Поняття зібрання
На сьогодні ані у міжнародних документах, ані у рішеннях ЄСПЛ не сформульовано чіткого та однозначного визначення категорії «зібрання». Тому з метою повніше та точніше з'ясувати суть названої категорії, що є необхідним для користування нею в юридичних цілях, доцільним видається проведення аналізу окремих характеристик будь-якого зібрання, до яких, зокрема, належать: мінімально можлива кількість учасників зібрання, мета, цілі зібрання, коло учасників зібрання та ступінь їх організованості, місце та тривалість проведення зібрання, всебічне вивчення яких у кожному конкретному випадку має супроводжувати висновок про те, чи має місце мирне зібрання у розумінні ст.
39 Конституції України[103].1.1.1. Спільна зустріч багатьох людей
Зібрання, за логікою, передбачає насамперед присутність кількох людей. При цьому, однак, залишається остаточно невизначеною мінімальна кількість людей, наявність якої необхідна для того, щоб їх зустріч можна було визнати зібранням. Зрозуміло, що сукупність виникає тоді, коли має місце об'єднання щонайменше двох елементів, а у нашому випадку - двох приватних осіб. Проте у деяких країнах передбачається, що зібранням є захід, у якому бере участь понад дві особи[104].
Отже, виникає питання: зібрання є можливим за участю двох або щонайменше трьох осіб? Відповідаючи на нього, європейські автори виходять з такого.
Право мирних зібрань у своїй основі має ідею надати можливість приватним особам публічно обговорювати певні рішення, проекти таких рішень або окремі ситуації, що мають місце в державі чи суспільстві. Таке обговорення виконує важливі демократичні функції, надаючи приватним особам, як зазначалося вище, можливість брати участь в управлінні державними справами, зокрема в розробці державної політики чи проектів окремих юридичних актів. Реалізація зазначеного передбачає соціальну комунікацію між фізичними особами, яка, зрозуміло, є можливою лише у випадку, коли таких осіб щонайменше дві.
Звісно, соціальна значущість і публічне сприйняття соціальної комунікації, в якій беруть участь три особи, буде більшою за значущість та сприйняття комунікації за участі двох осіб. Проте було б хибним не визнавати право двох осіб на мирне зібрання, визнаючи при цьому право трьох осіб на його проведення. Ідея права на мирне зібрання, у центрі якого знаходиться соціальна комунікація, відповідно вимагає того, щоб мінімально можлива кількість осіб могла його реалізувати. Тому для визнання певного заходу зібранням необхідною є наявність щонайменше двох фізичних осіб[105].Отже, зібрання однієї особи не може ставитися під охорону та захист ст. 39 Конституції України. Проте з цього не випливає, що особа, яка має намір, наприклад, пікетувати будівлю уряду, повинна обов'язково робити це з іншими особами. Вона має право здійснити таке пікетування самостійно; при цьому особа не буде зобов'язана виконувати вимоги, сформульовані щодо організації та проведення мирного зібрання. Тобто вона не зобов'язана, наприклад, завчасно повідомляти компетентний орган про заплановане одноосібне пікетування будівлі уряду. Що ж до юридичної підстави такого пікетування, то її, на наш погляд, треба шукати у змісті ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Зрозуміло, що громадяни можуть самостійно обирати спосіб і форму висловлення своєї громадської позиції, в тому числі шляхом пікетування органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування.
У разі якщо до індивідуального пікетувальника під час його акції долучатимуться інші особи, такий захід має характеризуватися як спонтанне зібрання. Учасники такого зібрання, перебуваючи під захистом ст. 39 Конституції України, однак не зобов'язані сповіщати органи влади про такий захід, оскільки це буде несумісним із власне суттю спонтанного зібрання.
1.1.2. Мета зібрання
У міжнародних, європейських та українських документах, де йдеться про право мирних зібрань, не формулюється мета їх проведення, що залишає або створює доволі широкі межі стосовно її визначення.
Проте очевидно, що будь-який спільний захід проводиться для чогось або з огляду на щось, а відтак - мирні зібрання слугують спільному досягненню певної мети. Таким чином, зібрання у певному місці людей, які не мають наміру досягти такої мети (зібрання без мети), не може бути охарактеризоване як зібрання у розумінні ст. 39 Конституції України. Наприклад, не може бути охарактеризованим як мирне зібрання, що перебуває під охороною ст. 39 Конституції України, концерт, оскільки його відвідування приватними особами здійснюється з єдиною метою - послухати виконання пісень артистом. У такому випадку, відповідно, не дістає вияву головна ознака мирного зібрання - спільна участь приватних осіб у формуванні та висловлюванні поглядів.Разом із тим необхідно врахувати, що усвідомлення людьми, які зібралися у певному місці (наприклад, на концерті), певної мети, яка може бути досягнута за рахунок їх спільних зусиль, перетворює таку акцію на спонтанне мирне зібрання, проведення якого не суперечить положенням Основного Закону України.
