Джерела галузі конституційного права

Ключові поняття: джерела галузі конституційного права України;природне; позитивне право.

Джерела права - це форма існування правових норм, яка перетворює право в об’єктивовану реальність.

Джерела галузі конституційного права України - це зовнішня форма вираження (об’єктивації) встановлених чи санкціонованих народом, державою, органами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, що мають юридичну силу. Вони закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, що виникають у процесі здійснення народовладдя, є результатом правотворчості державних органів і безпосереднього творення права самим народом, причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найважливіші відносини - відносини влади.

У сучасній науці конституційного права виділяють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і позитивне право.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчужуваність прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права України, що повинне забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демократизму всієї правової системи України. В Конституції України закріплені всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, право територіальної громади на місцеве самоврядування тощо). Це свідчить про те, що приписи природного права набувають чіткої правової оболонки і позитивне право зливається з природним правом. Усвідомлення природного права як джерела конституційного права, його розуміння як вищого імперативу для всіх гілок влади унеможливлює внесення до Конституції та законів України таких змін, які б призвели до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталітаризму в Україні.

Джерела позитивного конституційного права України систематизуються за їх юридичною силою. До них належать:

1. Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права.

2. Закони України, що мають найбільшу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) та звичайні, але Конституція України не встановлює чітких критеріїв такої класифікації.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-

правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні

принципи конституційно-правового розвитку України.

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми.

6. Акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій.

7. Рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України.

8. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

9. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України в силу принципу правонаступництва.

10. Акти органів місцевого самоврядування: статути територіальних громад сіл, селищ та міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

11. Правовий договір. Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідав Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р.

7.