КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Анотація. Тема присвячена розгляду громадянського суспільства в Україні, принципів його самоорганізації та структури, а також ґрунтовному аналізу таких його інститутів, як громадські об’єднання та політичні партії.

Після вивчення теми студент повинен знати:

- поняття і структуру громадянського суспільства в Україні, принципи його самоорганізації;

- конституційні основи громадянського суспільства в Україні;

- конституційні основи формування і розвитку громадянського суспільства в Україні;

- поняття і види громадських об’єднань, порядок їх створення та з особливості припинення їх діяльності;

- конституційно-правовий статус політичних партій, у т. ч. принципи діяльності політичних пар­тій, порядок утворення та припинення діяльності політичних партій.

Ключові терміни та поняття: громадянське суспільство, інститути громадянського суспіль­ства, структура громадянського суспільства, принципи самоорганізації громадянського сус­пільства, громадські об’єднання, громадські організації, громадські спілки, політичні партії.

Поняття громадянського суспільства. Структура і принципи самоорганізації громадянсько­го суспільства. Незважаючи на те, що суспільство у цілому та громадянське суспільство зокрема виникло набагато давніше, ніж держава, поняття «громадянське суспільство» є відносно новим поняттям у конституційному праві України. Воно з’явилось у науковому обігу після проголошення незалежності України та зміни державного режиму з антиде­мократичного на демократичний. Наявність громадянського суспільства є невід’ємною умовою побудови правової держави, у зв’язку з чим його розвитку в Україні приділяється значна увага.

Поки що вчені не дійшли згоди щодо визначення поняття «громадянське суспільство», не існує такої дефініції і у чинному законодавстві України. Найбільш ґрунтовне визна­чення громадянського суспільства, яке водночас вказує на його структуру, належить про­фесору М.

- по-перше, асоціація людей, в якій кожна людина вільна як така, що володіє невід- чужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземне громадянство, відсутність громадянства);

- по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об’єднання громадян) асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною тощо приналежністю, за політичним, професійним і ін. інтересами;

- по-третє, такі, що формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, які розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угруповань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Відповідно, структурно громадянське суспільство охоплює'.

- людину — вільну, рівноправну з іншими, наділену природними правами;

- недержавні об’єднання людей, утворені для реалізації їх прав;

- суспільні відносини між людьми та недержавними об’єднаннями.

Отже, громадянське суспільство можна розглядати як певну сферу життєдіяльності людини, яка є повністю або відносно незалежною від держави. Наприклад, держава не регламентує питання дружби, кохання тощо. Важливим є і те, що людина у межах грома­дянського суспільства почуває себе вільною та рівною з іншими членами громадянсько­го суспільства. З урахуванням цього людина має можливість реалізувати свої приватні інтереси за умови мінімальної взаємодії з державою. Така реалізація власних інтересів для людей є можливою як поодинці, так і у групах, наприклад, шляхом утворення гро­мадської організації. Слід підкреслити, що ті інститути громадянського суспільства, які утворюють вільні та рівноправні індивіди, також спрямовані на реалізацію приватних інтересів засновників та учасників. Такі приватні інтереси можуть лежати як у сфері осо­бистого життя, так і у сфері бізнесу. Відповідно, у повноцінному громадянському сус­пільстві держава прагне до мінімального втручання у реалізацію особистих та економіч­них прав людини.

Як і будь-яке суспільство, громадянське суспільство здатне до саморегуляції (звичаї, традиції, ін.) та самоорганізації. Самоорганізація у громадянському суспільстві може відбуватися за двома напрямами — за інтересами чи за територіальною ознакою. Відпо­відно, недержавні організації, які входять до складу громадянського суспільства, можуть сприяти реалізації окремих прав індивідів, пов’язаних з їхніми інтересами як у різних сферах суспільного життя (спортивні організації, релігійні організації тощо), так і таких, що виникають внаслідок спільного проживання (родина, будинкові комітети, вуличні комітети).

До принципів самоорганізації громадянського суспільства належать такі принципи, як рівність прав і свобод індивідів, ефективний захист прав і свобод людини, політичне, економічне та ідеологічне різноманіття та самообмеження держави на користь громадян­ського суспільства.

