ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Анотація. Розкрито поняття та принципи державного устрою України, визначені складові тери­торіальної організації країни. Визначені ознаки унітарної держави та особливості автономій в її складі.

Після вивчення теми студенти повинні знати:

- поняття й принципи державного устрою;

- конституційно-правові ознаки унітарної держави;

- конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим;

- державна територія: поняття та склад;

-державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими;

- адміністративно-територіальний устрій України.

- порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України.

Ключові слова та терміни: державний устрій, територіальна організація, адміністративно-те­риторіальний устрій, унітарна держава, автономія, державна територія, державний кордон.

Поняття та принципи державного устрою. Одним з елементів організації та діяль­ності держави є система поділу її території на окремі одиниці з метою підвищення ефективності державного управління. Території практично всіх сучасних держав по­діляються на окремі адміністративно-територіальні або національно-територіальні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави з державою в цілому та між собою.

Державний устрій — це елемент форми держави, визначена Конституцією та закона­ми України інституційно-територіальна організація держави, основними компонентами якої є: територія, населення та територіальна організація публічної влади.

По суті категорія «державний устрій» визначає просторові межі дії державної влади, відносини між адміністративно-територіальними одиницями, між державою та населен­ням, міждержавними органами та органами місцевого самоврядування.

За змістом державний устрій складається з:

- територіального устрою держави, тобто сукупності складових територій України;

- державницької організації населення (титульної нації, національних меншин, ко­рінних народів) на певній території;

- територіальної організації влади (складові елементи механізму держави, що наділені функціями здійснення державної влади).

Загальними принципами державного устрою є:

- неподільність та невідчужуваність суверенітету Української держави;

- єдність, неподільність, цілісність державної території та недоторканність її кордонів;

- конституційність та законність утворення, реорганізації та ліквідації складових дер­жавного устрою;

- єдність державної регіональної політики;

- конституційно визнана децентралізація публічної влади, зумовлена загальнонаціо­нальними інтересами та потребами, керованістю країною як єдиним політичним, соці­ально-економічним, правовим простором;

- гарантованість всім національностям в Україні права на збереження їх традиційного розселення, існування національно-адміністративних одиниць, належних умов для роз­витку всіх національних мов і культур.

Територіальний устрій — це передбачена Конституцією та законами України територі­альна організація держави для забезпечення найбільш оптимального вирішення завдань та здійснення функцій держави та суспільства.

Основи і система територіального устрою України визначаються Конституцією Украї­ни (розділи І, IX).

Стаття 2 Конституції України проголошує: «Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордо­ну є цілісною і недоторканою».

Територіальний устрій України відповідно до статті 132 Конституції України ґрунту­ється на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і де­централізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Конституційно-правові ознаки унітарної держави. Залежно від форми державного устрою розрізняють унітарні та федеративні держави.

Унітарна держава — це територіально єдина держава, що поділяється на адміністра­тивно-територіальні одиниці, до її складу можуть входити автономні територіальні утво­рення.

Розрізняють дві форми унітарної держави — просту та складну. У простій унітарній державі створюються тільки адміністративно-територіальні одиниці, у складних — поряд з адміністративно-територіальними одиницями існують і певні автономні територіальні утворення.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

власна територія, що є єдиною, неподільною, недоторканною й цілісною (ст. 2 Кон­ституції);

державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не допускається (ст. 73 Конституції);

єдина конституція (Преамбула Конституції);

єдина система законодавства (ст. 8 Конституції);

єдині законодавчий, виконавчі та судові органи (ст. 6 Конституції);

єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

єдина державна мова — українська (ст. 10 Конституції);

власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим. Автономія в політико-пра- вовому значенні — це форма самоврядування частини території унітарної держави. Авто­номна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішенні питань регіонального значення в межах, установлених центральною владою.

Статус Криму визначний в розділі X Конституції України. Згідно із ст.134 Основного Закону АРК вважається невід’ємною частиною України та у рамках повноважень, визна­чених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, що приймає Верховна Рада Ав­тономної Республіки Крим і затверджує Верховна Рада України не менш половиною від конституційного складу. Діюча Конституція Автономної Республіки Крим прийнята 21 жовтня 1998 р. і затверджена Законом України «Про затвердження Конституції Авто­номної республіки Крим» від 23 грудня 1998 р.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і зако­нам України та приймаються, відповідно до Конституції, законами, актами Президента й Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань: сільського господарства і лісів; меліорації й кар’єрів; громадських робіт; ремесел і промислів; благо­дійництва; містобудування і житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмар­ків; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культур них заповідників; транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікарняної служб.

