§ 3. Інститути громадянського суспільства

Громадянське суспільство являє собою складне соціальне утворення, що має певну структуру та інститути. Серед основних інститутів громадянського суспільства, що забезпечують умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, виділяють такі, як: сім'я, політичні партії, громадські організації, про­фесійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні та релігійні органі­зації, недержавні засоби масової інформації, територіальні громади, органи самоорганізації населення та інші некомерційні товариства й установи, легалізо­вані відповідно до законодавства.

Громадянське суспільство є, переважно, соціально-економічною та особи- стісною сферою життєдіяльності людей, вільною від державного втручання. Водночас громадянське суспільство пов'язане з державою і можливе лише в державно організованому суспільстві. Низка інститутів є одночасно компонента­ми і громадянського суспільства, і держави. Такими є, наприклад, політичні пар­тії. Вони акумулюють і формулюють різноманітні інтереси індивідів і соціальних спільнот у єдиний політичний інтерес і забезпечують їх участь в управлінні суспі­льними та державними справами.

Разом із тим межі між державою і громадянським суспільством мають тен­денцію до розмивання. З одного боку, громадянському суспільству держава делегує частину своїх повноважень, тому в зарубіжних країнах нерідкими є такі явища, як третейські (недержавні) суди, недержавні пенітенціарні установи, альтернативні (без формальної судової процедури) способи вирішення конфлік­тів. З іншого - держава бере під контроль сфери діяльності, що раніше були закритими для державного втручання, наприклад регулює економічні відносини, здійснює інтервенцію в сімейні справи, якщо це необхідно для захисту індивідів від домашнього насильства.

Водночас і громадянське суспільство здійснює контроль за діяльністю держави за допомогою таких інститутів, як політичні партії (особливо опозиційні), засоби масової інформації, у першу чергу недержавні, вільні демократичні вибо­ри, акції громадської непокори тощо.

Основою громадянського суспільства є громадські організації та інші інсти­туції громадянського суспільства, що мають забезпечувати взаємозв'язок органів публічної влади і суспільства, організовувати публічний діалог з приводу ключо­вих питань розвитку держави та суспільства. Рада Європи та Європейський Союз до пріоритетних сфер взаємодії громадських організацій та влади відносять до­тримання прав і свобод людини; боротьбу з бідністю; охорону здоров'я, освіту; фундаментальні та прикладні науково-дослідницькі розробки; культуру і відпо­чинок; захист навколишнього середовища; забезпечення та захист прав націо­нальних меншин; розвиток професійних організацій, об'єднань і спілок тощо.

Серед громадських організацій можна виділити: ринкові (професіональні спілки, організації споживачів та платників податків, організації товаровиробників та роботодавців тощо); політичні (організації виборців, політичні мережі тощо); правозахисні; релігійні (церква, релігійні громади і організації); благодійні (благо­дійні фонди, волонтерські організації); громадські (спілки і організації, створені для задоволення соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів).

Інституції громадянського суспільства створюються для виконання таких основних його функцій, як: сприяння громадянам у їх вільному розвитку та само- реалізації, розширення можливостей їх вільного вибору, допомога у реалізації їх прав та свобод; формування уявлення про загальне благо, яке виробляється під час громадської дискусії та доводиться до відома держави за допомогою різних інструментів (ЗМІ, протести та інші публічні акції, політичні партії); здійснення громадського контролю за державою, економікою та іншими суспільними сферами.

Указані інституції не мають на меті отримання прибутку і функціонують на основі принципів добровільності і самоврядування.

Варто відзначити, що у структурному відношенні громадянське суспільство являє собою сукупність вільних індивідів, недержавних об'єднань громадян і сферу відносин між ними, незалежну від держави, що включає такі компоненти:

1) вільні, рівноправні, самостійні індивіди. Основним елементом грома­дянського суспільства є людина, як особистість та її приватні інтереси і потреби, вільна реалізація яких проходить поза державним контролем. Членами грома­дянського суспільства є трудящі й одночасно власники, які мають відчуття осо­бистої гідності, готові узяти на себе ризик ведення своєї справи, відповідальність за себе та добробут своєї сім'ї;

2) недержавні об’єднання індивідів. Потреби особи виражаються та здійс­нюються через такі компоненти громадянського суспільства, як сім'я, церква, профспілки, партії, елітарні групи, клуби виборців, культурні об'єднання, наукові асоціації тощо. З одного боку, в громадянському суспільстві кожен має можливість Розділ 5. Конституційні засади громадянського суспільства задовольнити одвічну тягу людини до спілкування - за віковими, інтелектуаль­ними, економічними, спортивними, релігійними, політичними інтересами. З іншо­го боку, економічна і соціальна сфери життєдіяльності людини знаходять себе саме завдяки функціонуванню громадянського суспільства.

Важливе місце в структурі громадянського суспільства займає так званий «третій сектор» - сукупність некомерційних організацій, що не ставлять собі за мету завоювання влади або отримання прибутку (перші два сектори - це політичні інститути та бізнес).

3) суспільні відносини між індивідами та їх об’єднаннями, що розвивають­ся на основі рівності та самоврядування. Відносини в середовищі громадянсько­го суспільства є надзвичайно різноманітними: господарські, економічні, сімейні, етнічні, релігійні, правові, політичні. У даних відносинах переважають не верти­кальні (за підлеглістю), а горизонтальні (рівнопартнерські та конкурентні) зв'язки. У цю сферу діяльності людей держава втручається лише тоді, коли громадянсь­кому суспільству або окремим його членам загрожує небезпека, коли суспільст­во не може самостійно впоратися з проблемою.

Крім того, у сучасних умовах набирають популярності нові неформальні об'єднання громадян (наприклад, групи у соціальних мережах, флешмоби, групи на підтримку певних петицій тощо). Виходячи з цього, варто зазначити про відсу­тність єдиного переліку інститутів громадянського суспільства;

4) самоврядні організації (територіальні громади, органи самоорганізації населення). Необхідно зазначити, що, оскільки інститут місцевого самовряду­вання традиційно вважають інститутом публічної влади, існує точка зору, відпо­відно до якої місцеве самоврядування до громадянського суспільства не нале­жить. Незважаючи на це, досить часто органи самоорганізації населення розг­лядають як інститут громадянського суспільства. Інститутом громадянського суспільства, що має свою природу в місцевому самоврядуванні, є також асоціа­ції органів місцевого самоврядування.

Отже, структурно громадянське суспільство являє собою сукупність суб'єктів (особа, сім'я, громадські об'єднання та політичні партії, трудові колек­тиви тощо), які не входять у структуру держави і вступають у різноманітні суспільні відносини, у тому числі і з державою, але існують як відносно незалежні суб'єкти для задоволення своїх потреб та інтересів. Варто зазначити, що їх взаємодія з органами державної влади і місцевого самоврядування ґрунтуєть­ся, зокрема, на принципі невтручання органів публічної влади в діяльність інститутів громадянського суспільства, а також принципі участі інститутів гро­мадянського суспільства у прийнятті рішень органами влади (практика діяльно­сті громадських рад, громадських слухань при ухваленні рішень органами міс­цевого самоврядування).