КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ — ГАЛУЗЬ ПРАВА, ЮРИДИЧНА НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Анотація. Тему присвячено розумінню конституційного права України у трьох проявах — галузь права, юридична наука та навчальна дисципліна. Охарактеризовано предмет та метод право­вого регулювання; функції, завдання та джерела галузі, юридичної науки та навчальної дисци­пліни.

Після вивчення теми студент повинен знати:

- поняття та предмет конституційного права як галузі права;

- методи правового регулювання в конституційному праві;

- функції конституційного права, структуроутворюючу роль конституційного права в правовій системі України;

- поняття та предмет науки конституційного права;

- функції, завдання та джерела науки конституційного права;

- особливості навчальної дисципліни конституційне право України.

Ключові терміни та поняття: предмет конституційно-правового регулювання, метод консти­туційно-правового регулювання; наука конституційного права України; функції галузі права, на­вчальна дисципліна конституційне право України.

Поняття та предмет конституційного права як галузі права. Конституційне право як галузь права — це сукупність тісно пов’язаних між собою правових норм, яка характеризується внутрішньою єдністю та певними особливими ознаками, що відрізняють її від інших. Ці особливості обумовлені суспільними відносинами, на регулювання яких спрямовані кон­ституційно-правові норми, тобто предметом галузі конституційного права.

Конституційне право регулює суспільні відносини, що складаються в усіх сферах жит­тєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній і т. д. Особливість предмета конституційного права полягає в тому, що конституційно-правове регулювання у різних сферах життя не є однаковим за своїм обсягом. Максимально повно конститу­ційне право регулює політичні відносини, що пов’язані з державним устроєм, організа­цією публічної влади, політичної системи суспільства тощо. В той час як в інших сферах життєдіяльності ним регламентуються лише основні, базові, фундаментальні суспільні відносини, тобто ті, які визначають зміст всіх інших відносин у відповідній сфері та утво­рюють фундамент системи суспільних відносин, що підлягають правовому впливу.

До предмета конституційного права відносяться суспільні відносини, що визначають:

- основи правового статусу людини й громадянина, принципи взаємозв’язків між гро­мадянином і державою, основні права, свободи та обов’язки людини та громадянина, га­рантії їх забезпечення;

- основи народовладдя, проведення виборів та референдумів, мітингів та демонстра­цій, походів, зібрань та інших форм безпосередньої демократії;

- засади організації та функціонування громадянського суспільства та його інститутів: громадських об’єднань, політичних партій, засобів масової інформації, професійних спі­лок, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування тощо;

- засади побудови Української держави, її характеристики як суверенної, незалежної, демократичної, правової та соціальної, форму правління, форму державного устрою;

- засади організації та функціонування державної влади, правовий статус органів за­конодавчої влади, виконавчої та судової влади, глави держави, порядок їх формування, форми їх діяльності;

- державний устрій, адміністративно-територіальний поділ території, автономний статус Криму, спеціальний статус міст Києва та Севастополя;

- засади та найважливіші суспільні відносини, які виникають в економічній, соціаль­ній, екологічній, культурній, духовній сферах.

Конституційне право є фундаментальною та провідною галуззю в національній право­вій системі, оскільки його норми регламентують вихідні засади суспільного та державного ладу, визначають права та свободи людини та громадянина, що в подальшому знаходить свою конкретизацію в інших галузях права. Регламентуючи найбільш важливі та значимі суспільні відносини, ця провідна галузь права дає орієнтири правового регулювання в усіх сферах життєдіяльності.

Конституційне право України — це фундаментальна та провідна галузь права, сукуп­ність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що визначають політичні, еко­номічні, соціальні, екологічні, культурні та духовні основи конституційного ладу Укра­їни, організацію та функціонування демократичної правової держави, громадянського суспільства та правовий статусу людини й громадянина.

Метод правового регулювання в конституційному праві. Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, що здійснюєть­ся за допомогою юридичних засобів. У юридичній науці відокремлюють диспозитивний та імперативний методи правого регулювання.

Імперативний метод застосовується до відносин підпорядкування (субординації), в яких суб’єкти є нерівними по відношенню один до одного. Поведінка суб’єктів є суворо регламентованою. Для імперативного методу правового регулювання характерно засто­сування таких юридичних засобів, як припис (наприклад, ч. 2 ст. 19 Конституції «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України») та заборона (наприклад, ч. 6 ст. 17 Конституції України «На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не­передбачених законом»).

