КОНСТИТУЦІЙНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

Анотація. Тема спрямована на вивчення теоретичних та практичних аспектів функціонування інституту конституційної юстиції в Україні в контексті змін до Конституції України щодо право­суддя 2016 року.

Після вивчення теми студент повинен знати:

-змістта співвідношення категорій «конституційний контроль», «судовий конституційний конт­роль» та «конституційна юстиція»;

- передумови виникнення та особливості становлення інституту конституційної юстиції в Україні; -функціональне призначення Конституційного Суду України та його місце в системі органів

державної влади;

- повноваження та функції Конституційного Суду України;

- склад, структуру та організацію діяльності Конституційного Суду України;

- суб’єктно-діяльнісні характеристики провадження у справах конституційної юрисдикції;

- види, порядок прийняття та виконання актів Конституційного Суду України.

Ключові поняття та терміни: конституційний контроль; судовий конституційний контроль; кон­ституційна юстиція; Конституційний Суд України; конституційна скарга; юридичні позиції Кон­ституційного Суду України.

Поняття конституційної юстиції. Конституційний контроль, являючи собою специфіч­ний засіб охорони і захисту Конституції, виступає як спеціалізований механізм, система забезпечення Конституції як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, різно­вид контролю як відповідної функції (І. Сліденко). Конституційний контроль, таким чи­ном, може бути визначений як діяльність компетентних органів публічної влади щодо реалізації принципу верховенства Конституції і підтримки режиму конституційності за допомогою своїх специфічних методів (М. Вітрук).

Конституційний контроль пов’язаний з владою органу, наділеного правом скасовувати акти, що не відповідають Основному Закону. І в цьому аспекті конституційний контроль може бути визначений як влада, надана відповідному органу, контролювати і у разі необ­хідності установлювати відповідність або невідповідність Конституції актів, прийнятих різноманітними органами публічної влади, і особливо законів, прийнятих представниць­кими органами (В.

Особливою інституціональною формою конституційного контролю, який може здій­снюватися главою держави, парламентом, урядом, парламентським уповноваженим з прав людини тощо, є судовий конституційний контроль. Судовий конституційний конт­роль являє діяльність компетентних судових та/або спеціалізованих судових органів щодо перевірки, оцінки, визначення відповідності законів, інших нормативно-правових актів Конституції і вирішення питання про їх застосування або щодо їх конституційності, яка здійснюється у формі судочинства і спрямована на забезпечення правової охорони Кон­ституції, встановлених нею основ конституційного ладу, прав і свобод людини і громадя­нина, конституційної законності (Б. Єбзєєв, М. Савенко).

Для позначення судового конституційного контролю використовують й іншу катего­рію — «конституційна юстиція». За такого підходу може скластися враження, що йдеться про синонімічні терміни, хоча під конституційною юстицією передусім розуміють орган, наділений відповідною компетенцією (юрисдикцією), який і провадить відповідне судо­чинство, тобто здійснює правосуддя (уданому випадку конституційне) (А. Муллануров).

Тому більш коректним видається визначення конституційної юстиції як наділеного конституційною компетенцією (юрисдикцією) судового органу, виключною прерогати­вою якого є здійснення конституційного контролю у формі конституційного судочинства.

Становлення і розвиток конституційної юстиції в Україні. Аналіз українських конститу­ційних документів початку XX століття дає підстави твердити, що ідея судового консти­туційного контролю не отримала широкого визнання. Певного мірою це пояснюється зумовленою догматичним сприйняттям теорії поділу влади Ш. Монтеск’є недовірою до суддів як судових охоронців конституції держави, а також виключною важливістю прин­ципу верховенства представницького органу державної влади для конституційної систе­ми часів Української Народної Республіки.

У радянський період судовий конституційний контроль також повністю заперечував­ся, оскільки вважалось, що він є невід’ємним елементом «буржуазної доктрини» поділу влади.