Представницьким органом Автономної Республіку Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

10 лютого 1998 р. прийнятий Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республі­ки Крим», склад якої — 100 депутатів, строк повноважень — п’ять років. У рамках своїх повноважень Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає рішення та постано­ви, які є обов’язковими для виконання на території Криму.

З мотивів невідповідності нормативно-правовим актам Верховної Ради України і за­конам України Президент України може призупинити дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим із одночасним зверненням до Конститу­ційного Суду України відносно їх конституційності.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Як орган виконавчої влади автономії Рада Міністрів не входить до системи органів ви­конавчої влади України. Ця обставина позначається на змісті її функцій і повноважень, які складаються із двох груп: функції й повноваження з питань, віднесених до ведення автономії Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим і закона­ми України; і державні виконавчі функції: повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, які відносяться до єдиної судової системи України.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 р. сухопутна тери­торія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій є тимчасово окупованою територією. На цій території встановлено особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ і організацій, додержання та захисту прав і свобод людини і громадя­нина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Консти­туції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи при­значені у порядку, не передбаченому законом.

Крім того, у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Рес­публіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях вирішено зміни­ти територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Авто­номної Республіки Крим та міста Севастополя судам.

Державна територія: поняття та склад. Державною є така територія, що перебуває під су­веренітетом певної держави, що здійснює в її межах своє територіальне верховенство. При­належність і територіальне верховенство є двома основними ознаками державної території. До складу державної території входять суходіл та води, з надрами, що перебувають під ними, та повітряний простір над сушею та водами, межі яких визначаються державним кордоном.

Сухопутною територією держави є вся суша в межах її кордонів. Водну територію дер­жави становлять внутрішні (національні) води та територіальне море. До внутрішніх вод, відповідно до Конвенції по морському праву 1982 р., відносяться: 1) морські води, утому числі води держав-архіпелагів, розташовані вбік берегу від прямих вихідних ліній, при­йнятих для відліку ширини територіального моря; 2) води портів; 3) води заток, берега яких належать одній державі, якщо їхня ширина не перевищує 24 морських милі, а також історичні затоки.

До складу території держави також входять надра — це частина земної кори, що розта­шована під поверхнею суші та дном водоймищ і сягає глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра).

Повітряну територію держави становить повітряний простір, що перебуває у межах її сухопутних і водних границь.

У межах своєї території держава здійснює верховенство, що називається територіаль­ним і є складовою частиною суверенітету держави. Верховенство держави означає, що влада даної держави є вищою владою стосовно всіх фізичних та юридичних осіб, що зна­ходяться в межах її території, і крім того, на території держави виключається діяльність іншої публічної влади.

Територіальне верховенство виражається також у тому, що в межах своєї території дер­жава може застосовувати згідно з законом всі засоби владного примусу до своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства, якщо міжнародним договором не встановлене інше.

Територіальне верховенство містить у собі і юрисдикцію держави, тобто права судових і адміністративних органів по розгляду та вирішенню всіх справ на даній території відпо­відно до компетенції цих органів. Поняття «територіальне верховенство» ширше поняття «юрисдикція», оскільки воно виражає всю повноту влади у всіх її конституційних формах. Відповідно до міжнародного права юрисдикція держави поширюється на осіб, споруди, установки та транспортні засоби, що перебувають у морських водах за межами її територі­ального моря й отже поза межами її території. Держава здійснює виняткову юрисдикцію над своїми військовими кораблями у відкритому морі, над своїми повітряними суднами, що перебувають поза межами території іноземної держави, а в деяких випадках і на іно­земній території, над запущеними нею у космічний простір об’єктами й екіпажами.

Державний кордон: поняття, види, порядок установлення, режими. Державні кордони ви­значають межі державної території, і в цьому складається їх основне призначення.

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» № 1777 від 4 листо­пада 1991р. Державним кордоном України вважається лінія й вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають границі території України — суші, вод, надр, пові­тряного простору.

Сухопутні границі встановлюються на основі договорів між суміжними державами та згідно із цими договорами відзначаються на місцевості по характерних точках і лініях ре­льєфу або ясно видимих орієнтирах (такий спосіб визначення кордонів називають оро­графічним). Іноді встановлюються кордони по прямій лінії між двома точками на місце­вості (геометричні кордони) або по меридіанах або паралелях (астрономічні кордони).

Водні кордони поділяються на річкові, озерні, кордони інших водойм та морські. Кор­дони на річках установлюються за згодою між прибережними державами: на судноплав­них річках — по тальвегу (лінії найбільших глибин) або посередині головного фарватеру, на несудноплавних — посередині річки. На озерах і інших водоймах кордон встановлю­ється по прямій лінії, що з’єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера або іншої водойми.

