§ 4. Громадянство (підданство) як елемент правового статусу особи

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в конкретній дер­жаві, як і обсяг обов'язків, перебувають у прямій залежності від наявності або відсутності в неї громадянства даної держави.

Громадянин знаходиться під суверенітетом держави, і остання може вима­гати від нього виконання обов'язків, навіть якщо він перебуває за кордоном. Водночас держава повинна захищати громадян на своїй території та за її межами.

Для позначення правового зв'язку людини і держави, поряд із терміном «громадянство», використовується термін «підданство», який сформувався в епоху феодалізму і означав не просто підвладність населення монарху, але й феодальну залежність від нього. Зараз термін «підданство» вживається лише в монархічних державах і, зазвичай, є рівнозначним терміну «громадянство». У ряді сучасних монархій (наприклад, в Іспанії, Бельгії, Нідерландах) термін «під­данство» замінений у конституціях і законодавстві терміном «громадянство».

Основні принципи громадянства, як правило, встановлюються в конститу­ціях, детальне ж регулювання здійснюється звичайними законами. Є конституції, які не містять спеціальних норм про громадянство. Така, наприклад, Конституція Італії; громадянство в цій країні регулюється Законом про громадянство 1912 р. з наступними змінами і Положенням про громадянство 1983 р. Конституція Фе­деративної Республіки Бразилії 1988 р., навпаки, має цілу главу про громадянст­во, де містяться і такі норми, що найчастіше зустрічаються в звичайних законах. Закони про громадянство регулюють порядок набуття, зміни і припинення гро­мадянства.

Стаття 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. визначає громадянство України як правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є: 1) полі- тико-правовий характер; 2) необмеженість у просторі та часі; 3) максимальний обсяг взаємних прав та обов'язків.

Перелік принципів громадянства України закріплений у Конституції та За­коні України «Про громадянство України» і має на меті визначити найбільш істотні, сутнісні ознаки даного політико-правового явища.

До них належать такі принципи:

1) єдиного громадянства України - це, з одного боку, виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, а з іншого - означає невизнання за громадянами України належності до іноземного громадянства. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства - передбачає низку заходів, що унеможливлюють появу нових апатридів. Зокрема, навіть якщо є підстави для втрати громадянства України, вони не застосовуються, якщо мо­жуть призвести до безгромадянства особи;

3) неможливості позбавлення громадянства України - право на громадян­ство є невід'ємним правом людини, а тому не може використовуватись як об'єкт покарання за протиправну чи політично некоректну поведінку (у радянські часи позбавлення громадянства широко застосовувалося як форма боротьби з інако­мислячими, як своєрідна форма репресії);

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства - перебу­вання у громадянстві є вільним, і держава не має права перешкоджати вільному вибору чи зміні громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

У ст. 19 вказується на підстави втрати громадянства України. Утім, воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України відповідного указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного набуття громадянства. Стаття 9 Закону послідовно проводить принцип стійкого правово­го зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, поряд­ку і моменту набуття ними громадянства України. Даний принцип означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з ч. 1 ст. 24 Конституції України, яка закріплює основоположний принцип конституційного ладу України і світового конституціо­налізму: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України неза­лежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі часу набуття громадянства. За законодавством США, наприклад, Президентом США може бути лише грома­дянин США за народженням;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України - означає, що виїзд громадянина за межі території держа­ви і навіть постійне проживання в іншій країні не призводить до втрати ним гро­мадянства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» докумен­тами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина Укра­їни; 2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 3) тимчасове посвід­чення громадянина України; 4) дипломатичний паспорт; 5) службовий паспорт; 6) посвідчення особи моряка; 7) посвідчення члена екіпажу; 8) посвідчення осо­би на повернення в Україну.

Набуття громадянства. Переважна більшість людей набуває громадянс­тво за народженням.

Набуття громадянства за народженням називається філіацією. Громадян­ство набувається на основі принципів «права крові» або «права ґрунту». У пер­шому випадку дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця наро­дження, а в другому - дитина стає громадянином тієї держави, на території якої народилась, незалежно від громадянства батьків. «Право ґрунту» нерідко засто­совується в країнах Американського континенту. Найчастіше обидва принципи тією або іншою мірою поєднуються.

