ста­тусу особи, демократичні процедури формування, організації й функціонування дер­жавної влади, взаємодію різних її органів, вільну діяльність інститутів громадянського суспільства(Ф. Веніславський).

Розглядаючи поняття «конституційний лад» на дисертаційному рівні, О. В. Прієшкіна робить висновок, що конституційний лад України — це система суспільних відносин (со­ціальних, економічних, політико-правових), передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на їх основі й відповідно до них, які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і громадянина.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-пра­вових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Сучасний конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено від­повідним характером суспільства, держави і права, які поєднують риси різних соціаль­но-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права, перебуваючи у фазі становлення. Сучасний конституційний лад — це суспільство з розвиненою системою ринкових відносин та надійними соціальними гарантіями.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою, насамперед і головним чином, передбачені й гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад становить собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, основних ви­дів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-пра­вових відносин, насамперед опосередковує собою передбачену Конституцією України форму держави: за характером державного устрою і державного правління — унітарну республіку і форму безпосереднього народовладдя — вибори, референдуми тощо.

Конституційний лад — це конституційно закріплена (заснована на конституційно за­кріплених засадах) та реально існуюча система організації держави та суспільства (дер­жавного та суспільного ладу), що визначає та забезпечує політико-правові основи форму­вання сучасного українського конституціоналізму (А. Крусян).

В основі такого розуміння застосовано концептуальний підхід до конституційного ладу як політико-правового явища державно-правової та соціальної дійсності, в основі якого постулати громадянського суспільства та демократичної правової держави, що детермі­нує визначення його сутності та змісту не тільки на формально-юридичному рівні, але й з урахуванням соціально-політичних, економічних, соціокультурних характеристик.

Сутність конституційного ладу в Україні, на думку В. Шаповала, визначається зміс­том І, III і XIII розділів Конституції. Розділ І «Загальні засади» закріплює основи кон­ституційного ладу, містить положення сутнісного характеру, більшість із яких виконує роль юридичного підґрунтя, нормативної першооснови для інших конституційних по­ложень. Цей розділ — змістовний стрижень Основного Закону, значна частина його норм є нормами-принципами, які забезпечують найбільш загальний рівень регулювання. Роз­діл III «Вибори. Референдум», розвиваючи відповідні основи конституційного ладу, ви­значає загальні умови здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії. Зміст розділу відображає юридичні параметри реалізації ідеї народного суве­ренітету або народовладдя.

Правова держава та громадянське суспільство як інституціоналізація змісту конституцій­ного ладу. Зміст конституційного ладу інституціоналізується громадянським суспільством і демократичною правовою державою. Конституційний лад базується на фактично існую­чих суспільному та державному ладі — для того щоб існував певний конституційний лад, необхідна наявність двох складових вихідних елементів: держави і суспільства, кожен з яких постає як сукупність складних взаємозв’язків та взаємовідносин між окремими еле­ментами, що їх утворюють (Ю. Тодика).

Термін «громадянське суспільство» не є новим та розуміється у науковій літературі як спільність вільних, рівноправних людей та їх об’єднань, яким держава забезпечує юри­дичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті; як система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забез­печують умови для реалізації приватних для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління (П. Рабінович); як суспільство з розви­неними економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв’язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії та права (Ю. Шемшученко ).

Таким чином, громадянське суспільство у контексті сучасного українського конститу­ціоналізму — це вільне, гуманістичне, демократичне, правове, індивідуалізоване, струк- туроване (інституціоналізоване), самоврядне суспільство, вищою цінністю якого є люди­на та її свобода (А.

Як зазначається у науковій літературі, діалектичний зв’язок держави і громадянського суспільства полягає утому, що не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює державу. Саме таким чином забезпечується від­носно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової дер­жави.

