ВСТУП

Актуальність теми. Історія світової цивілізації є мовчазним свідком того, як руйнувалися імперії, зазнавали краху диктаторські та авторитарні режими і, водночас, утверджувався фундаментальний принцип законної основи влади усіх часів: “правління народу, що здійснюється народом, і для народу”.

З точки зору осмислення цього основоположного принципу устрою державної влади одним із ключових питань, об’єктом прискіпливого вивчення конституційної науки та політики є інститут парламентаризму.

Нагальна потреба в дослідженні окресленої наукової проблеми в Україні не викликає сумніву хоча б з тих міркувань, що в сучасних умовах у нашій державі на основі Конституції 1996 р. відбувається інтенсивне становлення владних структур, нової політичної системи суспільства. Їх становлення повинно відбуватися і відбувається звичайно ж із урахуванням прогресивного досвіду зарубіжних країн. З іншого боку, головна причина підвищеного інтересу в наукових і політичних колах до історії та розвитку сучасного парламентаризму вбачається в існуванні низки проблем теоретичного і практичного характеру, пов`язаних із організаційним становленням національного парламенту, із визначенням його конституційного статусу та фактичної ролі в механізмі державної влади, із розвитком вітчизняного конституціоналізму в цілому.

З таких позицій не потребує доказів і важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн, у справі правового регулювання форм організації та діяльності державного

механізму як одного із засобів стабілізації суспільства, особливо в трансформаційний період. Отже, актуальність дисертаційної теми зумовлена:

а) необхідністю вдосконалення владних структур в Україні на основі використання позитивного досвіду організації та діяльності парламентів демократичних держав;

б) відсутністю комплексних досліджень у вітчизняній літературі з проблем парламентаризму;

в) завданнями подальшого розвитку конституційної теорії з урахуванням нових явищ і процесів, характерних для сучасної практики зарубіжного парламентаризму;

г) необхідністю підвищення теоретичного рівня викладання конституційного (державного) права зарубіжних країн, формування у студентів більш глибоких і об’єктивних поглядів на характерні риси та специфічні особливості конституційно-правових інститутів.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний дисертантом напрямок наукових досліджень відноситься до пріоритетних у галузі конституційного права. Проблема становлення та розвитку українського парламентаризму в контексті світової конституційної теорії та практики входить до планових тем Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України [499]^[2]), визначена серед основних напрямів досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України на період до 2000 року [681]^[3]), посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки [150]^[4]). Активно розробляється ця тема дослідниками, що працюють у вузах країни, в тому числі і на юридичному факультеті Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича.

Ступінь наукової розробки теми. Початок дослідження проблематики парламентаризму в часі пов’язаний зі становленням світової науки конституційного права науки (перша половина ХІХ ст.). У ХІХ ст. з’являються праці вчених-конституціоналістів: В.Беджгота [617]^[5]), А.Дайсі [224]^[6]), Дж.Ст.Мілля [241]^[7]) — у Великобританії; А.Есмена [273]^[8]) — у Франції; Р.Гнейста [219]^[9]) — у Німеччині та ін., які дослідили та теоретично обгрунтували класичні доктрини парламентаризму.

В останній чверті ХІХ ст. і на початку ХХ ст. значний доробок у розвиток теорії парламентаризму повносили Л.Дюгі [227]^[10]), М.Оріу [248]^[11]) (Франція), В.Орландо [249]^[12]) (Італія), С.Лоу [236]^[13]), А.Л.Лоуель [237]^[14]) (Великобританія), Г.Єллінек [228]^[15]) (Німеччина), М.М.Коркунов [45]^[16]), Б.М.Чичерін [127]^[17]) (Росія), С.Баламезов [619]^[18]) (Болгарія) та ін.

Після Другої світової війни в зарубіжній науці конституційного права стосовно досліджуваної проблематики окреслились множинність концепцій, поглядів, точок зору та думок.

У Великобританії, наприклад, вихідною точкою для побудови різних теоретичних моделей і конструкцій залишається ідея про британську систему правління як про “парламентське правління”, про що свідчить більшість підручників з конституційного права [267]^[19]). Водночас отримали розповсюдження і модернізовані доктрини, зокрема концепції “правління партій” і “представницького та співзвучного правління”, ідея “системи правління прем’єр-міністра”, теорія “конституційної системи правління” [187]^[20]) та ін. При цьому розгляд державно-правових проблем будується в основному навколо двох основних інститутів - парламенту та уряду. З-поміж інших досліджень, присвячених англійському парламенту, на особливу увагу заслуговує низка монографічних праць [296, 640, 648, 661, 676]^[21]). Характерною рисою цих публікацій є поява в них міркування про необхідність обмеження ролі парламенту та активізацію участі уряду в законодавчому процесі.