Морськими кордонами держави є зовнішні межі її територіального моря або лінія роз­межування територіальних морів суміжних або протилежних держав. Зовнішні межі те­риторіального моря встановлюються законодавством прибережної держави відповідно до загальноприйнятих принципів і нормами міжнародного права. Конвенція ООН по мор­ському праву 1982 р. встановила, що кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль.

Повітряними кордонами державної території є бічні та висотні межі її повітряного про­стору. Висотні межі встановлюються на висоті не більш 100- 110 км.

Сучасні сухопутні та водні кордони встановлюються, як правило, за договором між су­міжними державами й називаються договірними. У цих випадках проходження лінії су­хопутного кордону (частково і водного) докладно описується в міжнародному договорі та відповідно до цього опису лінії кордонів наносяться на карту, що є невід’ємною частиною даного договору (делімітація). Для встановлення сухопутної лінії кордонів на місцевості суміжні держави утворюють спільну комісію, що позначає положення кордонів на місце­вості шляхом спорудження спеціальних прикордонних знаків (демаркація).

Крім договірних існують так звані історично сформовані границі, точніше положення яких не визначалося й не закріплювалося в договорі суміжних держав, але протягом три­валого часу вони дотримувалися і так чи інакше визнані суміжними державами.

Суміжні держави встановлюють певний режим взаємного кордону для забезпечення її недоторканності.

Визначення режиму державного кордону України дано ст. 8 Закону України «Про дер­жавний кордон України». Режим державного кордону України — порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невій­ськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різ­них робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України.

Перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з дотриманням установленого порядку, зокрема встановленого поста­новами Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 р. «Правила перетинання дер­жавного кордону громадянами України», № 451 від 21 травня 2012 р. «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних тран­спортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» і ін.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне й пішохідне повідо­млення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, встановлених урядом, зокрема постановою № 751 від 18 серпня 2010р. «Положення про пункти пропус­ку через державний кордон України».

Пункт пропуску через державний кордон — спеціально виділена територія на заліз­ничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, в аеропортах (на аеро­дромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, а також спеціально виділена акваторія у морських і річкових портах, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Повітряні судна перетинають державний кордон України в спеціально від­ведених повітряних коридорах. Політ поза повітряними коридорами допускається тільки з дозволу уповноважених на те державних органів України.

Особи, транспортні засоби, вантажі й інше майно, які перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному та митному контролю. У певних випадках здійсню­ється також санітарно-карантинний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивозом з території України культурних цінностей та інші види контролю.

Стаття 2 Закону України «Про державний кордон України» визначає, що захист держав­ного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки й складається в скоординованій діяльності військових формувань і правоохоронних органів держави, організація й порядок діяльності яких визначаються за­коном. Ця діяльність проводиться в рамках наданих їм повноважень шляхом застосування комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військо­вих, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-роз- шукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних і інших мір.

Координація діяльності військових формувань і правоохоронних органів держави по захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.

Охорона державного кордону є невід’ємною частиною загальнодержавної системи за­хисту державного кордону та складається у здійсненні Державною прикордонною служ­бою України на суші, морі, ріках, озерах і інших водоймах, а також Збройними силами України в повітряному просторі та підводному просторі у відповідності з наданими їм по­вноваженнями мір з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Згідно із Законом України № 1932 від 6 грудня 1991р. «Про оборону» територіальна оборона України є системою загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здій­снюються в особливий період із завданнями: охорони та захисту державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів вій­ськового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил); охорони та оборони важливих об’єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними сила­ми, іншими збройними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утворе­ними збройними формуваннями; підтримання правового режиму воєнного стану.

Громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в по­рядку, установленому Законом України «Про участь громадян в охороні громадського по­рядку і державного кордону» № 1835 від 22 червня 2000 р., громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцево­го самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні ад­міністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Територіальний устрій України й порядок вирішення питань територіального розподілу. Ад­міністративно-територіальний устрій — це територіальна організація держави з її вну­трішнім поділом на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, які є просторовою основою для створення і діяльності відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.

Адміністративно-територіальний устрій — це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними та іншими чинника­ми територіальна організація держави або її окремої частини, яка має визначені законом межі, у рамках яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій виконує різні функції, головна з яких — бути те­риторіальною основою організації місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадянських об’єднань, політичних партій й т. д. Крім того, устрій спри­яє організації самого населення у територіальних колективах, а також має важливе значен­ня для реалізації конституційних прав та обов’язків людини та громадянина, вибору ними місця проживання, свободи пересування, тому має бути пристосований до потреб людини.

Важливим елементом адміністративно-територіального устрою є міста зі спеціальним статусом — Київ та Севастополь.