Лише в останні роки існування СРСР було утворено квазісудовий орган попереднього конституційного контролю — Комітет конституційного нагляду СРСР. І хоча відповід­ними змінами до Конституції УРСР 1978 р. було передбачено утворення Комітету кон­ституційного нагляду в УРСР, його так і не було утворено. Загалом у період «перебудови» в радянській Україні залишалася поширеною думка, що конституційний контроль супер­ечить принципу верховенства законодавчої влади, а відповідно — й принципу народного суверенітету. Тому вважалося, що наділення особливого юрисдикційного органу консти­туційного контролю правом скасовувати акти Верховної Ради — єдиного органу, що ви­ступав від імені народу, перетворить принцип народного суверенітету на фікцію.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України Конституція УРСР 1978 р. зазнала суттєвих змін. Зокрема, Законом УРСР від 24 жовтня 1990 р. № 404­XII запроваджувався Конституційний Суд України, що мав формуватися Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі права. Організація і порядок діяльності Конституційного Суду УРСР мали бути визначені Законом про Кон­ституційний Суд УРСР.

Відповідний законодавчий акт було прийнято лише 3 липня 1992 р., за яким Консти­туційний Суд України визначався як незалежний орган в системі судової влади, поклика­ний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод особи.

Втім Верховна Рада України спромоглася обрати лише Голову Конституційного Суду України — ним став Л.

Наступна згадка про Конституційний Суд України на найвищому нормативному рівні з’являється в укладеному 8 червня 1995 р. між Президентом України та Верховною Радою України Конституційному Договорі, невід’ємною складовою якого було визначено схва­лений Верховною Радою України Закон України «Про державну владу і місцеве самовря­дування в Україні». Конституційний Суд України згідно зі статтею 38 вказаного Закону виступав незалежним органом судової влади, що забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону кон­ституційних прав та свобод людини і громадянина.

Але повноваження щодо здійснення конституційного контролю закріплювались за Верховною Радою України, яка «приймає Конституцію України, закони України, кодекси та інші кодифіковані акти, вносить до них зміни і доповнення, дає їх офіційне тлумачен­ня» (пункт І частини першої статті 17); «здійснює контроль за виконанням Конституції України, законів України та постанов Верховної Ради України» (пункт 2 частини першої статті 17); «здійснює контроль у сфері захисту прав людини» (пункт 3 частини першої статті 17).

За такого суперечливого регулювання Конституційний Суд України передбачувано не було сформовано і після укладання між Верховною Радою України та Президентом Укра­їни Конституційного Договору 1995 року.

І лише з прийняттям Конституції України 1996 року становлення першого в Украї­ні органу конституційної юстиції — Конституційного Суду України — відбулося. Вже у травні 1997 року, через сім місяців після вступу суддів на посади, ним було прийнято пер­ше рішення, що стало точкою відліку здійснення судового конституційного контролю в Україні.

Правова природа Конституційного Суду України. Тривалий час окрім Конституції Укра­їни конституційно-правовий статус Конституційного Суду України визначався Законом України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України», Регла­ментом Конституційного Суду України та низкою рішень власно Конституційного Суду України.

Однак 2 червня 2016 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1401-УІП «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким кон­ституційно-правовий статус Конституційного Суду України було суттєво змінено. З ме­тою належної імплементації зазначених конституційних змін було прийнято Закон Укра­їни від 13 липня 2017 р. № 2136-УІП «Про Конституційний Суд України», яким детально визначено порядок організації та діяльності Конституційного Суду України (далі — Суд), статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду.

Відповідно до конституційних змін 2016 р. Суд виведено за межі системи судоустрою України, що нібито має покласти кінець тривалій науковій дискусії про правову природу та місце Суду в системі органів державної влади України.

Справа в тім, що запровадження інституту судового конституційного контролю, уособ­леного Судом, який, маючи високий рівень незалежності, отримав реальну можливість впливати на практику реалізації законодавчої і виконавчої влади та на їх співвідношення, зумовило надзвичайно високий науковий інтерес і як наслідок — низку змістовних науко­вих досліджень різних аспектів його організації та функціонування, зокрема й у контексті практики реалізації принципу поділу влади, системи стримувань і противаг, та водночас поставило на порядок денний питання про правову природу єдиного органу конституцій­ної юстиції.

Зокрема, В. Гергелійник, зазначаючи, що Суд виконує функцію конституційного контролю в межах визначеної Конституцією судової гілки влади, доводив, що окреслена специфіка органу конституційної юстиції у порівнянні з судами загальної юрисдикції до­зволяє зробити висновок про визначення на теоретичному рівні статусу Суду як «квазі- органу» правосуддя, який входить, хоча це і не закріплено на конституційному рівні, в контрольно-наглядову гілку влади України.