Конституційні основи громадянського суспільства та його основні інститути. До основних інститутів громадянського суспільства, що забезпечують умови для його функціонування та розвитку, традиційно відносять власність, вільне підприємництво, екологічну безпеку, систему органів та організацій з охорони здоров’я, церкву, освітні організації, культуру та мистецтво, ін.

В українській юридичній науці по-різному вирішуються питання щодо належності до інститутів громадянського суспільства місцевого самоврядування та політичних партій. Коли йдеться про вчених одеської школи конституційного права, то більшість з них від­носить політичні партії до інститутів громадянського суспільства.

Слід звернути увагу на те, що суспільство включає до свого складу державу, а грома­дянське суспільство — ні. Однак це не означає, що громадянське суспільство функціонує окремо, ізольовано від держави, від органів публічної влади. Конституційні основи грома­дянського суспільства закладено в Основному Законі 1996 р., незважаючи на те, що тер­мін «громадянське суспільство» не використовується. Але низка статей має безпосереднє відношення до громадянського суспільства, особливо якщо проаналізувати розділи І та II.

Конституційні основи формування і розвитку громадянського суспільства в Україні є важ­ливими тому, що участь держави у цих процесах має бути мінімально. Якщо держава пре­тендує називатися правовою, то у ній має бути реалізований принцип самообмеження публічної влади на користь громадянського суспільства. Саме тому громадянське суспіль­ство часто іменують неполітичним змістом правової держави, а правову державу — юри­дичною формою існування громадянського суспільства. Принцип самообмеження пу­блічної влади на користь громадянського суспільства знайшов своє послідовне втілення у тих статтях Конституції України, які присвячені об’єднанням громадян.

У Конституції України 1996 р. наявні три статті, що мають безпосереднє відношення до інститутів громадянського суспільства.

По-перше, це ст. 35 Конституції України, відповідно до ч.

По-друге, це ст. 36 Конституції України, відповідно до ч. 1 цієї статті, громадяни Укра­їни мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соці­альних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Нині Закон України «Про громадські об’єднання» су­перечить цій нормі у двох концептуальних положеннях:

1) громадські організації можуть утворювати та бути їхніми членами не тільки громадя­ни України, але й інші особи. Положення Закону відповідають європейським стандартам, наприклад ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.;

2) громадські організації можуть утворюватися фізичними особами не тільки для здій­снення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціаль­них, культурних та інших інтересів. Вони можуть функціонувати і на користь третіх осіб, тобто осіб, що не є засновниками та/або членами цих організацій. Знов-таки положен­ня Закону в цій частині відповідають європейським стандартам, наприклад п.п. 8, 10- 14 Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі, прийнятих учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи 5 липня 2002 р., із Пояснювальним меморандумом до них.

Частина 2 ст. 36 Конституції присвячена виключно політичним партіям. Вона закрі­плює, що вони сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Об­меження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Частина 3 ст. 36 Конституції України встановлює основи регламентації діяльності ви­ключно професійних спілок. Відповідно до ч.

Стаття 37 Конституції України в ч. 1 передбачає, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, ре­лігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороня­ються.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Важливою є також ч. З ст. 37 Основного Закону, відповідно до якої не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, а також ч. 4 ст. 37, у якій встановлено, що за­борона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Поняття і види громадських об’єднань. Порядок створення громадських об’єднань. При­пинення діяльності громадських об’єднань. Положення Конституції України 1996 р., у яких згадуються громадські організації, конкретизовано в інших актах чинного законодавства. Нині закони про громадські об’єднання в Україні можна угрупувати на:

- закони загального характеру, що встановлюють правові норми майже для всіх гро­мадських об’єднань (Закон «Про громадські об’єднання», а також окремі статті Цивіль­ного кодексу України, Податкового кодексу України тощо);

- закони спеціального характеру, що встановлюють правові норми для певного виду громадських об’єднань.

Незважаючи на те, що Закон «Про громадські об’єднання» є законом загального харак­теру, що встановлює правові норми майже для всіх громадських об’єднань, у його тексті зазначено, що його дія не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реє­страції, діяльності та припинення: 1) політичних партій; 2) релігійних організацій; 3) не- підприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого само­врядування; 4) асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань;

5) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;

6) непідприємницьких товариств (які не є громадськими об’єднаннями), утворених на підставі інших законів. Також зазначено, що особливості регулювання суспільних відно­син у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об’єднань можуть визначатися іншими законами.