Диспозитивний метод — це метод координації, сторони виступають як рівні. Він надає можливість суб’єктам правовідносин самим визначати свою поведінку в межах правових приписів. Для нього характерно застосування такого юридичного засобу, як дозвіл. При­кладом застосування диспозитивного методу у сфері конституційно-правового регулюван­ня може виступити конституційне визначення прав і свобод людини і громадянина (напри­клад, ч. 1 ст. 35 Конституції «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання»).

Конституційно-правове регулювання суспільних відносин ґрунтується переважно на імперативних засадах.

Функції конституційного права як галузі права. Структуроутворююча роль конституційно­го права в правовій системі України. Функції конституційного права як галузі права — це загальні, найважливіші напрями його впливу на суспільні відносини. До основних функ­цій конституційного права як галузі права відносяться: установча, регулююча, охоронна, ідеологічна, стабілізуюча, програмна, інформаційна.

Установча функція конституційного права виражається в тім, що воно легалізує саму державу, її суспільно-політичний, економічний лад, встановлює основні політико-право- ві інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу людини та грома­дянина, систему органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо.

Регулююча функція конституційного права полягає в тому, що воно регулює найважли­віші, фундаментальні суспільні відносини, є основою правової системи та правопорядку в країні; дає імпульс розвитку законодавства та прийняттю масиву нових нормативно- правових актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

Охоронна функція спрямована на охорону найбільш важливих соціальних цінностей, економічних, політичних, культурних та інших відносин, подолання явищ, що порушу­ють умови нормального розвитку та суперечать інтересам суспільства, держави та грома­дян. Основне призначення даної функції полягає у запобіганні порушенню норм консти­туційного права, що виражається у впливі на свідомість суб’єктів права погрозою санкцій, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.

Ідеологічна функція полягає в тому, що конституційне право закріплює та поширює систему політико-правових цінностей, поглядів, ідей на соціальну дійсність, суспільство та відносини людей між собою.

Зміст інформаційної функції полягає в тому, що конституційне право й, насамперед, кон­ституція виступають джерелом інформації як для власного народу, так і для зовнішнього світу про Україну, її політичну, економічну і правову систему, форму правління, форму державного устрою, статус особистості.

Стабілізуюча функція укладається в тім, що конституційні норми, відрізняючись під­вищеною стабільністю, утримують розвиток суспільства в певному руслі, не дозволяють різко змінювати політичний та економічний курс, що несе в собі небезпеку руйнування суспільства й держави, зміцнюють сформовані суспільні відносини.

Програмна функція має прояв в тому, що конституційне право і насамперед конституція містять ряд програмних положень, які виступають орієнтирами на майбутнє, тим самим конституція «програмує» суспільний розвиток, задає йому певний напрям та змістовне наповнення.

Системоутворююча роль конституційного права полягає в тому, що для всіх галузей права вихідними є встановлені нормами конституційного права принципи організації та функціонування державного та суспільного ладу, визначені ним основі права та свободи людини та громадянина.

Ця галузь права дає орієнтири правого регулювання у всіх сферах суспільних відносин. Конституційне право по суті визначає саму правову систему, наявність у ній тих або інших галузей. Жодна галузь права не може розвиватися, якщо вона не знаходить опори в кон­ституційних принципах або нормах конституційного законодавства. Ці загальні положення можна конкретизувати на прикладі співвідношення конституційного права та ряду інших галузей. Таквизначаючи систему органів державної влади, їхправовий статус, компетенцію, норми конституційного права визначають засади для адміністративного права. Закріплюю­чи різні форми власності, права власників, принципи господарювання, конституційне пра­во окреслює базис для цивільного та господарського права.

Системоутворююча роль конституційного права обумовлена ще й тим, що його норма­ми регулюється сам процес створення права. Конституційне право визначає види право­вих актів, співвідношення їх юридичної чинності.

Поняття та предмет науки конституційного права. Правові явища досліджуються різни­ми юридичними науками, для кожної з яких характерний своєрідний метод, підхід до до­сліджуваного об’єкта, у кожної з них свій особливий предмет. З урахуванням цих факто­рів розрізняють: загальнотеоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові, прикладні юридичні науки.