Правова держава — це перш за все конституційна держава, це високий рівень забезпе­чення режиму верховенства права, права людини і громадянина в усіх сферах суспільного життя (О. Прієшкіна). Правова держава може бути визначена як особливий стан органі­зації державної влади у громадянському суспільстві, який виникає за умов досягнення в ньому високого рівня правової культури його членів і передбачає реалізацію державою свого функціонального призначення на засадах верховенства права, поділу влади, визна­ння і реалізації прав і свобод людини і громадянина, а також взаємної відповідальнос­ті держави та особи. Серед ознак правової держави слід розрізняти ціннісні (наприклад, верховенство права, визнання і реальне забезпечення прав і свобод людини) та інститу- ціональні (поділ влади, верховенство правового закону тощо) ознаки. Відповідно, перші мають визначати мету і напрямки трансформації держави, а другі — втілювати перевірені світовою практикою механізми повноцінної реалізації перших (О. Головащенко).

Правова держава та громадянське суспільство є взаємопов’язаними явищами — ґрун­туючись на аналізі показників політичного, економічного та культурного розвитку про­відних демократичних держав (зокрема рівень благополуччя громадян, освіченість, наяв­ність середнього класу, рівень гарантованості політичних прав та громадянських свобод), вчені роблять висновок про те, що для демократичного розвитку важливими є політичні, економічні та соціальні чинники, взяті у своїй єдності (К. Павшук).

Принципи та основи конституційного ладу. Принципи конституційного ладу — основні керуючі ідеї, фундаментальні засади, на яких повинні формуватися конституційно-пра­вові зв’язки в умовах побудови в Україні громадянського суспільства та демократичної правової держави.

Важливе значення мають фундаментальні принципи конституційного ладу, до яких належать державний суверенітет; гуманний статус людини; верховенство права; народо­владдя; політичний плюралізм; різноманіття і свобода економічної діяльності; цілісність та системність конституційного ладу; визначення гарантій саморозвитку громадянського суспільства; загальні принципи дії механізму державної влади.

Конституційному ладу властиві й особливі принципи: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина; обмеженість міжнародних договорів щодо національного законодавства України; єдине громадянство; визнання української мови державною; ці­лісність і недоторканність території України; пріоритетне право власності Українського народу на природні ресурси; непорушність права приватної власності; неприпустимість використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їхній діяльності; територіальна автономія окремих адміністративно- територіальних одиниць (О. Прієшкіна)

Водночас «основи конституційного ладу України» — це засадничі положення, ідеї, основоположні закріплені на конституційному рівні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину відповідний і достатній комплекс прав і свобод та характеризують її як конституційну державу (І. Забокрицький, О. Прієшкіна).

Виходячи з цього, зміст першого розділу Основного Закону, присвячений засадам конституційного ладу, має бути структурований на «видові» основи конституційного ладу, а саме:

- основні характеристики Української держави;

- гуманістичні основи конституційного ладу;

- політичні основи конституційного ладу;

- соціально-економічні основи конституційного ладу;

- національно-культурні основи конституційного ладу;

- екологічні основи конституційного ладу.

Основні характеристики Української держави як одна з засад (основ) конституційного ладу включають положення статей 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 17, 19 Конституції.

Так, відносно положень статті 1 Конституції України щодо визначення України як «де­мократичної, соціальної, правової держави» слід зазначити наступне. Враховуючи вітчиз­няні конституційні реалії, доктринальні концепції щодо співвідношення демократичної, правової та соціальної держави та ґрунтуючись на сучасній теорії демократії та демокра­тизму, можна дійти висновку, що характеристика України як демократичної держави, яка має ознаки правової держави, є теоретично та практично виправданою (А. Крусян).

Стаття 2 Конституції України встановлює засади державного ладу України — суверені­тет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Вказані статті Конституції України встановлюють притаманні правовим державам за­сади функціонування держави: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 6 Конституції України); державна влада в Україні здійснюється на засадах її по­ділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 7 Конституції України); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України) тощо.