Згідно з іншим підходом, незважаючи на особливості, що відрізняли Суд від судів за­гальної юрисдикції, він визначався як складова єдиної судової системи, єдиний орган конституційної юрисдикції, який здійснює конституційне судочинство шляхом розгляду і вирішення по суті справ конституційної юрисдикції.

Визначальною підставою заперечення судової природи Суду виступає здійснення ним компетенційної діяльності, сутністю якою є конституційний контроль. Вихідною тезою такого підходу залишається намагання виразити зміст усієї судової влади, її владних по­вноважень через специфіку лише однієї функції судових органів або форми судової діяль­ності. Втім зведення усіх функцій судів лише до функції правосуддя, так само як ототож­нення самого явища судової влади з правосуддям, видається невиправданим, адже «воно є ширшим за змістом і більш загальним за природою» (В. Шаповал).

Відстоюючи тезу про функціональний плюралізм судової влади, вважаємо, шо виве­дення Суду за межі системи судоустрою України не перетворює його на квазісудовий ор­ган і не виключає його ідентифікації як органу судової влади.

У науковому і експертному середовищі не викликало сумнівів, що в Україні у 1996 р. було запроваджено європейську (концентровану) модель конституційної юстиції, яка насамперед передбачає утворення єдиного спеціалізованого судового або квазісудового органу, виключною прерогативою якого є здійснення конституційного контролю. Голов­на відмінність судових та квазісудових органів полягає у тому, що у квазісудових органах зазвичай використовується закрита, заснована на письмовому провадженні, процедура, тому вони не розглядають індивідуальних конституційних скарг (В. Маклаков). Принци­пово важливим критерієм вирізнення саме судових органів конституційного контролю ви­ступає відсутність права ініціювати здійснення такого контролю за власного ініціативою.

Тому, оскільки конституційними змінами 2016 р. не було запроваджено іншої моделі конституційної юстиції, залишається справедливою ідентифікація Суду як юрисдикцій- ного судового органу, що посідає відокремлене місце в системі органів державної влади, зумовлене його особливим функціональним призначенням — забезпеченням верховен­ства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Функції і повноваження Конституційного Суду України. Суд забезпечує верховенство Конституції України через здійснення визначених Основним Законом України компе- тенційних повноважень, до яких тепер належать:

- вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- офіційне тлумачення Конституції України;

- надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Консти­туції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

- надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною іні­ціативою;

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання консти­туційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності зако­нопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конститу­ції України;

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верхо­вною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;

- вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України норма­тивно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Пре­зидента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України;

- вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що засто­сований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конститу­ції України.

Аналіз наведених компетенційних повноважень Суду засвідчує, що окрім, власно, конституційного контролю Суд також здійснює й інші функції, серед яких передусім ви­окремлюють функцію офіційного тлумачення Конституції України, функцію забезпечення принципу поділу влади (арбітражну функцію), а також функцію захисту конституційних прав і свобод особи (правозахисну функцію) (Ж. Овсепян).

Саме із останньою функцією пов’язані чи не найбільш значущі конституційні нововве­дення 2016 р. в частині повноважень Суду. Йдеться про запровадження в Україні інститу­ту конституційної скарги, сутність якої загалом полягає у безпосередньому ініціюванні, насамперед фізичною особою, перевірки Судом конституційності нормативного або ін­дивідуального акта, в тому числі акта (рішення) суду, що порушує гарантовані конститу­цією держави її права та свободи (М. Гультай).

При цьому відповідно до статті 151 Конституції України запроваджено нормативну (часткову) конституційну скаргу, що закріплює право особи ініціювати встановлення конституційності законів України (їх окремих положень), застосованих в остаточному судовому рішенні в її судовій справі.

І хоча функціональний наголос на ключовому значенні конституційної скарги у захисті прав і свобод людини при її характеристиці є традиційно визначальним, функціональне призначення конституційної скарги трактується більш широко. За допомогою конститу­ційної скарги передусім захищається публічний інтерес, оскільки вона надає Суду мож­ливість контролю за дотриманням конституції усіма державними органами, чим сприяє легітимізацїї держави (В. Вапазгак). Тут доречно вказати, що «в основу права на конститу­ційну скаргу покладено принцип обмеження державної влади фундаментальними права­ми та свободами, і це дає змогу стверджувати, що цей фундаментальний конституційний принцип має конкретне правниче значення в країнах розвинутої демократії» (С. Шевчук).