Вибір або переважання того чи іншого способу обумовлюється демографіч­ною політикою держави. Якщо держава зацікавлена у швидкому прирості свого населення, вона може ввести обидва правила.

Стаття 6 Закону України «Про громадянство України» передбачає наступні підстави набуття громадянства України: 1) за народженням (філіація); 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства (натура­лізація); 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дити­ни в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихова­теля; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Найбільш поширеним на практиці є набуття громадянства за народженням (філіація) та внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про громадянство України» громадянином України за народженням є особа:

1) батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадя­нами України;

2) яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;

3) яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які пос­тійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави;

4) яка народилася на території України від іноземців, які на законних підс­тавах проживають на території України, і не набула за народженням громадянст­ва жодного з батьків;

5) яка народилася на території України, одному з батьків якої надано ста­тус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням грома­дянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

6) яка народилася на території України від іноземця і особи без грома­дянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем.

Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Прийняття до громадянства іноземця за його заявою називається натуралізацією. Звичайно, натуралізація може мати місце після більш-менш тривалого проживання іноземця на території держави. Нерідко умовами натура­лізації є певний термін проживання в країні, володіння її мовою, наявність засо­бів до існування тощо. Іноді коло прав натуралізованих громадян дещо вужче, Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах ніж у тих громадян, які народилися в даній країні. Наприклад, відповідно до розділу 1 ст. II Конституції США Президентом може бути обраний лише громадя­нин США, який народився в даній країні, а для обрання до складу палат Конгре­су встановлені 7- і 9-річний цензи громадянства, тобто конгресменом (членом Палати представників) або сенатором може бути обрано особу, яка перебуває в громадянстві США не менше зазначеного терміну.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натуралізація і натуралі­зація в результаті правонаступництва держави. Останній вид натуралізації ав­томатично виникає в момент утворення нової держави. Надання громадянства в порядку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлення особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що ґрунтується на особливому виборі, і натуралізацію в результаті прийняття закону.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянст­ва України при додержанні ними наступних умов:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років (проживання особи визнається безперервним, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів);

4) отримання дозволу на імміграцію;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

6) наявність законних джерел існування (заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи).

Необхідно зазначити, що жодна з передбачених Законом умов прийняття до громадянства України не має дискримінаційного характеру; кожна з них має на меті забезпечити належний характер правового зв'язку між фізичною особою і Українською державою. До того ж Закон передбачає низку пільгових умов прий­няття до громадянства України для окремих категорій осіб. Наприклад, до осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, та до осіб, прийняття яких до грома­дянства України становить державний інтерес для України, ставляться лише дві перші з шести вищеназваних умов.

До громадянства України за жодних умов не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Украї­ні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави; 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної дер­жави до уповноважених органів цієї держави.

Поновлення в громадянстві можливе для особи, яка мала громадянство даної держави, але потім з якоїсь причини втратила його. Від натуралізації понов­лення в громадянстві відрізняється, звичайно, спрощеним порядком вирішення питання.

Підставами набуття громадянства України, передбаченими міжнародними договорами України, можуть бути, наприклад, оптаиія (вільний вибір громадянст­ва тієї чи іншої держави у зв'язку з переходом частини території від однієї дер­жави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою) або трансферт (перехід частини території супро­воджується зміною громадянства без права вибору).

Припинення громадянства. Громадянство припиняється внаслідок відмо­ви від громадянства (вихід із громадянства), втрати громадянства, а також із деяких інших, більш рідкісних причин.

Відмова від громадянства має місце за заявою зацікавленого громадяни­на і за згодою компетентних органів держави. Підстави для відхилення відповід­ної заяви звичайно встановлюються законом, і при відсутності таких підстав у задоволенні заяви не може бути відмовлено.