Активно досліджується проблематика парламентаризму в науці державного права ФРН. При аналізі інститутів влади тут виходять із сучасного розуміння принципу розподілу влад, згідно з яким багаточисельні обмеження і збалансованість органів влади характеризують не абсолютний їхній поділ, а взаємний контроль і стримування. А тому віддається перевага думці про те, що керівництво державою і політична влада утворюють складне цілісне, а Парламент і Уряд діють спільно [221]^[22]). Та обставина, що в Основному Законі не підкреслюється ідея народного представництва та верховенства представницького органу в поєднанні з аналізом парламентської практики дала деяким німецьким теоретикам підставу трактувати конституційну систему ФРН як “приглушений парламентаризм” [187]²⁾.

На відміну від науки конституційного права науки більшості зарубіжних країн, французька доктрина найбільшу увагу приділяє дослідженню концепції “політичних інститутів” і темі “політичного режиму”. Вагомий доробок у їхню наукову розробку повносили знані вчені-конституціоналісти М.Прело [253]⁵⁾, Ж.Бюрдо [627]⁶⁾, М.Дюверже [634]⁷⁾. Привертає увагу дослідників книга вчених-юристів А. і Ф.Демішель та М.Пікемаля [226] ⁸⁾, присвячена аналізу основних інститутів французького механізму політичної влади. Цікавою та корисною для дослідників і практиків є монографічна праця А.Філіппа [209]^[23]), в якій розглядаються актуальні питання парламентаризму в сучасних умовах.

Проблематика парламентаризму посідає помітне місце у сучасній науці конституційного права США. При докладному аналізі практики діяльності Конгресу державознавці віддають перевагу формально-юридичному опису його конституційних повноважень, а також показу його історичної ролі та місця в конституційній історії країни. Передовсім активно розробляються такі питання, як ступінь обмеження влади Конгресу, доктрини конституційних і припускаємих повноважень, повноваження в галузі зовнішньої політики, Конгрес і проблема делегування повноважень, право Конгресу на розслідувальну діяльність тощо [28]^[24]).

Ще у 50-і роки вийшли друком праці Д.Галлоуея “Законодавчий процес в Конгресі” (1951 р.); Б.Гросса “Законодавча боротьба: дослідження соціального бою” (1953 р.). Пізніше — у 70-х роках — були зроблені спроби систематичного дослідження комітетської системи Палати представників у працях Г.Фенно “Конгресмени у комітетах” і Д.Каспера “Комітетська система в Конгресі США” [187]^[25]).

Інтенсивно ведеться наукова розробка означеної теми і в інших зарубіжних країнах. До найбільш помітних слід віднести праці монографічного характеру про виникнення, розвиток і систему австрійського парламентаризму [670]^[27]); про концепції та практику парламентаризму в Болгарії [629]^[28]); про парламентські системи Іспанії [678]^[29]), Італії [632]^[30]), Швеції [630]^[31]), Японії [660]^[32]).

Але чи не найцікавішим науковим виданням як за змістом так і за формою викладу залишається книга, підготовлена проф. Інституту політичних досліджень у Парижі М.Амеллєром (російською мовою була опублікована у 1967 р.) [207]^[33]). Автор уважно, послідовно і повно розглядає окреслені питання, скрупульозно і всебічно аналізує матеріали і статистичні дані про парламентські установи 55 держав світу. Частина перша книги присвячена структурі парламентів, частина друга — організації роботи парламенту, частина третя — законодавчій функції парламенту, частина четверта — фінансовим повноваженням парламенту, частина п’ята — контролю парламенту за діяльністю виконавчої влади.

Стосовно розробки теми парламентаризму в державознавчій літературі радянського періоду, варто зазначити, що окремі її аспекти аналізувалися при дослідженні загальних питань політичних систем зарубіжних країн, сутності їх державності, форм і методів державного керівництва суспільством. Звісно, що в таких працях “аргументовано” критикувались “буржуазні” та “реформістські” теорії з вказаних питань. Вагомий внесок у розробку окресленої проблеми повносили такі вчені як М.В.Баглай, Я.М.Бельсон, А.О.Головко, В.Є.Гулієв, Г.С.Гурвіч, А.І.Денисов, В.М.Дурденевський, О.А.Жидков, С.Л.Зівс, І.П.Іл’їнський, І.О.Ковлер, Б.С.Крилов, Н.С.Крилова, М.А.Крутоголов, І.Д.Левін, В.В.Маклаков, М.Н.Марченко, А.О.Мішин, М.О.Могунова, М.П.Орзіх, Б.А.Стародубський, Б.А.Страшун, Б.М.Топорнін, В.А.Туманов, В.Є.Чиркін, Ю.П.