Склад і порядок формування Конституційного Суду України. Структура та організація ді­яльності Конституційного Суду України. Суд складається із 18 суддів, які призначаються на дев’ять років без права бути призначеним повторно Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом суддів України (по шість суддів). Суд є повноважним здійсню­вати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів, які набули повноважень у визначеному законом порядку.

Зважаючи на особливе функціональне призначення Суду у системі органів державної влади, до кандидатів на посади суддів встановлені особливі вимоги. Так, суддею Суду може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, високі моральні якості, є правником із визнаним рівнем компетентності.

Суддя Суду має відповідати критерію політичної нейтральності і, відповідно, не може належати до політичних партій чи професійних спілок, публічно виявляти прихильність до них, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Суддя Суду також не може сумі­щати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі професійного правничого самоврядування, зі статусом народно­го депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з іншим представницьким мандатом, з адвокатською діяльністю, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї, а також не може входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

Слід зауважити, що відтепер відбір кандидатур на посаду судді Суду має здійснюватися на конкурсних засадах у визначеному законом порядку. Зокрема, відбір кандидатур на посаду судді Суду на конкурсних засадах щодо осіб, яких призначає Президент України, здійснює конкурсна комісія, яку створює Президент України. Підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Суду у Верховній Раді України здійснює комітет, до предмета відання якого належать питання правового статусу Суду, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України. Підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Суду з’їздом суддів України здійснює Рада суддів України.

Конкурсна комісія, відповідний комітет Верховної Ради України, Рада суддів України приймають заяви від осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Суду. За результатами вивчення документів та відомостей, наданих кандидатами, та співбесіди з ними конкурс­на комісія, відповідний комітет Верховної Ради України, Рада суддів України ухвалюють рекомендацію щодо кожного кандидата на посаду судді Суду. Загальний строк проведен­ня конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Суду становить два місяці.

Суд очолює та організовує його діяльність Голова Суду, який обирається зі складу суд­дів Суду на спеціальному пленарному засіданні Суду лише на один трирічний строк таєм­ним голосуванням. Для обрання Голови Суду на спеціальному пленарному засіданні Суду створюється комісія з числа суддів Суду. Головою Суду вважається обраний кандидат, за якого проголосувала більшість суддів Суду від конституційного складу Суду.

Якщо запропоновано не більше двох кандидатів і Голову Суду не було обрано, прово­дяться нові вибори. Якщо запропоновано більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які одержали най­більшу кількість голосів. Якщо при повторному голосуванні Голову Суду не було обрано, проводяться нові вибори. Під час голосування Суддя може проголосувати лише за одну кандидатуру.

Голова Суду має заступника, який виконує за його дорученням окремі повноваження. Заступника Голови Суду обирають на спеціальному пленарному засіданні Суду за пропо­зицією Голови Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням. За відсутності Голови Суду його обов’язки виконує заступник Голови Суду, а за відсутності обох — стар­ший за віком Суддя.

До організаційної структури Суду у статусі його органів також входять Велика палата, два сенати та шість колегій. Важливо вказати, що вказані органи у межах визначених за­коном повноважень щодо конституційного провадження діють як Суд.

Велика палата — орган Суду у складі всіх суддів Суду, який здійснює конституційно визначені компетенційні повноваження Суду, в тому числі розглядає питання відповід­ності Конституції України законів України (їх окремих положень) за конституційними скаргами у разі відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати у випадках, визначених Законом. До повноважень Великої палати також належить вирішення про­цедурних питань, що виникають під час конституційного провадження згідно із Законом.

Сенат — орган Суду, що, як правило, діє у складі дев’яти суддів Суду і розглядає пи­тання щодо відповідності Конституції України законів України (їх окремих положень) за конституційними скаргами, а також інші питання, визначені законом.

Персональний склад сенатів формується на спеціальному пленарному засіданні Суду шляхом жеребкування і затверджується постановою Суду. Стосовно Голови Суду та за­ступника Голови Суду жеребкування не проводиться.

