§ 5. Джерела конституційного права як галузі права

Право, як цілісне явище соціальної дійсності, має певні форми свого вира­зу. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права, під якими традиційно розуміють у першому випадку внутрішню структуру права, у другому - джерела права, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адре­сатам ознайомлюватися з їх змістом та користуватися ними.

Джерела права розрізняються за: а) матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних зв'язків, форми власності тощо);

б) ідеальним змістом (правова свідомість); в) юридичним змістом (різні форми - засоби вираження, об'єктивація правових норм). Тому під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, об'єктивацію державної волі.

Джерела конституційного права - це зовнішні форми вираження писа­них і неписаних норм, що регулюють конституційно-правові відносини.

Джерела конституційного права різноманітні і досить відмінні в різних дер­жавах, тому не можна вести мову про дані джерела як про єдине ціле. Це пов'язано з різними підходами до розуміння права в цілому, а також з існуванням різних моделей правових систем.

До джерел конституційного права, як правило, відносять: конституцію, за­кони, акти глави держави та органів виконавчої влади, регламенти парламентів, акти органів конституційного контролю, судові прецеденти, конституційні звичаї, релігійні джерела, конституційні договори, акти органів місцевого самоврядуван­ня, доктринальні джерела.

Для того, щоб визнати той чи інший документ джерелом конституційного права України, він має відповідати трьом ознакам: 1) бути нормативним, тобто містити норми права і бути розрахованим на неодноразове використання;

2) бути чинним, тобто мати юридичну силу, бути здатним до реального впоряд­кування суспільних відносин; 3) містити хоча б одну конституційно-правову нор­му. Доволі часто нормативні документи містять норми різних галузей, тому один і той самий документ може визнаватися одночасно джерелом кількох галузей права.

Система правових актів, що становлять джерела галузі конституційного права України, є досить широкою. Наразі до джерел конституційного права Укра­їни належать:

1. Нормативно-правові акти - прийняті компетентними органами чи ре­ферендумом у встановленому порядку документи, що містять норми права й розраховані на неодноразове використання. Провідне місце серед них посідає Конституція України як Основний Закон суспільства і держави. Усі інші нормати­вно-правові акти (закони й підзаконні нормативні акти) повинні відповідати їй і прийматися на її підставі.

Найвищу після Конституції України юридичну силу мають закони України, що приймаються Верховною Радою України або Всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Звичайно, йдеться лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, наприклад закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про місцеві державні адміністрації», «Про об'єднання громадян».

Серед підзаконних правових актів, що є джерелами конституційного права України як галузі права, особливе місце посідають акти Президента України та акти Кабінету Міністрів України, які мають нормативний характер. Наприклад, Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-

Розділ 1. Конституційне право як галузь права, наука, навчальна дисципліна правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97; постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок організаційно-правової під­готовки і виконання дій щодо ведення Державного реєстру виборців» від 20 січня 2011 р. № 13.

Якщо акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референ­думів регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх необхідно ви­знавати джерелами конституційного права, які мають підзаконний характер. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, постановляти рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст.

2. Нормативні договори. Стаття 9 Конституції України закріплює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Сьогодні джерелами конституційного права України є лише міжнародні договори конституційно- правового змісту (наприклад, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р., Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р.). Разом з тим недавня вітчизняна історія знає також внутрішньодержавні договори (напри­клад, Конституційний Договір 1995 р.). Можливість укладення внутрішньодержа­вних договорів конституційно-правового змісту не виключається і в майбутньому.

3. Політико-правові документи. Це джерела декларативно-установчого ха­рактеру, в яких проголошуються політико-правові орієнтири державотворення на найближчу і віддалену перспективу. Такими документами є Декларація про державний суверенітет України 1990 р., Акт проголошення незалежності 1991 р., Декларація прав національностей України 1991 р.

4. Конституційно-правові звичаї. Для їх формування потрібен значний дос­від конституціоналізму, усталена політико-правова практика, чого Україна ще не має. Тому даний вид джерел конституційного права в нашій країні поки що є рідкістю. Прикладом конституційно-правового звичаю в Україні може слугувати розташування Першого заступника Голови Верховної Ради України праворуч, а заступника - ліворуч від Голови на засіданнях парламенту.

5. Судовий прецедент. Останньою тенденцією в питанні джерельної бази конституційного права України є поступове визнання судового прецеденту як форми зовнішнього вираження норм даної галузі публічного права. Показовим у цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини. Нормативною підставою визнання судового прецеденту як джерела конституційного права України є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Євро­пейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., який закріплює, що рішен­ня Суду є обов'язковим для виконання Україною.

Види джерел галузі конституційного права України, як правило, досить стабільні. Але на даному етапі конкретні акти, які містять конституційно-правові

норми, часто змінюються, скасовуються, новелізуються. Така ситуація зумовлю­ється як об'єктивними, так і суто суб'єктивними чинниками, труднощами перехід­ного процесу формування української державності.