Спеціальний статус м. Києва визначається Законом України «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. Спеціальний статус Києва зумовлюється тим, що це місто є столицею держави, політичним і адміністративним центром. У Києві розташо­вані резиденції президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів і т. д., а також дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій в Україні. Законом передбачаються особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті.

Стосовно міста зі спеціальним статусом Севастополя, окремий закон не прийнято.

Адміністративно-територіальний устрій не є незмінним. Населені пункти поєднують­ся, інші, навпаки, виходять із під спільної юрисдикції, роз’єднуються.

Конституція України (п. 29 ст. 85) визначає, що створення й ліквідація районів, уста­новлення й зміна границь районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міста, найменування й перейменування населених пунктів і районів відносяться до повнова­жень Верховної Ради України, а територіальний устрій визначається винятково законами України (п.13 ст. 92).

Відповідно до Закону України «Про географічні назви» від 21 травня 2015 р. найме­нування та перейменування географічних об’єктів (під це визначення підпадають адмі­ністративно-територіальні утворення — держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо) здійснюють:

Верховна Рада України — щодо найменування та перейменування одиниць адміністра­тивно-територіального устрою України (шляхом внесення змін до Конституції України), населених пунктів і районів, а також географічних об’єктів, створених за рішеннями Вер­ховної Ради України;

Кабінет Міністрів України — щодо географічних об’єктів, створених відповідними рі­шеннями Кабінету Міністрів України, географічних об’єктів, розташованих на територіях декількох одиниць адміністративно-територіального устрою України, а також географічних об’єктів Землі, відкритих або досліджених українськими дослідниками і вченими за подан­ням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань географічних назв;

Київська та Севастопольська міські ради — щодо географічних об’єктів, розташованих на території міста, у випадках та в порядку, встановлених відповідними законами;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради — щодо географічних об’єктів, розташованих на території кількох районів у межах відповідно Автономної Рес­публіки Крим чи області;

районні ради — щодо географічних об’єктів, розташованих на території кількох сіл, селищ чи міст у межах відповідного району;

сільські, селищні, міські ради — щодо географічних об’єктів, розташованих відповідно на території села, селища, міста.

Пропозиції щодо найменування та перейменування географічного об’єкта з необхідним обґрунтуванням картографічними матеріалами, розрахунками та кошторисами витрат, пов’язаних з таким найменуванням та перейменуванням, у межах, визначених законом, можуть вносити органи влади, підприємства, установи, організації та громадяни України.

Перейменування географічних об’єктів, пов’язане з необхідністю приведення назв та­ких об’єктів у відповідність із вимогами Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», здійснюється з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (на­цистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Пропозиції та рішення органів державної влади щодо найменування або перейменуван­ня географічних об’єктів направляються на відповідну експертизу до спеціально уповно­важеного органу з географічних назв у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок найменування та перейменування географічних об’єктів, що складають сис­тему адміністративно-територіального устрою України, визначається окремим законом. Однак на сьогодні такий закон відсутній.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть конституційні принципи територіального устрою України.

2. Які ознаки унітарності закріплені у Конституції України?

3. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим.

4. Розкрийте поняття та склад державної території.

5. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій України.

Література

1. Батанов О. Територія як інститут конституційного права // Часопис Київського уні­верситету права. — 2015. — № 2. — С. 49-53.

2. Волова Л. И. Принцип территориальной целостности и неприкосновенности в совре­менном международном праве / Л. И. Волова. — Ростов-на-Дону: Изд-во Рост, ун-та, 1981. - 192 с.

3. Іщенко О. П. Конституційно-правові основи адміністративно-територіального устрою України : [монографія] / О. П. Іщенко. — К. : Юрінком Інтер, 2014. — 224 с

4. Нипорко Ю. І. Гарантії непорушності та недоторканності кордонів України/ Ю. І. Ни- порко // Суверенітет України і міжнародне право / відповід. ред.В. Н. Денисов, В. І. Євінтов. — К. : Манускрипт, 1995. — С. 125- 137.

5. Територія у міжнародному праві [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://jure. in.ua/node/42.

6. Цимбалістий Т. О. Конституційно-правовий статус державного кордону України : ав- тореф. дис.... канд. юрид. наук : спец. 20.02.03 «Військове право; військові аспекти міжнародного права» / Т. О. Цимбалістий ; Академія прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького. — Хмельницький, 1998. — 20 с.

7. Чудновський О. І. Питання законодавчого регулювання захисту та охорони держав­ного кордону України / О. І. Чудновський [Електронний ресурс]. — Режим доступу : archive, nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/apdu/2008_2/doc/5/20.pdf.hnikh_krajin/teritorija_i_ kordoni/64- 1-0-841.

8. Чумак В. В. Державний кордон як об’єкт адміністративно-правового регулювання / В. В. Чумак [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/ period/article/1981/ %С2