Інші пропоновані засади виборчого процесу

Таким чином, лише три із числа засад виборчого процесу, зазначених у вітчизняних виборчих законах, - нейтральність (безсторонність) суб'єктів владних повноважень, правова законність та публічність (відкритість) - заслуговують на визнання їх інституційними принципами виборчого процесу; при цьому жоден із цих принципів не є специфічним у рамках виборчого права: усі вони є наслідками (проекціями на інститут виборчого процесу) більш загальних галузевих принципів виборчого права - рівного виборчого права, справжніх, вільних і чесних виборів.

Здійснюючи пошук інших, не визначених нормативно, принципів виборчого процесу, зазначимо, що деякі науковці вказують на вимогу територіальності організації виборів як принцип організації виборчого процесу (див., зокрема, [103, с.13; 1062, с.112]. Принцип територіальної організації виборів (чи виборчого процесу) розглядають також деякі російські дослідники; так, наприклад, А. Зінов'єв та І. Поляшова дещо неточно вважають, що цей принцип «означає, що виборці беруть участь у виборах за місцем проживання» [266, с.110]. Виходячи з контексту, у якому розглядається цей принцип, його слід розглядати як антитезу деяким іншим способам організації «участі громадян у виборах», серед яких звичайно вказують «виробничий» і «виробничо-територіальний» принцип [266, с.110; 1117, с.20]. Дискусію щодо цієї проблеми слід вважати рудиментом радянської доктрини виборчого права, де вона активно дискутувалася, зокрема, з огляду на практику проведення виборів у СРСР до прийняття конституції 1936 р.^[918] (див., наприклад, [303, с.182-184]). Крім того, розуміння територіальної організації виборів як вимоги голосування виборців «за місцем проживання» не слід абсолютизувати: безвідносно до проблем визначення змісту поняття «місце проживання» (див.

Сьогодні уявлення про територіальну організацію виборів є практично загальноприйнятим і знайшло свій вираз в окремому правовому інституті територіальної організації виборів. Елементами територіальної організації виборів є виборчі округи та виборчі дільниці; зазначені територіальні одиниці мають свої різновиди (див., наприклад, [315]). Найчастіше терміном «виборчий округ» позначається територіальна одиниця, яка об'єднує увесь електорат (загальнодержавний округ на парламентських чи президентських виборах чи, наприклад, загальноміський округ на виборах міського голови) або його частину (одномандатні чи багатомандатні округи) за спільним набором об'єктів голосування (кандидатів, списків кандидатів) та повним або частковим остаточним розподілом мандатів у такій територіальній одиниці. Такі виборчі округи є складовою виборчої системи; їх маґнітуда (кількість представницьких мандатів, яка розподіляється в окрузі) є однією з визначальних характеристик виду виборчої системи [322, с.21-22]. Інші типи виборчих округів (територіальні виборчі округи, номінаційні виборчі округи, в яких розподіл мандатів не здійснюється), як і всі типи виборчих дільниць, є складовими організаційної (технологічної) інфраструктури виборів [82, с.38-63].

Інститут територіальної організації виборів має свої інституційні принципи, які є наслідком (проекціями) галузевих принципів виборчого права; їх розгляд виходить за межі нашого дослідження. У контексті розгляду принципів виборчого процесу достатньо констатувати, що інститут територіальної організації виборів недоцільно розглядати як складову (підінститут) інституту виборчого процесу. Оскільки уявлення про можливість виробничої чи територіально-виробничої організації виборів давно подолане, а територіальна організація виборів стала невід'ємним інститутом виборчого права, принцип територіальності організації виборів, становлячи лише історичний інтерес, не може вважатися принципом інституту виборчого процесу.

В якості принципів (засад) виборчого процесу пропонуються також і інші вимоги. Так, М. Ставнійчук пропонує розглядати як інституційні принципи вимоги щодо фінансування виборів та юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства [1062, с.112]. Низку принципів виборчого процесу пропонують російські правознавці; до їх переліку, поряд із уже розглянутими вище, відносять: неприпустимість зміни виборчого законодавства під час виборчої кампанії; неперервність, поступальність і стадійність виборчого процесу; документальне закріплення проміжних та остаточних результатів виборів; можливість оскарження дій та рішень будь-яких учасників виборчого процесу в судовому та адміністративному порядку [1187, с.55-56]. Вважаємо, проте, що зазначеним положенням недоцільно надавати значення інституційних принципів виборчого процесу; деякі з них є звичайними нормами (як документальне закріплення результатів) або положеннями, що випливають із загальних принципів права або галузевих принципів виборчого права, зокрема, принципів чесних виборів та законності (як можливість оскарження чи відповідальність за правопорушення). Що стосується «неперервності, поступальності та стадійності виборчого процесу», то ці риси є невід’ємними характеристиками будь- якого юридичного процесу взагалі, оскільки випливають із самої природи процесу. Певної уваги заслуговує вимога неприпустимості зміни виборчого законодавства під час виборчого процесу; однак вона стосується не галузі виборчого права, а джерел цього права - законодавчих актів (і, відповідно, діяльності законодавця) і є наслідком принципу стабільності виборчого законодавства, розглянутого нижче (див. підрозділ 10.3)

Розгляд принципів (засад) виборчого процесу дозволяє виявити цікаву особливість предмета цих принципів: науковці розходяться в оцінках ролі встановлених законом засад виборчого процесу.

Так, часто вважається, що «під основними засадами виборів слід розуміти фундаментальні ідеї, положення, які покладено в основу правового регулювання виборчого процесу [курсив наш.

Водночас інші дослідники розглядають роль принципів виборчого процесу в дещо іншому аспекті: «засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого процесу [курсив наш. - Ю.К.]» [404, с.32; 405, с.42]. Таким чином, на думку цих науковців, засади виборчого процесу стосуються діяльності суб’єктів виборчого процесу, а не її правового регулювання. В. Яворський свого часу вважав засади виборчого процесу «підґрунтям для здійснення виборчих процедур» [1233, с.49], тобто також відносив до принципів діяльності уповноважених суб’єктів.

Підкреслимо, що, незважаючи на позірну суперечність між цими двома способами розуміння - принципи регулювання чи принципи діяльності, - по суті, обидві точки зору достатньо узгоджені між собою, оскільки відображають різні аспекти значення принципів права. Принципи права (у тому числі галузеві та інституційні) є керівними зобов’язальними положеннями для побудови системи норм, які складають відповідну галузь чи інститут, тому повинні розглядатися як принципи регулювання відповідної сфери правовідносин. Водночас принципи й самі є безпосередніми регуляторами таких правовідносин, тобто характеризуються прямою дією (а не лише дією через конкретні правила-приписи). У цьому сенсі принципи, що характеризують процесуальну сферу регулювання (тобто сферу, де об’єктом регулювання є діяльність уповноважених суб’єктів), природно можуть розглядатися як положення, що регулюють засади такої діяльності (тобто як принципи діяльності). Для вузької сфери правовідносин, які регулюються правовим інститутом, відповідні принципи мають менш абстрактний характер, аніж принципи галузеві, загальноконституційні чи тим більше загальноправові; їх більш конкретний зміст (порівняно з принципами вищого рівня) робить більш очевидним їх безпосередній регулівний вплив. Саме цим передусім пояснюється той факт, що деякі науковці, розглядаючи принципи, що характеризують інститут юридичного процесу, вважають їх принципами діяльності уповноважених суб’єктів.