Із праць, присвячених проблемам зарубіжного парламентаризму, можна назвати книгу Б.С.Крилова “Парламент буржуазної держави” (1963 р.) [48]^[34]), наукові статті того ж автора і Б.А.Стародубського в журналі “Советское государство и право”, що, природно, не може вичерпати усієї теми. До того ж, оцінка парламентаризму, що була дана в цих публікаціях, побудована на марксистсько-ленінському підході до аналізу явищ і фактів, не враховує багатоманітності різновидів парламентаризму, а також особливостей форм правління та гнучких оцінок парламентаризму і тенденцій його розвитку.

Суттєвим проривом в дослідженні парламентаризму можна вважати наукові пошуки професора М.О.Могунової, зокрема її дисертаційна праця “Проблеми теорії та практики Скандинавського парламентаризму. Критичний аналіз” (1989 р.) [526]^[35]). В ній грунтовно досліджуються загальнотеоретичні аспекти парламентаризму, а також державно-правова практика становлення та зміцнення цього інституту в Скандинавських державах.

Після розпаду Союзу РСР практично у всіх нових незалежних державах у конституційній науці виявився підвищений інтерес до цієї теми, про що свідчить вихід друком чималої кількості публікацій. В Російській Федерації, зокрема, відомими вченими-державознавцями були підготовлені такі фундаментальні праці, як “Парламенти світу” [278]^[36]), “Порівняльне конституційне право” [189]^[37]), “Конституційне (державне) право зарубіжних країн” [276]^[38]), “Іноземне конституційне право” [275]^[39]), низка підручників. Уперше вийшла друком “Мала енциклопедія конституційного права” [509]^[40]). У Республіці Білорусь тема парламентаризму досліджується у працях Г.А.Василєвича [14]^[41]) та М.Ф.Чудакова [128]^[42]). Окремі її аспекти досліджуються в наукових публікаціях А.О.Головка [415-417]^[43]).

Аналізуючи стан розробки теми парламентаризму в Україні, вкажемо на наявність протягом тривалого часу штучних перепон та інших причин (зокрема, зарубіжна наукова література була захована у спецсховища бібліотек і видавалась обмеженому колу читачів, відсутність інформації, велике навантаження вузівських викладачів та незнання багатьма з них іноземних мов), які стримували наукові пошуки у цій галузі знань.

У даному контексті доцільно констатувати, що тільки на початку 60-х років у Секторі держави і права АН УРСР почали досліджувати проблеми критичного аналізу сучасної капіталістичної держави і права, державно-правового розвитку держав Азії і Африки, що визволилися від колоніалізму. Наслідком проведених досліджень стало видання книги Є.А.Тихонової “Національне питання в державному будівництві Китайської Народної Республіки” (1964 р.) і монографії В.Н.Денисова “Об’єднана республіка Танзанія” (1969 р.), присвячені питанням державного права зарубіжних країн [499]^[44]).

Природно, що вивчаючи питання про становлення вітчизняного парламентаризму, дисертант не міг не звернутися до більш загальних проблем державно-правового будівництва, народовладдя, ролі та місця представницьких установ в організації державної влади зокрема. З-поміж учених, праці яких стали джерелом даного дослідження, варто назвати В.Д.Бабкіна, М.І.Козюбру, В.В.Копєйчикова, Л.Т. Кривенко, В.В.Медведчука, М.І.Мироненка, Є.В.Назаренко,. В.Ф.Опришка, М.П.Орзіха, В.Ф.Погорілка, П.М.Рабіновича, В.І.Селіванова, В.І.Тихонову, Ю.М.Тодику, О.Ф.Фріцького, В.В.Цветкова, М.В.Цвіка, В.Л.Чубарєва, В.М.Шаповала, О.О.Шевченка, Ю.С.Шемшученка, Л.П.Юзькова та інших.