Це пов’язано з тим, що, по-перше, деякі з перерахованих суб’єктів є вельми подібними до громадських об’єднань (наприклад, політичні партії), а щодо деяких існують окремі закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (1991 р.), «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.), «Про захист прав споживачів» (1991 р.), «Про фізичну культуру і спорт» (1993 р.), «Про професійних творчих працівників та творчі спіл­ки» (1997 р.), «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998 р.), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (2012 р.). Аналіз законів спеціального характеру про громадські об’єднання вказує на наявність такої тенденції, як відсутність їх узгодженості із законами загального характеру про громадські об’єднання.

Громадські об’єднання поділяються на громадські організації і громадські спілки.

Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» (2012 р.):

- громадське об’єднання — це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юри­дичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення сус­пільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка;

- громадська організація — це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи;

- громадська спілка — це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приват­ного права та фізичні особи.

Відмінність громадських організацій від громадських спілок полягає в тому, що:

- засновниками громадських організацій є фізичні особи, а громадських спілок — юридичні особи приватного права;

- членами (учасниками) громадських організацій можуть бути лише фізичні особи, а членами (учасниками) громадських спілок — як фізичні особи, так і юридичні особи приватного права. А громадське об’єднання — це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задо­волення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

Закон України «Про громадські об’єднання», крім дефініцій наведених вище термінів, також визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань.

Громадські об’єднання утворюються і діють на принципах добровільності, самовряд­ності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майново­го інтересу їх членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об’єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об’єднання або припиненні член­ства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об’єднання само­стійно здійснювати управління діяльністю громадського об’єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної вла­ди, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місце­вого самоврядування в діяльність громадського об’єднання, крім випадків, визначених законом.

Вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об’єднань самостій­но визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.

Рівність перед законом передбачає, що громадські об’єднання є рівними у своїх правах та обов’язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, видута/ або статусу такого об’єднання.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об’єднання не мають права на частку майна громадського об’єднання та не відповідають за його зобов’язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об’єднання не підляга­ють розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для виго­ди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об’єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об’єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об’єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов’язок гро­мадського об’єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об’єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.

Порядок створення громадських об’єднань залежить від того, чи бажають засновники утворити громадське об’єднання зі статусом юридичної особи або без такого статусу (гро­мадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку).

Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації — 14 років. Засновником громад­ської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною. Кількість заснов­ників громадського об’єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

До засновників громадської спілки висуваються дещо інші вимоги. Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі гро­мадські об’єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення. До того ж засновни­ками громадської спілки не можуть бути: юридичні особи приватного права, єдиним засновником яких є одна і та сама особа; юридична особа приватного права, якщо за­сновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов’язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано між­народні санкції.

Слід відрізняти засновників громадського об’єднання від його членів. Повноваження засновника громадського об’єднання закінчуються після державної реєстрації громад­ського об’єднання в установленому законом порядку. Після державної реєстрації громад­ського об’єднання вступити до нього можна на правах члена (учасника).

Членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, що досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об’єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

Утворення громадського об’єднання здійснюється на установчих зборах його засновни­ків. На них вирішується ряд важливих питань, у т. ч. визначаються мета (цілі) діяльності громадського об’єднання, його найменування, відбувається обрання керівника, а також у разі необхідності — обираються і інші органи управління громадського об’єднання та приймається рішення про затвердження статуту громадського об’єднання. Рішення уста­новчих зборів заносяться у протокол.

Громадське об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність із статусом юридичної особи або без такого статусу, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному За­коном України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів. Дії від імені незареєстрованого громадського об’єднання, крім дій, пов’язаних з реєстрацією та­кого об’єднання, забороняються.

Якщо громадське об’єднання діє зі статусом юридичної особи, воно має більше прав і обов’язків у порівнянні з громадським об’єднанням без такого статусу.

Так, незалежно від наявності або відсутності статусу юридичної особи, для здійснення своєї мети (цілей) громадське об’єднання має право: 1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, орга­нів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауважен­нями), заявами (клопотаннями), скаргами; 3) одержувати у порядку, визначеному зако­ном, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 4) брати участь у порядку, визначеному зако­нодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами публічної влади; 5) проводити мирні зібрання, ін.