Крім того, як суверенна держава Україна також має всі необхідні державні атрибути: державні символи (ст. 20 Конституції України), державну мову (ст. 10 Конституції Украї­ни), власну національну грошову одиницю — гривню (ст. 99 Конституції України), столи­цю, офіційну назву, власну правову систему тощо.

Гуманістичні засади конституційного ладу України — це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місце­вому самоврядуванні. Як зазначається у науковій літературі, гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на по­вазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.

Гуманістичні засади конституційного ладу містяться, зокрема, у положеннях статей З, 4, 25 чинної Конституції України.

Конституція України визначає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпеку «найвищою соціальною цінністю» (ч. 1 ст. З Конституції України).Згідно з її Преамбулою одним із головних мотивів прийняття Основного Закону України була необхідність «забезпечення прав і свобод людини» (ч. 4 Преамбули Конституції). Крім цього, ч. 2 ст. З Конституції України визначено, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Це дає змогу говорити про консти­туційне визнання принципу пріоритетності прав людини у взаємовідносинах «людина — суспільство — держава» і обов’язок держави визнавати, забезпечувати і захищати ці права (А. Крусян).

Конституційна свобода людини не обмежується тільки фізичною свободою, існує і не­матеріальна (духовна) частина життєдіяльності індивіда, яка залежить від його духовно- культурної та політичної свободи. Звідси значення набуває така тенденція громадянського суспільства та відповідне конституційно-правове забезпечення, як тенденція гуманізації. Гуманізація проявляється в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства, а саме: в сприйманні людини як цінності для суспільства; у визнанні її права на вільний розвиток та виявлення своїх здібностей і можливостей; в повазі до честі та гідності особи; в утвер­дженні блага людини як критерію оцінки суспільних відносин тощо. Забезпечення духов­но-культурної сфери індивідуальної свободи набуває юридичної форми в закріпленні права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України), права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України), а також в закріпленні культурних прав і свобод, які надають доступу до знань та інших духовних і культурних здобутків людства, зокрема, через право на освіту, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.ст. 53, 54 Конституції України). Крім того, кожному конституційно гарантується таємниця листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати те­риторію України (ст.ст. 31, 32, 33 Конституції України) (А. Крусян).

Окремо у ст. ст. 4, 25 Конституції України закріплено, що в Україні існує єдине грома­дянство. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/ 2004 (у справі про призначення судом більш м’якого покарання) гуманізм визнається конституційним принципом (п. 4.1 мотивувальної частини рішення), а в рішенні від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) гуманізм розглядається як принцип діяльності правотворчих і правозастосов- чих органів держави (п. 4 мотивувальної частини рішення).

До гуманістичних засад конституційного ладу також іноді відносять національний та народний суверенітет. Суверенітет народу означає, що народ здійснює управління всі­ма державними та суспільними справами безпосередньо та через систему як державних, так і недержавних органів (В. Погорілко, М. Ставнійчук). Суверенітет народу насампе­ред знаходить свій вияв у тому, що народ створює та конституює державу, надає повно­важень органам держави, які становлять державний механізм, регулярно формує склад представницьких органів держави. З моменту утворення держави суверенним народом цієї ж риси — суверенності набуває і держава як його (народу) публічно-владна організа­ція (Ю. Ключковський).

Поняття суверенітету нації виникає в XX ст. як право нації на самовизначення, аж до створення національної держави. Однак, якщо національний суверенітет розглядати тільки так, то може виникнути проблема суперечності народного і національного суве­ренітету, оскільки домінанта однієї нації, виражена у створенні держави, може призвести до утиску інтересів інших націй і народностей, які становлять народ. Тому національний суверенітет в демократичній конституційній державі повинен діалектично поєднуватися з народним суверенітетом і виражатися, передусім, у втіленні інтересів титульної (най­більш численної) нації та в праві інших націй (національних меншин, народностей тощо) на збереження своєї ідентичності, реалізації мовних прав (право використовувати свою національну мову в державній сфері, у спілкуванні з державними органами, установами, організаціями тощо), освітніх прав (заборона всіх форм расової дискримінації при реа­лізації права на освіту, навчання рідною мовою, її вивчення, право на створення освіт­ніх установ тощо), культурних прав (збереження і розвиток культури, релігії, традицій і звичаїв за умови, що вони не суперечать національному праву та міжнародним стандар­там тощо). Формами реалізації цих та інших прав можуть бути: національно-культурна автономія, створення національно-державних (автономних) одиниць у складі держави, участь на рівній недискримінаційній основі в представницьких та інших органах держав­ної влади та місцевого самоврядування тощо (А. Крусян).