Колегія — орган Суду у складі трьох суддів Суду, до повноважень якого належить вирі­шення питань щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, конституційною скаргою.

У складі Суду також діють постійні комісії — допоміжні органи, що створюються з чис­ла суддів Суду для вирішення питань організації його внутрішньої діяльності.

Організаційне, аналітичне, юридичне, інформаційне та матеріально-технічне забезпе­чення діяльності Суду здійснює Секретаріат Суду, очолюваний керівником Секретаріату. Останнього за поданням Голови Суду призначає на посаду та звільняє з посади Суд на своєму засіданні.

Кандидат на посаду керівника Секретаріату має відповідати кваліфікаційним вимогам, передбаченим Законом України «Про державну службу» для осіб, які претендують на за­йняття посади державної служби категорії «А», а також мати вищу юридичну освіту та стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 10 років.

Керівник Секретаріату має першого заступника, заступників, яких так само за подан­ням Голови Суду призначає на посаду та звільняє з посади Конституційний Суд на своєму засіданні. Кандидати на посади першого заступника та заступників керівника Секретарі­ату мають відповідати кваліфікаційним вимогам, передбаченим Законом України «Про державну службу» для осіб, які претендують на зайняття посади державної служби кате­горії «А».

У складі Секретаріату Суду діють служба судових розпорядників та патронатна служба судді Конституційного Суду. Положення про Секретаріат, його структуру і штатний роз­пис затверджує Суд на своєму засіданні за поданням керівника Секретаріату.

При Суді функціонує Науково-консультативна рада, утворена з числа висококваліфі­кованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Суду, що потребують наукового забезпечення.

Суд також має свій архів, бібліотеку, офіційне видання «Вісник Конституційного Суду України», прес-службу, приймальню громадян тощо.

Принципи конституційного судочинства. Суд здійснює юрисдикційну діяльність відпо­відно до засад (принципів) верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов’язковості ухва­лених ним рішень і висновків.

Принцип верховенства права являє собою змістовно-сутнісну засаду здійснення юрис- дикційної діяльності Судом. У найбільш загальному вигляді верховенство права перед­бачає, що право розуміється як сукупність правил юридично значущої поведінки, що ле­гітимізовані суспільством і базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики. Відповідно, право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а вклю­чає й інші соціальні регулятори (норми моралі, традиції, звичаї тощо). Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка знач­ною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозас- тосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті пе­редусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Верховенство права зумовлює пріоритетність у суспільстві прав і свобод особи, що передбачає взаємну від­повідальність особи і держави, зв’язаність діяльності держави цими правами, врегулю­вання відносин між особою та державою на основі принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Принцип незалежності діяльності Суду засвідчує його інституціонально-функціональну самостійність в системі органів державної влади. Здійснюючи юрисдикційну діяльність, Суд не тільки знаходиться, як було вказано, поза системою судоустрою України. Він по­сідає самостійне місце і не підпорядковується жодному іншому органу, включаючи пар­ламент, уряд та главу держави. Незалежність діяльності Суду забезпечується також через низку гарантій діяльності суддів: заборону впливу у будь-який спосіб на суддю, особливу процедуру притягнення судді до юридичної відповідальності; вжиття заходів забезпечен­ня безпеки судді та членів його сім’ї тощо.

Принцип колегіальності засвідчує, що Суд здійснює надані Конституцією та Законом України від 13 липня 2017 р. № 2136-УІП «Про Конституційний Суд України» компетен- ційні та самоорганізаційні повноваження колегіально. Принцип колегіальності реалізуєть­ся через організаційні форми роботи Суду, до яких належать: засідання, пленарні засідання Суду, Великої палати, сенатів; засідання колегій. Особливою формою вирішення питань, пов’язаних з організаційною діяльністю Суду, є спеціальні пленарні засідання Суду, на яких, зокрема, обирається Голова та заступник Голови Суду, затверджується персональний склад сенатів, утворюються колегії та затверджується їх персональний склад тощо.