Додатково громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право: 1) бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; 2) здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність без­посередньо, якщо це передбачено статутом громадського об’єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства); 3) за­сновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації; 4) брати участь у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами публічної влади. Також громадське об’єднання зі статусом юри­дичної особи, створена ним юридична особа (товариство, підприємство) може бути ви­конавцем державного замовлення, а також соціального замовлення органів місцевого самоврядування.

Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об’єднанню його чле­нами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадяна­ми, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об’єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не за­боронених законом.

Припинення діяльності громадського об’єднання може бути:

- добровільним — за рішенням громадського об’єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об’єднання, — шляхом саморозпуску або реорганізації;

- примусовим — за рішенням суду про заборону громадського об’єднання.

Добровільне припинення діяльності громадського об’єднання іменується саморозпус­ком. Рішення про саморозпуск громадського об’єднання приймається у порядку, вста­новленому статутом цього об’єднання. Вищий орган управління, який прийняв рішен­ня про саморозпуск громадського об’єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення при­пинення громадського об’єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об’єднання після його ліквідації відповідно до статуту.

Примусове припинення діяльності громадського об’єднання іменується забороною або розпуском громадського об’єднання. Громадське об’єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак по­рушення громадським об’єднанням вимог статей 36, 37 Конституції України. Справа про заборону громадського об’єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. У разі прийняття рішення про заборону громад­ського об’єднання майно, кошти та інші активи громадського об’єднання за рішенням суду спрямовуються до державного бюджету.

Конституційно-правовий статус політичних партій. Порядок створення політичних партій. Принципи діяльності політичних партій. Припинення діяльності політичних партій. Основи конституційно-правового статусу політичних партій закріплюються в Конституції Украї­ни 1996 р. та деталізуються у Законі України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. Відповідно до цього Закону, політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програ­ми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню по­літичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Основні відмінності політичних партій від громадських об’єднань полягають у наступ­ному:

- законодавство закріплює більше вимог до засновників та членів політичних партій, ніж до засновників та членів громадських об’єднань;

- у політичних партій та громадських об’єднань різний порядок утворення;

- політичні партії створюються тільки з всеукраїнським статусом, а громадські об’єднання можуть бути також і місцевими, і міжнародними;

- політичні партії та громадські об’єднання мають різну мету діяльності;

- порядок припинення політичних партій істотно відрізняється від порядку припи­нення громадських об’єднань.

Принципи діяльності політичних партій майже збігаються з принципами діяльності гро­мадських об’єднань. Політичні партії утворюються і діють на принципах добровільності, самоврядності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу їх членів, прозо­рості, відкритості та публічності.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції має право голосу на виборах.

Ураховуючи вплив, які політичні партії мають у суспільстві, у законодавстві закріпле­но, що членство в політичній партії є фіксованим (обов’язковою умовою фіксації член­ства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії), а також ряд обмежень щодо членства у політичних партіях. Зокрема:

- громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії;

- членами політичних партій не можуть бути судді; прокурори; поліцейські; співробіт­ники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів доходів і зборів; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України; працівники Національ­ного антикорупційного бюро України; державні службовці у випадках, передбачених За­коном України «Про державну службу».

У той самий час належність політичних партій до інститутів громадянського суспіль­ства проявляється у наявності низки диспозитивних норм щодо членства у них. Так, по­рядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначають­ся статутом політичної партії. Громадянин України має право в будь-який час зупинити чи припинити своє членство в політичній партії шляхом подання заяви до відповідних статутних органів політичної партії. Членство в політичній партії зупиняється чи при­пиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Однак питання членства у політичній партії визначаються тільки після того, як по­літична партія створена та зареєстрована. Відповідні процедури відбуваються на підставі Закону «Про політичні партії в Україні» та підзаконних актів, що деталізують його норми.

Політична партія створюється групою громадян України у складі не менш як 100 осіб. Процес утворення політичної партії починається з прийняття відповідного рішення. Таке рішення має бути прийнято на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Водночас на ньому затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні та конт­рольно-ревізійні органи.