Аналіз Конституції України підтверджує висновок про встановлення окремих об­межень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або зміс­товний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення — вибори, ре­ферендум, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69), а також процедуру їх засто­сування (наприклад, згідно зі ст. 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії).За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди­ни і громадянина» (ст. 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний харак­тер (В. Кравченко).

Політичні основи конституційного ладу містяться в положеннях ст.ст. 14, 15, 17, 18, 20, 36, 37, 69, 71- 74 та інших Конституції.

Характеризуючи політичні основи конституційного ладу, перш за все слід відмітити політичну та ідеологічну багатоманітність. Вчені зазначають, що громадянське суспіль­ство може існувати лише за умови реального політичного та ідеологічного плюралізму, що випливає з права кожної людини на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Закрі­плений ст. 14 Конституції України принцип політичної багатоманітності означає багато­партійність, можливість створення будь-якої політичної партії чи громадської організа­ції, які провадять свою діяльність відповідно до вимог закону.

Принцип багатоманітності суспільного життя є відправним у реалізації права на сво­боду об’єднання і встановлення інститутів громадянського суспільства. Громадські ор­ганізації, вільні асоціації, союзи та політичні партії здійснюють функцію формування суспільної думки та політичної волі. Закріпивши свободу думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань та свободу об’ єднань, Основний Закон став пра­вовим фундаментом публічності політичного процесу (К. Павшук).

Діяльність політичних партій є необхідною передумовою формування демократичної, правової держави та розвинутого громадянського суспільства, а також їх взаємодії. Кон­ституційні засади існування багатопартійної політичної системи, принципи організації та діяльності політичних партій в Україні закріплено у ст. ст. 15, 36, 37 Основного Закону держави, а саме: політична багатоманітність; свобода політичної діяльності, не забороне­ної Конституцією і законами України; право громадян України на свободу об’єднання у політичні партії; визначення основної мети функціонування політичних партій, зокрема, сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян та участь у виборах; чле­нами політичних партій можуть бути лише громадяни України; закріплення норми, щодо обмеження членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і за­конами України (А. Крусян).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про політичні партії» право громадян на свободу об’єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволен­ня політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського по­рядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в ін­ших випадках, передбачених Конституцією України.

Беззаперечно, до політичних основ конституційного ладу належать інститути безпосе­редньої демократії (Розділ III Конституції України «Вибори. Референдум») із встановлен­ням, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії; а також політичні права громадян (зокрема, ст. ст. 38- 40 Кон­ституції України).

Національно-культурні основи закріплені у положеннях ст. ст. 10, 11, 12 Конституції України. Перш за все мова йде про закріплення статусу української мови як державної та встановлення, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Конституційним Судом України було роз’яснено, що положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що укра­їнська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самовря­дування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого само­врядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

Конституція України встановлює, що держава сприяє консолідації та розвиткові укра­їнської нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних мен­шин України, а також дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Соціально-економічні основи конституційного ладу містяться у положеннях статей 13, 14, 41- 50 та інших Конституції України. Аналізуючи економічні основи конституційного ладу України, у першу чергу, слід відмітити врегулювання відносин власності як базових у відповідній сфері. У Конституції не закріплюється переліку форм власності в Україні, йдеться про приватну, державну та комунальну власність (ст. 41).

Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:

1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання — всі суб’єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. З ст. 13).

2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб’єктів власності й господарювання (ч. З ст. 13).