1.1.3. Мета висловлення та формування поглядів
Практика Страсбурзького суду знає чимало випадків, коли особи, які зібралися разом, висловлювали свої погляди, формували їх або іншим чином ознайомлювали з ними громадськість[106]. Символічні форми вираження поглядів, у тому числі за допомогою жестів, а також мовчання, суд також розглядає у названому вище контексті[107]. Однак при цьому Суд відзначає, що просте спілкування людей, які зібралися разом у певному місці, не є формою мирного зібрання, яке перебуває під охороною Конвенції [108]8. З огляду на це можна дійти висновку, що головною метою мирних зібрань є вираження поглядів або їх формування. Зважаючи на тісний зв'язок права на вираження поглядів з правом мирних зібрань (а останні, як вже зазначалося вище, є способом такого вираження), можна було б припустити, що мирні зібрання мають обмежуватися лише такою метою, тобто бути способом висловлення поглядів. Проте такий висновок не можна однозначно визнати правильним.
Так, Конституція України, фіксуючи право приватних осіб збиратися мирно, не обмежує такі збори лише політичною метою, створюючи тим самим для приватних осіб можливість не лише брати участь у політичному житті, а й захищати спільно інші свої права, свободи чи інтереси. Таким чином, обмін думками та поглядами з неполітичних питань є також можливим у межах реалізації права на мирні зібрання[109]. З огляду на це хибною видається позиція, відповідно до якої вважається, що мирне зібрання може бути проведено лише для обговорення політичних питань чи питань, що мають важливе громадське значення. Підтримання такої позиції чи слідування їй означатиме неправомірне обмеження права на свободу мирних зібрань.Висловлювання та формулювання поглядів під час зібрання може здійснюватися як у позитивній, так і у критичній формах. Відповідно особа, яка бачить метою своєї участі у зібранні критику поглядів його організатора (керівника), повною мірою перебуває під охороною ст. 39 Конституції України. Проте критику поглядів, що висловлюються чи формулюються під час зібрання, необхідно відрізняти від дій, спрямованих на перешкоджання його проведенню. Останні знаходяться за межами права на свободу мирних зібрань та мають розглядатися як порушення відповідного права інших осіб. Отже, формулювання та обговорення поглядів, так само як і переконання у їх правильності та неправильності, може реалізовуватися учасниками зібрання лише у комунікативній формі.
У літературі наголошується також і на значенні права на мирні зібрання для вільного розвитку особистості, який досягається, зокрема, через належність особи до певної групи. З огляду на це робиться висновок, що зібрання може бути і виключно засобом розвитку особистості, а відтак - може проводитися навіть з метою бути разом[110]. Подібні заходи, безперечно, можуть проводитися, але їх варто ставити під охорону інших статей Конституції (наприклад, хода сімейних пар містом з вимогою дотримання таємниці приватного життя охороняється ч.
1 ст. 32 Основного Закону). Відповідно, у центрі права на мирні зібрання все- таки має знаходитися мета висловлення та формування поглядів.На окрему увагу заслуговують випадки проведення масових заходів, що супроводжуються одночасним досягненням різних цілей, наприклад комерційної (продаж сувенірної продукції) та цілей спільного формулювання й висловлювання тієї або іншої громадської позиції з певного питання. Подібні ситуації, з точки зору чинного законодавства, можуть оцінюватися в один з двох можливих способів:
- по-перше, такий захід становить собою логічну цілісність, що підпадає під повне (виключне) регулювання або законодавства про мирні зібрання, або загального законодавства, що визначає умови та порядок проведення масових заходів в Україні;
- по-друге, захід має бути «розкладено» на окремі складові елементи (частини), кожен з яких регулюється певними нормативними актами: одна частина - законодавством про мирні зібрання, а інша - загальним законодавством України, що визначає умови та порядок проведення масових заходів у нашій країні.
Зрозуміло, що таке «розкладання» масового заходу на окремі елементи може бути здійснено лише у тих випадках, коли це є можливим, виходячи з фактичних обставин його організації та проведення. Подібні «супровідні» (комерційні або інші заходи), що виходять за межі головної та безпосередньої мети мирного зібрання (спільне вираження поглядів або їх формування), мають піддаватися окремій юридичній оцінці. Відповідно це означає, що вони не можуть в автоматичному режимі ставитися під охорону ст. 39 Конституції України. Для їх організації та проведення організатори у відповідних випадках мають отримати додатковий дозвіл (торговельний патент, дозвіл на встановлення малої архітектурної форми тощо).