Згідно з принципами гласності і відкритості акти та засідання Суду, інформація щодо справ, які розглядає Суд, є відкритими, якщо інше не встановлено законом. Інформація про конституційні подання, конституційні звернення, конституційні скарги, що надійшли до Суду, перебіг справ, дату і час засідання сенатів, Великої палати є відкритою та опри­люднюється на офіційному веб-сайті Суду, якщо інше не встановлено законом. Розгляд справ на пленарних засіданнях Великої палати, сенатів здійснюється відкрито, за винят­ком закритої частини цих засідань, коли ухвалюється рішення, надається висновок, поста­новляється ухвала Суду. Закрите пленарне засідання допускається, якщо розгляд справи на відкритому пленарному засіданні може призвести до розголошення державної таєм­ниці та (або) іншої інформації, що охороняється законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в Суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи. Усі акти Суду за результатами конституційного провадження оприлюднюються на офіційному веб-сайті Суду або в окремих випадках за ухвалою Суду — в залі засідань Суду. Акти Суду разом, за наявності, з окремими думками суддів публікуються у «Віснику Кон­ституційного Суду України» та інших офіційних друкованих виданнях України

Відповідно до принципу повного і всебічного розгляду справ колегії, сенати, Велика палата під час підготовки справи до розгляду та конституційного провадження у справі вправі витребувати копії документів, матеріалів, а також відомості, що стосуються справи; при­значати у разі потреби експертизу та залучати спеціалістів до участі в конституційному провадженні; викликати на засідання, пленарні засідання посадових осіб, експертів, спе­ціалістів, свідків, представників суб’єктів звернень, громадян.

Принцип обґрунтованості та обов’язковості ухвалених Судом рішень і висновків визна­чає, що акти Суду мають бути ухвалені на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилаються учасники конституційного провадження, а також містити вичерпні висновки щодо питань, порушених суб’єктами права на звернення і розглянутих Судом. Рішення та висновки Суду є обов’язковими до виконання, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені. У разі необхідності Суд може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль за ви­конанням рішення, додержанням висновку.

Суб’єкти і форми звернення до Конституційного Суду України. Суд як юрисдикційний судовий орган здійснює компетенційні повноваження виключно за зверненням визна­чених Конституцією та Законом України від 13 липня 2017р. № 2136-УІП «Про Консти­туційний Суд України» суб’єктів, які можуть класифіковані залежно від предмета і форми звернення.

Так, письмове клопотання щодо визнання акта (його окремих положень) неконсти­туційним або офіційного тлумачення Конституції України є конституційним поданням і має відповідати вимогам, встановленим статтею 51 Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136-УІП «Про Конституційний Суд України». Суб’єктами права на звернення до Суду із конституційним поданням є виключно Президент України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (консти- туційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному су­довому рішенні у справі є конституційною скаргою, що має відповідати вимогам, встанов­леним статтею 55 Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України». Суб’єктом права на конституційну скаргу є фізична особа або юридична особа приватного права, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її спра­ві закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.

Письмове клопотання про надання висновку щодо інших компетенційних повнова­жень Суду є конституційним зверненням і має відповідати вимогам, встановленим стат­тею 53 Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України». Суб’єктами права на конституційне звернення є Президент України, Верховна Рада Укра­їни, Кабінет Міністрів України або щонайменше сорок п’ять народних депутатів України.

Стадії конституційного провадження. Аналіз Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України» дозволяє виокремити стадії конституційного про­вадження у справах конституційної юрисдикції. Стадії конституційного провадження характеризують діяльність Суду та учасників провадження, яка спрямована на забезпе­чення певного проміжного результату при розгляді тієї чи іншої справи. Стадіями кон­ституційного провадження є відкриття конституційного провадження, підготовка мате­ріалів справи до слухання, розгляд справи у пленарному засіданні, ухвалення рішення та його виконання.

Процесуальні строки. Законом України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конститу­ційний Суд України» визначено, що строк конституційного провадження не повинен перевищувати шість місяців. Водночас для справ щодо конституційності законопроекту про внесення змін до Конституції України, справ щодо конституційності актів Кабінету Міністрів України за зверненням Президента України, а також щодо яких Сенат, Велика палата визнали конституційне провадження невідкладним строк конституційного про­вадження не може перевищувати один календарний місяць.

Обчислення строків конституційного провадження ведеться з дня постановления ухвали про відкриття конституційного провадження у справі, а у разі відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати — з дня постановления відповідної ухвали Сенату.

