Демократія: походження одного терміну

Як зазначає Ф. Грін, демократія - це «не тільки оспорюване поняття, але й надзви­чайно неоднозначне» ^[10]. Слідуючи порадам Люс'єна Февра та Фернана Броделя, ключові слова наукового словника слід вживати лише після того, як з'ясуєш, звідки походить від­повідне слово, який був його шлях до нас, чи не вводить воно нас в оману^[11].

І тут дуже важливо не потрапити у пастку «позаджерельного знання» чи тиранії «вла­ди дефініцій»^[12]. Адже конструювання історичного минулого невідворотно відбувається крізь призму сучасних переконань, термінології чи понять, якими оперує дослідник^[13], що невідворотно веде до «зворотної проекції сучасності на минуле»^[14].

Якщо звернутися до використання цього терміну в філософському, політичному і історичному дискурсах Стародавньої Греції, то цей термін не викликав великого пієте- ту^[15]. Сам термін походить від давньогрецького слова іїетокгМіа, яке було народжене в ході запеклої боротьби за владу в грецьких полісах VII - VI ст. до н.е. і початково вико­ристовувалося для означення певної групи у такій боротьбі та її прихильників. Наразі в переважній більшості наукових досліджень цей термін перекладають як «влада народу». Але такий переклад є результатом зворотної проекції сучасності на минуле.

Якщо поглянути на інші аналогічні терміни давньогрецького словника, якими позна­чалися інші політичні режими - monarchia, oligarchial - то вони, на відміну від demokratia, в якості кваліфікуючої ознаки використовували поняття кількості тих, кому належить влада (monos - один; hoi oligoi - декілька). Але demokratia в якості кваліфікуючої ознаки стосується певного колективну demos.

Другий важливий нюанс - термін demokratia побудований за допомогою слова kratos, в той час як в основі monarchia, oligarchia лежить корінь arche. Використання kratos/arche для означення політичних режимів (єдиний виняток - термін tyrannia) - також важливий термінологічний чинник:

Давньогрецька термінологія для означення політичних режимів (V-IV ст. до н.е.):

Як kratos так і arche в давньогрецькій означали «влада», але в обох випадах малися на увазі різні типи влади. Так, термін arche також означав початок (походження), імперію (владу однієї держави над іншою), посаду, магістрат. Натомість, kratos означав домінуван­ня, правління, здатність. Іншими словами, якщо термін arche використовувався як влада у взаємозв’язку з посадою чи формалізованою чи легітимізованою традицією владою, то kratos означав владу в сенсі здатності щось вчиняти.

Як підсумовує Дж.

«... demokratia, що виникає як тип режиму з історичним самоствердженням demos в момент революції, означає колективну здатність demos діяти в публіч­ній сфері, вчиняти певні дії. Якщо таке тлумачення вірне, demokratia означає в першу чергу не монопольний контроль з боку demos над встановленими раніше посадами, органами влади; demokratia не є просто «владою demos» в сенсі «вищої чи монопольної влади demos по відношенню до інших потен­ційних суб’єктів влади в державі». Вона скоріш означає, більш змістовно, «уповноважений demos» - тобто режим, за якого demos отримує колективну здатність змінювати публічну сферу»^[16].

Смислове забарвлення кореня kratos, яке ми знаходимо у Платона («... демократія, на мій погляд, настає тоді, коли вбогі здобувають перемогу.», «Власне, саме так і постає демокра­тія,. чи то відбувається це за допомогою збройної сили, а чи противники, перейнявшись страхом, відступлять»),^[17] певною мірою підтверджує насильницький характер, який деякі дослідники вкладають у тлумачення цього кореню в слові демократія^[18]. Це також знаходить своє підтвердження у смисловому навантаженні, яке отримує demokratia в римську епоху: «влада над народом, над громадою». Так у Апіана Касій і Брут після вбивства Цезаря звер­нулися до натовпу і серед іншого запропонували викликати з Іспанії Секста Помпея, сина Помпея Великого, що «воював за демократію» з Цезарем^[19]. Також Діон Касій, римський історик, за свідченням Феодосія Діакона називав диктатора Сулу словом demokrator^[20].

Що стосується першого кореня у слові demokratia - demos - то він також має багато відтінків: від сукупності чоловіків-громадян полісу до збіднілих мас^[21] чи пролетаріату^[22] в марксистському розумінні.

Власне, така етимологія слова «демократія» пояснює, чому великі мислителі Анти­чності з такою осторогою, а деякі і вороже, ставилися до демократії, вважаючи її якщо не хворобою, то небезпечною соціальною девіацією, або, принаймні, не найкращою формою правління.

Власне для того, щоб зрозуміти, звідки бере початок модерне розуміння демократії та народовладдя, слід звернутися до історії концепції res publica - яка відкриває нам витоки не тільки цих концепцій, але й ті чинники, що визначили траєкторію розвитку нашої цивілізації, включаючи важливий взаємозв'язок між становленням полісних форм урядування і виникненням ідеї законодавства. Для ілюстрації такого зв'язку досить лише згадати, що найдавніші закони Стародавньої Греції, що збереглися до нашого часу, а саме закони міста Дрерос на острові Кріт (650-600 рр. до н.е.), стосуються, власне, врегулю­вання питань, пов'язаних з перебуванням осіб на виборних посадах^[23].