Наука конституційного права є складовою частиною системи юридичних наук і відносить­ся до галузевих, основна відмінна ознака яких полягає в тому, що предметом їх вивчення є однойменна галузь права. Ці науки складають найбільшу частину в системі юридичних наук.

Предметом вивчення науки конституційного права є вся сфера суспільних відносин, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. На основі аналізу суспільних від­носин наука дає теоретичне обґрунтування меж їх правового регулювання, для того щоб воно не було надмірним, не виправданим потребами життя або занадто вузьким.

Наука конституційного права формулює основні поняття та категорії, якими оперує діюче конституційно-правове законодавство, аналізує функції та роль відповідних правових інсти­тутів, розкриває властиві даній галузі права закономірності, прогнозує тенденції розвитку.

Наука конституційного права виявляє ефективність дії відповідних правових норм та інститутів, виробляє рекомендації з її підвищення. Із цією метою наука вивчає практи­ку реалізації конституційно-правових норм різними суб’єктами права, діяльність органів публічної влади, форми їхньої взаємодії.

Конституційно-правові норми та інститути вивчаються в їх історичному розвитку на загальному тлі розвитку суспільства, з урахуванням властивих тенденцій та протиріч.

Виходячи із змісту предмета галузі права визначається і предмет науки конституційно­го права: проблеми народного представництва; державного, національного та народного суверенітету; унітарності та автономії; проблеми правового статусу особистості, прав лю­дини та громадянина; взаємозв’язок держави та особистості; конституційні основи орга­нізації громадянського суспільства, а також проблематика організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування тощо.

Вивчення зазначених проблем становить предмет науки, самі ж теоретичні положення та висновки — її зміст.

Наука конституційного права України — це система знань і уявлень про правовий ста­тус людини і громадянина, про організацію та функціонування державного та суспільного ладу в Україні.

Функції, завдання та джерела науки конституційного права. Наука конституційного пра­ва України ставить для себе, зокрема, такі завдання:

- проникнення в сутність і призначення відповідної галузі права;

- визначення категорій та основних понять конституційно-правової галузі;

- аналіз історичного розвитку галузі конституційного права, вироблення на його осно­ві закономірностей і тенденцій розвитку галузі в цілому та її інститутів;

- узагальнення практики конституційного будівництва держави та суспільства;

- критичне осмислення зарубіжного конституційного досвіду з метою втілення відпо­відних теоретичних досягнень у вітчизняну конституційно-правову практику.

Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідеологічна, прогностична, комунікативна, експертна.

Політична функція полягає в тому, що наука спрямована на формування політичних пе­реконань і орієнтації в суспільстві, на становлення високої політико-правової культури. Наука обґрунтовує політико-правову активність держави, у тому числі у взаємозв’язках з іншими країнами.

Ідеологічна функція науки полягає в тому, що вона аналізує ідеї та цінності, які втілені, та ті, які варто було б втілити в конституцію та державно-правову практику. Норми й ін­ститути конституційного права впливають на громадське життя, на напрямки розвитку правової системи України. Наука вивчає ідейно-тематичну спрямованість нормативних актів. Наука розробляє ідеї, які могли б стати загальнонаціональними та знайти своє за­кріплення в конституційних актах.

Методологічна функція науки конституційного права спрямована на методологічну до­помогу іншим суспільним наукам, оскільки наука конституційного права досліджує яви­ща та оперує поняттями, що є суміжними з іншими суспільними науками та мають для них істотне значення.

Прогностична функція науки полягає в тому, що сьогодні підвищується роль соціального й юридичного прогнозування в стратегії законотворчості, прогнозування конституційно­го процесу розвитку держави, того, як державно-правові новації сприйме народ України.

Комунікативна функція пов’язана з інформаційними відносинами, з формуванням суспільної оцінки діяльності органів публічної влади, політичних партій і громадських об’єднань, станом забезпечення прав людини й громадянина. Ця функція спрямована на підвищення рівня поінформованості громадян та посадових осіб з основами конститу­ційного права, зі своїми конституційними правами та обов’язками.

Експертна функція науки конституційного права проявляється в тому, що фахівці з кон­ституційного праву часто залучаються до робочих груп з розробки проектів нормативно- правових актів, для надання науково-експертних висновків на конституційні подання та звернення до Конституційного Суду України, на запити Верховного Суду України, Мі­ністерства юстиції України, інших органів публічної влади, юридичних та фізичних осіб.

