§ 5. Основи правового статусу іноземців та осіб без громадянства

Особи, які знаходяться на території певної держави, але не мають грома­дянства даної держави, називаються іноземцями. Це можуть бути або громадя­ни іноземної держави (іноземні громадяни), або особи, які не мають громадянст­ва жодної держави (особи без громадянства, аполіди, апатриди).

Правовий статус іноземця в будь-якій країні є своєрідний, оскільки склада­ється з таких двох елементів: правового статусу громадянина своєї держави (або статусу особи без громадянства в країні його постійного проживання) і правового статусу іноземця. Іноземець, перебуваючи за межами своєї держави, зберігає з нею юридичний зв'язок, правовий статус своєї держави, підкоряється її законам, користується її піклуванням і захистом. Водночас іноземець та особа без громадянства підпадають під дію суверенної влади держави, на території якої перебувають, тобто підпадають під її юрисдикцію, повинні додержуватися конституції і законів країни перебування.

У науці конституційного права визначений такий інститут, як режим інозем­ців, що є це сукупністю прав та обов'язків іноземців на території держави пере­бування.

Розрізняють три види режиму іноземців:

1) національний режим, який означає зрівнювання іноземців у тих чи інших правах із власними громадянами;

2) режим найбільшого сприяння - надання іноземцям у певній сфері таких прав і встановлення таких обов'язків, які передбачені для громадян будь-якої третьої держави, що знаходяться на території даної держави у найбільш вигід­ному правовому становищі. Вважається, що юридична природа цього виду ре­жиму є виняткового договірна і виникає на основі взаємності. Найчастіше даний режим надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний строк;

3) спеціальний режим, який означає надання іноземцям у тій чи іншій сфе­рі певних прав і встановлення певних обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені у даній сфері для власних громадян відповідної держави.

Як спосіб захисту від переслідувань використовується «право притулку», або, як його ще називають, «Азильне право». Зміст цього інституту полягає у на­данні іноземцю захисту від юрисдикції іншої держави. Як зазначається у Загальній декларації прав людини 1948 р., «кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком» (п. 1 ст. 14).

Право притулку реалізується шляхом надання права в'їзду на територію певної держави і законного там перебування. Особа, яка отримала притулок, за своїм статусом прирівнюється до іноземця, але відмінність від іноземця полягає у тому, що час її перебування не обмежений і, головне, той, хто отримав приту­лок, не може бути висланий із країни і не може бути виданий іноземній державі. Не видавати - головний і, напевне, єдиний обов'язок приймаючої держави щодо такої особи.

Демократичні конституції передбачають можливість надання притулку іно­земцям, як правило, за політичних підстав (якщо вони, наприклад, піддаються переслідуванням за релігійними, науковими і іншими подібними мотивами). Так, відповідно до ч. 3 ст. 10 Конституції Італії іноземець, позбавлений у своїй країні можливості користуватися дійсно демократичними свободами, що гарантовані Італійською Конституцією, має право притулку на території Республіки з дотри­манням установлених законом умов. Абзац 2 ст. 16 Німецького Основного Зако­ну містить схоже, хоча й більш стисле формулювання: «Особи, переслідувані з політичних мотивів, користуються правом притулку» (пропозиція друга).

Варто зазначити, що надання притулку не дає автоматично громадянства. І те, і інше залежать від позиції держави і здійснюються в різному порядку. Цілком можливі ситуації, коли притулок особі надають, але в громадянстві відмовляють.

Демократичні конституції нерідко спеціально передбачають заборону висил­ки з країни як своїх громадян (експатріації), так і іноземців, що знаходяться закон­но на її території.

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах міжнародними договорами. Наприклад, Конституція Словенії 1991 р. у ст. 47 встановлює: «Громадянин Словенії не може бути виданий іноземній державі. Іноземець може бути виданий лише у випадках, передбачених міжнародними договорами, що зобов'язують Словенію». Подібні норми містяться в ст. 19 Руму­нської Конституції, що водночас в абз. 3 приписує, що питання про висилку або видачу вирішує суд.