Питанню становлення полісної системи в стародавній Греції присвячена чисельна наукова література^[24]. Однак слід зробити важливе застереження щодо використання тер­

міну «поліс»^[25]. По-перше, як показали останні дослідження, в цю категорію віднесені, за класичною науковою конвенцією, поселення та політії різнопланові як у хронологічному сенсі, так і в соціальному. У той же час цей термін не охоплює увесь спектр політій, що постали в стародавній Греції у ХІІ-IX ст. до н.е.^[26] Адже процеси формування міста, дер­жави та полісу не завжди співпадають: не всі давньогрецькі держави мали в своїй основі поліс, не всі міста стали полісами і не всі поліси були містами^[27].

Полісна система постає на уламках Мікенської цивілізації, що загинула у історичних подіях, які отримали назву «катастрофа Бронзової доби» (ХІІІ-ХІІ ст. до н.е.). Ця ката­строфа спричинила повний колапс палацевої системи мікенської Греції, значний занепад матеріальної культури і соціальної організації, включаючи в деяких районах повернення до кочового способу життя. Система державної адміністрації, яка здійснювала тотальний контроль за населенням, була знищена. Міста занепали, частина з них була назавжди залишена мешканцями, інші перетворилися на невеликі поселення^[28].

протягом ІХ - VIII ст. до н.е.^[31], коли з подоланням наслідків катастрофи Бронзової доби, відбувається стрімке зростання кількості населення, відновлення економічних зв'язків з іншими частинами світу, розвитком матеріальної культури та засобів виробництва.

Близько VIII ст. до н.е. в грецькому суспільстві відбуваються докорінні зміни не тільки в матеріальній культурі, але й у суспільному житті. Цим періодом датується від­найдення алфавітного письма, перші свідчення законодавчої діяльності, початок політич­ної історії грецького полісу, не говорячи вже про інтелектуальну революцію - розвиток поезії, літератури, матеріальної культури, наукової думки. А. Снодграс назвав цей період «структурною революцією»^[32], а А. Зайцев - «культурним переворотом», який за своїм значенням для історії людства дорівнює європейському Відродженню^[33]. В ході цієї ре­волюції відбувається формування полісної організації у більшості общин стародавньої Греції (хоча і далеко не в усіх). Згідно визначення, яке запропоноване в Реєстрі полісів архаїчного та класичного періодів, укладеному Копенгагенським центром дослідження полісу, у класичний період стародавньої Греції під полісом розумілася

«невелика, високоінституціоналізована і самоврядна громада дорослих громадян-чоловіків (politai або astoi), що проживала разом з дружинами та дітьми в міському центрі (що також називався polis або, подекуди, asty) та приміській оточуючій території (chora або ge), де також мешкали два інші типи населення: іноземці (xenoi) та раби.

В ідеологічному плані поліс означав новий політичний світогляд: на відміну від вла- ди-власності Бронзової доби, концепція влади в полісі отримала «громадський» характер як «спільна річ» (що латиною безпосередньо так і називатиметься - res publica), що уря- довується громадою, а не є у чиїсь власності^[35]. Ця парадигма егалітарності, звичайно ж, не означала рівність всіх: грецьке суспільство було сексистським і глибоко расистським.

Іншим не менш важливим чинником розвитку ідеї res publica стало алфавітне письмо. Не тільки ідея відкритості та відповідальності полісного управління спонукає до широ-

кого використання писемності та утворення публічних архівів, поліс починає виступати хранителем як публічних, так і приватних документів^[36]. В умовах полісного урядування алфавітна писемність, з її більш широким поширенням у порівнянні з сучасними їй клинописом та єгипетським письмом, дала потужний інструмент соціального контролю та здійснення влади, окрім власне законодавства. Писемні документи на стелах, стінах та в храмах підкреслювали владу полісу, як в середині полісної держави, так і поза нею у інших підкорених полісах. Однак найважливішим наслідком алфавітної писемності в стародавній Греції стала візуалізація і, відповідно, підживлення, підтримання і захист ідеологічних цінностей полісної системи. Як підсумовує Р Томас,

«... влада общини чи міста стала вражаюче видимою у публічних написах та записах. Письмо могло і не використовуватись досить широко для цілей управління, однак можна сказати, що публічні написи використовувались по суті для захисту і підтвердження цінностей міста. Громадяни, які заборгу­вали державі, були публічно перелічені, хоча і тимчасово. Імена постійних порушників були перелічені на Акрополі та в інших містах як зрадників.. Афіняни йшли на Акрополь, аби поглянути на публічні списки обвинуваче­них [у зраді]. Як і кам'яні списки тих, хто пав захищаючи місто, такі списки становили показові тексти, оприлюднені для покращення та заохочення решти громадян»^[37].