Наука конституційного права опирається на широку систему джерел. До них, зокрема, відносяться:

- нормативно-правові акти як діючі, так і ті, що втратили чинність, а також перспективне законодавство, що містить конституційно-правові норми. Наука виявляє та теоретично об­ґрунтовує закладені в них концепції, поняття, розкриває існуючі між ними взаємозв’язки;

- праці вітчизняних і закордонних учених з проблематики значимої для конституцій­но-правової науки, їх критичний аналіз є передумовою збагачення науки досягненнями світового досвіду;

- практика реалізації конституційно-правових норм (діяльність Конституційного Суду України, системи адміністративних судів, Центральної виборчої комісії, інших ор­ганів державної влади та місцевого самоврядування);

- соціально-історичні процеси, які є передумовою чи наслідками прийняття та реалі­зації конституційно-правових норм, їх аналіз дає можливість відокремити закономірнос­ті та спрогнозувати тенденції розвитку конституційного права.

Конституційне право України як навчальна дисципліна. Конституційне право України як навчальна дисципліна вивчається в державних та недержавних навчальних закладах юридичної спрямованості. Її обсяг і зміст визначаються освітніми програмами, які роз­робляються проектними групами та затверджуються вченими радами факультетів і вузів.

Як навчальна дисципліна конституційне право вужче за змістом, ніж наука та галузь, і спрямована на розкриття змісту основних категорій, понять та предмета конституційного права як галузі права та науки.

Головне завдання навчальної дисципліни — освоєння студентами фундаментальних положень науки конституційного права та сучасного українського конституціоналізму, отримання знань про конституційно-правове регулювання статусу особистості, основних інститутів державного та суспільного ладу в Україні, а також набуття практичних навичок застосування норм конституції та конституційного законодавства, без чого не можливе становлення майбутнього юриста.

Конституційне право України як навчальна дисципліна за змістом є системою теоре­тичних положень, що згруповані за темами, та за своїм обсягом вважаються мінімально необхідними та достатніми для формування професійних компетентностей у студентів- юристів.

За структурою навчальна дисципліна складається із загальної й особливої частин.

Загальна частина розкриває теоретичні положення про поняття, систему, джерела кон­ституційного права, вчення про конституції, а також конституційні правовідносини, де­лікти та конституційно-правову відповідальність.

Особлива частина, ґрунтуючись на діючому конституційному законодавстві, надає ін­формацію про конституційний лад, громадянське суспільство, систему державних орга­нів, місцеве самоврядування в Україні, територіальний устрій України й т.д.

Питання для самоконтролю

1. Які суспільні відносини складають предмет конституційного права як галузі права?

2. Охарактеризуйте методи конституційно-правового регулювання.

3. В чому полягає структуроутворююча роль конституційного права в правовій системі України?

4. Назвіть джерела конституційного права як науки.

5. Завдання конституційного права як навчальної дисципліни.

Література

1. Бабенко К. Методи конституційного регулювання політико-правових відносин /К. Бабенко. — Вісник Центральної виборчої комісії. — 2009. — № 1. — С. 60-65.

2. Барабаш Ю. Конституційне право України на сучасному етапі (окремі проблеми ви­кладання та праворозуміння) /Ю. Барабаш. — Юридичний вісник. — 2015. — № 3. — С. 121-126.

3. Задорожня Г. В. Конституційне право України: підручник / Г. В. Задорожня, Ю. А. За- дорожний, І. М. Сопілко. — К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. — 448 с.

4. Колісник В. П. Конституційне право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / за заг. ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. — X.: Право, 2008. — 416 с.

5. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В. В. Кравченко. — Вид. 6-те, випр. та доп. — К. : Атіка, 2009. — 608 с.

6. Конституційне право України: курс лекцій / Р. Я. Демків. — Львів: Львівський держав­ний університет внутрішніх справ, 2012. — 332 с.

7. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : акад, курс : підруч. : у 2 т. — Т. 1 / за ред. В. Ф. Погорілка. — К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2006. — 544 с.

8. Совгіря О. Предмет конституційного права України: аксіологічна складова на сучас­ному етапі / О. Совгіря. — Український часопис конституційного права. — 2016. — № 1. - С. 41-46.

9. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : підруч. — 3-є вид. доп. і перероб. / О. Ф. Фрицький. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 512 с.