Поняття та правова природа актів Конституційного Суду України. Види, порядок прийнят­тя та виконання актів Конституційного Суду України. Здійснюючи надані Конституцією та Законом України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України» компе- тенційні та самоорганізаційні повноваження, орган конституційної юрисдикції приймає процесуальні та непроцесуальні акти.

До непроцесуальних актів Суду, які не пов’язані із конституційним провадженням, на­лежать постанови з приводу організаційних, фінансових, кадрових та інших питань вну­трішньої діяльності. Непроцесуальні акти Суду є правовою формою здійснення ним своїх самоорганізаційних повноважень.

Процесуальні акти Суду, до яких належать рішення, висновки, ухвали та забезпечу­вальні накази, являють собою акти органу конституційної юрисдикції, пов’язані із кон­ституційним провадженням у відповідних справах конституційної юрисдикції. Проце­суальні акти є, відповідно, правовою формою здійснення Судом своїх компетенційних повноважень.

Так, для вирішення питань, пов’язаних із відкриттям, відмовою у відкритті, закрит­тям провадження у справі, іншими процесуальними діями, клопотаннями, процеду­рою розгляду справ конституційної юрисдикції, відповідні органи Суду постановляють ухвали.

У виняткових випадках, з метою запобігання незворотним наслідкам, що можуть на­стати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, Велика палата може при роз­гляді конституційної скарги з власної ініціативи вжити заходів щодо забезпечення кон­ституційної скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. Забезпечувальний наказ втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановления ухвали про закриття конституційного провадження у справі.

Рішення Суду ухвалюються Великою палатою або Сенатом за результатами розгляду по суті справ конституційної юрисдикції. При цьому Сенат ухвалює рішення виключно за результатами розгляду справ за конституційними скаргами, тоді як Велика палата — за результатами розгляду справ щодо конституційності законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів Укра­їни, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції України, а також за результатами розгляду справ за конститу­ційними скаргами у разі відмови Сенату в розгляді справи за конституційною скаргою на розсуд Великої палати.

Висновки Суду надаються виключно Великою палатою за результатами розгляду по суті всіх інших справ конституційної юрисдикції.

Суд ухвалює рішення та надає висновки на закритій частині пленарного засідання Сенату, Великої палати поіменним голосуванням суддів Суду, які розглядали справу. Рі­шення у справі за конституційною скаргою є ухваленим, якщо за це проголосували що­найменше дві третини суддів Суду, які розглядали справу в Сенаті. Рішення є ухваленим Великою палатою, а його висновок — наданим, якщо за це проголосували щонайменше десять суддів Суду.

Рішення і висновки Суду підписують окремо судді Суду, які голосували на їх підтримку і які голосували проти. При цьому судді Суду не мають права утримуватися від голосуван­ня або підписання.

Суддя Суду, який підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті консти­туційного провадження у справі або про закриття конституційного провадження, може викласти окрему думку в письмовій формі, що додається до відповідного акта Суду та без зволікання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Суду. Окрема думка може бути ви­словлена суддею Суду не тільки у разі, якщо він голосував проти того чи іншого акта, а і якщо він голосував «за», але залишився у меншості при голосуванні з будь-якого іншого питання чи мотивування прийнятої позиції.

Рішення та висновки Суду, що мають відповідати вимогам, визначеним статтями 89 та 90 Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України», є оста­точними і не можуть бути оскаржені. У рішенні, висновку Суд може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд також може вимагати від відповід­них органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку. За неви­конання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.

У науковому та експертному середовищі тривалий час дискутується питання щодо пра­вової природи та юридичної сили рішень та висновків Суду. Як правило, у цьому зв’язку стверджують, що рішення і висновки органу конституційної юрисдикції є актами засто­сування конституційних норм до нормативно-правових актів (їх окремих норм) або за­конопроектів, що засвідчують у такий спосіб відповідність останніх нормам Конституції України. Обов’язковість рішень та висновків Суду, за такого підходу, має таку саму при­роду, що й обов’язковість усіх інших правових актів ненормативного характеру.

З іншого боку, багатьма вітчизняними науковцями за рішеннями та висновками орга­ну конституційної юрисдикції визнається не лише правозастосовне, але й правотворче значення, що є однією з важливих ознак їх нормативності. Нормативність рішень та ви­сновків Суду у такому разі обґрунтовують також тією обставиною, що окрім, власно, ви­знання неконституційними положень законів чи інших правових актів, або, наприклад, встановлення невідповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопро­ектів про внесення змін до Основного Закону України, вони водночас визначають на­прямки правової політики держави.