Алфавітне фонетичне письмо створило умови для важливого когнітивного зсуву у цивілізаційній свідомості: воно дозволило не просто дослівну передачу мови (клинопис також не тільки передавав пряму мову, але й емоційні забарвлення^[38]), воно по суті стало на один щабель з мовою. Сама організація тексту, яка стала можливою за фонетичного письма, визначила двовимірний візуальний порядок тексту: по-перше, графічне зображення звуків мови в алфавітному письмі також оперує нефонетичними елементами (відступи між словами, коми, крапки, великі літери тощо), тобто виникає внутрішній когнітивний порядок самого тексту, що не залежить від усної мови, а по-друге, сама організація чи структура тексту, яка стала можливою за алфавітного фонетичного письма (абзаци, заголовки, виноски, посилання, зміст тощо) по суті визначила розрив між писемною та усною мовою^[39]. Як підсумувала в цьому контексті Сібіл Кремер, «Текст візуалізує не просто усні явища, а концептуальний зміст, такий як граматичні категорії, а також від­носини між думками та структурами аргументів. Фонетичне письмо містить потенціал для відчутного представлення мови як теоретичної єдності»^[40].

Алфавітне письмо відкрило шлях до освіченого суспільства, де писемність пере­стала бути привілеєм окремого замкненого класу^[41]. Як зауважив Ж. Деріда, «... сама ідея

науки зародилася в певну епоху розвитку писемності - коли фонетичне письмо стало сприйматися як зразок для інших типів письма»^[42].

Зміст когнітивної революції, викликаної винаходом фонетичного письма досить вдало висловив Ж. Деріда:

«Лінійне фонетичне письмо поступово взяло гору над усіма іншими видами письма. Так, воно витіснило «міфограму», в якій всі аспекти письма (мисте­цтво, релігія, економіка, техніка) зливалися у єдність, воно допомогло обліку і накопиченню в господарюванні, воно стало схемою лінійного (по прямій чи по колу) розуміння історії, що переважає в європейській свідомості»^[43].

Алфавітне письмо стало важливою передумовою розвитку полісної системи. По-пер­ше, алфавітне письмо набагато простіше за попередні складові, клинописні чи ієрогліфічні системи письма^[44]. По-друге, воно, передаючи елементи як змісту, так і звуку пристосоване до чималої кількості діалектів однієї мови, зберігаючи зміст тексту, адже воно побудоване на чіткому зв'язку між символом (літерою) та звуком^[45]. По-третє, воно відкрило можли­вість загальної писемності у суспільствах, що його використовують.

Досить показовим фактом є те, що публічне використання писемності у містах-дер- жавах стародавньої Греції, зафіксоване вже у середині VII ст. до н.е., практично століття пізніше перших свідчень про виникнення давньогрецького алфавітного письма^[46], і пов'язане в першу чергу з виникненням законодавства та виборних публічних посад^[47]. Згадки про законодавчу діяльність Зелевка у м. Локрі (Південня Італія) відносять його законотвор­чість до середини VII ст. до н.е., не більше ніж десятиліттями пізніше датуються згадки про реформи Драконта, а діяльність Солона в Афінах відноситься до бл. 600 р. до н.е.^[48]. Таким же чином найдавнішій законодавчий акт, що дійшов до наших днів - закони з міста Дрерос (Кріт) - також датуються 650-600 рр. до н.е.^[49]

Таким чином давньогрецьке алфавітне письмо заклало фундаментальні основи для виникнення полісу з його ідеологією res publica і, згодом, законодавства. Його роль, зви­чайно, полягала в уможливленні формування системи права як соціального регулятора, відмінного від парадигми адміністрації, притаманної для держав Бронзової доби, для якої загальне поширення писемності не було необхідною передумовою. Алфавітне письмо стало важливим чинником, який наклався на соціальні процеси формування середзем­номорського полісу часів «структурної революції», розпочатої у VIII ст. до н.е. Саме в рамках цих процесів відбулося формування ідеї загальних правил (спочатку процедурних, і лише згодом матеріальних^[50]), обов’язкових для всіх громадян полісу.

Підсумовуючи, слід визнати, що хоча ми дійсно завдячуємо стародавнім грекам та римлянам виникненням ідеї народовладдя, ця ідея має мало спільного з давньогрецькою demokratia. Сама ідея представницького урядування походить з ідеологеми res publica, що лежала в основі ідеології давньогрецького полісу. Її становлення в свою чергу стало наслідком цивілізаційного катаклізму ХІІІ-Х ст. до н.е., коли разом з державами Бронзової доби загинула ідея влади-власності. Невеликі громади, що послати на уламках цих держав, були змушені самостійно вирішувати питання оборони, урядування, самозабезпечення тощо. Це вело до консолідації і розвитку суспільного життя. А винахід фонетичного пись­ма дозволив розвивати ідеологічну базу полісу, візуалізуючи і фіксуючи спільні цінності, ідеали для їх захисту і підтвердження. Саме з такою метою виникає законодавство - ві- зуалізувати і фіксувати рішення, що мають значення для громади з тим, аби убезпечити від зловживань і порушень.