Активно розробляється проблема вітчизняного парламентаризму з позиції досягнень світової теорії та практики конституціоналізму в наукових публікаціях Л.Т.Кривенко [46, 453, 454, 459]^[45]),Є.В.Назаренко [394-396]^[46]), В.Ф.Погорілка [90, 343]^[47]),

Є.А.Тихонової [402,403]^[48]) та В.М.Шаповала [129-133]^[49]).

Із наукових праць останніх років особливо слід відзначити монографію В.М.Шаповала “Зарубіжний парламентаризм” [129-133]^[50]), в якій вперше у сучасній вітчизняній літературі аналізуються питання становлення зарубіжного парламентаризму крізь призму передісторії та формування його теорії, організації та діяльності сучасних парламентів. Це дослідження в певній мірі є спробою нового осмислення сучасного парламентаризму в українській державознавчій літературі.

У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці конституційного права. Зокрема, в сучасній юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття “парламентаризм”, до виявлення співвідношення між формою правління та парламентаризмом. Більш повного і глибокого дослідження вимагають питання, пов’язані з еволюцією парламентаризму від античності до сьогодення, адже до цього часу їм не приділялась належна увага. Неповно у державознавчій літературі проаналізовані теорії парламентаризму та його принципи, причини їх еволюції.

На думку дисертанта, більш серйозного наукового аналізу, осмислення та узагальнення вимагають процеси розвитку сучасної державності, методи здійснення державної влади у країнах із різними формами правління, що мають складний і неоднозначний характер, не вміщуються в усталені схеми та уявлення. Недостатня увага звертається на виявленні позитивного досвіду організації та діяльності представницьких установ демократичних держав у справі максимального використання наявного в них потенціалу як однієї з основних умов утвердження парламентаризму.

Необхідність наукової праці, в якій були б комплексно досліджені актуальні проблеми теорії та практики сучасного парламентаризму зумовлюється, отже, потребою становлення владних структур в Україні. Наявність зарубіжних фундаментальних праць такого плану, зокрема зішлемося на досвід Австрії, ФРН, Російської Федерації, також підтверджує доцільність такого дослідження.

Нерозробленість на науковому рівні окреслених питань, наявність окремих спірних проблем та зумовлені цим труднощі, пов’язані із застосуванням принципів парламентаризму в державно-правовій практиці, у вирішальній мірі вплинули на вибір теми дисертаційного дослідження.

Об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що характеризують конституційно-правове регулювання становлення, розвитку й утвердження інституту парламентаризму. Як структурний елемент конституційного права він є складним і багатомірним явищем. Тому при його науковому аналізі виникає ряд проблем теоретичного і практичного характеру. Зокрема, більш грунтовного дослідження вимагає внутрішня структура, аналіз його форм, ознак і атрибутів. Всебічного розгляду вимагає ступінь універсальності парламентаризму в сучасному світі, наскільки цей конституційно-правовий інститут спроможний набувати різні форми, в залежності від соціально-економічних і суспільно-політичних умов, історичних традицій і характеру державності в тій чи іншій країні. Потребують уточнення існуючі характеристики парламентаризму, особливо стосовно до України. Першорядне значення в даному контексті набуває питання про наявність або відсутність у парламента статуса і повноважень вищого представницького і законодавчого органу, адже саме активна діяльність парламенту є запорукою утвердження парламентаризму.

Предметом дослідження в дисертації є суспільні інтереси, з приводу яких виникають правовідносини правління, що складалися у державах світу в процесі проведення конституційних і парламентських реформ, і які набувають рівень конституційного закріплення, знаходячи відбиток насамперед в конституційних принципах і нормах.

Мета і задачі дослідження. Багатовіковий досвід світового політичного розвитку показує, що успіх у розв’язанні найважливіших проблем загальнодержавного значення так чи інакше залежить від ступеня залучування до процесу прийняття цих рішень народу. Ось чому всебічне вивчення інституту парламентаризму, зокрема форм його організацій та функціонування, завжди знаходилось у центрі науки конституційного права. Природно, що всебічний аналіз такої фундаментальної проблеми - справа колективного розуму. Дисертант же вбачає свою мету в тому, щоб здійснити комплексний політико-правовий аналіз етапів становлення сучасного парламентаризму в тісному зв’язку з формуванням і розвитком вітчизняної державності; показати місце і роль органу народного представництва в механізмі держави і запропонувати низку конкретних практичних рекомендацій щодо вдосконалення змісту і форм сучасного парламентаризму в Україні.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні зроблена спроба вирішити наступні задачі:

- на основі новітніх досліджень зарубіжних і вітчизняних авторів висвітлити питання становлення та зміцнення інституту парламентаризму від античності до сьогодення; окреслити і сформулювати його періодизацію;

- з`ясувати і охарактеризувати з позиції нових вимог сучасної державо­знавчої науки роль загальнолюдської скарбниці у становленні концептуальних засад парламентаризму;

- здійснити політико-правовий аналіз внеску видатних мислителів і класиків науки конституційного права у формуванні теорії парламентаризму та її подальшому розвитку;

- дослідити сучасні теорії парламентаризму, причини їх еволюції та вплив на державно-правову практику різних країн;

- розглянути основні принципи парламентаризму та їх реальне значення в сучасних умовах;

- обгрунтувати критерії порівняльного дослідження та дати загальну характеристику сучасних парламентів як базових елементів демократичної організації взаємовідносин держави і суспільства;

- проаналізувати структуру парламентів та розкрити значення вдосконалення їхньої організаційної будови для підвищення ролі органів народного представництва в механізмі здійснення державної влади на сучас­ному етапі;

- розкрити сутність та зміст основних проблем організації парламентів;

- уточнити поняття компетенції парламенту ;

-дослідити головні напрями конституційної регламентації повноважень парламентів;

- з позиції сучасної світової теорії та практики окреслити основні (головні) функції парламентів та охарактеризувати форми і методи їх реалізації у державно-правовій практиці окремих країн ;

- виробити практичні рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного парламентаризму на сучасному етапі державно-правової реформи.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали загальновизнані наукові критерії об`єктивності та історизму і дослідницькі методи, що грунтуються на них. Насамперед, на всіх етапах виконання дисертаційної роботи широко використовувалися такі загальні методи наукового пізнання, як спостереження, порівняння, аналіз, аналогія, індукція, дедукція та інші, що служили не тільки основним інструментом відбору фактичного матеріалу, але й були необхідною умовою досягнення поставленої в ній мети.

З-поміж сукупності спеціально-юридичних методів, що використовувались при написанні дисертації, основним був формально-догматичний. За його допомогою досліджувались юридична природа парламентаризму, здійснювалась наукова обробка правової матерії. При цьому найбільш повно дисертантом були використані такі прийоми цього методу як опис та аналіз. Особливо велике значення надавалося формально-догматичному методу при систематизації та класифікації емпіричного матеріалу. Завдяки його застосуванню стало можливим розглядати всю сукупність конституційно-правових відносин у їх органічному взаємозв`язку та взаємодії, як органічне цілісне, адекватне об`єкту дослідження.

Щодо застосування порівняльно-правового методу дослідження, то це зумовлюється самою темою дисертаційного дослідження, яка охоплює проблеми парламентаризму в світовому масштабі. На його основі в дисертації виявляються загальне, особливе й одиночне у проявах парламентаризму, основні тенденції його розвитку, дається оцінка його принципам, які конкретно застосовуються в окремих країнах. При цьому підкреслимо, що тут в основу була покладена зіставлена компаративістика, тобто аналіз схожих рис. Застосовувалося як синхронне порівняння у межах одного й того ж періоду, так і діахронне (у розвитку).

У міру необхідності застосувався статистичний метод. Особливо ефективним виявилося його використання при аналізі ступеня розповсюдженості тих чи інших найменувань парламентів та їх палат, структури органів народного представництва, а також при характеристиці їхньої законодавчої діяльності.

Оскільки предметом дослідження є історія об`єкту - парламентаризму, в дисертації належним чином використовується історичний метод. У процесі підготовки дисертаційної роботи досить широко застосовується і метод логічного аналізу, без якого неможлива сама природа наукових досліджень.

Теоретичними джерелами дисертаційного дослідження стали праці видатних представників світової теоретичної думки, в яких сформульовані та обгрунтовані наукові концепції, поняття та ідеї парламентаризму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проблеми теорії та практики сучасного парламентаризму розглянуті з позиції поєднання наукової традиції та творчого новаторства. Система юридичних наукових категорій і понять, яка використовується, враховує нові моменти в їх змісті, сучасне конституційне та поточне законодавство, практику державно-правового будівництва. Зокрема, здійснено істотне уточнення трактування парламентаризму як суспільного явища, під яким розуміються представницькі засади в управлінні. Зроблена спроба викладу наукової історії доктрини розподілу влади як передтечі майбутніх теорій парламентаризму, а також аналізу нових змістовних елементів цієї концепції та аналогічного конституційно-правового принципу в сучасних умовах.