3. Встановлює перелік природних об’єктів власності Українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13).

4. Визначає коло суб’єктів права розпоряджатися власністю Українського народу — ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13).

5. Визначає коло суб’єктів права користування природними об’єктами права власності народу — громадяни України (ч. 2 ст. 13).

6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14).

7. Встановлює обмеження щодо використання власності — вона не повинна викорис­товуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршу­вати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41). (В. Кравченко)

Розвиток підприємницької діяльності — основний засіб зростання ефективності еко­номіки, який потребує створення дійового механізму для її стимулювання. У Конституції України закріплено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не забороне­на законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не до­пускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються зако­ном. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю про­дукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42).

Конституцією України достатньо повно захищено й інші соціально-економічні права:

- право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, на належні умови праці, захист від неза­конного звільнення тощо (ст. 43);

- право на страйк (ст. 44);

- право на відпочинок — щорічний, щотижневий, щоденний, звільнення від роботи у вихідні та святкові дні (ст. 45);

- право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі по­вної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених за­коном (ст. 46);

- право на житло та достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. ст. 47-48);

- право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Потребують свого конституційного визначення екологічні основи конституційного ладу. Однією з найактуальніших проблем сучасного суспільства є пошук гармонії з при­родою. Деградація довкілля стає надто очевидною, щоб її можна було ігнорувати. У сучас­них умовах особливого значення набуває третє покоління прав людини, що відображають законні сподівання всього людства, а саме: права на мир, розвиток і чисте довкілля, що охороняється від руйнування. Глобалізація екологічної проблеми детермінує необхідність закріплення екологічних основ конституційного ладу України та створення системи еко­логічного законодавства, спрямованого на регулювання відносин у сфері взаємодії сус­пільства і природи (А. Крусян).

Незважаючи на те, що ст. 16 Конституції України визначено, забезпечення екологіч­ної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслід­ків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження ге­нофонду Українського народу є обов’язком держави, відповідні положення потребують конкретизації на конституційному рівні.

Окремі розрізнені положення Конституції України стосуються охорони навколишньо­го середовища:

- кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування за­вданої порушенням цього права шкоди (ст. 50);

- використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності гро­мадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41);

- кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодо­вувати завдані ним збитки (ст. 66).

Гарантії конституційного ладу. Метою гарантій конституційного ладу є охорона елемен­тів конституційного ладу та самого конституційного ладу в цілому, тобто створення від­повідних умов для належного функціонування інститутів, що входять до складу конститу­ційного ладу, безперешкодне й ефективне вирішення питань профільного характеру як на національному, так і на місцевому рівні (О. Прієшкіна). У літературі також зазначається, що система гарантій конституційного ладу — це єдність правових, інституційних та про­цедурних засобів забезпечення конституційних норм та принципів (М. Савчин).

Існують різні думки щодо класифікації відповідних гарантій.

Так, з одного боку, до гарантій конституційного ладу належать дві групи елементів: а) суб’єкти державної влади та елементи громадянського суспільства; б) сама конституція та закони держави, які визначають порядок функціонування державної влади, встанов­люють права і свободи людини та громадянина, окреслюють принципи конституційно­го ладу. До суб’єктів державної влади належать органи всіх трьох гілок державної влади (парламент, уряд, загальні та спеціальні суди), інститут глави держави, органи конститу­ційного контролю, органи місцевого самоврядування, державна служба. До суб’єктів, що виступають як елементи громадянського суспільства та які входять до системи гарантій конституційного ладу, належать політичні партії, різноманітні громадські організації, за­соби масової інформації, територіальні громади тощо (О. Прієшкіна)