Для того щоб процес утворення політичної партії продовжився далі, це рішення має бути підтримано підписами не менше 10 тисяч громадян України, які мають право голосу на виборах. Ці підписи мають бути зібраними не менш як у 2/3 районів не менш як 2/3 областей України, міст Києва і Севастополя та не менш яку двох 2/3 районів Автономної Республіки Крим.

Реєстрація політичних партій, їхніх обласних, міських і районних організацій, первин­них осередків або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійсню­ється в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», після перевірки поданих матеріалів. Значення реєстрації політичної партії полягає у тому, що, по-перше, діяль­ність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації, а по-друге, з моменту реєстрації політичної партії вона набуває статусу юридичної особи.

Від дня реєстрації політичної партії відраховується шість місяців, протягом яких вона забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим. У період свого функціонування політична партія має щорічно інформувати центральний орган вико­навчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, про свої структурні утворення. Ця вимога пов’язана з тим, що політичні партії в Україні створюються і діють тільки із все­українським статусом.

Як інститут громадянського суспільства політична партія регламентує основи своєї ді­яльності на підставі таких документів, як програма політичної партії та статут політичної партії. Обов’язкова наявність цих документів встановлена Законом «Про політичні партії в Україні».

Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення. Фактично, програма політичної партії є її «обличчям» на політичній арені.

Якщо програма політичної партії містить здебільшого ідеологічні положення щодо партійної діяльності, то у статуті політичної партії кількісну перевагу мають норми, які регламентують функціонування політичної партії як юридичної особи (непідприємниць- кого товариства).

Статут політичної партії має містити такі відомості: найменування політичної пар­тії; перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повно­важення і термін цих повноважень; порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній; права та обов’язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії; порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків; порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії; порядок скликання та проведення партійних з’їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії; джерела матеріальної та фінансової підтримки політичної партії, її місцевих організацій, порядок здійснення витрат політичної партії; порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, інші положення.

У процесі свого функціонування політичні партії мають право: 1) вільно провади­ти свою діяльність у межах, передбачених Конституцією та законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформа­ції; 4) підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організа­ціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступа­ти між собою у) міжнародні спілки; 5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні; інші права та свободи, у т. ч. свободу опозиційної діяльності.

Припинення діяльності політичної партії, у залежності від суб’єкта, що виявив відповід­ну ініціативу, може здійснюватися у добровільному та у примусовому порядку.

У добровільному порядку припинення діяльності політичної партії проводиться шля­хом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску). Рішення про реорганізацію чи самороз­пуск приймається з’їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту полі­тичної партії.

У примусовому порядку припинення діяльності політичної партії відбувається в разі за­борони її діяльності чи анулювання реєстрації в порядку, встановленому законами Укра­їни. Анулювання реєстрації відбувається у разі невиконання політичною партією вимоги щодо утворення у встановлений строк своїх обласних організацій; виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реє­страцію документах; невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Пре­зидента України та виборах народних депутатів України. У такому випадку протягом де­сяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються. Заборона політичної партії відбувається у судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України та законами України, за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (ле­галізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте поняття громадянського суспільства.

2. Які інститути громадянського суспільства ви знаєте?

3. Які основи формування і розвитку громадянського суспільства закріплені в Консти­туції України?

4. Надайте визначення поняттю «політична партія».

5. Які види припинення діяльності громадських об’єднань застосовуються в Україні?

Література

1. Берченко Г. В. Громадянське суспільство в Україні: конституційні аспекти / Г. В. Бер- ченко. — X. : Юрайт, 2014. — 208 с.

2. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій в Україні : дис.... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Оксана Миколаївна Ващук. — К., 2004. — 207 с.

3. Волкова Д. Є. Конституційне законодавство про громадські організації: стан та перспективи гармонізації з європейськими стандартами : дис.... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Дар’я Євгенівна Волкова. — Одеса, 2015. — 217 с.

4. Кафарський В. І. Конституційно-правове регулювання організації та діяльності по­літичних партій в Україні [Електронний ресурс]: автореф. дис.... д-ра юрид. наук : 12.00.02 — конституційне право; муніципальне право / В. І. Кафарський. — К., 2010. — Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64

5. Тинкован О. В. Неурядові організації як суб’єкти вироблення державної політики : дис.... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Оксана Валеріївна Тинкован. — Дніпропе­тровськ, 2007. — 213 с.