Поняття, предмет, метод науки конституційного права

Ключові поняття: наука конституційного права; предмет науки конституційного права; метод науки конституційного права; джерела науки конституційного права.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування.

Предметом науки конституційного права є: конституційно-правові норми, конституційно-правові відносини, політико-правова практика і конституційно-правові доктрини.

Предмет науки конституційного права є досить об'ємним та має тенденцію до подальшого розширення, так як політико-правова практика ставить нові проблеми, на які наука має надати обґрунтовані відповіді. До предмета належать не тільки норми й інститути відповідної галузі права, але й аналіз значного кола політико-правових відносин, їх специфіки, засади їх виникнення, розвитку, припинення. Важливим завданням науки є з'ясування ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, надання пропозицій щодо підвищення результативності їх впливу на суспільні відносини тощо.

Наука конституційного права вивчає практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення її норм і конституційно-правових відносин у цілому. До предмета науки також належить розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в Україні та його конституційно-правового регулювання, сутність суверенітету (народного, національного, державного), а також форми реалізації народовладдя на практиці. Наука аналізує проблеми та труднощі конституційного процесу, визначає шляхи їх вирішення.

За умов становлення в нашій державі конституціоналізму на основі загальнолюдських цінностей важливим предметом науки є аналіз сутності Конституції України, її принципів, функцій, порядку її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства у формуванні громадянського суспільства та правової держави.

Метод науки конституційного права включає сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання

об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи: формально-юридичний, що застосовується в дослідженні

нормативних джерел; порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання; історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток; системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів; статистичний, за допомогою якого вивчається практика реалізації конституційно- правових норм, ефективність їхньої дії; конкретно-соціологічний - вивчення громадської думки тощо. Всі зазначені методи являють собою систему, тобто потребують комплексного застосування для безпосереднього ознайомлення з практикою діяльності органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства.

Джерелами науки конституційного права є:

1) нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові норми;

2) матеріали практики органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо;

3) праці вітчизняних і зарубіжних учених. Вагомий внесок у розвиток науки конституційного права в цілому та її окремих положень зробили такі відомі українські вчені-юристи, як М.О. Баймуратов, Ю.Г. Барабаш, А.З. Георгіца, В.П. Колісник, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, О.Л. Копиленко, О.В. Марцеляк, А.Ю. Олійник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, В.О. Серьогін, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Л.П. Юзьков та інші.

Головними завданнями науки конституційного права України є:

- наукове супроводження процесів розбудови незалежної, демократичної, правової держави, формування ефективного механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

- критичне засвоєння результатів вітчизняного й зарубіжного конституційного досвіду, втілення відповідних теоретичних положень і концепцій у сучасну державно-правову практику України.

8.