Вперше у вітчизняній науці конституційного права досліджується широкий комплекс питань, пов’язаних із особливостями організації та функціонування механізму державної влади у країнах Європи, Азії, Північної та Латинської Америки, Австралії, частково Африки; проаналізовані класичні та сучасні теорії парламентаризму; пропонується власне визначення поняття “парламентаризм”, на основі аналізу цього поняття у вузькому та широкому розумінні цього слова.; дається більш повна класифікація різновидів парламентаризму, висунуті та обгрунтовані положення про його радянську та консультативну моделі.

Отже, в дисертації розроблені нові проблеми державознавства, що є внеском у дослідження загальних проблем парламентаризму.

На захист виносяться наступні положення, в яких знайшла відбиття наукова новизна:

- комплексний розгляд становлення та еволюції світового парламентаризму від античності до сьогодення;

- встановлення нової періодизації парламентаризму як суспільно-політичного феномену;

- висвітлення ролі загальнолюдської скарбниці - Біблії у формуванні концептуальних засад парламентаризму (перша писана Конституція в світі);

- новий підхід до політико-правового аналізу сучасних теорій і принципів парламентаризму;

- обгрунтування точки зору, відповідно до якої робиться висновок про відповідність парламентаризму всім формам державного правління, що існують на базі демократичних режимів;

- встановлення критеріїв порівняльного аналізу парламентів;

- аналіз структури парламентів світу, що дозволив зробити висновок про наявність протилежних тенденцій в питанні про домінування однопалатної системи;

- характеристика нової інфраструктури парламентів як засобу активізації їхньої діяльності;

- виявлення тенденцій переходу частини парламентських повноважень до їх внутрішніх підрозділів та реальна оцінка цього явища;

- всебічний аналіз парламентської процедури і необхідність виділення нової стадії в законодавчому процесі під назвою “легістика”;

- пропозиція про юридичне оформлення норм парламентського права в якості підгалузі конституційного права;

- уточнення поняття компетенції парламенту;

- виявлення реальних функцій парламентів у сучасних умовах та обгрунтування необхідності виділення представницької функції в якості основоположної;

- характеристика моделей взаємовідносин парламентів із главами держав та урядами як вагомий фактор активізації їх діяльності та необхідна передумова утвердження парламентаризму.

Парламентаризм в Україні, відбиваючи загальні тенденції розвитку сучасної цивілізації, відрізняється специфічними особливостями, що зумовлюються історичними традиціями, політичною і правовою культурою, характером теперішнього етапу переходу суспільства до ринкової економіки та політичного плюралізму. Його подальший розвиток вбачається дисертантом на шляху значної активізації ролі національного парламенту - Верховної Ради України. З цією метою в дисертації пропонується низка практичних рекомендацій як складових парламентської реформи в цілому.

Практичне значення результатів, одержаних дисертантом, полягає у можливості використання їх для :

а) уточнення норм і внесення відповідних змін до чинної Конституції України з питань організації державної влади в умовах переходу до ринкової економіки та політичного плюралізму;

б) удосконалення організаційної структури та функціональної діяльності Верховної Ради України у процесі здійснення парламентської реформи;

в) корегування суті, змісту, форм і методів взаємодії центральних органів державної влади;

г) подальших наукових досліджень у галузі конституційної теорій, поліпшення наукового вивчення окремих інститутів і проблем конституційного права;

д) навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознавців.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. Окремі питання дисертації доповідались на : науковій конференції “Українська державність: історія і сучасність” у січні 1993р.; міжнародних читаннях “Права людини в посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи” у м.Києві 25-26 червня 1994 р.; міжнародній науковій конференції “Проблеми фінансового права” 13-16 червня 1996 р. у м.Чернівцях; наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича 24-26 квітня 1993 р., 29-30 квітня 1994 р., 3-5 травня 1995 р., 4-6 травня 1996 р., 2-4 травня 1997 р.; теоретичному семінарі викладачів юридичного факультету 14 травня 1998 р. і неодноразово на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Чернівецького держуніверситету ім. Ю.Федьковича.

Публікації. По темі дисертації вийшли друком: дві монографії, один підрозділ у підручнику, 14 статей у фахових збірниках наукових праць та два матеріали і тези конференцій загальним обсягом понад 48 друкованих аркушів.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел ­ - 681 найменування та п’яти додатків до дисертації, загальний обсяг праці – 398 сторінок.