Особливості правозастосовної діяльності у разі прогалин та колізій у законодавстві України

На першій стадії правозастосовної діяльності іноді може статися так, що не вдається знайти юридичну норму, розрахо­вану саме на ті обставини (юридичні факти), що встановлю­ються.

Прогалина у законодавстві - це відсутність нормати­вно-юридичної регламентації певної групи суспільних від­носин у сфері легального (законодавчого) правового регу­лювання, окреслюваній конкретно-історичними загальни­ми принципами права.

У правозастосовній діяльності така прогалина може бути подолана за посередництва спеціальних логіко-юридичних операцій, які називаються: 1) «аналогія закону» і 2) «аналогія права» (щоправда, за винятком тих випадків, коли їхнє викори­стання прямо заборонено законом, наприклад, при застосуван­ні в Україні юридичних норм про кримінальну або про адмініс­тративну відповідальність).

Аналогія закону - це вирішення справи (за наявності прогалини у законодавстві) на основі юридичної норми, яка регулює найбільш подібні («аналогічні») суспільні від­носини.

Аналогія права - це вирішення справи (за наявності прогалини у законодавстві і відсутності «аналогічної» юридичної норми) на основі принципів відповідної галузі права або загальних конкретно-історичних принципів на­ціонального права.

На закінчення розгляду названого питання слід чітко під­креслити, що у ньому йдеться про закріплені у національному праві можливості, так би мовити, одноразового, одноактного подолання законодавчих (нормативно-юридичних) прогалин. Усунення ж таких прогалин може бути здійснене лише через внесення змін, корекцію чинного законодавства.

Інша проблемна ситуація у правозастосуванні може вини­кати тоді, коли знову ж на першій його стадії виявляються що­найменше дві юридичні норми, які по-різному, суперечливо регламентують певну життєву ситуацію (певний різновид сус­пільних відносин), а отже, виникає так звана «колізія» юриди­чних норм. Отож колізія у законодавстві - це різнозмістовна регламентація одних і тих же (одновидових) суспільних відносин кількома юридичними нормами.

І тоді правозастосовний орган має таку колізію подолати, керуючись певними правилами, які встановлені або у націона­льному законодавстві (зокрема й в українському), або ж у юри­дичній доктрині стосовно вибору саме тієї з колізуючих юриди­чних норм, яку потрібно буде застосувати.

В Україні такі правила нині внесені до її основних проце­суальних кодексів - Цивільного процесуального, Господарсько- процесуального, Кодексу адміністративного судочинства, Кри­мінального процесуального. Так, у ст. 10 Цивільного процесуа­льного кодексу України передбачено, зокрема, що:

- якщо суд доходить висновку, що закон чи інший право­вий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує та­кий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Консти­туції України як норми прямої дії (ч. 6);

- у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили (ч. 7);

- у разі невідповідності правового акта міжнародному до­говору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (ч. 8).

Наведений різновид колізій (змістовні суперечності між юридичними нормами різної юридичної сили, які регламенту­ють одне й те ж питання), дістав назву «ієрархічні».

Ще одним різновидом колізій у законодавстві можуть бу­ти так звані «темпоральні» («часові») - суперечності між змістом юридичних норм стосовно одних і тих самих відно­син, встановлених певним правотворчим суб'єктом у різний час. Колізії такого роду мають розв'язуватися за правилом: застосуванню підлягає та юридична норма, яка встановлена пізніше.

Два названі різновиди нормативно-юридичних колізій можуть іноді поєднуватись, так би мовити, співпадати (тоді вони звуться «ієрархічно-темпоральними» або «темпорально- ієрархічними»).

У правозастосовній діяльності колізії у законодавстві мо­жуть тільки долатись - одноактно, одноразово у кожному окремому правозастосовному акті, рішенні. Усуватися ж такі колізії можуть лише правотворчими засобами, використовува­ними відповідними компетентними суб'єктами.

Якщо розглянуті колізії можуть вважатися правотворчими недоліками нормативно-правових актів, то до таких його дефе­ктів не можна відносити змістовні суперечності між юридич­ними нормами загальними та спеціальними. Такі невідповід­ності, розбіжності є цілком виправданими, остільки, оскільки вони є результатом об'єктивно необхідного, неуніфікованого, диференційованого юридичного регулювання специфічної групи суспільних відносин у рамках певного роду останніх; (наприклад, встановлення підвищеного розміру державної стипендії для студентів-відмінників або встановлення певних соціальних пільг для пенсіонерів). Такі регулятивні ситуації на перший погляд теж виглядають колізійними, але якщо це і

колізії, то вони є цілком виправданими, правомірними і лікві­дації чи подоланню вочевидь не підлягають.

Іншими словами, у разі змістовної суперечності між зага­льноюі спеціальною юридичними нормами, застосуванню під­лягає саме остання з них. При цьому слід мати на увазі, що кри- теріальною ознакою «спеціальності» юридичної норми є те, що її гіпотеза формулює такі обставини правозастосування, які є різновидом більш широкої групи обставин, відображеної у гіпотезі загальної юридичної норми. Порівняння, співставлен- ня двох таких гіпотез за критерієм «рід» і «вид» дозволяє нада­тикваліфіковану порівняльну оцінку відповідним юридичним нормам, між якими існує колізія.

5.