Втім, незважаючи на різноманіття поглядів і дискусію, що триває з приводу норматив­ності актів Суду, переважаючою на тепер є тенденція до сприйняття рішень та висновків (важливо зауважити, що у такому значенні, на відміну від рішень Конституційного Суду України, розглядаються не всі висновки, а лише висновки щодо конституційності зако­нопроектів про внесення змін до Конституції України та висновки щодо конституційнос- ті чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість) органу конституційної юрисдикції як допоміжних (субсидіарних) джерел конституційного права, що відіграють важливе значення в регулюванні публічно-правових відносин. Слід погодитися, що такі рішення і висновки Суду не можуть бути віднесені до підзаконних актів, оскільки така постановка питання не відповідає тим компетенційним повноваженням, якими Консти­туція України наділила орган конституційної юрисдикції. Саме тому відповідно до статей 150 та 152 Конституції України, за ними повинна визнаватися юридична сила вища за юридичну силу законів України.

Юридичні позиції Конституційного Суду України: поняття та значення. Від рішень та ви­сновків Суду потрібно відділяти викладені у цих та інших процесуальних актах позиції органу конституційної юрисдикції, що являють собою сукупність наданих Судом в кон­тексті системного розуміння і тлумачення Конституції України аргументів, які концен­тровано відображають юридичну основу прийнятих актів.

Відповідно до статті 92 Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституцій­ний Суд України» Суд викладає юридичні позиції у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Юридичні позиці можуть міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження у справі та про закриття конституційного про­вадження у справі, постановлених Сенатом чи Великою палатою.

Суд може розвивати і конкретизувати юридичні позиції у своїх наступних актах, змі­нювати юридичні позиції в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким він ке­рувався при висловленні таких позицій, або за наявності об’єктивних підстав необхід­ності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов’язань України та за умови обґрунтування такої зміни в актах Суду.

З теоретичної точки зору, коректною видається позиція, за якою у судовій та іншій правозастосовній практиці позиції Суду набувають характеру прецеденту за своєю юри­дичною силою, але такими за своєю природою не є. Серед правових явищ (правових норм, принципів, правоположень, прецедентів тощо) юридичні позиції Суду посідають самостійне місце і можуть розглядатися як джерела права. Зазначимо, що такий підхід зу­мовлює сприйняття юридичних позицій як певного позасистемного феномена — нового правового явища, місце якого в системі координат українського права поки залишається невизначеним. Такий підхід, в принципі, узгоджується із особливим статусом Суду в сис­темі органів державної влади.

Питання для самоконтролю

1. Надати змістовно-сутнісну характеристику конституційного контролю.

2. Роз’яснити співвідношення категорій «конституційний контроль», «судовий консти­туційний контроль» та «конституційна юстиція».

3. Вказати основні етапи становлення та розвитку конституційної юстиції в Україні.

4. Визначити повноваження Конституційного Суду України.

5. Визначити порядок формування Конституційного Суду України.

6. Визначити організаційну структуру Конституційного Суду України.

7. Вказати форми та суб’єктів звернення до Конституційного Суду України.

8. Назвати стадії конституційного провадження.

9. Охарактеризувати порядок оприлюднення актів Конституційного Суду України.

10. Охарактеризувати правову природу рішень і висновків Конституційного Суду Украї­ни та його юридичних позицій.

Література

1. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и про­цесе : учеб, пособие / Н. В. Витрук. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Норма — ИНФРА -М, 2010. - 592 с.

2. Клишас А. А. Конституционная юстиция в зарубежных странах : монография / отв. ред. В. В. Еремян. — М. : Изд-во «Международные отношения», 2004. — 288 с.

3. Тесленко М. В. Судебный конституционный контроль в Украине / Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. — К., 2001. — 343 с.

4. Тесленко М. В. Конституційна юрисдикція в Україні /М. В. Тесленко. — К. : Школа, 2003. - 254 с.

5. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції / [Наук. ред. О. В. Петришин]. — X. : Фірма «Консум», 2002. — 293.