Втрата громадянства звичайно має, певною мірою, автоматичний хара­ктер унаслідок вчинення особою певних заборонених діянь, як, наприклад, вступ на іноземну державну службу. У країнах, де передбачене автоматичне набуття громадянства іноземкою у випадку вступу її в шлюб із громадянином цієї держа­ви, розірвання шлюбу спричиняє втрату громадянства, набутого зазначеним способом. Іноді, втім, законодавець називає втратою громадянства будь-який вид його припинення.

Стаття 17 Закону України «Про громадянство України» передбачає три види підстав припинення громадянства України:

1) вихід з громадянства України - припинення постійного зв'язку з держа­вою за письмовим клопотанням зацікавленої особи;

2) втрата громадянства України - фактичне припинення постійного право­вого зв'язку з державою, що виявилося у певних діях фізичної особи;

3) підстави, передбачені міжнародними договорами України, - припинення постійного правового зв'язку з державою у зв'язку зі зміною належності території, на якій постійно проживає фізична особа.

Вихід із громадянства - це припинення громадянства за ініціативою осо­би. Вихід із громадянства України - найбільш поширена підстава його припинен­ня. Конституція України (ч. 1 ст. 25) встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства - акція добровільна, яка відбувається за особистим клопотанням громадянина на ім'я Президента України. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство України» грома­дянин України, який, відповідно до чинного законодавства, є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Разом із тим, при виході батьків із громадянства України, суттєвим постає питання про громадянство дітей. Закон передбачає такі варіанти розв'язання цієї проблеми. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон, і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо ж один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Принципове значення має положення, що вихід дітей віком від 14 до 18 років із громадянства України може відбуватися лише за їх згодою.

Для запобігання набуттю громадянином України статусу особи без грома­дянства законом чітко встановлено, що вихід із громадянства України допуска­ється, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин Укра­їни набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню.

На відміну від виходу з громадянства, втрата громадянства (денату­ралізація) - це припинення громадянства за ініціативою держави, підстави якої визначаються національним законодавством.

Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про громадянство України» під­ставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держа­ви, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі ви­падки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави пови­нен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх уси­новителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства вна­слідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, ін­шого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 Закону Украї­ни «Про громадянство України» (шляхом прийняття до громадянства) внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави, не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

До підстав припинення громадянства України, передбачених міжнародни­ми договорами України, можна віднести оптацію або трансферт.

Оптація - добровільний вибір одного громадянства із двох у випадку пе­реходу території за договором від однієї до іншої держави (збереження свого колишнього громадянства чи перехід у громадянство іншої держави шляхом подачі індивідуальних заяв).

Трансферт - автоматична зміна громадянства, коли разом із перехо­дом території автоматично змінюється громадянство незалежно від згоди чи незгоди населення території, яка переходить під юрисдикцію іншої держа­ви. Наприклад, фактично трансферт відбувся при об'єднанні НДР і ФРН.

До системи органів, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, належать: 1) Президент України; 2) Комісія при Президентові України з питань громадянства; 3) центральний орган виконавчої влади, що реалізує дер­жавну політику у сфері громадянства; 4) Міністерство закордонних справ Украї­ни, дипломатичні представництва та консульські установи України.

Президент України: 1) приймає рішення і видає укази про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає по­рядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) розглядає за­яви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту Украї­ни щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах законодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства: 1) встановлює належність до громадянства України відпо­відно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України»; 2) приймає заяви разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених ч. 10-12 ст. 18 Закону України «Про громадянство України», перевіряє правильність їх оформлення, наявність умов для прийняття до громадянства України і відсут­ність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, наявність підстав для виходу з громадянства України і відсутність підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, та разом зі своїм висновком надсилає на розгляд Комісії при Президентові України з питань гро­мадянства; 3) готує подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилає на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 4) приймає рішення про оформлення набуття громадян­ства України особами за підставами, передбаченими п. 1, 2, 4-10 ст. 6 Закону «Про громадянство України»; 5) скасовує прийняті ним рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 Закону «Про громадянство України»; 6) виконує рішення Президента України з питань грома­дянства; 7) видає особам, які набули громадянство України, паспорти громадя­нина України, тимчасові посвідчення громадянина України, довідки про реєстра­цію особи громадянином України; 8) вилучає в осіб, громадянство яких припине­но або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон та видає довідки про припинення громадянства України; 9) веде облік осіб, які набули громадянство України, та осіб, які припинили громадянство України (стосовно осіб, які прожи­вають на території України).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, один раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження, передбачені ч. 1 ст. 24 Закону України «Про громадянство України», стосовно осіб, які проживають на території України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України виконують такі ж повноваження, що й Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, але щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