Мексиканська ж Конституція у цьому питанні займає досить жорстку пози­цію: «Федеральна виконавча влада має виключне право без попередження і без попереднього судового розгляду вислати за межі національної території будь- якого іноземця, чиє перебування в країні є небажаним» (ч. 2 ст. 33).

В Україні конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянст­ва визначається Конституцією України (ст. 26), законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р., «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р., Конвенцією про статус біженців 1951 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя­нином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до сво­го законодавства не вважає своїм громадянином.

Конституційно-правова теорія і практика виокремлює три категорії інозем­ців: 1) які постійно проживають в Україні - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено зако­ном; 2) які тимчасово перебувають на території України - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; 3) які тимчасово проживають в Україні - іноземці та особи без грома­дянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встано­влено законом.

Іноземці в'їжджають і виїжджають з території України на основі дійсних на­ціональних паспортів або документів, що їх заміняють, за наявності в'їзних та виїзних віз, якщо інше не передбачено законом.

В Україні щодо іноземців застосовується переважно національний режим, який закріплено у ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими права­ми і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договора­ми України.

Перелік основних прав, свобод та обов'язків іноземців та осіб без грома­дянства, як і громадян України, міститься в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», а також в інших нормативно- правових актах. Виходячи з національного режиму іноземців та осіб без грома­дянства в Україні, за ними визнається вся повнота громадянських (особистих)

прав і свобод. Зокрема, Конституція та чинне законодавство України гарантують їм право на життя, недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, свободу совісті, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу їх гідності нарівні з громадянами України. Іноземці мають право на відпочинок, охорону здоров'я, участь в об'єднаннях громадян, але вони не можуть, згідно зі ст. 36 Конституції України, бути членами політичних партій України.

Іноземці можуть займатися інвестиційною, економічною та іншими видами підприємницької діяльності. Іноземці мають право на трудову діяльність в Украї­ні, але не можуть призначатися на деякі посади або займатись певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства України, це пов'язано з належніс­тю до громадянства України.

Іноземці мають право володіти майном на території України, успадковува­ти і заповідати його, а також мати особисті немайнові права. Вони мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особис­тих, майнових та інших прав.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнарод­ними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.

Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свобо­дам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства, як і громадяни України, зобов'язані не за­подіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки; сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповіда­льність відповідно до закону.

Стаття 24 даного Закону передбачає особливий вид конституційно- правової відповідальності іноземців: скорочення терміну тимчасового перебу­вання в Україні. Якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується. Рішення про скорочення строку тимчасового

Розділ 6.

Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про від­мову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не викорис­тали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідом­лення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішен­ня питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну похо­дження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших за­конних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для пе­ребування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Строк здійснення процедури добровільного повернення не повинен пере­вищувати 60 днів. У разі прийняття рішення про добровільне повернення інозе­мця або особи без громадянства, які не досягли вісімнадцятирічного віку, має бути з'ясовано, що в разі добровільного повернення така особа повертається до одного з членів сім'ї або опікуна.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що за­безпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без

громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних райо­нів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону Укра­їни), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на 3 роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без грома­дянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду.

Питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України. Положення цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потре­бують додаткового або тимчасового захисту».

Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них від­повідно до законодавчих актів України, можуть бути передані для відбування покарання тим державам, громадянами яких вони є, якщо така передача перед­бачена міжнародними договорами України. Положення цієї статті не застосову­ються до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію держав­ної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання держа­вного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не викона­ли в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повер­нення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затри­мання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання держав­ного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянс­тва може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Рішення суду про примусове видворення іноземця або особи без грома­дянства виконується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, а стосовно іноземців та осіб без громадянства, затриманих ним у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання держа­вного кордону України, - органом охорони державного кордону.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.

Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повер­нуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

1) де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

2) де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

3) де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека вна­слідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутріш­нього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи до­гляду, який забезпечує життя;

4) де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де мо­жуть виникнути зазначені випадки.

Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Гарантії реалізації конституційних прав і свобод іноземців та осіб без гро­мадянства є аналогічними тим, що передбачені для громадян України. За ними так само визнаються презумпція невинуватості, право знати свої права та обов'язки, право не давати свідчення проти себе та своїх близьких, право на правову допомогу тощо.