§ 2. Історія становлення української національно-державної символіки

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних дер­жавних атрибутах і символіці. Заходи на державному рівні - візити, прийоми, підписання міждержавних угод - треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, печатку тощо.

Утвердження нової символіки відбувалося за умов гострої політичної бо­ротьби. Розвиток подій у країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Так, 4 вересня 1991 р. над її будинком замайорів національний синьо-жовтий прапор. Такий же прапор піднімався під час візиту Голови Верхов­ної Ради України Л. Кравчука до США і Канади у вересні-жовтні 1991 р.

Вперше українська державна символіка, яка включала в себе синьо-жовті кольори, згадується близько 1410 р., на корогвах Галицько-Волинського князівс­тва, де на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-синій прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його у мирний час, на відміну від бойо­вого стяга червоного (малинового) кольору. Сині і жовті кольори використовували­ся також на гербах українських земель, міст і старшинських родів. Так, із XVIII ст. сині та жовті кольори у цей період містяться на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечая, Богуна).

Традиція поєднання жовтого і синього кольорів поширюється і на герби то­гочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та інші.

У 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято синьо-жовтий прапор у вигляді двох горизонтальних смуг. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (у першу чергу, «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання синьо-жовтого прапора на різних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка (1911 р.), 100-річчя з дня його народження (1914 р.) тощо. В XIX ст. ці кольори були визнані національними в Галичині та Наддніпрянщині.

З 1914 р. Січові стрільці під жовто-синіми прапорами воювали на полях першої світової війни. Такі ж прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 р., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання.

Подекуди українські патріоти віддавали перевагу червоному (малиновому) кольору чи жовто-синьому поєднанню Із деякими змінами він використовувався в період УНР (наприклад, у Законі «Про флот УНР» від 27 січня 1918 р.) та Українсь­кої Держави гетьмана П. Скоропадського, у Західноукраїнській Народній Респуб­ліці («Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських зе­мель бувшої австро-угорської монархії» від 13 листопада 1918 р.), як державний прапор Карпатської України (Конституція Карпатської України від 15 березня 1939 р.), а також українськими центрами в еміграції. У 1949 р. Українська Націо­нальна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних символів владою незалежної України національний прапор є синьо-жовтим (синій угорі і жовтий унизу).

З отриманням незалежності Україна повернула як державні символи гера­льдичні знаки, що склалися в процесі її історичного державотворення та симво­лізували багатовікову боротьбу українського народу за незалежність.

Ще до моменту прийняття Основного Закону незалежної держави Поста­новою Верховної Ради України «Про Державний прапор України» від 28 січня 1992 р. № 2067-ХІІ як Державний Прапор України було затверджено національ­ний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг; верхньої - синього кольо­ру, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Не менш важливим атрибутом сучасної держави є державний герб.

Великий Державний Герб, за Конституцією України, встановлюється з ура­хуванням малого Державного Герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є знак Княжої Держави Володи­мира Великого - тризуб.

Перша згадка про тризуб належить до Х ст. і міститься в болгарському ру- кописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни - дружинники князя Свя­тослава, у руках яких прапори, увінчані тризубцем. Зображення тризуба відоме з печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак став карбуватися на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича, де з одного боку портрет володаря, а з іншого - тризуб, а згодом Ярослава Мудрого, Воло­димира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.

У галицьких князів гербом служило зображення лева, а у Війську Запорізь­кому - лицаря, козака з мушкетом.

Зазначимо, що після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення дер­жавного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магна­тів, дворян та козацької старшини.

Інший елемент великого Державного Герба - козак з мушкетом і шаблею - як герб Війська Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає сим­волічним зображенням Гетьманщини.

У 1918 р., після проголошення незалежності УНР, золотий тризуб на си­ньому тлі був затверджений Державним Гербом України.

Після отримання Україною незалежності 19 лютого 1992 р. Верховною Ра­дою України тризуб було визнано малим Державним Гербом.

Необхідно звернути увагу на те, що існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 основних груп, що об'єднують однорідні гіпотези:

1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони);

2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа);

3) військова емблема (франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями);

4) геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько- литовський портал);

5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або вислову), (схематичне зображення слова «воля», символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього);

6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).

Щодо появи сучасного національного гімну «Ще не вмерла Україна» нако­вці мають різні точки зору. Як стверджує один із дослідників української діаспори В. Трембицький, віршований текст до майбутньої пісні «Ще не вмерла Україна» П. Чубинський склав у 1862 р., в Архангельську, в перший рік свого заслання за мотивами польської патріотичної пісні «Марш Домбровського», що сприяло спільним антиросійським повстанським діям українців та поляків під гаслом «За нашу і вашу свободу».

Перша публікація тексту вірша П. Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» у № 4 за 1863 р. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Ми­хайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем П. Чубинського, написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863 р., з нотами - в 1865 р.

Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 р. у м. Перемишль як завершальний номер концерту, присвяченого Т. Шевченку. На платівку впер­ше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 р. у виконан­ні М. Менцинського.

У 1917-1920 рр. «Ще не вмерла Україна» став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР. У 1939 р. «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

15 січня 1992 р. мелодія «Ще не вмерла Україна» була затверджена Вер­ховною Радою України як музичний супровід офіційного державного гімну. Нею ж 6 березня 2003 р. було остаточно затверджено текст Державного Гімну Украї­ни у другій редакції історичного тексту П. Чубинського.