Висновки до Розділу 1
Плагіат як соціальне явище є наслідком низької правової культури як суспільства, так і окремих громадян, невизнання виключних, монопольних прав творців на результати їх інтелектуальної діяльності; переоцінки цінностей - надання переваг задоволенню матеріальних потреб за рахунок недобросовісної практики використання чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності, неповажливого ставлення до наукової діяльності та її використання виключно заради досягнення певних благ.
Плагіат як порушення норм етики є проявом недобросовісної, непрофесійної поведінки, нехтування такими етичними нормами, як: добросовісність, професійна чесність, повага, професіоналізм, компетентність.
Виокремлено етичність результатів інтелектуальної, творчої діяльності як критерій їх охороноздатності, встановлений у законодавстві, та етичність творчості, під якою запропоновано розуміти сукупність морально-етичних норм, які визначають основні засади створення нових результатів інтелектуальної, творчої діяльності, використання чужих об’єктів інтелектуальної власності під час створення власних, урахування інтересів третіх осіб, які можуть бути порушені під час створення та використання об’єкту, дотримання суспільних інтересів та інтересів держави.
Попри спільність етичних норм етика творчості не співпадає з професійною етикою, яка визначає морально-етичні засади виконання професійних обов’язків у різних сферах діяльності, взаємовідносини у професійному середовищі, моральні якості особи, які формуються з урахуванням специфіки професійної діяльності.
Плагіат як юридична категорія є зловживанням правом на свободу інтелектуальної, творчої діяльності та передбачає цілеспрямоване привласнення авторства на чужі об’єкти права інтелектуальної власності з метою отримання економічного, соціального, наукового результату, яке здійснюється з усвідомленням можливості настання негативних наслідків для третіх осіб.
Внаслідок плагіату можуть порушуватись: права суб’єктів права інтелектуальної власності; права споживачів об’єктів права інтелектуальної власності (на отримання достовірної інформації про об’єкт та його творця, правовласника; права на якісну продукцію); інтереси суспільства та держави внаслідок неналежного вирішення важливих соціальних, екологічних, економічних програм, нецільового витрачання державних коштів.
З урахуванням доктринальних положень про правову політику запропоновано під приватноправовою політикою у сфері права інтелектуальної власності розуміти основоположні ідеї, принципи, методи, спрямовані на створення сприятливих умов розвитку інтелектуальної, творчої діяльності, забезпечення права на творчість та авторських прав творця, ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності.
Публічно-правовий аспект правової політики у сфері інтелектуальної власності виражає її спрямованість на захист суспільних та державних інтересів від їх порушення внаслідок плагіату.
Захист інтересів держави полягає у: створенні режиму найбільшого сприяння розвитку науки шляхом захисту наукової сфери від псевдонауки, підтримці вчених та недопущенні до кола фахівців плагіаторів, фальсифікаторів; попередженні студентського плагіату, який є підґрунтям наукового плагіату, задля підвищення рівня підготовки фахівців, рівня правової культури, формування поважливого ставлення до чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності; захисті майнових інтересів держави від нецільового використання бюджетних коштів, виділених на фінансування грантів, проведення фундаментальних досліджень, виплату заробітної плати.
Захист інтересів суспільства полягає у забезпеченні права на отримання достовірної інформації про об’єкти права інтелектуальної власності та їх творців, права на придбання якісної продукції.