Інші дослідники вважають, що існують: а) правові гарантії, які включають в себе дію принципів верховенства права та справедливості, а також механізм реалізації установчої влади; б) інституційні гарантії, які носять організаційно-правову форму і втілюються у демократичних засадах функціонування суспільства, свободі політичної діяльності та на­лежному функціонуванні публічної влади; в)процесуальні гарантії становлять комплекс процесуальних процедур забезпечення конституційного ладу України. При цьому процесу­альна форма діяльності органів публічної влади дає змогу легітимним шляхом реалізувати конституційні норми, об’єктивно забезпечити режим панування права. У системі загаль­них процесуальних принципів до засад конституційного судочинства віднесено наступні: колегіальність, публічність, доступність правового захисту, субсидіарність, змагальність, диспозитивність, повноту, всебічність та об’єктивність розгляду справи, безпосередність та неупередженість, мову судочинства, обґрунтованість та обов’язковість рішень і висно­вків Конституційного Суду України. Окремо визначається, що Конституційна юстиція — це особливий процесуальний порядок вирішення конституційно-правових спорів з метою забезпечення верховенства Основного Закону, конституційного ладу, гідності індивіда, верховенства прав і свобод людини і громадянина, зв’язаності публічної влади основними правами і свободами. Тим самим Конституційний Суд виступає спеціалізованим органом публічної влади серед гарантів конституційного ладу України.(М. Савчин).

В. Ф. Погорілко пропонує не лише визначити систему конституційних гарантій, а й здійснити класифікацію останніх за механізмом забезпечення конституційного ладу. Конституційні гарантії, на думку вченого, поділяються на нормативні і організаційні:

а) нормативні гарантії включають матеріальні і процесуальні норми;

б) організаційні гарантії охоплюють суб’єктів конституційно-правових відносин.

Однак обрання підходу до класифікації та визначення гарантій не є принциповим у да­ному випадку. Мова йде про те, що суб’єктами захисту конституційного ладу є практично усі суб’єкти конституційно-правових відносин, які забезпечують такий захист у межах наданих повноважень, шляхом виконання зобов’язань або дотримання заборон.

Низка гарантій конституційного ладу міститься безпосередньо у Конституції України:

1. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно на­родові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ст. 5).

2. Внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України є можливим виключно на всеукраїнському референдумі (ст. 156).

3. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157).

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 157).

4. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свобо­ди людини, здоров’я населення, забороняються (ст. 37).

5. Створення та функціонування спеціалізованого органу конституційною юстиції (ст. 147).

Питання для самоконтролю

1. Надайте визначення поняттю «конституційний лад».

2. Як співвідносяться поняття «конституційний лад», «правова держава», «громадянське суспільство»?

3. Назвіть принципи конституційного ладу.

4. Охарактеризуйте основи (засади) конституційного ладу України.

5. Охарактеризуйте гарантії конституційного ладу України.

Література

1. Конституційне право України : підручник / Л. К. Байрачна, Ю. Г. Барабаш, Ф. В. Ве- ніславський [та ін.] ; за ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. — X. : Право, 2008. — 416 с.

2. Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян [та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики. — X. : Право, 2003. - 328 с.

3. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В. В. Кравченко. — 6-те вид., випр. та доп. — К. : Атіка, 2009. — 608 с.

4. Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм / А. Р. Крусян. — К. : Юрінком Інтер, 2010. — 560 с.

5. Павшук К. О. Демократичні засади конституційного ладу України : автореф дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / К. О. Павшук, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. — X., 2014. — 20 с.

6. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : підручник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Фе­доренко. — К. : Ліра-К, 2012. — 576 с.

7. Прієшкіна О. В. Конституційний лад України та його роль у становленні та розвитку місцевого самоврядування: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.02 / О. В. Прієшкіна, ОНУ ім. 1.1. Мечникова. — 2009. — О., 2009. — 43 с.

8. Проблеми теорії конституційного права України / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К. : Парламент, вид-во, 2013,— 616с.

9. Рабінович П. М. Права людини і громадянина / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. — К. : Атіка, 2004. - 464 с.

10. Савчин М. В. Конституційний лад України та економічний конституціоналізм / М. В. Савчин//Часопис Київського університету права. — 2010. — № 4. — С. 96- 100.