§2. Захист честі й гідності

Змістом цивільноправового захисту честі й гідності є правовідношення, в якому морально потерпіла сторона наділяєть

339

ся правом вимагати по суду спростування відомостей, які по| рочать її честь і гідність, а друга сторона, яка поширила таку відомості, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що| відомості відповідають дійсності.

Судова практика нагромадила певний досвід у застосуванні^ ст.7 ЦК України. У 1990 р. прийнято нову постанову Плену, му Верховного Суду УРСР з цього питання — Про застосу] вання судами законодавства, що регулює захист честі й гідності І громадян та організацій.' і

Правомочними суб'єктами розглядуваних правовідносин, а убагатьох випадках і позивачами у суді у справах по захистуэ честі й гідності виступає громадянин або організація — юри1 дична особа, відносно яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь і гідність. Якщо ці відомості поширені щодо неповнолітніх або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі й гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники або прокурор.

На практиці виникають ускладнення, коли громадянин домагається у суді спростування відомостей, поширених не щодо нього, а щодо члена його родини. Якщо ці відомості торкаються його інтересів, то кожна заінтересована особа має право звертатися до суду за захистом.

Заінтересована особа має право на судовий захист честі й гідності й у разі, коли відомості, які порочать, поширені щодо померлого члена сім'ї чи іншого родича. У цьому випадку також предметом захисту є інтерес близьких до померлого осіб, якими можуть бути не тільки родичі, а й інші заінтересовані особи (спадкоємці, співавтори тощо) або прокурор.

Зобов'язаними суб'єктами розглядуваних правовідносин є особи, які, незалежно від наявності їхньої вини, поширили відомості, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність громадян або організацій.

Якщо такі відомості поширені у пресі, інших засобах масової інформації (радіо, тсясбачення тощо), суд притягує як відповідачів автора і орган масової інформації (видавництво,.

'В редакції Закону від 6 травня 1993 р.//Відомості Верховної Ради України. —1993. —№24. Ст. 259.

340

Якшо відомості опубліковано під умовним ім'ям або без позначення імені, то відповідачем у справі буде відповідний орган масової інформації. Якшо автор дасть згоду на розкриття свого імені, він притягується до участі у справі як співвідповідач.

При опублікуванні відомостей у стінній або багатотиражній га зеті відповідачами у справі стають автори матеріалів і організація, що користується правами юридичної особи, органом якої є стінна або багатотиражна газета (якщо редакція останньої не є юридичною особою). Якщо відомості вміщено у службових характеристиках, то відповідачами будуть особи, які їх підписали, та організації, від імені яких видано характеристику.

Обов'язок доведення того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний довести лише сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать. Позивач також має право подати докази про те, що ці відомості відповідають дійсності.

Підставою (юридичним фактом) розглядуваних правовідносин с протиправна дія: поширення відомостей, які порочать честь і гідність громадянина або організації і не відповідають дійсності.

Цей юридичний факт судова практика тлумачить таким чином.

Поширення відомостей, що порочать честь і гідність, означає опублікування їх у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, в інших засобах масової інформації, викладення у службових характеристиках, публічних виступах, заявах на ім'я посадових осіб або повідомлення іншим способом, включаючи усну форму, кільком або навіть одній особі, тобто форма поширення відомостей може бути будьякою. Закон не регламентує її. Суттєвим є лише факт поширення вказаних відомостей.

Не вважається поширенням повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються.

Відомостями, які порочать честь і гідність, є такі, що принижують громадянина чи організацію у громадській думці або

341

у думці окремих громадян з погляду додержання закону, вил співжиття, принципів моралі (наприклад, відомості що негідної поведінки у побуті). Відомості, шо містять крити існуючих недоліків у роботі, поведінці у колективі, побуті, вважаються такими, шо порочать честь і гідність.

Відомості, які порочать честь і гідність, повинні мати ті ознаки: а) містити інформацію щодо конкретних фактів п< ведінки певної особи або конкретних обставин її життя;

містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних о ставин такої поведінки; в) стосуватися певної сфери життя' діяльності громадянина або організації (професійна діяльнісі інтимна сфера тощо).

Підставою (юридичним фактом) розглядуваних правовідноси с також безпідставність поширених відомостей, які порочат честь і гідність, тобто, коли факти чи обставини, зазначені відомостях, ніколи не мали місця, були не такими або відоб1 ражені спотворено. Вимоги про спростування відомостей, яю| мали місце, судом не задовольняються, оскільки у цьому ви| падку честь і гідність принижують не їх поширення, а поведінка особи, відображена у цих відомостях.

Поширення відомостей, які не відповідають дійсності і пс рочать честь і гідність громадянина, може бути визнане к лише цивільним, а й кримінальним правопорушенням, тобі злочином. Якшо такі дії мають ознаки злочинів, передбаче них ст.ст. 125 і 126 КК України, то потерпілий має право зве;

нутися до суду із заявою про притягнення винного до кримі» нальної відповідальності або вчинити позов про захист честі й гідності у порядку цивільного судочинства.

Кримінальна відповідальність за образу та наклеп наступает за навмисні дії винного.

Притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, винесення щодо нього вироку та відмова у порушенні кримі ' нальної справи або винесення виправдального вироку не ви/' ключає можливості вчинення потерпілим позову до суду на. підставі ст.7 ЦК України, ї

Якшо при розгляді цивільної справи про захист честі й' гідності суд встановить, шо дії відповідача містять ознаки зло^ чину, він одночасно з винесенням рішення має право порушити кримінальну справу.

Засобом захисту честі и гідності є спростування відомостей, які порочать честь і гідність людини або організації. Порядок і

342 ;

спростування встановлюється законом або судом. У ч.23 ст.7 ЦК України вказано: якщо відомості, які порочать честь і гідність, поширено в засобах масової інформації, то й спростовані вони мають бути також через них.' Якщо такі відомості містять документ, що відходить від організації, він підлягає вилученню та заміні. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом. Залежно від обставин справи суди встановлюють такі конкретні засоби захисту: принесення позивачем публічного вибачення; направлення письмових спростувань в організацію, в яку були повідомлені названі відомості; спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах, тощо.

Окремі суди визначають неправильні засоби спростування. Наприклад, Ірпінський міський народний суд Київської області зобов'язав відповідачку О. вибачатися перед Ш. у присутності судового виконавця. Таке рішення не відповідає поняттю публічного перепрошення.

У рішенні суди повинні не тільки вказати засіб спростування відомостей, а й (при необхідності) викласти текст такого спростування та визначити строк, коли воно має відбутися.

Новелою Закону є положення про те, що особа, стосовно якої поширено відомості, що порочать її честь, гідність або ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяних "їх поширенням (ст.7). Законодавець розширив права потерпілого, надавши йому можливість вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди (в редакції Закону від 6 травня 1993 р.).