Еволюцію парламентаризму, на думку деяких учених [421][51]), до якої приєднується і дисертант, доцільно розглядати на стику “цивілізаційного і формаційного підходів”.

Перший передбачає розуміння представницьких систем управління як одного з важливих компонентів єдиної світової цивілізації і підкреслює спадкоємність їхнього розвитку та утворених ними політичних і культурних традицій. Другий же вимагає ретельного вивчення взаємодії представницьких установ з оточуючою соціальною дійсністю на кожному етапі їхньої історії, зв`язків, які зумовлюють зміни в їхньому соціальному складі, структурі, спрямованості їх політики тощо. Тільки поєднання цих двох підходів може дати всебічне висвітлення цього явища, забезпечити виявлення традицій і новацій у розвитку представницьких зібрань світу.

1.1.