Згідно з Указом Президента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України»

функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства покладені на Міністерство внутрішніх справ України. Пос­тановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 360 затверджено Положення про Державну міграційну службу України (ДМС).

ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямову­ється та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та емігра­ції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєст­рації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Безгромадянство і багатогромадянство. Обидва стани, як правило, по­роджуються розбіжністю принципів набуття і припинення громадянства у різних країнах. Особами без громадянства є ті, хто не може довести наявність у них громадянства будь-якої держави. Наприклад, відповідно до австрійського зако­ну, знайдена на території Австрії дитина старше 6 місяців буде вважатися осо­бою без громадянства. Стан безгромадянства може виникнути й у результаті припинення громадянства.

Найбільш частим випадком багатогромадянство є двогромадянством (бі- патризм), тобто належністю особи до громадянства двох держав, що засвідчу­ється відповідними документами. Наприклад, дитина, що народилася на мекси­канській території від батьків-австрійців, буде мексиканським громадянином за Конституцією Мексики й австрійським громадянином за австрійським законом.

Подвійне громадянство в ряді випадків становить для його володаря певні труднощі, якщо кожна з держав вимагає від нього виконання громадянських обов'язків. Держави, як правило, негативно ставляться до такого стану й укла­дають договори про запобігання випадкам подвійного громадянства, зобов'я­зуючи осіб, які мають громадянство обох сторін договору, вибрати одне грома­дянство і тим самим припинити інше. У всякому разі за своїми громадянами держави не визнають ніяких прав, що випливають із наявності в них також іншо­го громадянства. Більше того, такі громадяни іноді піддаються деяким обмежен­ням у правах. Наприклад, відповідно до абз. 3 ст. 16 Конституції Румунії «публіч­ні функції і високі посади можуть бути заміщені особами, що мають лише румун­ське громадянство і місце проживання в країні».

Проте зустрічається й інший підхід. Так, у Польщі останній Президент Другої Республіки (1918-1939 рр.) мав, крім польського, ще громадянство Швейцарії, Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах куди й тікав після вторгнення в Польщу гітлерівських військ. А у 1990 р. головним суперником на виборах у Президента Л. Валенси виявився бізнесмен, у якого, крім польського, було ще й громадянство Канади, де він мешкав постійно, а також Перу.

Договори між державами про подвійне громадянство зобов'язують сторони враховувати наявність у своїх громадян також громадянства іншої сторони і, зокрема, не вимагати від них виконання певних громадянських обов'язків, якщо ці обов'язки були виконані стосовно іншої сторони (наприклад, військова служ­ба). Проте поки що визнання багатогромадянства - виняток із правила, хоча й можна припускати, що усе більш тісний взаємозв'язок між державами і зняття загрози серйозних військових конфліктів сприятиме розширенню цієї практики.

Незважаючи на те, що вибір громадянства є правом особи, відповідно до міжнародних стандартів у галузі прав людини, сьогодні отримання подвійного громадянства становить пряму небезпеку для Української держави і загрожує національній безпеці нашої країни. Внутрішній плюралізм частини українського соціуму в ставленні до подвійного громадянства створює в українському політи­чному житті зовнішні загрози, котрі з часом легко можуть перетворитися на тери­торіальні претензії та бажання відколоти частину українських територій, напри­клад, нашими сусідами. До того ж це розмиває солідарність українського суспі­льства і його бажання до консолідації в усіх напрямках. Вочевидь, за сучасних геополітичних умов масове надання другого громадянства громадянам України може сприйматися як акт агресії проти Української держави з боку сусідніх країн.