Викладене, однак, не стосується тих «супровідних» елементів масового заходу, які цілком і повністю зв'язані з реалізацією головної мети мирного зібрання - спільним вираженням і формуванням поглядів (наприклад, проведення музикальних або театралізованих виступів під час мирного зібрання).
Такі заходи повністю поглинаються мирним зібранням як таким та, відповідно, перебувають під охороною ст. 39 Конституції України.Таким чином, вирішальним критерієм для віднесення/невіднесення «супровідних» заходів до змісту мирного зібрання є їх зв'язок з його головною метою - спільним вираженням і формуванням поглядів.
1.1.4. Коло учасників
На підставі системного та змістовного аналізу ст.ст. 8-12 Конвенції, а також Конституції України можна зробити висновок, що гарантоване ними право мирних зібрань поширюється також і на приватну сферу. Отже, коло учасників мирних зібрань не може обмежуватися певною категорією осіб. У таких зібрання може брати участь будь-яка приватна особа незалежно від свого юридичного чи соціального статусу.
1.1.5. Ступінь організованості масового зібрання
У літературі можна зустріти думку, що масовим зібранням у розумінні ст. 11 Конвенції буде лише таке зібрання, організацією та проведенням якого керує певна особа чи кілька осіб[111]. Проте такий підхід не узгоджується з положеннями як Конвенції, так і Конституції України, в яких не міститься жодного застереження стосовно того, що мирне зібрання має в обов'язковому порядку бути кимось організованим. Завдяки цьому стає можливим поширення охоронної сили ст. 39 Конституції України на спонтанні мирні зібрання.
1.1.6. Місце проведення зібрання
З огляду на, насамперед, політичне значення мирних зібрань передбачається, що останні проводяться у публічних місцях. Категорія «публічне місце» була деталізована у рішеннях ЄСПЛ, який до таких відніс громадські вулиці та площі[112].
Віднесення права мирних зібрань до кола прав, що реалізуються з метою вирішення важливих державних або інших публічних завдань, ще не означає, що приватні особи, які володіють цим правом, можуть збиратися у будь-якому публічному (громадському) місці. Так, судова практика виходить з того, що земельні ділянки, що перебувають у власності (користуванні) інших приватних осіб або юридичних осіб публічного права, можуть бути використані для проведення масового зібрання лише за умови, що вони слугують задоволенню публічних потреб, пов'язаних, зокрема, з реалізацією потреб у комунікації. Якщо ця умова, що має бути наперед визначена адміністративним органом у титулі на ділянку, відсутня, то, відповідно, у приватних осіб не виникає гарантованого Конвенцією та Конституцією України права на проведення мирного зібрання на такій ділянці.
Водночас варто згадати про одне з рішень ЄСПЛ щодо свободи слова, в якому наголошувалося, що якщо у приватної особи не залишається іншої можливості для висловлення поглядів, як зробити це на приватній території, вона повинна отримати можливість це зробити, оскільки в іншому разі реалізація зазначеного права буде повністю заблокована[113]. Однак не усі європейські автори схильні переносити цей приклад на сферу реалізації права мирних зібрань[114]. У цьому рішенні суд брав за основу випадок, що трапився у США, коли одне місто фактично повністю «належало» приватній особі, тобто переважна більшість його площі знаходилася у приватній власності[115]. За таких умов, відповідно, право висловлювати власні погляди могло реалізовуватися будь-де у межах цього міста. Вважаємо, що зазначені вихідні умови (зміст такого рішення) мають враховуватися також і під час вирішення питання про допустимість проведення мирного зібрання на території, що знаходиться у власності певної особи.
У разі бажання/необхідності проведення мирного зібрання на приватній ділянці, що не використовується для задоволення публічних потреб чи реалізації публічних функцій, мають застосовуватися цивільно- правові механізми, тобто укладатися договір між організатором мирного зібрання та власником ділянки щодо тимчасового користування нею.
1.1.7. Тривалість зібрання
Виходячи зі змістовної та сутнісної характеристики зібрання, стає зрозумілим, що мирні зібрання становлять собою обмежений у часі захід. Мінімальна та максимальна тривалість мирного зібрання обмеженою бути не може. Жодних обмежень не встановлюється ані у Конвенції та Конституції України, ані у рішеннях судів. В окремих випадках мирні зібрання можуть тривати доволі довго.
1.2.