§ 4. Конституційне регулювання соціальних відносин
Важливою складовою частиною функціонування суспільного ладу будь- якої держави є її соціальна система, під якою розуміють єдність соціальних спільнот, об’єднань (організацій), тобто соціальну структуру суспільства та відносин між ними: відносин різних соціальних груп, праці та капіталу, міста і села, виробників і споживачів, різних етнічних груп тощо.
У конституційному праві зарубіжних країн можна знайти норми, що регулюють соціальну структуру суспільства та відносини між різними соціальними спільнотами. Обсяг регулювання даного питання у різних країнах є відмінним, а відповідні норми іноді мають суперечливий характер. Так, у Конституції Португалії 1976 р. у ст. 59 йде мова про права трудящих. Водночас у Конституції КНР 1982 р. (ст. 1) указано, що соціальну основу держави становлять два класи - робітничий клас і селянство, які знаходяться в союзі один з одним. При цьому керівна роль належить робітничому класу.
Після другої світової війни у деяких європейських країнах (Норвегія, Фінляндія, ФРН, Швеція) почав формуватися особливий підхід урядів до розуміння соціальної функції держави. Згодом цей феномен науковці почали позначати новим терміном - «соціальна держава», яку визначають як соціально орієнтовану державу, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає належну соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям населення (людям з обмеженими можливостями, жінкам, неповнолітнім, пенсіонерам, біженцям, мігрантам, особам без громадянства тощо) з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві. Відтак концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях низки країн Західної Європи (Іспанія, ФРН та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм.
У ст. 20 Конституції ФРН 1949 р. указано, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.Конституційні принципи правового регулювання соціальних відносин:
1) правове визначення відносин між працею і капіталом;
2) рівноправність незалежно від статі, раси, національності, мови, релігії;
3) охорона шлюбу і сім'ї;
4) захист прав та інтересів дітей;
5) раціональне природокористування;
6) захист споживачів і користувачів тощо.
Принцип соціальної держави знайшов своє закріплення у ст. 1 Конституції України. Він означає спрямованість державної політики на першочергове задоволення соціальних потреб громадян. Держава функціонує для людини, а не навпаки.
Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є: забезпечення соціальної спрямованості економіки; охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці; охорона здоров'я людей; забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян; встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомог.
Варто відзначити, що Україна нині знаходиться лише на початку свого шляху до соціальної держави. Найважливішими завданнями у соціальній сфері є забезпечення розвитку народонаселення, створення сприятливих житлових та соціально-побутових умов, удосконалення трудових відносин, розвиток ринку праці та зайнятості населення, розвиток соціального партнерства, реформування системи соціального забезпечення (у тому числі соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, установ кримінально-виконавчої системи і членів їх сімей), розвиток гуманітарної сфери (освіти, науки, фізкультури і спорту тощо).
Важливе значення в усвідомленні принципу соціальної держави мають рішення Конституційного Суду України з приводу захисту соціальних прав.
Варто відзначити, що останнім часом Суд зайняв більш ліберальну позицію у питанні обов'язковості соціальних зобов'язань.Так, у рішеннях від 26 грудня 2011 р. № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 Суд зауважив, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання або усунення реальних загроз економічній безпеці України». У Рішенні від 22 травня 2018 р. № 5-р/2018 Суд пішов ще далі у справі наповнення змістом права українських громадян на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України, й наголосив на тому, що держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Разом з тим варто враховувати, що, відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У такий спосіб не допускається звуження й соціальних прав громадян, а рівень соціальних пільг та інших виплат має відповідати встановленим стандартам.